Учебная работа. Зовнішня торгівля та інтеграція України у міжнародну економічну систему

Зовнішня торгівля та інтеграція України у міжнародну економічну систему

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Курсова робота

З навчальної дисципліни

«Міжнародні економічні відносини»

На тему:

Зовнішня торгівля та інтеграція України у міжнародну економічну систему

Київ — 2012

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Україна в сучасній міжнародній системі

1.1.Теоретико-методологічні основи розвитку зовнішньоекономічних звязків країни

.2. Обєктивна необхідність та умови інтеграції України в сучасну міжнародну економічну систему

.3. Внутрішньоекономічні і зовнішньоекономічні чинники включення України у міжнародну економічну систему

Розділ 2. Особливості розвитку зовнішньої торгівлі України

2.1 Розвиток зовнішньоекономічних звязків на етапі трансформування економіки України у ринкову

.2 Система регулювання зовнішньої торгівлі України

.3 характеристика експортного потенціалу України. Побудова експортоорієнтованої економіки

Розділ 3. Роль місце України в міжнародній торгівлі

3.1 Стан, проблеми і перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України

3.2 Наслідки вступу України до СОТ

3.3 Концептуальні основи зовнішньоекономічної стратегії

Висновки

список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Історичний досвід доводить, що економічний розвиток будь-якої країни неможливий без її активної участі в торговельних відносинах з іншими країнами світу. Досягнутий на сучасному етапі рівень міжнародного поділу праці вже не залишив держави, господарська діяльність якої була б ізольована від зовнішнього світу, а економічні процеси замкнулись на національному рівні.

Підвищення ролі глобалізаційних процесів в економічному зростанні країни в останні десятиліття проявилось перш за все в швидкому розвитку зовнішньої торгівлі. Власне здійснення активної зовнішньої торгівлі пояснює зміну відношення доходів найбагатших та найбідніших регіонів світу: з 3:1 в 1820 р. до18:1 в 2001 р., а в розрізі доходів на душу населення між державами 763:1 (Люксембург: Бурунді) в 2008 р. [5].

З огляду цього, особливий інтерес в умовах глобалізаційних викликів становить розвиток торговельних відносин, предметом яких є інновації. Саме торгівля останніми компенсує недостатнє забезпечення ресурсами й товарами та сприяє стабільному процесу зростання національного доходу внаслідок розвитку виробничих можливостей, тобто економічному процвітанню країни.

Успішну інтеграцію національної економіки у систему світо-господарських визначає рівень її конкурентоспроможності, який формується в залежності від структури та динаміки зовнішньої торгівлі. В умовах відкритості економіки, яка залежить від рівня лібералізації зовнішньої торгівлі, відчувається все більший вплив останньої на конкурентоспроможність національної економіки.

Саме тому для України тема зовнішньої торгівлі та економічного зростання є досить актуальною.

Метою дослідження є зясування передумов та особливостей інтеграції України у світовий економічний простір через здійснення операцій зовнішньої торгівлі з метою забезпечення економічного зростання.

Питання впливу зовнішньої торгівлі та інновацій на добробут населення виступають головним обєктом праць багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Для розкриття його суті використовували різні підходи. Зокрема, економічне зростання М. С. Очковська [2] повязує з інноваціями як якісним фактором розвитку, Є. А. Степанов обумовлює його прискореним розвитком зовнішньої торгівлі країни. Технологічні зміни та добробут націй були предметом праці Г. Гансіята Ф. Зіліботі, тоді як вплив інновацій низького рівня досліджували Х. Хірш-Крайнсен, Д. Якобсон та С. Лаестадіус. Ефект технологій на міжнародну торгівлю намагались виміряти Л. Маркез-Рамос та І. Мартінез-Зарзосо. Разом з тим в зазначених розробках залишилось без належної уваги вирішення такої теоретико-методологічної проблеми як ідентифікація предмету зовнішньоторговельних операцій інноваційними продуктами в умовах глобалізаційних викликів та загострення конкурентної боротьби на світовому ринку.

Завданнями, що вирішуються при написанні роботи є:

• з’ясування передумов інтеграції України та чинників, що на неї впливають;
• аналіз стратегічних орієнтирів України у світову спільноту;
• аналіз стану та перспектив формування зовнішньої економіки України;
• дослідження ролі і місця України в міжнародній торгівлі.

Україна наразі націлена на формування міцної незалежної економіки та прагне позиціонувати себе на світовій арені як сильного конкурентоздатного гравця. І в цьому випадку важливим є не лише якість та конкурентоздатність продукції, що буде реалізовуватися на міжнародному ринку, але і умови, за яких здійснюються операції по зовнішній торгівлі.

РОЗДІЛ 1. УКРАЇНА В СУЧАСНІЙ МІЖНАРОДНІЙ СИСТЕМІ

1.1Теоретико-методологічні основи розвитку зовнішньоекономічних звязків країни

Міжнародна торгівля як сфера між народних товарно-грошових відносин, специфічна форма обміну результатами праці (товарами, послугами) між продавцями й покупцями різних країн та як форма зв’язку між їх товаровиробниками, який виникає на основі міжнародного поділу праці і виражає їхню взаємну економічну залежність, посилює взаємодію національних господарств, стимулює зростання виробництва, оскільки сприяє руху товарних потоків між країнами

Зокрема всі моделі зовнішньоекономічних звязків між країнами через зовнішню торгівлю можна розділити на 4 групи: дорікардианська (меркантилісти і модель абсолютних переваг); рікардианська (класична модель відносних переваг та неокласична); модель Гекшера-Оліна; нові моделі (модель ефекту масштабу, внутрішньогалузевої торгівлі). Перелік моделей міжнародних звязків між країнами є досить різноманітним, особливо це стосується новітніх моделей. Нижче подано характеристику деяких з названих теорій [].

Меркантилізм — економічне вчення періоду становлення капіталізму у XV-XVII ст. Його прихильники обстоювали повну експлуатацію природних ресурсів, сприяння експорту та обмеження імпорту. Меркантилісти вважали, що важливо володіти золотом та іншими валютними металами. Країни, яким їх бракувало, мали отримувати золото завдяки торгівлі. Багатство націй, згідно з цією концепцією, безпосередньо пов’язувалося з торговельним балансом. Меркантилізм на практиці означав, що міжнародна торгівля контролювалася компаніями, які мали урядову підтримку, запроваджувалися високі тарифи та починалися торговельні війни (наприклад, англо-нідерландські).

автор теорії абсолютних переваг — шотландський економіст А. Сміт (1723-1790), якого визнають і засновником сучасного «економіксу». Згідно з теорією абсолютних переваг країні доцільно імпортувати ті товари, затрати на виробництво яких у цій країні більші, ніж у зарубіжних країнах. Відповідно слід експортувати ті товари, затрати на виробництво яких нижчі, ніж у зарубіжних країнах. На відміну від меркантилістів А. Сміт обстоював свободу конкуренції як усередині країни, так і на світовому ринку, підтримував принцип невтручання держави в економіку (laissez faire), висунутий французькою економічною школою фізіократів.

Перевагою теорії є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні. Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів

Теорія відносних переваг англійського економіста Д. Рікардо, стверджує, що у міжнародній торгівлі доцільно брати участь усім країнам. Згідно з цією теорією країні вигідно імпортувати той товар, відносні затрати на виробництво якого у ній перевищують затрати на експортований товар. Інакше кажучи, якщо якась країна має переваги над іншими країнами за товарів, то їй доцільно зосередитись на виробництві і міжнародній торгівлі тих з них, щодо яких її переваги є найвагомішими. Теорія відносних переваг є теоретичною основою міжнародної спеціалізації. Отже, міжнародна торгівля вигідна всім країнам-учасницям, щоправда, вигоди країн не однакові, хтось їх має більше, а хтось — менше.

Е. Гекшер і Б. Олін пішли далі і пов’язали переваги країни з рівнем її забезпеченості факторами виробництва. Згідно з теорією Гекшера-Оліна різні країни мають неоднаковий рівень забезпеченості факторами виробництва, що впливає на їхню внутрішню вартість. Чим вищий рівень забезпеченості країни відповідним фактором виробництва, тим менша його вартість в цій країні порівняно з іншими країнами. Тому кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на тих товарах, для виготовлення яких вона має достатню кількість дешевих факторів виробництва. І навпаки, вона імпортуватиме ті товари, для виробництва яких у неї не вистачає виробничих факторів. Інакше кажучи, країна в прихованому вигляді експортує надлишкові фактори виробництва та імпортує дефіцитні.

Комплексний підхід щодо чинників міжнародної торгівлі знайшов своє відображення в теорії М. Портера (теорія конкурентоспроможності). В теорії Портера участь країни у міжнародній торгівлі визначається рівнем конкурентоспроможності її підприємств на відповідних світових ринках, які залежать від кількох чинників. Портер називає такі чотири чинники: забезпеченість країни базовими і розширеними факторами виробництва; умови внутрішнього попиту, який відіграє вирішальну роль у формування параметрів національної продукції. Якщо місцеві споживачі досить вимогливі, то вони спонукають національні підприємства постійно підвищувати якість продукції та оновлювати її асортимент; споріднені (суміжні) галузі; стратегія підприємств та конкуренція між ними. Вплив цього чинника на відносні переваги залежить від рівня менеджменту та внутрішньої конкуренції у відповідних галузях та великих компаніях, які представляють країну на міжнародній арені [].

Згідно з теорією Портера, ці чотири чинники утворюють ромб. Найбільші успіхи досягаються в тих галузях, де ромб найсприятливіший. Але, крім цих чотирьох чинників, на ромб Портера можуть впливати два додаткових чинники: випадок і уряд. Випадковою подією може бути поява радикальних інновацій, відкриття, різкі зміни цін на ресурси тощо. Вплив уряду залежить від його економічної політики, яка може сприяти збільшенню або зменшенню переваг своєї країни.

Концепція внутрішньогалузевої міжнародної торгівлі пояснює міжнародну торгівлю прихильністю споживачів до певних товарів та відповідністю внутрішнього і зарубіжного попиту. Іншими словами, країні вигідніше експортувати товари, у виробництві і торгівлі якими вона нагромадила досвід на внутрішньому ринку. Насичення внутрішнього ринку є передумовою успішного експорту [].

