Мировая экономика

Учебная работа. Європейська валютна система, її становлення та розвиток

Європейська валютна система, її становлення та розвиток

КУРСОВА робота

з дисципліни «Гроші та кредит»

на тему: Європейська валютна система, її становлення та розвиток

Зміст

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів

Вступ

. Поняття, структура та процес створення Європейської валютної системи

. Сучасний розвиток Європейської валютної системи

. Проблеми та перспективи розвитку Європейської валютної системи

Висновки

Перелік використаної літератури

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів

ЄВС — європейська валютна система

ЄС — європейський союз

ЕКЮ — грошова одиниця, яка взята за основу європейської валютної системи

ЄЦБ — європейський центральний ЄСЦБ — європейська система центральних банків

ЦСЄ — центральна та східна Європа

Вступ

Актуальність теми. Посилення економічних зв’язків держав породжує необхідність уніфікації та зближення норм валютного регулювання та контролю для приведення структурних принципів організації валютного механізму до умов виробництва, світової торгівлі і співвідношенню сил у світі. Змінюються елементи валютних систем, зокрема, види грошей, що виконують функції міжнародного платіжного і резервного засобу, режими валютних паритетів і валютних курсів, валютні обмеження, умови конвертованості валют і т.д. Тому на перший план висуваються процеси інтеграції у валютній сфері.

Утворення Європейської валютної системи є одним з найголовніших досягнень європейських країн на шляху економічної і, зокрема, валютної інтеграції.

Оскільки Україна офіційно затвердила європейський як пріоритетний напрям інтеграції, то рано чи пізно перед нами постане питання про майбутнє включення і в процес європейської валютної інтеграції. таким чином, незважаючи на довгостроковий характер даної проблеми, стає актуальним вивчення доцільності і оптимальності європейської валютної інтеграції і можливих наслідків введення спільної з об‘єднанням валюти.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз сучасного стану валютної інтеграції в Європейському валютному союзі.

Для здійснення цієї мети були поставлені наступні основні завдання:

·дослідити передумови створення Європейського валютного союзу;

·вивчити особливості та причини виникнення валютних криз у Європейській валютній системі;

·охарактеризувати зміни в структурі і тенденціях розвитку ринку капіталів в ЄВС у зв’язку з введенням євро;

·оцінити значення створення ЄВС для країн Центральної і Східної Європи і, зокрема, для України;

·провести аналіз валютного ринку об’єднаної Європи.

Обєкт та предмет дослідження. об‘єктом дослідження є комплекс відносин, що визначають валютно-економічну інтеграцію в ЄС в умовах глобалізації світової економіки.

Предмет дослідження — функціонування Європейського валютного союзу, його переваги і втрати для країн-учасниць і основні проблеми сучасного етапу та перспективи його розвитку.

Методи дослідження. Дослідження базується на використанні методів індукції та дедукції, аналізу та синтезу, що були застосовані при уточненні понятійного апарату, визначенні суті валютної системи. метод групування та порівняльний аналіз були використані для характеристики ЄВС, статистичні методи при обґрунтуванні проблем розвитку європейської валютної системи.

Теоретичною основою та інформаційною базою дослідження є статистичні матеріали Eurostat (статистична організація Європейської Комісії), а також енциклопедичні видання, монографічні дослідження та публікації зарубіжних і вітчизняних авторів.

1. Поняття, структура та процес створення Європейської валютної системи

Європейська валютна система (ЄВС) — форма організації відносин країн — членів ЄС у валютній сфері, яка на меті забезпечити стійке співвідношення курсів національних валют цих держав і тим самим сприяти стабілізації їх зовнішньоекономічних зв’язків в цілому.

Валютна інтеграція в Європі бере свій початок з підписання 25 березня 1957 Римського договору, згідно з яким шість країн: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург з 01.01.1958 р. об‘єднувалися в Європейське економічне співтовариство. Базовими принципами Римського договору проголошувалися проведення узгодженої економічної політики, забезпечення вільного транскордонного переміщення людей, товарів, послуг, капіталу і проведення загальної політики в галузі сільського господарства і транспорту. Римський договір заклав міцний фундамент подальшого розвитку економічної та валютної інтеграції в Європі [2].

