Учебная работа. Зовнішньоекономічна діяльність України
Зовнішньоекономічна діяльність України
План
Вступ
Розділ 1. Теоретичні аспекти зовнішньоекономічної діяльності України
.1 Зовнішньоекономічна діяльність та її роль в розвитку України
.2 Організаційна структура управління ЗЕД
Розділ 2. Сучасний стан та основні проблеми зовнішньоекономічної діяльності на Україні
Розділ 3. Стратегія розвитку та шляхи вирішення основних проблем зовнішньоекономічної діяльності на Україні
Висновки
список використаної літератури
Вступ
Значущість моєї теми.
Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) — це сукупність господарських, економічних, правових, фінансових відносин у сфері економічної діяльності між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарювання,як на території України, так і за її межами.
Моя тема є важливою в усі часи існування ринкової економіки тому,що ЗЕД невідємна частина міжнародної економіки. ЗЕД для країн — це можливість одержувати валютну виручку від експорту, підвищувати технічний рівень виробництва (за рахунок імпорту, більш ефективної техніки та технологій), виробляти конкурентоспроможну продукцію. ЗЕД в усіх країнах спрямована на:
·сприяння вирівнювання темпів економічного розвитку;
·порівнювання витрат виробництва на національному та світовому рівнях;
·реалізацію переваг міжнародного поділу праці, що сприяє зростанню ефективності національних економік.
Актуальність моєї теми. На сьогодні економічні перетворення, які відбуваються в Україні, мають на меті поступову інтеграцію українських підприємств до системи міжнародних економічних зв’язків, з одного боку, і залучення іноземних підприємців до діяльності в Україні — з другого.
Значимість таких зв’язків для всіх країн в цілому, у тому числі й України, постійно зростає. Історичний розвиток ряду країн підтверджує позитивний вплив і вигідність розширення участі кожної з них у міжнародному поділі праці та у різноманітних формах міжнародних зв’язків.
Очевидним є той факт, що зовнішньоекономічна діяльність кожної країни є важливою умовою її економічного зростання. Особливо це актуально за сучасних умов, коли набувають інтенсивного розвитку процеси міжнародної економічної інтеграції, транснаціоналізації, міжнародного поділу праці, глобалізації світового господарства.
Мета моєї курсової роботи полягає у вивчені принципів та стратегій зовнішньоекономічної діяльності.
Завдання моєї роботи полягає в опрацюванні поняття «зовнішньоекономічна діяльність» та її роль в розвитку України, розглянути організаційну структуру управління ЗЕД. Також в дослідженні сучасного стану та основних проблем ЗЕД. Розробка стратегій розвитку та шляхів вирішення основних проблем ЗЕД на Україні.
Багато відомих зарубіжних та вітчизняних учених-економістів присвячують свої праці вивченню проблеми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та його поліпшенню. Важливими серед них є наукові розробки Л.С. Головка, Л.І. Дідківської, Г.М. Дроздової, С.М. Кваши, О.А. Кириченка, М.Й. Маліка, Ю.Г. Козака, Т.М. Мельник, А.Ф. Мельника, І.Р. Михасюка, В.Є. Новицького, Д.М. Стеченка, В.І. Топіхи, А.В. Ключник, В.О. Храмова, С.М. Чистова та інших дослідників.
Дідківська Любов Іванівна — кандидат економічних наук, доцент кафедри економічної теорії, у 1990 році захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук на тему Взаємозвязок національних механізмів господарювання та механізму економічного співробітництва, Сфера наукових інтересів: конкурентні відносини, державне регулювання економіки.
Михасюк Іван Романович —доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економіки підприємства, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, академік АН вищої освіти України, професор економічних наук Республіки Польща. Наукові досягнення: розробив і опублікував методику економічної оцінки землі в господарствах Західного регіону України; науковий керівник колективу авторів концепції розвитку АПК Львівщини; учасник розробки земельного кодексу України, низки програм виходу України з кризи.
Опублікував понад 400 наукових праць, 5 підручників із грифом МОН України (співавт., наук. редактор), монографії, які висвітлюють питання економічної безпеки України в умовах глобалізації, регулювання земельних відносин, глобалізації й єврорегіоналізації, державного регулювання економіки України в умовах глобалізації.
Новицький Валерій Євгенович- український <#"justify">Фахівець в галузі регіональної економіки і регіонального управління та інноваційних форм регіонального розвитку. Вивчає закономірності функціонування регіональної економіки та науково-методичні основи створення інноваційних структур просторового розвитку. автор понад 200 наукових праць. Основні праці:
1.Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник. — К., 2006.