Сутність теорії ефекту масштабу полягає в тому, що під час визначення технології та організації виробництва довгострокові середні витрати скорочуються в міру збільшення обсягу виробництва продукції, тобто виникає економія, зумовлена масовим виробництвом. Відповідно до цієї теорії більшість країн (особливо промислово розвинених) забезпечені основними факторами виробництва в подібних пропорціях, і саме в цих умовах їм буде вигідна взаємна торгівля зі спеціалізацією в тих галузях, які характеризуються ефектом масового виробництва. У цьому випадку спеціалізація дає змогу розширити обсяги виробництва і виробляти продукт з меншими за тратами і за більш низькою ціною. Для того щоб ефект масового виробництва був реалізований, має бути досить ємний ринок

Разом із тим ефект масштабу, як правило, призводить до порушення конкуренції, оскільки пов’язаний з концентрацією виробництва та укрупненням фірм, які перетворюються на монополістів. Відповідно змінюється структура ринків. Вони стають або олігополістичними з переважанням міжгалузевої торгівлі, або ринками монополістичної конкуренції з розвинутою внутрішньою галузевою торгівлею диференційованими продуктами. У цьому випадку міжнародна торгівля все більше концентрується в руках гігантських міжнародних фірм, транснаціональних корпорацій, що призводить до зростання обсягів внутрішньофірмової торгівлі, напрям якої часто визначається не принципом порівняльних переваг або різниці забезпеченості факторами виробництва, а стратегічними цілями самої фірми.

Важливість аналізу моделей міжнародної торгівлі полягає в тому, що ці теорії є основою ефективного економічного розвитку будь-якої країни світу. Торговельна політика країн завжди концентрується на таких питаннях, як: які товари необхідно експортувати, які імпортувати; з якими країнами налагоджувати торговельні відносини; в якому обсязі необхідно здійснювати торгівлю і т.д. Тому саме теорії зовнішньоекономічних звязків вказують необхідний напрям діяльності держави в галузі міжнародної торгівлі.

1.2 Обєктивна необхідність та умови інтеграції України в сучасну міжнародну економічну систему

Поступовий розвиток цивілізації неминуче призводить до інтеграційних процесів між державами. Найуніверсальнішим проявом цих процесів стала глобалізація.

Економічна інтеграція — це процес усунення митних та інших барєрів, що традиційно існували між країнами. Це процес розширення економічного і виробничого співробітництва, обєднання національних господарств двох і більше суверенних держав, який передбачає утворення єдиного економічного регіону. Інтеграція сприяє ліквідації відокремленості країн і розмиває відмінності між ними, що склалися історично. Інтеграцію можна тлумачити як уніфікацію (тобто зведення воєдино) господарств різних країн. Економічна інтеграція в умовах ринкової економіки означає вільний рух капіталів, товарів, послуг і робочої сили у межах певного угруповання країн.

На даному етапі розвитку глобальне середовище характеризується певними тенденціями. Унаслідок світової фінансово-економічної кризи 2008 — 2009 років та задля протидії новим глобальним викликам і загрозам відбувся перерозподіл влади у глобальному масштабі від країн-боржників до країн-кредиторів. Спостерігається загострення політичної боротьби за сфери впливу між Заходом і новими ринковими економіками з притаманною їм системою власних цінностей. Міжнародне співробітництво на сучасному етапі характеризується конвергенцією цінностей та синергією інтересів і супроводжується пошуком взаємоприйнятних рішень.

Найважливішою рисою сучасності є зростання взаємозалежності економік різних країн, розвиток інтеграційних процесів у регіонах на мікро- та макрорівнях, інтенсивний перехід цивілізованих країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього світу і міжнародної економічної співпраці.

Українська держава з розпадом СРСР отримала незалежність, приєднавшись до клубу без’ядерних держав. Україна оголосила про своє бажання отримати на міжнародній арені статус нейтральної держави з гарантуванням її національної безпеки з боку провідних держав світу США і Росії. Ключовою ціллю Української держави в зовнішньополітичній діяльності став курс на інтеграцію в європейські структури і поглиблене співробітництво з постсоціалістичними країнами.

Досягнення економічного та соціального відродження України в значній мірі повязане з інтеграцією її в міжнародну економічну систему, активною і зростаючою участю не лише в регіональному, але й міжнародному поділу поділі праці, ефективному використанні його переваг і вигод.

Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об‘єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства, до якої призвели односторонній її розвиток у межах високо спеціалізованих СРСР і РЕВ, деформовані зовнішньоекономічна політика та механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини і національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу.

Входження України в систему світового господарства в сучасних умовах має певні особливості, зумовлені переважно здобуттям незалежності. Це знайшло відображення у певних політичних актах, відповідних нормативно-правових документах. Головним економіко-правовим документом, що регламентує розвиток зовнішньоекономічної політики України, і, відповідно,включення її до системи світового господарства, став законправа й обовязки субєктів міжнародних економічних відносин, механізм управління зовнішньоекономічною діяльністю, питання використання товарно-грошових відносин при експортно-імпортних операціях тощо. Цей законних є вагомі передумови: природні ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, інтелектуальні, трудові ресурси, транспортне забезпечення тощо.

Для України в перехідний період до ринкових відносин існує нагальна необхідність поетапного формування моделі конкурентоспроможної відкритої національної економіки з урахуванням переваг міжнародної регіональної інтеграції.

обґрунтування такої моделі розвитку економіки України має враховувати досвід багатьох, передусім європейських, країн і водночас бути адаптованим до національної специфіки розвитку ринкових відносин. Забезпечення умов усталеної конкурентоспроможної вітчизняної економіки безпосередньо повязане зі світовими тенденціями розвитку конкурентного середовища, економічної конюнктури, особливостями взаємодії з іншими країнами в процесі інтернаціоналізації господарства.

Україна на даний час перебуває на початковому етапі інтернаціоналізації національної економіки, тобто існує за межами міжнародних потоків капіталовкладень, бере незначну участь в економічній діяльності інших країн, недостатнім є розвиток міжнародних валютних відносин.

Значні ускладнення, повязані зі становленням колишніх радянських республік як незалежних держав, спонукали їх (в тому числі і Україну) до розуміння значущості взаємних звязків як кардинальної передумови виходу їх економік з глибокої кризи, подальшого динамічного розвитку. Крім того, розвіялися ілюзії щодо швидкої інтеграції відповідних господарських комплексів до світового та спільного європейського господарств, а це актуалізує ідеї поновлення міжреспубліканських звязків, хоча і на принципово іншій основі. Варто згадати і суворі реалії ринкової конкуренції на міжнародних ринках, які обєктивно актуалізують взаємне значення та тяжіння країн-членів СНД як ринків збуту для вироблених в них товарів.

Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови (таблиця 1.1).

Поступово створюються передумови для інтеграції української економіки у глобальні та європейські економічні процеси. З моменту здобуття незалежності Україна налагодила торговельні звязки більш ніж із 180 країнами світу. Проте пріоритетом є поглиблення торговельно1економічних відносин зі своїми найближчими сусідами, в першу чергу, з Російською Федерацією, Республікою Білорусь і Республікою Польща [1, c. 59].

Таблиця 1.1

Передумови інтеграції України у сучасні світогосподарські звязки

Групи передумовПерелікПолітико-правові передумови інтеграціїполітичне визначення України; забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки; безумовне виконання міжнародних зобов’язань, особливо в сфері прав людини; запровадження прийнятної форми громадянства; перегляд існуючої практики політичних зв’язків із державами колишнього СРСР; пряма участь у регіональних і глобальних політичних процесах; формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконанняЕкономічні передумови інтеграціїекономічному та інституційному забезпеченню суверенітету; оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови; розробленню та реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення; оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності; запровадженню національної грошової одиниці з включенням її в систему міжнародних розрахунків; розв’язанню проблеми зовнішньої заборгованості та розподілу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесівСоціально-культурні передумови інтеграції- відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України; — формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти; — розвиток контактів з українцями, які проживають за межами УкраїниІнфраструктурні передумови- розвитком транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави (національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації); — розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних системзовнішньоекономічний інтеграція міжнародний торгівля

Особливі відносини між цими країнами зумовлені багатьма чинниками. Це — географічне сусідство держав, загальна інфраструктура, існування виробничої, технологічної, взаємозалежності окремих галузей. Багато спільного залишилося в законодавчій базі, існуванні банківських систем, багаторічні культурні і суто людські стосунки. таким чином, сусідні країни є для України дуже важливими політичними й економічними партнерами. З урахуванням змін у глобальному економічному середовищі розвиток торговельних відносин з найближчими сусідами — одне з пріоритетних завдань України, яке передбачає, з одного боку, відновлення та розвиток торговельних звязків, а з іншого — забезпечення економічної безпеки України. Ці держави значною мірою повязані з ресурсної і технологічної точки зору, мають багатосторонні економічні звязки, зєднані транспортними комунікаціями та прагнуть до інтеграції у світовий економічний простір.

На процеси включення України до сучасної системи світо-господарських зв’язків впливають конкретні внутрішньо- і зовнішньоекономічні фактори, що формуються в системі передумов, особливостей і шляхів інтеграції.

Серед внутрішньо-економічних факторів принциповим є перехід України до розвиненої ринкової економіки, для чого потрібні розроблення і реалізація відповідної довгострокової програми. Така програма має, по-перше, враховувати сучасний соціально-економічний стан та особливості України; по-друге, бути адаптованою до еволюціонізуючого зовнішнього ринкового середовища; по-третє, спиратися на досвід переходу до ринкових відносин інших постсоціалістичних країн.