Водночас, існували й інші обставини, які покликали до життя ЄВС і введення єдиної валюти:

. Високі витрати обміну національних валют, які становили 0,1% при великих міжбанківських операціях, 2-3% при переказах між підприємствами і 5-25% при обміні банкнот, або 0,3% ВВП Європейського Союзу.

. Єдність географічних умов, спільність історичних, релігійних, культурних і торговельних традицій.

. Зростаюча взаємозалежність держав — членів ЄС.

. Поступова втрата Європейським Союзом конкурентних позицій на світовому ринку внаслідок високої вартості робочої сили та нижчого (порівняно із США і Японією) рівня розвитку технологічних та наукових досліджень.

. Розвиток інформаційних технологій, комунікацій і транспорту.

. Необхідність проведення єдиної макроекономічної політики та економічних реформ у країнах ЄС.

. Зростання дефіциту державного боргу, погіршення стану державних фінансів, збільшення структурного безробіття в ЄС.

. Посилення залежності Західної Європи від позицій американського долара і японської ієни, а також від стрімких коливань світової валютно-фінансової системи.

Економікам та населенню європейських держав стали затісними національні межі. Тому саме на Європейському континенті розпочалися процеси економічної інтеграції, що передбачають вільне переміщення крізь державні кордони товарів, послуг, робочої сили і капіталів.

Переломним моментом в історії валютної інтеграції стала зустріч представників держав Європейського економічного співтовариства на саміті в Гаазі 1-2 грудня 1969 р. Саме з цього року бере відлік перший знаковий період монетарних інтеграційних процесів в Європі.

На саміті було прийнято рішення про створення Європейського економічного і валютного союзу, розробка стадій формування якого була покладена на прем’єр міністра Люксембургу П’єра Вернера. В 1970 р. було представлено «план Вернера» — десятирічний план створення економічного і валютного союзу.

«План Вернера» припускав координацію економічної, податкової, валютної політики і лібералізацію ринку капіталу з метою створення єдиного простору, в рамках якого товари, послуги, люди і капітал оберталися б вільно без перешкод для вільної конкуренції. валюти.

Одним з основних результатів здійснення «плану Вернера» стало підписання Базельської угоди в 1972 р., що передбачає створення «європейської валютної змії» («змії в тунелі»), з метою скорочення амплітуди коливання курсів валют, що входять в європейське економічне співтовариство, і тим самим узгодження їхніх валютних інтервенцій.

Межі коливань курсів валют країн ЄС по відношенню до долара США встановлювалися в діапазоні ± 2,25 %. Якщо курс валюти опускався нижче допустимої межі, Центральний Наступний знаковий період валютної інтеграції в Європі починається в березні 1979 р., коли була створена європейська валютна система (ЄВС).

Основою Європейської валютної системи була прив’язка курсів валют до ЕКЮ (Європейська валютна одиниця — ECU), штучно створеної валюти, курс якої базувався на зваженій середній курсів валют-учасниць цієї системи. Допустимі межі коливання становили +/-2,25 % (для італійської ліри +/-6 %).

Механізм Європейської валютної системи включав три елементи:

·валютна корзина — ЕКЮ (European currency unit — ECU);

·механізм стабілізації курсів валют;

·механізм фінансування валютних інтервенцій у рамках Європейського фонду валютного співробітництва [5].

Європейська валютна система в той період базувалася на таких принципах:

Курс ЕКЮ визначався на базі валютного кошика, що формувався з валют країн-учасниць європейської валютної системи, частка яких підлягала перегляду раз на п’ять років і залежала від питомої ваги країн у сукупному ВВП держав-членів ЄС, їхньому взаємному товарообігу й участі в короткострокових кредитах підтримки.