2.Методологія наукових досліджень: Підручник. — К. (у співавторстві).
.Управління регіональним розвитком: Навчальний посібник. — К., 2000.
.Інноваційні форми регіонального розвитку: Навчальний посібник. — К., 2002.
.Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. 3-є вид. — К., 2006.
.Менеджмент: Словник-довідник. Навчальний посібник. — Хмельницький, 2004 (у співавторстві).
Розділ 1. Теоретичні аспекти зовнішньоекономічної діяльності України
1.1Зовнішньоекономічна діяльність та її роль в розвитку України
Зовнішньоекономічна діяльність — діяльність суб’єктів господарської діяльності <#"justify">Посередницькі операції, при здійсненні яких Право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.
Зовнішньоекономічна діяльність вітчизняних та іноземних суб’єктів господарювання не обмежується їхніми економічними (господарськими) взаємовідносинами, або, як їх ще називають, зовнішньоекономічними відносинами. Для реалізації останніх вони зобов’язані отримати ліцензії, виконувати валютні операції, проходити митні процедури, сплачувати податки тощо, тобто вступати у відносини з державними органами <#"justify">Роль зовнішньоекономічної діяльності в сучасній Україні завжди була і залишається пріоритетним напрямом політики держави, що створює основи для розвитку вигідної торгівлі і сприятливого інвестиційного клімату в країні.
З одного боку ЗЕД стала одним з головних джерел доходів державного бюджету, а значить — найважливішим чинником вирішення ключових економічних і соціальних завдань. З іншого боку- вона є явищем новим, а тому знаходиться в стадії становлення, і сама потребує відповідної підтримки і тому ЗЕД природним чином обтяжена численним проблемами. Їх діапазон виявився дуже широким, від недостатнього досвіду суб’єктів ЗЕД та перетворення її самої в основний засіб відтоку капіталу з країни, до необхідності освоєння сучасних форм конкурентної боротьби на зовнішніх ринках і формування відносин з міжнародними економічними організаціями, що відповідають інтересам України
Але, як і в будь-якій іншій галуззі тут теж існують свої проблеми, які виявляються у переважанні експорті сировинної групи товарів. У домінантно-монопольній залежності від практично одного імпортера таких енергоносіїв, як нафта й газ, у завезенні невиправдано великої кількості товарів споживчого призначення, незважаючи на скрутний економічний стан країни. Пасивне сальдо торгівлі товарами в матеріальній формі, зростаюча деградація переробних галузей та висока імпортозалежність їх від так званого критичного імпорту не залишають сумнівів у тому, що загальний вектор дії зовнішньоекономічної складової не відповідає потребам стабілізації та розвитку економіки нашої держави. Сьогодні економіка України, в силу її важкого положення досить відкрита для зовнішньої торгівлі. доля в ВНП коливається в межах 8-10%, а у розвинутих країн — 70-80%. Така ситуація є небезпечною для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком безсистемної торгівлі на фоні глибокої кризи. Будь-яке небажане коливання кон’юнктури світових товарних ринків може привести українських виробників на рівень банкрутства.
.2 Організаційна структура управління ЗЕД
Організаційна структура ЗЕД складається в основному з двох варіантів:
) безпосередній вихід на зовнішній ринок через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ зовнішньоекономічних зв’язків (у великих системах — через управління зовнішньоекономічних зв’язків);
) вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників. Створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:
частка експорту велика в загальному обігу;
зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;
випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, бажано унікальна за своїми властивостями;
невисокий рівень конкуренції на відповідному сегменті світового ринку;
продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних умов використання;
на підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.
В інших випадках виправдане використання посередників як вітчизняних, так і закордонних або міжнародних. Посередники можуть підвищити ефективність зовнішньоторговельних операцій за рахунок:
кращого знання ринку, наявності постійної клієнтури;
зниження витрат транспортування і збереження продукції, у тому числі за рахунок операцій зі значними партіями, що належать різним виробникам;
скорочення термінів постачань і оформлення документів;
забезпечення сервісу перед продажем і обслуговування після продажу;
постачання товаровиробників оперативною і докладною інформацією про зміни конкурентоспроможності продукції і ринкової ситуації в цілому, відомостями про реальних і потенційних конкурентів.
Якщо підприємство-виробник виходить на закордонний ринок із сильною конкуренцією і складною продукцією, добре відомою споживачу, є сенс звертатися до закордонних фірм-посередників, що добре знають місцевий ринок і займають на ньому своє місце. Це також має сенс, якщо потрібно «довести» експортовану продукцію до рівня, що задовольняє місцевих споживачів. Як правило, закордонні фірми-посередники обходяться дорожче, ніж вітчизняні.