Важливе значення має такий довгостроковий фактор, як структурна перебудова національної економіки, орієнтована на сучасні техніко-технологічні, економічні, екологічні і соціальні стандарти. Деформована структура національної економіки не відповідає критеріям суверенного розвитку України як з точки зору оптимальних пропозицій самозабезпечення та зовнішньоекономічної спеціалізації, так і з науково-технологічних, соціальних і особливо екологічних позицій. Існує ціла низка негативних проблем повязаних із структурою економіки України:

• велика питома вага фізично та морально застарілої техніки в складі основних виробничих фондів (понад 60%);
• диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни (майже повна зовнішня паливно-енергетична залежність; задоволення потреби в електротехнічних і кабельних виробах, продукції текстильної, целюлозно-паперової та медичної промисловості лише наполовину; відсутність виробництва каучуків, ряду продуктів органічного синтезу, устаткування для легкої промисловості, переробних галузей агропромислового комплексу тощо;
• незбалансованість галузевої структури промисловості з точки зору її соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90% формують важкі галузі; питома вага виробництва предметів споживання становить близько 30%, тоді як у розвинених країнах вона досягає 50-60%).
• Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані, без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації, може призвести не лише до консервації, а й до посилення негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше й швидше виправити деформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:
• науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткості за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;
• підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;
• формування умов для соціальне орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого — завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансовій макростабілізації.
• Дія зовнішньоекономічних факторів інтеграції обумовлена, з одного боку, станом розвитку форм зовнішньоекономічної діяльності, а з другого — умовами розвитку середовища.
• Зовнішньоторговельна діяльність України в останні роки зберегла негативні довгострокові структурні тенденції в експорті/імпорті товарів і послуг, а саме:
• переважно сировинна спрямованість експорту, превалювання матеріаломісткого обладнання в експорті продукції машинобудування;
• нераціональність товарної структури імпорту;
• деформована географічна структура експорту та імпорту, аж до монопольної залежності від окремих країн;
• вкрай нерівномірне розміщення експортного потенціалу України.
• На зовнішню торгівлю впливали й такі несприятливі фактори:
• неконкурентоспроможність більшості підприємств, товарів у якісно нових умовах зовнішньої торгівлі;
• велика зовнішня заборгованість, в тому числі пов’язана з експортно-імпортною діяльністю останніх років;
• відсутність власної національної валюти і неможливість ефективного валютного контролю;
• недієва система митного контролю;
• неврегульованість торговельно-економічних відносин з країнами «ближнього зарубіжжя», і насамперед з Росією;
• нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі інформаційної;
• кадрова незабезпеченість на всіх рівнях здійснення і регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
• Значний вплив на інтеграційну мотивацію та політику України справляють такі чинники:
• збіг періодів дезінтеграційних та інтеграційних процесів;
• розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня;
• конкурентоспроможність щодо аналогічних інтересів країн Східної Європи;
• негативний досвід інтеграції в рамках СРСР і РЕВ.

Відсутність стратегічних орієнтирів, втрата державного контролю за зовнішньоекономічною діяльністю призвели до хаотичного вивозу українських товарів; створення криміногенної обстановки навколо експорту та імпорту найефективніших груп товарів (нафта і нафтопродукти, чорні метали, продовольчі товари тощо); втрати країною валютних коштів; невиправданої конкуренції між українськими учасниками ЗЕД; демпінгової торгівлі.

Серед зовнішньоекономічних факторів інтеграції на окрему увагу заслуговують також ті, що впливають на умови міжнародної міграції робочої сили, становлення повноцінних валютних відносин.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ

2.1 Розвиток зовнішньоекономічних звязків на етапі трансформування економіки України у ринкову

Розвиток міжнародного поділу праці вже в XIX столітті спричинив такий стан, за якого країни світу стали тісно пов’язаними одна з одною, що привело до зародження міждержавних зв’язків у світовій економіці.

Нині світове господарство слід розглядати як об‘єктивний результат економічного зростання і взаємодії факторів, які рухають виробництво матеріальних благ: безперервно поглиблюється розподіл праці, її спеціалізація, інтернаціоналізація виробництва, вільне переміщення у геоекопомічному просторі товарів і капіталу. Світове господарство характеризується посиленням інтернаціоналізації виробничих сил, створенням розгалуженої системи міжнародних економічних відносин, формуванням міжнаціональних механізмів, які регулюють господарський обмін між країнами. об‘єктивно простежується зростання і зміцнення цілісності сучасного світу.

Матеріальну основу світового господарства створює світовий ринок благ, товарів, послуг, капіталів, цінних паперів тощо. Тому активна участь будь-якої країни у міжнародному розподілі праці при розгалуженій системі світо-господарських зв’язків, що опосередковує міждержавні потоки матеріальних та фінансових ресурсів, уже давно стали неодмінними умовами економічного прогресу. Адже навіть великі і розвинені держави не в змозі самостійно, поза стосунками з іншими країнами, забезпечити науково-технічний прогрес і створити умови для ефективного виробництва товарів і послуг. Ці завдання можливо вирішувати лише завдяки міжнародному співробітництву. Його розвиток та регулюючі механізми, ґрунтуючись на випуску тих видів продукції, у виробництві яких є порівняні переваги, дозволяють одержувати недостатні товари і послуги в порядку обміну з партнерами по співпраці.

Особливого значення набуває міжнародне економічне співробітництво для країн, які відстають у своєму розвитку. Міжнародні зв’язки національних економік стають постійними, коли виникає міжнародний розподіл праці — спеціалізація окремих країн у виробництві будь-яких товарів та послуг з метою їх реалізації в інших країнах. Розподіл праці у суспільстві є основою подальшого обміну її результатами. Цей обмін відбувається у натуральній та товарній формах.

Новий, сучасний етап інтернаціоналізації виробництва викликаний розгортанням науково-технічної революції. Сучасне оновлення науки, техніки і технологій є настільки масштабним і всебічним, що здійснити його не можна силою тільки однієї, навіть великої, держави. В першу чергу це екологічні проблеми, проблеми опанування космічного простору, охорона здоров’я населення [].

Реальна трансформація зовнішньої економіки нашої країни передбачає взаємодію всіх чинників внутрішньо-економічного розвитку зі зміною співвідношення між ними. Більш тісна взаємодія української економіки зі світовою зумовлюється значною потребою в нових технологіях, інвестиційних та фінансових ресурсах. Основними передумовами інтеграції України в міжнародну економіку є:

• системна ринкова трансформація;
• реструктуризація економіки;
• формування відкритої економіки, розвиток не лише зовнішньої торгівлі, а й руху факторів виробництва між країнами.

Інтеграція України у світовий економічний простір залежить від трансформаційних процесів, які, сприяючи зростанню конкурентоспроможності суб’єктів господарювання, визначатимуть напрями і форми взаємодії національного народного господарства зі світовим.

Ринкова трансформація економіки передбачає вирішення внутрішньо економічних проблем шляхом адаптації перехідної економіки до зовнішнього ринкового середовища, що революціонізує. Процеси внутрішньої трансформації слід розглядати водночас і як процеси входження України до світо-господарського простору, оскільки формування зовнішнього сектору економіки є складовою формування ринкової економічної системи.

Розвиток зовнішнього сектору економіки України є реакцією народного господарства на потреби розвитку національних факторів виробництва. Участь у міжнародному поділі праці є умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити нормальний розвиток вітчизняного виробництва і більш повне задоволення потреб членів суспільства. Зовнішня економіка повинна формуватися як органічна складова національної економіки, що пов’язує її з народними господарствами інших країн для розв’язання комплексу проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства як у сфері виробництва, так і сфері споживання.

Трансформація зовнішньої економіки має вирішувати два основних завдання: сприяти оптимальному розподілу факторів виробництва та економічному зростанню. Перше завдання передбачає визначення видів товарів і послуг та обсягів їх виробництва за наявного рівня ресурсів у суспільстві та вибір комбінації наявних факторів виробництва і типу виробничої технології.

Становлення зовнішнього сектору економіки України припадає на період, коли світові ринки не тільки сформувалися, але й поділені між основними суб’єктами світової господарської діяльності. За цих умов країні непросто знайти свою ринкову нішу й посісти гідне місце у світовому економічному співтоваристві. Визначаючи зовнішньоекономічну стратегію, Україна має виходити з двох найважливіших реалій. По-перше, з потреб і тенденцій розвитку міжнародної економіки, по-друге, — з рівня розвитку й структури національної економіки [].

Основним принципом стратегічного курсу державної економічної політики має стати інноваційна модель структурної перебудови економіки, спрямована на утвердження України як високотехнологічної держави. Мова йде про реалізацію стратегічної мети — входження України до переліку провідних технологічно розвинених країн світу. Наявний інтелектуальний та науково-технічний потенціал, який зберігає можливості не лише свого оновлення, а й подальшого розвитку, забезпечує реалізацію зазначеної мети.

У контексті цієї стратегії особливої ваги набуває питання кінцевої орієнтації політики регулювання економічного зростання. Деякі вітчизняні економісти вважають, що суто зовнішня спрямованість розвитку є безперспективною. Україна має об‘єктивні передумови проникнення у зовнішні економічні зв’язки та формування широкого внутрішнього ринку. У цьому виявляється одна з її конкурентних переваг. Йдеться про реалізацію комбінованої моделі, яка матиме як внутрішню, так і зовнішню спрямованість Однією з можливостей розвитку зовнішньої та внутрішньої економіки може бути розвиток малого бізнесу і підприємництва. У країнах з високорозвиненою ринковою економікою поширенню малого та середнього бізнесу надається важливе значення. Невеликі та середні фірми найбільш мобільні, саме вони беруться за впровадження нових виробів та технологій, оперативно змінюють асортимент своєї продукції залежно від попиту на ринку.

Наприклад, у Франції обсяги виробництва малих та середніх фірм становлять 62% від ВВП, в Італії цей показник досягає 60%. У Великобританії щорічно створюється близько 200 тисяч нових підприємств. Майже половина англійців працює в компаніях з кількістю співробітників менше 100 чоловік. У США, відомих своїми ТНК і ТНБ, 90% нових робочих місць створено саме у сфері малого та середнього бізнесу. В Україні загальна кількість малих підприємств не перевищує 100 тисяч, на яких працює близько 1 млн. осіб. Їх внесок в економіку країни — 9% від ВВП. На думку фахівців, при більш сприятливих для розвитку малого та середнього бізнесу умовах, Україна вже найближчим часом могла б мати 2,5-3 млн. суб’єктів підприємництва, завдяки яким можна створити до 10 млн. нових робочих місць.

Реалізація завдань економічного зростання вимагає переосмислення ролі держави у цьому процесі. Основна мета державного регулювання зовнішньоекономічного процесу — створення умов реалізації конкурентних переваг вітчизняної економіки.

Конкурентоспроможність національної економіки — це вирішальна засада, яка необхідна при розв’язанні проблем лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків і рівня «відкритості» економіки, що виявляється каменем спотикання у фундаменті зовнішньої політики.

Конкурентні переваги України мають розгалужену структуру:

• наявність висококваліфікованих трудових ресурсів при відносно низькій вартості робочої сили;
• значні запаси чорнозему, вигідно розміщені сільськогосподарські угіддя та сприятливі природно-кліматичні умови;
• значні вільні виробничі площі, що дозволяє нарощувати виробництво з відносно незначними витратами;
• вигідне положення і розвинена, транспортна інфраструктура.

У сучасній світо-господарській сфері зовнішньоекономічні зв’язки національних економічних спрямувань охоплюють широкий спектр перетворень: торговельний обмін трансформується в науково-технологічне та інвестиційне співробітництво. таким чином, складається нова економічна модель здійснення зовнішньоекономічної діяльності: виробництво здійснюється на засадах технологічного співробітництва, яке вийшло за межі національних кордонів; обмін товарами заснований на перегляді відносин розподілу праці; суб’єкти ринку функціонують у транснаціональному вигляді. Але для України характерним є «забезпечувально-збутовий» та «посередницько-торговельний» менталітет виходу на світо-господарський рівень. Через це, щоб перемогти відсталість національного виробництва, його системну несумісність зі світовим, необхідно переходити до нової моделі взаємодії національного господарства зі світовим. Тому слід орієнтуватися на таку виробничо-інвестиційну модель міжнародного маркетингу, де об‘єктом уваги є не тільки сфера обігу (зовнішня торгівля), а й сфера співробітництва у всіх ланках виробничо-технічного процесу [].