Емісія ЕКЮ частково забезпечувалася золотом , в цілях чого був створений спільний золотий фонд на основі об‘єднання 20 % офіційних золотих резервів країн ЄВС в Європейському фонді валютного співробітництва. ЕКЮ було лише розрахунковою одиницею, воно не мало матеріальної форми (банкноти, монети). ЕКЮ було кошиком, який складався з валют держав-членів Співтовариства. Кількість валюти держав-членів у кошику ЕКЮ залежала в першу чергу від:

·частки ВВП держави-члена в сукупному ВВП Співтовариства,

·частки експорту та імпорту держави-члена у внутрішній торгівлі Співтовариства,

·значення даної валюти як деномінатора інструментів ринків капіталу та грошей (кількість операцій у даній валюті на обох ринках).

.01.1994 року склад кошика було заморожено і остаточно до нього входило 12 валют, тобто валюти всіх тодішніх членів ЄС (Австрія, Швеція та Фінляндія стали членами ЄС у 1995 р.) Склад ЕКЮ та вага окремих валют наведені у Таблиці 1.

Таблиця 1.1. Склад ЕКЮ та вага окремих валют

Функції ЕКЮ:

·міра вартості у механізмі валютних курсів,

·основа для визначення показника відхилення курсів валют від центрального курсу,

·платіжний засіб для розрахунків в рамках інтервенцій на валютному ринку,

·одиниця, у якій складався бюджет Співтовариства та проводилися усі розрахунки в рамках Співтовариства.

ЕКЮ стало еталоном відхилень курсів валют і одночасно розрахунковою одиницею між центральними банками країн ЄВС.

Золото використовувалося в якості реальних резервних активів.

Застосовувався механізм міждержавного валютного регулювання для покриття країнами тимчасового дефіциту платіжних балансів і проведення валютних інтервенцій.

З 1989 р. починається третій знаковий період валютної інтеграції в Європі. Ж. Делор, голова Комісії ЄС, висунув триступеневий план створення економічного і валютного союзу на території Європи. Подальший інтеграційний процес, згідно з цією програмою, мав здійснюватися в три етапи. На першому етапі передбачалося скасування обмежень, що перешкоджають вільному транскордонного руху капіталу. На другому етапі передбачалося створити наднаціональний орган валютного регулювання і валютного контролю, а також завершити заходи щодо зближення макроекономічних показників країн ЄС. На третьому етапі планувалося введення єдиної європейської валюти.

Запропонований Ж. Делором план був закладений в основу Маастрихтського договору, підписаного 12 країнами Європейського союзу в 1992 р., що передбачав поетапне формування економічного і валютного союзу. Згідно з умовами Маастрихтського договору, для країн встановлювалися такі умови входження в економічний і валютний союз (так звані критерії конвергенції):

·дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3 % ВВП;

·державний борг не повинен бути більше 60% ВВП;

·рівень інфляції не повинен перевищувати більш ніж на 1,5 % середній рівень інфляції трьох держав ЄС, де спостерігається найменший рівень інфляції;

·розмір довгострокових процентних ставок не повинен бути більше 2 % середнього показника довгострокових процентних ставок трьох держав ЄС, де спостерігається найменший рівень інфляції;

·коливання курсу національної валюти повинні бути в межах, передбачених механізмом обмінних курсів (валюта країни-союзниці повинна зберігатися стабільною по відношенню до євро принаймні два роки, і всі коливання повинні залишатися в певних рамках).

Формування економічного і валютного союзу відбувалося в три етапи.

На першому етапі (до 31 грудня 1993 р.) були зняті обмеження на рух капіталів та здійснення платежів, а також реалізовувалися програми по зближенню показників економічного розвитку країн ЄС.

На другому етапі (з 1 січня 1994 по 31 грудня 1998 р.) країни-члени ЄС проводили політику, спрямовану на досягнення заданих Маастрихтським договором критеріїв конвергенції. Також на даному етапі було створено Європейський валютний інститут.

На третьому етапі формування економічного і валютного союзу (з 1 січня 1999 р.) була реалізована програма запровадження євро.