Зовнішньоторговельна фірма є, як правило, самостійним підрозділом підприємства, але не є юридичною особою. Очолює її зазвичай заступник директора підприємства або заступник генерального директора із зовнішньоекономічної діяльності. Фірма має субрахунок на рахунку підприємства, що дає їй можливість брати кредити для здійснення експортно-імпортних операцій, але витрачати ці кошти на свій розсуд без узгодження з керівництвом підприємства вона не вправі.
Завдання зовнішньоторговельної фірми різноманітні — від пошуку закордонних партнерів, організації рекламної роботи до виконання митних формальностей. У зв’язку з цим особливо зростає роль маркетингових, юридичних і фінансових служб.
На відміну від зовнішньоторговельної фірми, відділ зовнішньоекономічних зв’язків є складовою системи управління підприємством-експортером. До його складу входять: протокольний відділ, відділ науково-технічного співробітництва, відділ маркетингу і ряд інших. До основних завдань відділу зовнішньоекономічних зв’язків як органу управління належать:
планування й організація експортно-імпортних операцій;
маркетингова діяльність;
участь у виставках, ярмарках, презентаціях;
підготовка й укладання зовнішньоторговельних контрактів;
прийняття іноземних партнерів і відрядження власних спеціалістів за кордон і т.д.
Отже, зовнішньоекономічна діяльність — це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов’язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару. Організація ЗЕД — дуже складна і клопітка робота. Вона складається з двох частин. Також вимагає уважного опрацювання таких питань,як потенціальні покупці і продавці, встановлення ділових контактів з ними, проведених переговорів, підписання угод і т.д.
Розділ 2. Сучасний стан та основні проблеми зовнішньоекономічної діяльності в Україні
зовнішньоекономічна діяльність україна
На сучасному етапі соціально-економічного розвитку Україна має тісні зовнішньоекономічні звязки з більш ніж 100 країнами світу. Провідну роль у розвитку зовнішніх економічних звязків України відіграють країни близького зарубіжжя. Найважливішими торговельними партнерами України є Росія, Туркменія, Білорусь, Азербайджан, Литва, Казахстан та інші країни.
Здійснення активної зовнішньоекономічної політики держави, розширення міжнародної торгівлі, інтеграційних економічних звязків є важливим чинником стабілізації і реформування її економіки. Нині ці відносини включають у себе не тільки економічні контакти з країнами далекого зарубіжжя, а і з країнами СНД, взаємозвязки з якими базуються на принципах і нормах міжнародних економічних відносин. Все це потребує посиленої уваги до розвитку зовнішньоекономічного комплексу України, вироблення ефективних зовнішньоекономічних стратегії і політики, які б грунтувалися перш за все на пріоритеті національних економічних інтересів і гарантували національну безпеку держави.
За останні три-чотири роки Україною зроблено ряд кроків у напрямі відкритості для зовнішнього світу, проте процес становлення національного зовнішньоекономічного механізму йде суперечливо і з великими труднощами.
Нагальною потребою стає пошук оптимальних форм державного регулювання зовнішньоекономічного процесу, запровадження такого механізму, який би відповідав сучасним вимогам міжнародної економічної взаємодії. Державне регулювання зовнішньоекономічних звязків має виконувати такі функції, як визначення принципів та пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності, сприяння вітчизняним виробникам у їхній зарубіжній діяльності та контроль за нею. У цій сфері застосовується широка система методів державного регулювання. До економічних інструментів належать:
в галузі експорту — пільгові кредити експортерам (підтримка експортно-спроможних галузей економіки, пільгове кредитування підприємств-виробників, продукція яких користується попитом на зовнішньому ринку), гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків, надання фінансової допомоги.
Адміністративними методами є кількісні обмеження експорту та (чи) імпорту шляхом квотування, ліцензування, введення спеціальних вимог до товарів, встановлення ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій) тощо.
Забезпечивши відкритість своєї економіки, Україна, у свою чергу, повинна увійти у світове господарство, знайти свою нішу у міжнародному поділі праці, посісти там належне місце. Але слід враховувати, що інтегрування у західноєвропейський економічний простір не проста справа, оскільки світовий ринок уже давно поділений між найбільшими транснаціональними корпораціями, фірмами провідних промислових держав. Західні країни цікавлять сировинні галузі, вони обєктивно не можуть бути зацікавленими в інвестиціях у наукоємке і капіталоємке виробництво в країнах СНД оскільки це веде до створення потенційних конкурентів на світових ринках. До того ж наша готова українська продукція не відповідає прийнятим у світі стандартам. Тільки 10 відсотків її сертифіковане (правом видачі сертифікатів на продукцію українського походження наділена Торгово-промислова палата України). Вона стає все дорожчою, бо дешевизну робочої сили з лишком перекривають недосконала організація праці та застарілі енергомісткі технології.