Головна мета удосконалення державної зовнішньоекономічної політики, таким чином, полягає у створенні умов для формування довготривалих конкурентних переваг вітчизняних товаровиробників.

Входження України в систему світової економіки вимагає від неї радикального реформування господарської системи, тобто надання їй таких економічних рис, які характерні для інтегрованих у світову систему національних економік. Цей процес — складний і тривалий, оскільки вимагає цілковитої реорганізації відносин власності, структури виробництва, системи розподілу, створення ринкової інфраструктури. Тому для входження Украйні в світову систему необхідно створити відповідні передумови.

Джерелом визначення вітчизняних позицій на зовнішніх ринках виступає інтегрований критерій конкурентоспроможності — рівень ефективності використання ресурсів. Україна має значні «конкурентні переваги»: достатню чисельність робочої сили, вигідне географічне розташування, багаті природні ресурси. Але це потенційно можливі переваги, які потрібно розвивати і реалізувати.

2.2 Система регулювання зовнішньої торгівлі України

Державне регулювання економіки — це система інститутів та заходів у рамках держави, що слугує стійкому функціонуванню та розвитку економічної системи країни відповідно до соціально-економічних цілей, що схвалені суспільством.

Зовнішня торгівля є звичайним обєктом регулювання. Відтак процеси регулювання мають підпорядковуватись загальній схемі регулювання, що наведена на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Загальна схема регулювання

В умовах інтернаціоналізації роль держави в традиційному її розумінні перестає бути визначальною і вона втрачає автономну можливість ефективно регулювати не тільки міжнародну, але й внутрішню діяльність, навіть використовуючи найсучасніші методи жорсткого адміністрування.

Намагання держав розширювати спектр політичного, економічного, технологічного, фінансового, товарного та трудового протекціонізму не компенсує їх регулятивних втрат, посилюючи мотивацію до формування багаторівневої системи регулювання міжнародної економічної діяльності шляхом делегування державних повноважень як на міжнародний та глобальний рівні, так і регіональний та місцевий, що ускладнює функціонально-регулятивну значимість держави.

Потенційне і реальне зниження ефективності національних регуляторних політик держави намагаються компенсувати не тільки розширенням протекціонізму, всезростаючою підтримкою національних фірм на міжнародних ринках, а й налагодженням довгострокового партнерства з іншими країнами та ТНК, регіональною інтеграційною взаємодією, співробітництвом з міжнародними організаціями. При цьому ідеологія новітньої «вільної конкуренції» має подвійні стандарти, оскільки з боку країн-лідерів деклароване прагнення до глобальної лібералізації супроводжується цілеспрямованою політикою монополізації інформаційно-технологічного пріоритету та найбільш прибуткових ринків [].

У даних умовах особливої актуальності набувають дослідження регулятивного компонента економічного розвитку в умовах глобалізації ринків, їх транснаціоналізації, регіоналізації та інституалізації.

Економічна глобалізація, суперечлива за природою і неоднозначна за наслідками, оскільки створює все зростаючі труднощі в національно-державному регулюванні міжнародної економічної діяльності, а через неї й у внутрішньо-економічних процесах країн. Це проявляється по-різному і в неоднаковій мірі, але безпосередньо стосується і високорозвинених країн, і тих, що розвиваються в ринково трансформованому середовищі. Зрозуміло, що країни — світові лідери внаслідок вдалої багаторічної експансії на міжнародних ринках реалізували глобальні конкурентні переваги, а решта країн опинилися практично на узбіччі сучасного економічного розвитку, оскільки не могли вчасно адекватно реагувати на виклики глобалізації, насамперед, науково-технологічні та інформаційні, які на початку третього тисячоліття обґрунтовано вважаються як загально цивілізаційні [].

Тому постає питання про здатність держави в ринковому середовищі забезпечувати соціально-економічний прогрес, безпосередньо залежний від застосування національними урядами відповідних цілеспрямованих економічних політик, інтегруючих фінансово-бюджетний, грошово-кредитний, структурно-інвестиційний, науково-технологічний та інноваційний, регіональний, соціальний та зовнішньоекономічний компоненти [5].

Разом з тим, що зовнішня торгівля є звичайним обєктом державного регулювання, їй властиві певні особливості, що повязані з:

• природою торгівлі як системи економічних відносин;

специфікою зовнішньої торгівлі як сфери міжнародних відносин порівняно з іншими обєктами державного регулювання. Відповідні особливості систематизовані на рис. 2. 2 [].

Рис. 2.2 Особливості зовнішньої торгівлі як специфічного обєкта регулювання

Відтак, державне регулювання зовнішньої торгівлі є специфічним напрямом державного регулювання економіки. У цьому контексті, особливості регулювання зовнішньої торгівлі повязані з істотними властивостями цієї сфери міжнародних економічних відносин. Державні рішення ухвалюються в умовах, відмінних від національного регулювання. Водночас, специфіка державного регулювання зовнішньої торгівлі визначається її особливостями як соціально-економічної системи з відкритими елементами.

З точки зору державного регулювання, визначною властивістю зовнішньої торгівлі є здатність до цілеутворення. Вона проявляється в тому, що, на відміну від закритих систем, якими є технічні, що їм цілі задаються зовні, в економічних та соціальних системах цілі формуються всередині системи. Саме ця властивість створює простір для державного регулювання зовнішньої торгівлі, у тому числі в контексті економічної безпеки.

Водночас, державне регулювання зовнішньої торгівлі обмежене наявністю ресурсів у системі, а також суто методологічними проблемами, повязаними з обмеженістю формалізованого опису та неоднозначністю використання понять «система» та «підсистема», «ціль», «засіб» тощо.

Глобалізація, яка поки що де-факто призводить до послаблення внутрішнього і зовнішнього державного суверенітету, викликає справедливі побоювання щодо переходу контролю над національними економіками до окремих більш сильних держав, ТНК, тому необхідні якісні зміни всієї системи міжнародної економіки, де виникають системні недоліки інерційного світогосподарського порядку внаслідок відставання міжнародного регулювання від глобальної ринкової практики, що провокує конфлікти загальноцивілізаційного плану [].

Різнопланові глобалізаційні концепції розвитку по-різному трактують обєктивно еволюціонізуючу роль держави — її зниження, збереження чи посилення. Економічна глобалізація, що є на сьогодні, нелінійним і негомогенним, однак багатокомпонентним і багатоаспектним процесом, залишає досить незначні, але все складніші можливості національного регулювання, особливо зовнішньоекономічними процесами. Тому багатоваріантними є і національні стратегії розвитку в глобальному середовищі. При цьому проблема глобальної інституалізації полягає не в збереженні традиційного статусу держави-регулятора, а у її здатності як еволюціонізуючого організму адекватно реагувати на виклики глобалізації — інформаційно-технологічні, економічні і, особливо, соціальні.

2.3 характеристика експортного потенціалу України. Побудова експортоорієнтованої економіки

Упродовж років незалежності в Україні сформувалась експортоорієнтована модель розвитку економіки, в якій стратегічна роль експорту полягає в тому, що він має бути засобом сприяння економічному зростанню, інструментом активізації наявних та потенціальних конкурентних переваг з метою подолання відставання від розвинених країн за основними соціально-економічними параметрами. Вступ України до СОТ відкриває для українських підприємств нові ринки та можливості збільшення обсягів експорту. Нині близько 2/3 міжнародного товарообігу за вартістю припадає на готову продукцію і лише 1/3 — на сировинні товари при посиленні тенденції подальшого збільшення частки готових виробів і зменшення частки сировини у світовому виробництві і міжнародній торгівлі. У структурі українського експорту, навпаки, переважає сировина і продукти низького рівня переробки. Тому загострюється і стає особливо актуальною проблема розвитку і диверсифікації експортного потенціалу країни, успіхи у вирішенні якої визначатимуть масштаби і ефективність участі України у міжнародному поділі праці [].

Експорт розглядається як вивіз за межі країни товарів для реалізації їх на зовнішньому ринку або як кількість та вартість вивезених за кордон товарів. На початку кожного року збільшується кількість вітчизняних публікацій аналітичного практично не змінюються протягом багатьох років: як правило фактичні та розрахункові показники виявляють суттєві дисбаланси реалізації національного експортного потенціалу. На сьогодні негативними є як кількісні показники розвитку українського експорту, так і показники розвитку його товарної та географічної структури. Очевидними для аналітиків є наступні проблеми []:

• по-перше, попри зростання абсолютних показників експорту, як по торгівлі товарами, так і по торгівлі послугами суттєве підвищення темпів зростання обсягів імпорту призвели до значного негативного сальдо балансу торгових операцій: + 6976,1 млрд дол. США у 2008 р.; — 2973,7 млрд дол. США у 2009 р.; — 15568,3 млрд. дол. США у 2010 році. Такий дисбаланс є загрозливим з точки зору його впливу на валютний ринок країни, рівень державної заборгованості, платоспроможність населення, що негативно впливає на внутрішній попит та пригнічує дії спрямовані на активізацію ендогенних факторів розвитку та розширення внутрішнього ринку;
• по-друге, обсяги світової торгівлі товарами та послугами в останні 5 років знаходяться приблизно у такому співвідношенні 80 % до 20 %, при цьому в структурі вітчизняного експорту частка послуг не перевищує 15 % (14,9 % у 2010 році), що свідчить про низьку конкурентоспроможність сектору та його експорту;
• по-третє, традиційним є превалювання в структурі експорту послуг транспортної складової (65,2 % у 2010 році), що аж ніяк не відповідає сучасним уявленням про конкурентоспроможність та відповідність експортного потенціалу інтересам суспільства адже транспорті послуги характеризуються негативним впливом на екологію та низькою часткою доданої вартості порівняно з іншими видами послуг;

по-четверте, також негативною традицією для нашої країни є збереження на провідних позиціях в товарній структурі експорту чорних металів та продукції хімічної промисловості (табл. 2.1) []. Найгіршим структурним явищем розвитку експорту є те, що частка машин та обладнання період незалежного розвитку України поступово і невпинно зменшилась з 18,2 % до теперішніх 9,47 %, при цьому ми вже не входимо в коло країн, які здатні виробляти всю номенклатуру машинобудівної продукції (США, Японія, Російська Федерація, Німеччині, Великобританія та Франція), як це було наприкінці 1990-х рр.