Створення єдиної валютної системи в межах Європейського Союзу (ЄС) є прикладом переважання інтернаціонального мислення над національним. Подолання фінансової роздробленості Європи прискорює процес концентрації виробництва і капіталу, ослаблює її залежність від монополії долара та посилює конкурентоспроможність національних економік.

В останні роки головним і найбільш динамічним напрямком розвитку економічної інтеграції в ЄС є формування економічного та валютного союзу. Створення такого союзу означає не тільки забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили та проведення єдиної грошово-кредитної і валютної політики, але і поліпшення позицій країн — учасниць Європейського економічного та валютного союзу (ЄЕВС) на світовому ринку.

Процес валютної інтеграції в ЄС ще не закінчений: країни-члени ЄС, які не входять до Єврозони, використовують національні валюти і проводять незалежну монетарну політику. Але рішення Європейського центрального банку в сфері єдиної монетарної політики і динаміка курсу євро прямо чи опосередковано впливають на економіку практично всіх країн ЄС та світу. Євро стала другою найважливішою валютою у світі.

2. Сучасний розвиток ЄВС

Євро знаходиться в обігу в єврозоні, до якої сьогодні входить 18 країн Європейського Союзу (Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія, Фінляндія, Кіпр, мальта, Естонія, Латвія, Словаччина та Словенія). Литва приєднається до єврозони 1 січня 2015 року. Також питання приєднання обговорюється в Чехії, Польщі та Болгарії.

Певні частини єврозони знаходяться за межами Європейського континенту: це, зокрема, чотири французькі заморські департаменти (Гваделупа, Французька Гайана, Мартиніка та Реюньон), а також Мадейра, Канарські острови та деякі інші.

Євро також циркулює поза межами Європейського Союзу:

Треті країни, де євро використовується як національна валюта: Монако, Ватикан і Сан-Марино. Заморські території, де євро використовується як офіційна валюта: Сен-Пєр і Мікелон та Майотт . Країни та території, де євро використовується де факто: Андорра, Косово та Чорногорія (Додаток А).

Використання єдиної валюта та економічно-валютний союз посилюють роль Європи на міжнародній арені та у рамках таких організацій, як Міжнародний валютний фонд, Світовий Євро відіграє важливу роль у здійсненні міжнародних інвестицій як світова та резервна валюта.

Євро вже стала однією з основних валют, у якій здійснюється позика коштів: емісія міжнародних цінних паперів, виражених у євро, нині суперничає з випуском паперів у доларах.

Використання євро у міжнародній торгівлі також розширюється, що відображає вагу Європи у світовій економіці.

Єдина валюта робить Європу потужним партнером у торгових відносинах зі спільним ринком і спрощує доступ іноземних компаній до спільного ринку, де вони можуть отримати переваги від нижчої вартості ведення бізнесу в Європі.

Можливість встановлення цін на товари в євро (наприклад на нафту та метали) стане ще більш привабливою з часом.

Переваги для інвесторів, які мають доступ до більших і ліквідніших фінансових ринків.

Євро посилюватиме свої функції як світова валюта, міжнародна ключова резервна грошова одиниця. За середньостроковою перспективою євро буде другою після долара світовою валютою, а в подальшому євро може стати провідною валютою у світі. В міжнародному плані єдина європейська валюта з самого початку була задумана як альтернатива долару у всесвітньому фінансовому обігу (Додаток Б).

Злиття 11 європейських валют насамперед було покликане забезпечити подальший розвиток великого економічного простору, здатного протистояти американському долару. таким чином, поява євро робила Європейський союз менш залежним від вартості своєї валюти за кордоном і відповідно менш схильним до впливу спекулятивних операцій на зовнішніх фінансових ринках, що в кінцевому результаті забезпечило б йому внутрішню стабільність. Євро мав стати запорукою валютно-фінансової стабільності для країн ЄВС.

Перспективи перетворення євро в одну з ключових валют фінансових і інвестиційних операцій у значній мірі залежали також від сприйняття євро в країнах, що є найбільш пов’язаними з ЄС: країнах Центральної і Східної Європи (ЦСЄ). Інтерес до євро з боку держав ЦСЄ залежав від важливосмті вигоди єдиної валюти для конкретної країни і чи перебільшать вони переваги долара.