Незадовільна валютна ефективність експорту та імпорту, відємне сальдо торгового і платіжного балансу можуть свідчити про прорахунки в зовнішньоекономічній стратегії, а також про те, що у сфері цієї діяльності відбуваються вкрай негативні, в тому числі і криміногенні процеси.
За оцінками зарубіжних експертів, потенціал нашого машинобудівного комплексу займає 11-е місце у світі. У багатьох країнах є попит на українські літаки, верстати, прилади. Частка України у світовому виробництві становить близько трьох відсотків. В той же час її частка у світовому експорті дорівнює 0,25 відсотка. Отже, реальні можливості для збільшення експорту ще не втрачено. Для порівняння: частка Угорщини у світовому експорті 0,28; США — більше 12 відсотків (Політика і час, 1994, №7). За оцінками українських економістів, експортні можливості України використовуються всього на 8-10 відсотків.
Основним торговельним партнером України залишається Російська Федерація, на яку припадає майже половина загальних обсягів торгівлі України. Росія задовольняє майже 100% потреби України в годинниках, швейних машинах; поставляє значну частину легкових і вантажних автомобілів, радіоприймальних пристроїв, програвачів, відеомагнітофонів, персональних компютерів, одягу, взуття, тканин, целюлози, синтетичного каучуку, продукції кольорової металургії, риби і рибопродуктів, задовольняє майже 4/5 потреби в лісоматеріалах, майже 90% потреби в нафті і нафтопродуктах, понад 70% потреби в природному газі; частково поставляє електроенергію і деякі сорти чорного прокату.
В експорті з України до Росії переважають чорні метали, які задовольняють майже половину потреби в них з боку Росії, а також труби, марганцева руда, трактори, сільськогосподарська техніка, прокатне устаткування (в тому числі доменне і сталеплавильне), металорізальні і деревообробні верстати, екскаватори, автомобільні крани, аміак, цемент, автобуси, скло, телевізори, касетні магнітофони, холодильники, вироби із золота, платини та срібла, цукор, олія, мясо і мясопродукти, молочні продукти та ін.
В останні роки зростає експорт України до інших республік колишнього Радянського Союзу, в тому числі за останні два-три роки експорт до Білорусі зріс майже на третину, до Молдови — в 1,6 раза, до Грузії — більше ніж у 10 разів, в Узбекистан — в 1,6 раза і т. д.
У цілому Україна має позитивне зовнішньоторговельне сальдо з Білоруссю, Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Молдовою, Таджикистаном, Узбекистаном, Естонією. Разом з тим Україна має велике відємне торговельне сальдо з Росією, Туркменією, Казахстаном.
Крім країн СНД і Балтії, Україна розширює зовнішньоекономічні звязки з багатьма розвинутими країнами світу. В останні роки найбільші експортні поставки Україна здійснювала до Китаю (майже 1,5 млрд. дол., або 10% загального обсягу експорту), Туреччини (майже 700 млн. дол., або близько 5%), Німеччини (майже 600 млн. дол., або 4%), Італії (близько 3%), Польщі (майже 3%), Угорщини і США (більше ніж по 2%), Словаччини (майже 2%).
Найбільші імпортні поставки в Україну надходять з Німеччини (більше ніж 1,3 млрд. дол., або майже 8% загального імпорту), США (майже 700 млн. дол., або 4%), Польщі (більше ніж 3%), Італії (більше ніж 2%), Франції (майже 2%), Великобританії (1,5%), Чехії, Словаччини, Угорщини, Куби та ін.
Основною метою даної роботи є розкриття основних проблем зовнішньоекономічної діяльності в Україні та визначення шляхів щодо їх вирішення в майбутньому.
Всім нам відомо, що зовнішньоекономічна діяльність є досить ефективною і прибутковою, як для підприємств зокрема так і для країни в цілому. Вона дає великі можливості, щодо розвитку і входження на світові ринки українським підприємствам.
В нашій країні на сьогоднішній день найбільш поширеною формою зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторгівельні операції повязані з експортом та імпортом товарів.