• Таблиця 2.1

Товарна структура світового та українського експорту основних видів продукції

Групи товарівЧастка у структурі експортуСвіт, %Україна, %Недорогоцінні метали та вироби (чорні метали)3,534Мінеральні продукти19,510,5Продукція хімічної промисловості10,97,5Машини та обладнання31,99,47Інші товари (с/г продукція, текстиль, одяг, інші споживчі товари, продукція деревообробної промисловості тощо)34,238,53

• Втішає хіба факт нашого представництва в також досить вузькому колі країн, які можуть у значній мірі виробляти всю номенклатуру машинобудівної продукції: Китай, Канада, Італія, Україна, а більшість інших розвинутих країн та нових індустріальних країн спеціалізуються на виготовленні окремих видів машинобудівної продукції, з якими вони виходять на світовий ринок;
• по-пяте, невтішною є й динаміка географічної структури товарного експорту. За період з 2004 по 2010 рр. частка країн Європи зменшилась з майже 40 % до 29 %, натомість частка країн СНД зросла з 26 % до 36 %, що в умовах високої імпортозалежності від Росії створює додаткові загрози національній безпеці.

Збільшення частки країн Азії та Африки можна назвати позитивним фактором з точки зору диверсифікації експортних потоків, проте це зростання є досить малим крім того ринки цих континентів характеризуються меншою ємністю [].

Отже експортний потенціал України не може виконувати функцію джерела економічного розвитку українського суспільства оскільки він, з одного боку, не забезпечує достатнього рівня конкурентоспроможності експорту, а з іншого, все частіше стає засобом вимивання ресурсного потенціалу країни. Відтак перед державним апаратом та суспільством у цілому стоїть очевидна мета, яку можна брати за основу при розробці нової експортної макростратегії: формування експортного потенціалу орієнтованого на постійне самовдосконалення та забезпечення максимального позитивного довгострокового ефекту від продажу за кордоном товарів та послуг вироблених в Україні [].

Аналізуючи чинники формування національної експортної стратегії, очевидно, що вони можуть бути внутрішніми та зовнішніми, їх же, в свою чергу, доцільно поділити на політико-правові та економічні (таблиця 2.2) [].

Таблиця 2.2

Система чинників формування національних експортних стратегій

ЧинникиВнутрішніЗовнішніПолітико-правовіПолітико-ідеологічна система країниПроцес політичної глобалізаціїПріоритети вищих за рівнем політик, макростратегій, програм розвиткуПріоритети глобальної безпеки розвиткуУчасть у інтеграційних обєднаннях та міжнародних організаціяхСтратегія міжнародних організаційРівень політичної і економічної самодостатностіКонфлікти цілей зовнішніх політик країн та їх обєднаньРозробленість законодавства та рівень його міжнародної гармонізаціїМіжнародноуніфіковані регулятивні принципи, правила, нормиЕкономічніСтан і динаміка національного економічного розвиткуСтан і динаміка розвитку світової економікиВнутрішній попит, стан платіжного балансуГеографія і структура світового експорту/імпортуХарактеристики почтового експортного потенціалу країниТенденції науково-технічного розвиткуРівень міжнародної конкурентоспроможності товарів, фірм, галузейРівень конкуренції на міжнародних ринках

Експортна стратегія та потенціал мають стати чинниками формування нового конкурентного суспільства, а це, відповідно до теорії Стефана Гареллі, передбачає для держави такі три зовнішньоекономічні стратегічні орієнтири: підтримування рівноваги між «глобальною» та «місцевою» економікою; забезпечення наступальної поведінки країни на міжнародних ринках; залучення на внутрішній ринок іноземних компаній, що виробляють продукцію з високою часткою доданої вартості [].

Ефективне використання експортного потенціалу полягає в здатності національної економіки виробляти конкурентоспроможну продукцію і реалізовувати її на міжнародних ринках при одночасному дотриманні умов стійкого зростання, ефективності використання природних ресурсів, розвитку науково-технічного потенціалу, а також забезпечення економічної безпеки країни в цілому. Стратегічна роль експортного потенціалу виражається в тому, що він являє собою інструмент активізації наявних і потенційних переваг національної економіки в світовому господарстві [].

Економічний ефект від реалізації експортного потенціалу Україна може бути досягнутий при диверсифікації та орієнтації вітчизняних галузевих комплексів і підприємств на випуск тих видів конкурентоспроможної продукції та послуг, які будуть затребувані на зовнішніх ринках. У сформованих умовах очевидною є необхідність невідкладного формування цілісної системи заходів, що сприяють найбільш повної реалізації експортного потенціалу. Дані заходи повинні знайти відображення у спеціальній національній програмі розвитку і реалізації експортного потенціалу України. Тактична мета полягає в інтенсифікації експортної діяльності на традиційних ринках для можливості здійснення подальшої перебудови національної економіки, а стратегічна — у підвищенні ефективності і масштабів експортної активності країни на основі раціоналізації структури експорту, розширення асортименту і поліпшення якості продукції, використання прогресивних форм міжнародного торгово-економічного співробітництва.

РОЗДІЛ 3. РОЛЬ МІСЦЕ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНІЙ ТОРГІВЛІ

3.1 Стан, проблеми і перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України

Економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній торгівлі. Ще жодна країна не спромоглася створити здорову економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи.

Зовнішня торгівля — це складова зовнішньоторговельних зв’язків, що представляє собою торгівлю однієї країни з іншими, яка складається з оплачуваного вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів і послуг [17].

У загальному вигляді зовнішня торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва.

На сьогодні спостерігаються такі основні тенденції міжнародної торгівлі:

• панівні позиції в світовій торгівлі займають розвинуті країни, на частку яких припадає 2/3 обсягу експорту та імпорту, найбільшими з яких є Німеччина, США, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Канада та Нідерланди;
• скорочується питома вага сировини і підвищується частка готових виробів, головним чином торгівля машинами, обладнанням, продукцією електротехнічної промисловості;
• все більшого значення набуває наукомістка продукція, що спричинило розширення торгівлі послугами;
• спостерігається збільшення частки торгівлі індустріальних країн між собою.

Відповідно, збільшення частки готових виробів та розширення торгівлі послугами зумовили зростання зовнішньоторговельного обороту Україні з іншими країнами (додаток А та Б) [].

За 2008-2011 роки відбувається поступове зростання та зниження обсягів експорту-імпорту продукції (див. додаток В), але відємне сальдо торгівельного балансу залишається незмінним.

структура експорту продукції України за січень-жовтень наведено в додатку Г (за даними Державного комітету статистики України []).

Виходячи з аналізу структури експорту продукції України за 2011 рік встановлено, що найбільшу питому вагу в експорті продукції України займають: недорогоцінні метали та вироби з них (37%), мінеральні продукти (14%) та механічне обладнання (12%).

структура імпорту продукції України за 2011 рік (додаток Д) засвідчує, що найбільшу питому вагу в імпорті продукції займають: мінеральні продукти (45%), механічне обладнання (17%), продукція хімічної та повязаної з нею галузей промисловості (14%) та інші.

Якщо порівняти структуру експорту та імпорту продукції, наведену в додатках, слід від значити однорідність експортованої та імпортованої продукції за галузевою структурою.

Так відбувається зустрічна торгівля (експорт та імпорт) значними обсягами продукції: мінеральні продукти (експорт — 14%, імпорт — 45%), недорогоцінні метали та вироби з них (експорт — 37%, імпорт — 9%), продукція хімічної та повязаної з нею галузей промисловості (експорт — 7%, імпорт — 14%), транспортні засоби та шляхове обладнання (експорт — 7%, імпорт — 7%) та механічне обладнання (експорт — 12%, імпорт — 17%). Наявність зустрічної торгівлі між однаковими галузями промисловості свідчить про високий експортний потенціал країни.

Слід зазначити особливості сучасних світових процесів, що суттєво впливають на зовнішню торгівлю України:

• посилення монополізації та тиску на «слабкі країни» (сьогодні транснаціональні компанії контролюють до 40 % світового промислового виробництва та понад 50 % світової торгівлі).
• посилення цінової конкуренції;
• часткова зміна якості конкурентної боротьби (через оволодіння певною кількістю напрямів унаслідок штучного ослаблення конкурентів, наприклад, на території колишнього СРСР);
• структурні зрушення у світовому господарстві;

переважання факторів рентабельності над факторами ефективності (через відсутність паритетного регулювання економічних відносин між країнами з різними умовами розвитку) [].

Для покращення стану зовнішньої торгівлі та завоювання гідних позицій на світовому ринку українським виробникам товарів і послуг необхідно вирішити проблеми не тільки виробничого, але й організаційного проблем організаційного характеру, що сприятимуть експортній діяльності України.

Серед установ, які здатні бути корисними для експортної діяльності країни, можна виділити торгово-економічні місії, Український союз промисловців та підприємців, Торгово-промислову палату України, Український національний комітет Міжнародної торгової палати. Ще одним ефективним каналом просування української продукції на зовнішні ринки є створення власних представництв за кордоном.

До ринкових механізмів активізації зовнішньої торгівлі слід віднести застосування елементів маркетингу та раціональну цінову стратегію підприємств [].

Створення ефективної системи сприяння розвитку зовнішньоторговельного потенціалу в Україні повинно здійснюватися за наступними основними напрямками:

• кредитно-страхова підтримка інновацій і розвитку пріоритетних, експортоорієнтованих виробництв;
• надання податкових пільг виробникам пріоритетної продукції й експортерам;
• розробка і фінансування програм розвитку пріоритетних експортоорієнтованих проектів у рамках спеціально створених фондів;
• розвиток міждержавного лізингу;
• розробка і прийняття міждержавних документів про координацію ринків цінних паперів, єдині принципи заставних операцій, страхування ризиків, валютний та експортний контроль;
• створення сприятливих умов для організації і функціонування двосторонніх і багатосторонніх торгово-промислових палат, бізнес-центрів і представництв у країнах найближчих торгових партнерів України;
• створення сприятливих умов і надання допомоги субєктам господарювання у розвитку різних форм спільного підприємництва: транснаціональних фінансово-промислових груп, лізингових компаній та інших фірм і організацій;
• заохочення прямих інвестицій національних інвесторів;
• використання бюджетних форм підтримки національних виробників і експортерів.