У січні-серпні 2010р. експорт товарів становив 31590,6 млн.дол. США, імпорт — 36231,5 млн.дол. Порівняно з відповідним періодом 2009р. експорт збільшився на 33,2%, імпорт — на 31,8%. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 4640,9 млн.дол. (за січень-серпень 2009р. також відємне — 3786,2 млн.дол.)[3]. Негативне сальдо має поганий вплив на економіку нашої країни тому, що коли країна більше товарів імпортує ніж експортує, тоді відповідно імпортні товари коштують дешевше на національному ринку від товарів виготовлених в Україні і попит на них є також більшим.
Окрім вище зазначеної проблеми, у зовнішньоекономічній діяльності України є ще безліч невирішених питань, серед них:
не досконалість законодавчої бази, щодо діяльності субєктів зовнішньоекономічної діяльності;
громістка процедура зібрання документів та реєстрації субєктів даної діяльності;
значні труднощі в засвоєнні вітчизняними товаровиробниками зарубіжних ринків, з причин недосконалості форм фінансових розрахунків, нерозвиненості транспортної і ринкової інфраструктури, практики регулювання митних процедур і оподаткування;
виробництво не якісної продукції, яка не відповідає існуючим запитам і потребам споживачів і не дає можливості виходу на світовий ринок і інші;
Зважаючи на всі вищезазначені проблеми, слід сказати, що на сьогоднішній день зовнішньоекономічна діяльність на макроекономічному рівні потребує ґрунтовних змін, яких можна досягти наступним шляхом:
складання та затвердження відповідної нормативно-правової бази, яка б не обмежувала діяльність зовнішньоекономічних субєктів;
створення відповідної установи в областях, в яких було б все для того, щоб субєкт зовнішньоекономічної діяльності міг вибрати всі необхідні йому документи в одній державній установі скоротивши при цьому громісткість роботи і свій час. До речі на сьогоднішній день вже йде розмова про те, щоб створити саме такі установи, але поки, що все тільки на словах;
розвязання проблеми не якісної продукції, можливе шляхом вкладання капіталу та впровадження сучасних інноваційних розробок у пріоритетні галузі розвитку;
нарощування потенціалу зовнішньоекономічної діяльності підприємств, шляхом створення сприятливих економічних умов для збільшення випуску вітчизняної продукції та надання послуг за рахунок модернізації виробництва, закріплення на традиційних ринках збуту та виходу на нові.
Отже, оцінюючи сьогоднішній стан України в системі міжнародних економічних відносин, можна виділити ряд завдань, вирішення яких дозволить посилити позиції країни на міжнародній арені. В сучасних умовах Україна потребує нової моделі торгово-економічних відносин.Лише за умов усунення всіх проблем і впровадження певних заходів, зовнішньоекономічна діяльність українських субєктів буде ефективною, заохочуватиме все нові і нові галузі, які в кінцевому результаті дадуть значну кількість коштів, що сприятимуть розвитку України і виходу на вищий щабель світового ринку.
Розділ 3. Стратегія розвитку та шляхи вирішення основних проблем зовнішньоекономічної діяльності в України
До стратегій розвитку належать:
посилення співробітництва в рамках СНД;
набуття Україною членства в СОТ;
набуття Україною членства в ЄС;
ефективніше використання потенціалу взаємозв’язків України з розвиненими країнами світу;
реструктуризація економічних взаємовідносин з країнами, що розвиваються;
поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями;
регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку.
Посилення співробітництва в рамках СНД дасть змогу, з одного боку, зберегти і закріпити на перспективу ринки збуту в країнах пострадянського простору, з іншого — нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів і послуг, капіталу та робочої сили, в яких України відчуває потребу через обмеженість економічних ресурсів і відсутність конкурентних переваг у їх виробництві. З економічними відносинами з країнами СНД, в першу чергу з Російською Федерацією, має органічно узгоджуватися євроінтеграційний курс України. Ці стратегічні стосунки мають базуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди. Російська Федерація є нашим найбільшим торговельним партнером, а Україна залишається одним із найбільших споживачів російських енергоносіїв, контролює наземні, морські та повітряні комунікації в життєво важливому для Росії південно-західному напрямку.
Набуття Україною членства в СОТ розглядається як один із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, системний чинник розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій. Членство України в СОТ є чітким шансом для держави, для української економіки завоювати нові ринки і підвищити конкурентоспроможність через якість товарів, додаткового споживача, додаткові технології.