3.2 Наслідки вступу України до СОТ

У сучасних умовах абревіатура СОТ має подвійне значення: по-перше, СОТ є організацією, по-друге, СОТ — це комплекс правових документів, який визначає права та обовязки урядів у сфері міжнародної торгівлі товарами та послугами. Отже, серед основних завдань СОТ — підтримка та розвиток «певних правил гри» руху товарів і послуг, за якими працюють уряди країн1членів СОТ. Сучасна СОТ — провідна міжнародна організація, членами якої є 149 країн світу, на долю яких припадає близько 96% обсягу світової торгівлі [].

Останнім часом сфера діяльності СОТ розширюється і передбачає не тільки регулювання торговельних потоків, а й міжнародне економічне регулювання капіталу та робочої сили. Членство в цій організації стало практично обовязковою умовою для будь1яких країн, які прагнуть інтегруватися у світове господарство. 16 травня 2008 року визначною датою для України стало набуття членства у Світовій організації торгівлі. З цього дня у відповідності зі статтею 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» для товарів, які імпортуються з держав1членів СОТ, запроваджено режим найбільшого сприяння, тобто застосовуються пільгові ставки ввізного мита Митного тарифу України. Вступивши до СОТ Україна отримала значні економічні переваги []:

• місцевим виробникам сталі та хімічної продукції, які безуспішно намагалися боротися з антидемпінговими акціями, без членства в СОТ, за сучасних умов, неможливо використати переваги світової торгівлі й гарантувати вітчизняним товаровиробникам міжнародно-правовий захист від недобросовісної конкуренції на світовому і регіональному ринках. На думку експертів, цифра щорічних втрат українських виробників унаслідок антидемпінгових розслідувань у різних країнах світу сягає 8 млрд. дол. США;
• доступ до міжнародних ринків, скасування щодо країни дискримінації й нетарифних барєрів, доступ до багатосторонніх механізмів вирішення суперечок та можливість впливати для захисту національних інтересів на умови регулювання світової торгівлі. Членство в СОТ трактують як системний фактор розвитку національної економіки, створення прозорого та прогнозованого конкурентного і сприятливого інвестиційного середовища;
• наближення укладання Угоди про вільну торгівлю з ЄС, яке могло обговорюватися тільки після вступу до СОТ. Це — результат багаторічної безперервної роботи.

Також виокремлюються наступні позитивні наслідки вступу України до СОТ:

• інтеграція до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу та міжнародної торгівлі.
• прогнозується збільшення надходжень прямих іноземних інвестицій уже упродовж першого-другого років після вступу до СОТ в 1,5-2 рази з наступним їх збереженням в обсягах більших, ніж до набуття членства у СОТ.
• українські виробники отримають спрощення умов доступу до ринків 148 країн-членів Світової організації торгівлі. Можна очікувати збільшення експорту продукції в обсязі 1 млрд дол. США, а при сприятливих умовах до 1,5 млрд дол. США.
• промислові підприємства зможуть застосувати при вирішенні торговельних спорів механізм їх урегулювання, передбачений нор-мами СОТ, що дасть можливість суттєво по-силити їх позиції в антидемпінгових та спеці-альних розслідуваннях, а також запобігти зас-тосуванню проти себе інших обмежувальних та дискримінаційних заходів.
• пожвавлення торговельно-економічних зв’язків не тільки з країнами Західної та Центральної Європи, а й з країнами Східної Європи та Балтії, більшість з яких 1 травня 2004 року набули повноправного членства в
• ЄС, має запобігти витісненню з ринку ЄС української продукції аналогічною продукцією країн Центральної та Східної Європи.
• збільшаться надходження до Державного бюджету завдяки скасуванню пільг, кількісному збільшенню бази для справляння митних платежів, зростанню обсягів виробництва та активізації торговельного обороту (загальний позитивний вплив на доходи бюджету може сягнути 3-4 млрд. грн).

ширший вибір товарів і послуг. Завдяки збільшенню потоків іноземних товарів, послуг та інвестицій на український ринок, виробник матиме доступ до дешевших комплектувальних, устаткування і сировини, а споживач — ширший вибір товарів, послуг і цін. Це створює умови для підвищення якості та конкурентноздатності вітчизняної продукції [].

Деякі експерти пов’язують негативні наслідки вступу до СОТ з тим, що процес прийняття країни до СОТ практично не враховує специфіку країн-кандидатів або їх потреби у спеціальному чи диференційованому розгляді. Крім того, як загрозу не для економіки в цілому, а для окремих суб’єктів господарювання називають загострення конкуренції на внутрішньому ринку. Також до негативних наслідків відносять:

• лібералізація торгівлі може спричинити посилення впливу світової кон’юнктури на економіку країни, що зумовлює підвищення економічних ризиків України у періоди глобальної економічної нестабільності;
• вимагання скасування багатьох положень, закріплених у чинних програмах субсидування окремих галузей, які суперечать нормам СОТ;
• вітчизняні виробники в окремих випадках можуть виявитися неготовими до зростання конкуренції через низьку ефективність підприємств;
• скорочення виробництва неконкурентоспроможних вітчизняних підприємств та галузей;

запровадження правил СОТ у сфері ліцензування, стандартизації та сертифікації потребує суттєвих витрат для розробки та впровадження нових інститутів і механізмів здійснення таких процедур [].

І хоча таким чином зросла наявність певних проблем юридичного плану, наша держава отримала статус країни-учасниці Світової організації торгівлі. У свою чергу, Угода про вільну торгівлю з ЄС може набувати різної форми — від розгляду торгівлі тільки товарами, до складнішої та поглибленої, про створення Європейської економічної зони (СЕЗ). Зросте також зацікавленість інвесторів третіх країн, зявляться всі умови, аби вийти на рівень економічно розвинених держав, можливість диверсифікувати виробництво та експорт, забезпечити кращий доступ до західних ринків, залучити потужні іноземні інвестиції.

3.3 Концептуальні основи зовнішньоекономічної стратегії

Реальна трансформація зовнішньої економіки нашої країни передбачає взаємодію всіх чинників внутрішньоекономічного розвитку зі зміною співвідношення між ними. Більш тісна взаємодія української економіки зі світовою зумовлюється значною потребою в нових технологіях, інвестиційних та фінансових ресурсах. Основними передумовами інтеграції України в міжнародну економіку є: системна ринкова трансформація; реструктуризація економіки; формування відкритої економіки, розвиток не лише зовнішньої торгівлі, а й руху факторів виробництва між країнами.

Стратегічні орієнтири національного розвитку повинні враховувати реалії сучасного інтеграційного процесу, неможливість самоізоляції від масштабної та динамічної інтернаціоналізації. Але для цього необхідно подивитися та проаналізувати сьогоднішню ситуацію навколо країни, її положення у світі, перспективи отримання іноземних інвестицій в економіку. Обєктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних звязків, по-перше, на макрорівні загальнодержавному; по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє, на глобальному та регіональному макрорівнях. Поєднання обєктивної необхідності та обєктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним.

Особливості глобального соціального й економічного розвитку вимагають від країн нових підходів до формування своїх відносин у стратегічній перспективі. Вони повинні базуватися на взаємовигідному використанні економічних потенціалів, можливості міжрегіонального співробітництва.

Формуючи інтеграційну стратегію і тактику, слід враховувати особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань: відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенітету; нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів; нерозвиненість ринкових відносин; інерція погіршення економічного стану; запас соціальної витримки населення, який виснажується.

Система формування та реалізації зовнішньоекономічної стратегії держави представлена на рис. 3.1.

Рис. 3.1 Система формування та реалізації зовнішньоекономічної стратегії держави

характер інтеграційної стратегії визначається її внутрішньою природою: діалектичною єдністю економічних і політичних інтересів держави; наявністю широкого спектра економічних цілей, завдань, перспектив у контексті участі країни в міжнародній економічній інтеграції; залежністю від обраної моделі досягнення сталого економічного розвитку національної економіки тощо. Визначальними принципами формування інтеграційної стратегії є захист національних інтересів на міжнародній арені, збереження національного суверенітету, оптимальне поєднання переваг економічної глобалізації та регіоналізації, адекватність розвитку національної економіки світовій економічній системі та, зокрема, економіці інтеграційного блоку, геоекономічна визначеність щодо інтеграційних пріоритетів тощо [6, с. 14; 14, с. 7]. Ці принципи доповнюють фундаментальні принципи формування загальноекономічної стратегії держави: обґрунтованість, прозорість, легітимність, адекватність, контрольованість, логічність, структурну довершеність, урахування зовнішніх впливів тощо [11, с. 50-54].

Складовими елементами інтеграційної стратегії держави є визначення мети участі держави в інтеграційних процесах; передумов участі країни в інтеграційному проекті; місця країни в інтеграційному угрупованні; побудова моделі участі країни в РІУ та шляхів реалізації цієї моделі; формування інституційних та організаційних засад упровадження інтеграційної стратегії на основі обраної моделі з дотриманням оптимального співвідношення економічних і політичних інтересів держави, геополітичних інтересів учасників РІУ, повноважень державних і наддержавних органів управління тощо [18, с. 8].

Конкретні стратегічні орієнтири участі країни в інтеграційних процесах певною мірою визначаються традиційними для цього географічного регіону надбаннями у сфері формування та функціонування інтеграційних угруповань за такими напрямками, як торговельна, інституційна, зовнішня складова тощо, що відображено в таблиці 1 [1, с. 13; 2, с. 363].

Зовнішньоторговельна стратегія України досі залишається невизначеною: досить лібералізовані умови зовнішньої торгівлі поєднуються з необґрунтованою за регульованістю та високим рівнем бюрократизації оформлення зовнішньоторговельних операцій; немає чітких зовнішньоекономічних орієнтирів промислової політики (експортоорієнтована або імпортозамінна); недостатнім є прогрес у диверсифікації зовнішньоторговельних потоків і у зниженні їх концентрації.

Незважаючи на декларування у різноманітних державних стратегіях і концепціях намірів щодо диверсифікації експорту та зменшення його концентрації (зокрема, саме такі цілі були проголошені у Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р. [19], у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 рр.» [10], Стратегії національної безпеки [20] тощо), структурні диспропорції в зовнішній торгівлі й досі залишаються неподоланими.

Відсутність чіткої зовнішньоекономічної стратегії України доповнюється відсутністю єдиної державної стратегії щодо участі країни у процесах регіональної інтеграції. Ця сфера регулюється окремими стратегічними документами, які стосуються конкретних інтеграційних блоків. Зокрема, такими документами є Стратегія інтеграція України до Європейського Союзу, Стратегія економічного розвитку Співдружності незалежних держав до 2020 р., окремі положення Стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр. Проте, таке становище залишає можливість для подальшого превалювання політичних інтересів над економічними під час вибору орієнтирів для участі в інтеграційних проектах.