Набуття Україною членства в ЄС відповідає довгостроковим інтересам України і передбачає:
проведення переговорного процесу та підписання угоди про асоціацію України та ЄС, які визначатимуть новий формат відносин і наближатиме країну до кінцевої мети — утворення передумов набуття повноправного членства в Євро-союзі;
проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, який передбачатиме функціонування ринкових інститутів, гарантування правових норм у діловій сфері, стабільні та недискримінаційні правові рамки, чітко визначені права власності, належну організацію прикордонної інфраструктури тощо;
приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах;
виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Отримавши такий асоційований статус, Україна зможе бути краще інформованою про внутрішні перетворення у Євросоюзі, брати неформальну участь у переговорах стосовно питань загальноєвропейського масштабу і значення, отримати полегшений та в більших обсягах доступ до фінансових ресурсів ЄС;
проведення переговорного процесу та створення митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перепон у цій сфері;
повне виконання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС та копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі.
Використання потенціалу взаємозв’язків України з розвиненими країнами світу має підпорядковуватися ідеї європейської інтеграції, використанню таких її форм та методів, які забезпечать повніше й ефективніше використання потенціалу взаємозв’язків України з розвиненими країнами світу, особливо в трансформації технологій, залученні прямих інвестицій, запровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу. Слід суттєво активізувати зовнішньоекономічні зв’язки з іншими країнами Центральної та Південно-Східної Європи, для яких Україна може стати перспективним і привабливим партнером, зокрема щодо транзитних перевезень, агропромислового виробництва, машинобудування, рекреаційно-туристичної сфери тощо.
Реструктуризація економічних взаємовідносин з країнами, що розвиваються. Зовнішньоекономічна активність на ринках країн Азії, Африки, Латинської Америки повинна мати цілеспрямований, системний і динамічний характер, органічно вписуватися у стратегію економічного зростання та євро-інтеграційного курсу України.
Поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями. Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність продовження і поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями на усталених принципах міжнародного права, поваги до взаємних інтересів і позицій. Центр ваги у відносинах з МВФ поступово має зміститися в площину безкредитних стосунків, координації у сфері валютної політики, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної кон’юнктури, з динамікою та напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків.
Регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку. Для повноцінного входження України до світового господарства потрібний регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників і споживачів та наближення до світових норм і стандартів. Ключове завдання зовнішньоекономічної стратегії — забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики.
Шляхи вирішення основних проблем ЗЕД:
. Проведення ревізії законодавства України, що регулює зовнішню економічну діяльність; внесення змін, які б забезпечили реалізацію наведених вище стратегічних пріоритетів України та адаптацію національного законодавства до норм СОТ. Ці заходи треба вживати паралельно з активізацією переговорного процесу щодо набуття Україною членства в СОТ.
. Розробка і реалізація національної програми підвищення конкурентоспроможності виробників у стратегічно важливих для України секторах; створення комплексів технологічно пов’язаних конкурентноспроможних (на міжнародних ринках) виробництв, здатних нарощувати експорт як товарів, так і науково-технічних, інжинірингових, освітніх, інформаційних та інших послуг. Така програма мала б, зокрема, передбачати наступні пріоритети.
Розвиток комплексу конкурентноспроможних виробництв на основі вітчизняного АПК, експортна спеціалізація по окремих видах сільськогосподарської продукції (зерно, олійне насіння), переробної і харчової промисловості (м’ясопродукти, окремі молокопродукти, олія, цукор, кондитерські вироби, алкогольні та безалкогольні напої), сільськогосподарські машини та обладнання для харчової промисловості.
Розвиток спеціалізованого, зорієнтованого на міжнародні ринки, комплексу виробництва ракетної та авіаційної техніки (насамперед, будівництво транспортних літаків); підтримка військово-промислового комплексу, передусім по напрямах, які вже сьогодні мають перспективи виходу на зовнішні ринки (бронетехніка, техніка ППО, стрілецька зброя, інженерна техніка).
Створення нового виробничого комплексу на основі галузей по видобутку рідкоземельних металів, розвитку мікроелектроніки (в т.ч. з використанням нових космічних технологій), випуску комп‘ютерів, побутової електроніки та іншої техніки; залучення в цей комплекс іноземного капіталу з метою прискореної модернізації і створення нових виробництв.
Формування нового наукомісткого комплексу на базі виробництв, які безпосередньо пов’язані з реалізацією перспективних науково-технічних досягнень, а також наукових установ Національної академії наук і провідних університетів України — в галузі порошкової металургії, зварювальної апаратури, нових високоякісних матеріалів тощо. Організаційними формами розвитку такого комплексу могли б стати; а) мережа технопарків і технополісів, створена із залученням іноземного капіталу; б) підключення провідних наукових установ України до міжнародних науково-технологічних програм, зокрема в рамках ЄС.