Особливо загострилася проблема вибору векторів участі в інтеграційних процесах після розширення ЄС у 2004 р., коли до Євросоюзу вступили країни ЦСЄ і кордони ЄС наблизилися впритул до України. Рішення цієї проблеми полягає у балансуванні інтересів України на Сході (Росія, ЄЕП, СНД) та на заході (ЄС), адже обидва напрямки є, кожен по-своєму, важливими для України, а така багатовекторність участі в інтеграційних процесах відображає особливість геоекономічного та геополітичного положення України як транзитної держави.

Аналіз досвіду участі України в інтеграційних процесах показав, що Україна тяжіє до багатовекторної моделі інтеграції, одночасно беручи участь у кількох інтеграційних блоках та проголосивши євроінтеграцію пріоритетним напрямком подальшого інтегрування. Зважаючи на те, що у просторовому вимірі міжнародна інтеграція може розглядатися на мікро-, мезо-, макро- та мегарівні [13, с. 562], то й інтеграційна стратегія України має вибудовуватися у відповідності до цих рівнів. Мікроекономічна інтеграція полягатиме у співпраці між окремими підприємствами, фірмами країн, що інтегруються.

Мезорівнева інтеграція передбачає утворення транскордонних інтеграційних утворень в межах окремих регіонів сусідніх країн. Макрорівень інтеграції передбачає участь країн у регіональних інтеграційних утвореннях міждержавному (відносини України та країн СНД) або на міжнародному (відносини України з ЄС як єдиним цілим) рівнях.

Мегаінтеграція означає участь в інтеграційних процесах на глобальному рівні, тобто інтегрування більшості країн світу або взаємодія різних інтеграційних угруповань. Нині глобальний рівень інтеграції є досяжним лише в окремих галузях, тобто має місце галузева глобальна інтеграція, прикладом якої може бути участь у глобальній торговій системі під проводом ГАТТ/СОТ.

Інтеграція на мікрорівні може бути представлена у вигляді комплексної взаємодії різних країн на корпоративному рівні. Співпраця на мікроекономічному рівні є найбільш розвиненою у відносинах з країнами СНД та ЄЕП, оскільки досі не зруйнованими залишаються виробничі зв’язки між окремими підприємствами республік колишнього СНД.

Однак у сучасному світі найпоширенішою формою економічної інтеграції на мікрорівні є створення та діяльність транснаціональних корпорацій, тобто процеси транснаціоналізації.

Транснаціоналізація є наслідком мікрорівневої інтеграції та основою для переходу від горизонтальної до вертикальної інтеграції. В цьому напрямку Україна майже не має позитивного досвіду.

Інтеграційні процеси на макрорівні є основою сучасної міжнародної економічної інтеграції. Саме на цьому рівні втілюється у життя п’ятиступенева схема регіональної інтеграції Бели Баласси. На макрорівні будується більшість інтеграційних угруповань, і він може стати засобом досягнення загальноекономічної інтеграції. Аналіз українського досвіду регіональної інтеграції показав, що вітчизняну макрорівневу інтеграційну стратегію можна охарактеризувати такими ознаками:

переважання політичних критеріїв відбору інтеграційних проектів перед економічними;

широке розповсюдження дублювання участі у РІУ («spaghettibowl»);

напрямок інтеграції «згори — донизу», тобто інтегрування відбувається передусім на національному та наднаціональному рівні, не завжди відповідаючи наявному стану інтернаціоналізації господарського життя країни;

протидія з боку дезінтеграційних факторів, (геополітична різновекторність

взаємодії в межах СНД, невідповідність соціально-економічного розвитку умовам євроінтеграції);

превалювання «пасивної» («від’ємної») інтеграції над «додатною», тобто інтеграційні зусилля спрямовуються, передусім на усунення перешкод у русі товарів, послуг, капіталу, робочої сили, а не на глибокі структурні зрушення в економіці, і «пасивна» інтеграція проваджується доволі мляво, оскільки жоден інтеграційний проект України не досягнув навіть рівня зони вільної торгівлі.

Інтеграція на мегарівні, або на глобальному рівні, нині має чи не єдиний напрямок — інтегрування до глобальної торговельної системи, що діє під проводом ГАТТ/СОТ.

Діючу інтеграційну стратегію України можна відобразити як єдність різнорівневої та різновекторної інтеграції, що відображено в додатку Е.

Наявність цілої низки стратегічних інтеграційних напрямків ще раз доводить актуальність проблеми вибору векторів, форм і рівнів інтеграційної співпраці. Стратегічними цілями, котрі визначатимуть напрямки інтегрування національної економіки, мають бути підвищення добробуту населення, досягнення сталих темпів економічного розвитку, підтримання належного рівня економічної безпеки країни тощо.

Глобалізація світової економіки та міжнародних відносин є, звичайно, обєктивно неминучим процесом. Проте важливо, на яких умовах українська національна економіка буде інтегрована в світову систему зовнішньоекономічних звязків. Отже, йдеться про ступінь відкритості вітчизняної економіки, яка повинна бути не самоціллю, а засобом максимально повної реалізації соціально-економічного потенціалу України, та про оптимальні регулятивні методи як необхідний атрибут зовнішньоекономічної стратегії. Виходячи з цього, необхідно визначити принципи, критерії та цілі національної зовнішньоекономічної стратегії, враховуючи особливості трансформаційного етапу в Україні та сучасного міжнародного співробітництва [].

Ця стратегія повинна враховувати реальні можливості та пріоритети участі України в міжнародних економічних відносинах, відповідати збалансованій загальній концепції ринкової реформи, потенціалу збільшення виробленого в масштабах країни сукупного продукту та покращення умов торговельних та інвестиційних відносин з іншими країнами світу. Вона має не лише формально розширити зовнішні ринки, але й надати нову якість усьому механізму виробничо-технологічних відносин в українському суспільстві, зробити його більш спеціалізованим та ефективним.

На підставі цього можна сформулювати головні елементи системи зовнішньоекономічної стратегії України:

• створення потужного експортного сектору;
• зміцнення і забезпечення конвертованості національної валюти;
• залучення іноземних інвестицій на основі створення СП, вільних економічних зон, інших форм спільного підприємництва з іноземним капіталом;
• лібералізацію імпорту;
• здійснення закордонної підприємницької діяльності;
• формування розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржа, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг і т.д.);
• гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операцій;
• поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські об‘єднання та організації;

кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Головне завдання полягає в тому, щоб визначити етапи, напрямки, форми і способи реалізації зовнішньоекономічної стратегії [].

Варто зазначити, що для більш чіткої реалізації зовнішньоекономічної стратегії України необхідно виокремити пріоритетні галузі, що мають найбільш вагоме значення у розвитку експортного сектору:

• високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування (верстати, літаки, ракети, судна, прилади, побутова техніка), порошкова металургія, надтверді матеріали, кераміка, електрозварювальне виробництво;
• агропромисловий комплекс, спрямований, у першу чергу, на країни СНД і партнерів із числа країн, що розвиваються;
• патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау, інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм;
• видобувна і металургійна галузі промисловості формують четвертий пріоритетний блок експортного сектору — цей сектор є особливо важливим, адже Україна входить до першої п’ятірки країн — виробників сталі і виробляє її більше за всіх на душу населення;
• транзитні перевезення вантажів, нафти, газу з євроазіатської частини на захід і з півночі на південь Європи і далі на Близький Схід аж до Африканського континенту можуть перетворитися на важливий канал валютних надходжень, що вимагає серйозних структурних перетворень у транспортній сфері, щоб підняти її до рівня світових стандартів.

Серйозною передумовою виходу України на світові ринки є забезпечення внутрішньоекономічної стабілізації (фінансової, бюджетної, цінової та ін.).

Вирішальне значення має товарна інтервенція, завоювання надійних ніш на світових ринках товарів і послуг, технологій і капіталів.

Також досить важливим процесом виходу країни на світовий ринок є залучення іноземних інвестицій. Цей процес сприяє економічному відродженню України, створенню розвинутого експортного сектору.

Окрему увагу необхідно приділити імпортній діяльності, яка може істотно впливати на рівень життя населення та на результати діяльності вітчизняних виробників.

Основні принципи імпорту іноземного капіталу — надання закордонним інвесторам прав і можливостей, адекватних тим, якими користуються національні суб’єкти господарської діяльності, за винятком стартового періоду (2-5 років), а також пільг, що надаються в спеціальних економічних зонах або у випадку включення спільних підприємств у державні програми, що допускають відповідні пільги [].

Серед пріоритетів державної імпортної політики на перше місце необхідно твердо і однозначно поставити ввезення сучасної техніки і технології, ноу-хау, інжинірингових послуг.

Другий важливий напрямок імпортної політики — охорона здоров’я, розвиток медичної промисловості, медичних закладів. Розвиток за участю закордонних галузей охорони здоров’я набуває першочергового економічного і соціального значення.

Третій напрямок містить у собі сукупність галузей продовольчого комплексу, харчової промисловості країни. Оснащення галузей харчової промисловості новітньою технікою і технологією, забезпечення умов надійного збереження сільськогосподарської продукції лежить в основі рішення продовольчої проблеми і створення необхідних експортних ресурсів продовольства.

Активізація закордонної підприємницької діяльності і створення розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту також сприяють активізації зовнішньоекономічних потоків.

Ключовою ланкою зовнішньоекономічної стратегії є податкова, депозитна, цінова, кредитна, фінансова і валютна політика. Ніякі постанови і рішення не додадуть бажаної активності і господарської енергії ні внутрішнім товаровиробникам і експортерам, ні закордонним інвесторам і банкірам без створення в Україні сучасної системи оподаткування експорту, імпорту, прибутку спільних підприємств і т.д. [].

Стратегічна програма розвитку зовнішньоекономічних відносин України має базуватися на забезпеченні її суверенітету в світогосподарських зв’язках, гарантуванні її національної зовнішньоекономічної безпеки. Вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв’язків повинна ґрунтуватися на еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперації праці. Взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основі якої — максимальна господарська свобода безпосередніх виробників, експортерів товарів і послуг. Не менш важлива відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі в регіональних та світових господарських і валютно-фінансових системах і структурах.

ВИСНОВКИ

Наразі у світі відбуваються досить інтенсивні процеси глобалізації та інтеграції. Соціально-економічний розвиток та забезпечення високого рівня конкурентоспроможності країни не можливий без активної участі держави у світових процесах.

Україна відносить до країн з перехідною економікою, що означає, з одного боку, наявність потенціалу та можливостей для розвитку торгівлі, а з іншого обумовлює певні труднощі у здійсненні інтеграційних процесів, на що впливає багато факторів. Зокрема: політична нестабільність, недосконалість чинного законодавства, високий рівень корупції, негативний імідж закордоном, відтік висококваліфікованих кадрів, відставання від науково-технічного прогресу, недосконалість технологій, недостатньо високий рівень якості продукції тощо.