Істотне розширення та модернізація транспортного комплексу і транспортної інфраструктури України для реалізації транзитних функцій в напрямах Схід — Захід і Північ — Південь. Мова йде про всі види перевезень з використанням трубопровідного, залізничного, автомобільного, морського і повітряного транспотрту.
Створення в Україні комплексу розвитку міжнародного туризму — на основі широкого залучення іноземного капіталу в розвиток відповідної інфраструктури.
. Підвищення конкурентоспроможності підприємств-експортерів шляхом створення маркетингових і сервісних мереж на пріоритетних закордонних ринках. В такі мережі слід залучати капітал та комерційні можливості авторитетних місцевих компаній і банків, що володіють інформацією про стан ринку та відповідними комерційними контактами. Держава могла б ініціювати цей процес через заснування на найбільш важливих ринках торгових домів, бізнес-центрів і технічних центрів на акціонерних засадах, спільно з комерційними і банківськими структурами України.
. Збільшення закупівель за кордоном ліцензій на новітні технології (ноу-хау), машини, устаткування і прилади з метою створення нових конкурентноспроможних національних виробництв. На думку експертів УЦЕПД, для цього Державний інноваційний фонд України варто перетворити в акціонерну комерційну структуру із залученням державного і приватного українського капіталу.
. Більш активне впровадження в Україні міжнародних стандартів, вимог і процедур сертифікації, які забезпечать відповідність національної продукції та послуг міжнародним стандартам, розробка і реалізація відповідної національної програми; скорочення до виправданого мінімуму переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації при експорті; поширення практики визнання українських сертифікатів за кордоном.
. Вжиття заходів політичного, дипломатичного і законодавчого характеру, які б сприяли участі України в крупних міжнародних (виробничих, науково-технічних, науково-виробничих) коопераційних проектах у пріоритетних для вітчизняної економіки галузях. При цьому пріоритет має віддаватись (а) відновленню коопераційних зв’язків з Росією, (б) входженню в міждержавні програми ЄС, (в) участі в регіональних і глобальних коопераційних проектах (в ракетно-космічній галузі, в сферах інформатики і телекомунікацій, енергетики, АПК, охорони здоров’я та екології, розвитку міжнародних транспортних коридорів, вирішення фундаментальних наукових проблем.
. Прискорена інформатизація економіки та зовнішніх економічних зв’язків України на різних ієрархічних рівнях. Цьому сприятиме вжиття наступних заходів: створення комплексної інформаційної системи в галузі зовнішньої економічної діяльності і державного моніторингу за здійсненням експортно-імпортних операцій; створення єдиної інформаційної бази даних тендерів, що проводяться в зарубіжних країнах; розробка заходів щодо державної інформаційної підтримки вітчизняних підприємств, що беруть участь у міжнародних тендерах; впровадження в практику господарської діяльності міжнародних стандартів бухгалтерського і статистичного обліку;
стимулювання підключення суб’єктів зовнішньої економічної діяльності до міжнародних інформаційних мереж (наприклад, шляхом звільнення продаж комп‘ютерної техніки та надання Інтернет-послуг від ПДВ, а імпорту відповідних комплектуючих та унікального обладнання — від сплати мита).
. Вдосконалення фінансових механізмів регулювання діяльності експортерів. Цей захід передбачає наступні кроки: а) розробка механізму оформлення боргових зобов’язань держави з повернення експортерам ПДВ у вигляді облігацій (або сертифікатів) як своєрідних гарантій для отримання кредитів. Впровадження такого механізму збільшить обігові кошти підприємств-експортерів, які можна буде спрямувати на відновлення (розширення) виробництва; (б) дозволить експортерам отримувати кредити, необхідні для розвитку виробництва; (в) дасть можливість збільшити строк повернення підприємствам ПДВ, не відволікаючи в них обігових коштів;
г) запровадження механізму надання експортних кредитів шляхом проведення Національним банком України переобліку банківських векселів. Це збільшить обігові кошти експортерів, стимулюватиме зростання обсягів виробництва експортної продукції.
. Укладення міжнародних договорів щодо проведення спільного контролю транзитних вантажів та приєднання України до Міжнародної конвенції про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах, підписаної в Женеві у 1982р. Це сприятиме підвищенню конкурентоспроможності України на ринках транспортних послуг.