Проте така свобода може негативно впливати на національні інтереси країни, адже «відкритість кордонів» може мати і негативні наслідки — втрата вітчизняними виробниками своєї частки ринку через надмірний імпорт, навязування іноземними замовниками своїх умов, наявність тиску з боку Світового банку тощо. Саме тому є досить важливим регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що має здійснюватися переважно на державному рівні та включати в себе заходи тарифного та нетарифного регулювання. Протекціонізм на сучасному етапі слід розглядати як державну економічну стратегію у вигляді комплексу взаємоповязаних, обґрунтованих і реалістичних заходів, що сформовані на якісно нових принципах.

Стратегія економічного протекціонізму спрямована на такі заходи: забезпечувати нормальні можливості для господарської діяльності та рівноправної конкуренції; забезпечити термінове відновлення місткості внутрішнього ринку; припинити практику невиконання державою зобовязань перед власним населенням та підприємствами; забезпечити реалізацію факторних переваг України; враховувати у практичній діяльності соціально-економічні та політичні особливості України. Комплекс заходів економічного протекціонізму повинен включати: інституційно-правовий, монетарний, фіскальний, ціновий, соціальний, зовнішньоекономічний протекціонізм.

Аналіз показав, що наразі зовнішня торгівля України не є досить активною. Головною проблемою країни є те, що здійснюється продаж не готових виробів, а сировини. Також проблемним є відсутність активної допомоги з боку держави та недостатньо активна реалізація зовнішньої стратегії країни. Остання, в свою чергу, повинна передбачати створення сприятливих умов для здійснення інтеграційних процесів.

Для усунення наявних проблем державною передбачено зовнішньоекономічну стратегію, яка передбачає: створення потужного експортного сектору, зміцнення національної валюти, лібералізацію імпорту, забезпечення умов здійснення підприємницької діяльності за кордоном, формування системи зовнішньоекономічного менеджменту, гнучку, податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операцій, інтеграцію економіки у світові господарські обєднання та організації, кадрове забезпечення тощо.

Отже, розвиток України не можливий без здійснення інтеграційних процесів, зокрема, через ведення зовнішньої торгівлі. Саме тому реалізація всіх можливих заходів з розвитку даної діяльності надасть Україні нові можливості та виведе її на новий конкурентний рівень.

список ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Багрова І.В., Рєдіна Н.І., Власюк В.Є., Гетьман О.О. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств. — К.: Центр навчальної літератури, 2008 — 580с.

Бойко О.Ю. Наслідки вступу до СОТ для національної економіки України //

Васильєв А.А. Особливості державного регулювання зовнішньої торгівлі в контексті економічної безпеки // Наукові праці. Економіка: науково-методичний журнал. — Миколаїв: Видавництво ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. — Випуск 96, Том 109. — С. 9-12.

Верланов Ю.Ю. Передумови формування зовнішньоторговельної політики країни в контексті економічної безпеки / Ю.Ю. Верланов, А.А. Васильєв // Наукові праці: науково-методичний журнал Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили. Сер. Економічні науки. — 2007. — Вип. 51, т. 64. — С. 53-58.

Вернер Н. Труба кличе / Н. Вернер // Контракти. — 2007. — № 26.

Вовк В.А. Формування пріоритетів розвитку зовнішньої торгівлі на основі оцінки стану внутрішньоголузевого балансу України // Вісник транспорту і промисловості. — 2011. — № 34. — С. 387-398.

Возний Н.Р., Черниш Р.Е. Проблеми та перспективи регулювання світової торгівлі товарами в України // Науковий вісник НЛТУ України. — 2012. — Вип. 22.7. — С. 151-165.

Вонсович О. Моделі інтеграції України до Європейського Союзу та механізми інтеграції до НАТО [Електронний ресурс] / О. Вонсович. — Режим доступу: <#"justify">Гаджиєв Ш.Г. Формування та розвиток стратегії зовнішньоекономічних зв’язків країн із перехідною економікою (на матеріалах Азербайджанської республіки): автореф. дис. д-ра екон. наук: спец. 08.05.01 / Ш.Г. Гаджиєв — К., 2009. — 48 с.

Горбач Л.М., Плотніков О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник. — К.: Кондор, 2005. — 266с.

Горбенко Ю.В. Розвиток зовнішньоекономічних звязків на етапі трансформування економіки України у ринкову // проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. — 2008. — Часть 1. Развитие внешнеэкономических связей на макро- и микроуровнях. — С. 266-273.

Гребельник О.П. Сучасні тенденції транскордонного торговельно-економічного співробітництва України та Польщі / О.П. Гребельник // Вісник Хмельницького національного університету. — 2009. — № 1. — С. 167-172.

Грущинкська Н.М., Музиченко М.П. Розвиток експортного потенціалу України в сучасних світо-господарських процесах // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 7(109). — С. 19-26.

Дахно І.І. Міжнародна економіка: навч. посіб. — К.:МАУП, 2008. — 248 с.

Дідківський М.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств. Навчальний посібник. — К.: Знання, 2006. — С. 523 с.

Економічна політика: навч. посіб / О.О. Бєляєв та ін. — К.: КНЕУ, 2004. — 287 c.

Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика: Монографія / Жаліло Я. — К.: НІСД, 2003. — 368 c.

Євлакова І.А. Глобалізація як фактор модифікації стратегій економічного розвитку країн Центрально-Східної Європи: автореф. дис. канд. екон. наук: спец: 08.00.02 / І.А. Євлакова. — К., 2008. — 20 с.

Єрмілова К.В. Зовнішня торгівля Уркаїни: сучасний стан і напрямки ровзитку // Тематичний збірник наукових праць: «Торгівля і ринок України». — 2011. — Вип. 32.

Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика: монографія / Я.А. Жаліло. — К.: НІСД, 2008. — 368 c.

Жаліло Я.А. Концептуальні засади стратегії економічного протекціонізму / Я.А. Жаліло, А.Ю. Сменковський. // Стратегічна панорама. — 2010. — № 1-2. — С. 104-113.

Заярна Н.М., Мокій М.В. Проблеми та перспективи розвитку зовнішньої торгівлі між Україної та країнами ЄС // Науковий вісник НЛТУ України. — 2010. — Вип. 20.1. — С. 216-222.

Іващук С. Експортна стратегія в сучасній системі державного управління // Міжнародна економічна політика. — 2009. — № 10-11. — С. 85-106.

Карамбович І.М., Лепіхіна Т.Д. Обєктивна необхідність державного регулювання зовнішньої торгівлі // Економічний простір. — 2009. — № 21. — С. 28-34.

Кельдер Т.Л., Грубась В.В. Державне регулювання міжнародної економічної діяльності в умовах глобалізації // Вісник Запорізького національного університету. — 2010. — № 1(5). — С. 148-153.

Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка. — К.: Вид-во «ЦУЛ», 2009. — 406 с.

Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник / К.: Знання, 2008.- 406 c.

Липов В.В. Міжнародна економіка: світова економіка та міжнародні економічні відносини. Модуль ІІ. Міжнародні ринки та форми міжнародної економічної взаємодії. Навчально-практичний посібник. — К.: Видавничий дім Професіонал, 2008.

Матеріали Державного комітету статистики України — [Електронний ресурс] — Режим доступу // <#"justify"> Мельник Т. Експортний потенціал України: методологія оцінки та аналіз //Міжнародна економічна політика. — 2008. — № 8-9. — С. 221-224

Минакова С.М. Экономический механизм реализации экспортного потенциала Украины // Розвиток управління та господарювання на транспорті. — 2011. — № 37. — С. 169-178.

Міжнародні інтеграційні процеси сучасності / Філіпенко А. С., Будкін В. С., Дудченко М. А. та ін.]; під ред. А. С. Філіпенко — К.: Знання України, 2004. — 304 с.

Мочерний С.В., Ларіна Я. С., Фомішин С.В. Світове господарство в умовах глобалізації: Монографія. — К.: Ніка-Центр, 2006. — 200с.

Ніколаєв Є. об‘єднуючий регіоналізм / Є. Ніколаєв // Політичний Менеджмент. — 2007. — № 4 (7). — С. 150-163.

Нічога М. Ще раз про можливість зміни цивілізаційної ідентичності / М. Нічога // Українська правда. — 2010. — 22 липня. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: <#"justify">Петровський Ю. Вступ України до СОТ: перспективи та можливі негативні наслідки // Персонал. — 2011. — № 11. — С. 28-32.

Пойченко О.А. Державне регулювання торговельної інтеграції України у світовий економічний простір: автореф. дис. … канд. наук. з держ. управління: 25.00.02 / О.А. Пойченко. — Одеса, 2008. — 20 с.

Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р.: Постанова Кабінету Міністрів України № 1001 від 21 липня 2006 р.

Про Стратегію національної безпеки України: Указ Президента України № 105/2007 від 12 лют. 2007 р.

Редькіна В.А. Еволюція теорій міжнародної торгівлі

Родічева Л. Інтеграція України у світове господарство // Галицький економічний вісник. — 2011. — № 2 (31). — С.5-9.

Сердюк І.І. Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. — 2010. — № 4 (12). — С. 9-15.

Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти [Балабан Р. В., Дергачов О. П., Заремба О. В. та ін.]; під ред. Ф. М. Рудича. — К.: МАУП, 2008. — 488 с.

Хитра О.В., Козік О.М., Климчук І.Г. Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України в умовах економічної кризи // Вісник Хмельницького національного університету. — 2009. — № 4. Т.3. — С. 182-189.

Храмов В.О. Зовнішньоекономічна політика: навч. посіб. / В.О. Храмов, Ю.А. Бовтрук. — К.: МАУП, 2010. — 264 c.

Чекаленко Л. Українські проекти на пострадянськомупросторі / Л. Чекаленко // Персонал. — 2007. — № 4.

Черкас Н.І. Лібералізація зовнішньої торгівлі як чинник підвищення конкурентоспромжності експорту // Вісник ЛКА. Серія економічна. — 2006. — Вип. 23. — С. 218-221.

Якушев О.О. Ефективність використання експортного потенціалу України // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки). — 2012. — № 2 (18), Т.6 С. 401-410.

Додаток

Географічна структура експорту товарів з України

Географічна структура імпорту товарів в Україну

Динаміка експорту та імпорту продукції України за 2008-2011 рр.

структура експорту продукції України за 2011 рік, у %

структура імпорту продукції України за 2011 рік, у %

Учебная работа. Зовнішня торгівля та інтеграція України у міжнародну економічну систему