об‘єктивною необхідністю подальшого розвитку економіки країни є заходи, які направлені на довготривале використання переваг міжнародного розподілу праці, створення умов широкого обміну досягненнями світової науки і техніки й повсюдне їх упровадження у виробництво. Зовнішньоекономічна діяльність — це важлива й невід’ємна сфера господарської діяльності, котра при ефективному використанні всього комплексу сучасних форм і методів міжнародних економічних відносин здатна впливати на технічне удосконалювання виробництва, підвищення продуктивності праці і якості продукції, яка виробляється. В цілому ж, вихід на зовнішній ринок самостійно господарюючих суб’єктів сприяє пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. Саме тому розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств, фірм, усіх учасників ринкових відносин — це суттєвий фактор підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні окремих підприємницьких структур, так і в масштабах усієї країни. Ефективна зовнішньоекономічна діяльність сприяє відтворенню експортного потенціалу країни, підвищенню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках, формуванню раціональної структури експорту й імпорту, залученню іноземних інвестицій на взаємовигідних умовах, забезпеченню економічної безпеки України.
основу системи зовнішньоекономічних зв’язків складає зовнішня торгівля. Тож використання новітніх засобів і кращих методів організації зовнішньої торгівлі, удосконалювання роботи на зовнішніх ринках здобувають першочергове значення для подальшого збільшення ролі зовнішньоекономічних зв’язків країни.
Отже, вітчизняний товаровиробник буде спроможний вийти на світовий ринок лише за умови виробництва якісної продукції, яка б відповідала існуючим запитам і потребам споживачів. Розв’язання цієї проблеми можливе лише за умови вкладення капіталу та впровадження сучасних інноваційних розробок у пріоритетні галузі, іншими словами, забезпечення інтенсивного розвитку економіки.У переважній більшості продукція вітчизняних товаровиробників характеризується низьким рівнем якості, що не відповідає світовим стандартам, а також високим рівнем затрат на її виробництво, що в кінцевому підсумку обумовлює низький рівень конкурентоспроможності на зарубіжних ринках.
Висновок
Оцінюючи сьогоднішній стан України в системі міжнародних економічних відносин, можна виділити ряд завдань, вирішення яких дозволить посилити позиції країни на міжнародній арені. В сучасних умовах Україна потребує нової моделі торгово-економічних відносин.Лише за умов усунення всіх проблем і впровадження певних заходів, зовнішньоекономічна діяльність українських субєктів буде ефективною, заохочуватиме все нові і нові галузі, які в кінцевому результаті дадуть значну кількість коштів, що сприятимуть розвитку України і виходу на вищий щабель світового ринку.
таким чином,вітчизняний товаровиробник буде спроможний вийти на світовий ринок лише за умови виробництва якісної продукції, яка б відповідала існуючим запитам і потребам споживачів. Розв’язання цієї проблеми можливе лише за умови вкладення капіталу та впровадження сучасних інноваційних розробок у пріоритетні галузі, іншими словами, забезпечення інтенсивного розвитку економіки.У переважній більшості продукція вітчизняних товаровиробників характеризується низьким рівнем якості, що не відповідає світовим стандартам, а також високим рівнем затрат на її виробництво, що в кінцевому підсумку обумовлює низький рівень конкурентоспроможності на зарубіжних ринках.
список використаної літератури
1.Гальчинській А. Інноваційна стратегія українських реформ, Гаєц В., Кинах А. Семіноженко В. -К.: Знання, 2002. — 324.
2.Гребельник О.П. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури. — 2008. — 384 с.
3.Гуріна Г.С., Луцький М.Г., Мостенська Т.Л., Новак В.О. Основи зовнішньоекономічної діяльності.- Підручник..- К.: Сузіря, 2007.- 425с.
4.Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч.посіб. — К.: Знання-Прес, 2002.
5.Коломацька С. П. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні: правове регулювання та гарантії здійснення: Навч.посіб. — К.: Професіонал, 2004.
6.Кредитов А., Деревянко О. Конкурентоспроможність підприємства та стратегія просування його експорту на світовому ринку// Економіка України — 2009 — №5
7.Лукьяненка Д.Г, проф. — ДО.: — КНЕУ, стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монография/ Під ред., 2001. — 538 з.
8.Недбалюк О. суть і перспективи розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
9.Рубан І. В. обґрунтування стратегії розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства на засадах збалансованої системи показників.
10.Філіпенко А., Шнирков О. Новий етап зовнішньоекономічних зв’язків України// Економіка України.- 2002.- №1, с.11-14.
11.Філіпенко А.С. Глобальні форми економічного розвитку: історія і сучасність. — ДО.: Знання, 2007. — 670 з.
12.Щербак В.Г., Лозенко А.П. Проблеми проникнення вітчизняних підприємств на зовнішні ринки // Фінанси України — 2009.