У залежності від орієнтації на євро країни ЦСЄ можна умовно поділити на три основні групи. Угорщина, Словаччина, Словенія і Чехія складали першу, найбільш зацікавлену, групу країн. Ці країни були першочергові кандидати на вступ до ЄС, у яких життєвий рівень є відносно високим, зовнішня торгівля помітно орієнтована на ЄС і особливо на країни ЄЕВС, значним є обсяг торгівлі з ЄС на душу населення.

Друга група включає Прибалтійські країни, Болгарію, Румунію і Польщу. Їхня орієнтація на зону євро є менш вираженою: прибалтійські країни в більшій мірі залучені до торгових відносин з Великобританією, Швецією і Данією і залежать від експорту в країни СНД.

Країни СНД утворюють третю групу. У Росії і Білорусії розмір ВВП на душу населення є близьким до відповідного показника у країнах Балтії, Болгарії і Румунії, на Україні цей показник є у два рази нижчим, а в Молдавії — навіть у чотири.

Європейські країни СНД, за традицією, ведуть інтенсивну торгівлю одна з одною. В усіх цих країнах, крім Молдавії, частка сировинних матеріалів в експорті є великою, внаслідок чого валютна структура пасивів компаній цих країн визначається доларом. Залежність СНД від євро є низькою, і за винятком деяких специфічних сфер, мотивація до негайного переведення зовнішньоекономічних розрахунків на євро практично відсутня [1, c. 41-43].

Зона євро — фактично найбільша в світі торговельна зона. Завдяки цій валюті країни ЄВС стали менше залежати від коливань американського долара, що дасть їм змогу у майбутньому проводити самостійнішу економічну політику. Поява єдиної валюти посилює взаємозалежність ЄС та третіх країн і змушує їх шукати шляхи координації дій у валютній і економічній сферах із головними партнерами та сусідами по регіону.

Введення євро спричинило значні структурні зміни стосовно ступеня відкритості єврозони та ЄС. До 1999 р. ЄС утворювався з маленьких та середніх за розміром економік, кожна з яких мала ступінь відкритості від середнього до високого. У 1999 р. відкритість зовнішньої торгівлі (експорт як процент від ВВП) єврозони досягла 13,5 %, випереджуючи США із 7,5 та Японію з 8,9 %. У комплексі єврозона була великою і відносно її зовнішніх торговельних відносин досить закритою економікою.

Переваги введення євро

За допомогою євро можливе досягнення більшої інтеграції в межах Європейського Союзу та підвищення ефективності валютної системи і монетарної політики ЄС. За наявності єдиного центрального банку замість п’ятнадцяти національних набагато легше проводити спільну політику в сфері організації кредитування, розрахунків, ціноутворення, податків та ін.

Перехід від валютної роздробленості до єдиної валюти надає як державам, так і бізнесу Євросоюзу значні переваги. Це дає змогу ефективно боротися з інфляцією, знизити процентні ставки та рівень податків. Враховуючи, що майже вся торгівля всередині єврозони одновалютна (а це приблизно 70 % загальної зовнішньої торгівлі країн ЄС), євродержави зможуть обходитися значно меншою масою необхідних їм золотовалютних резервів, їх надлишкову частину можна буде спрямувати до господарського та інвестиційного обігу.

Перевага нової валюти полягає в тому, що значна частка торговельних операцій та потоків капіталу, особливо у країнах Східної Європи, здійснюється у цій валюті. Зменшені операційні витрати сприяють підвищенню ефективності та поліпшенню розподілу факторів виробництва. надбавки на процентні ставки за ризик, викликані змінами у валютному курсі, також значно зменшені. Євро, що колективно підтримується, значно стабільніший, ніж окремі національні валюти. Всередині зони майже не буде валютних ризиків, існує єдиний європейський ринок капіталу, більш крупний, конкурентоспроможний та ліквідний, порівняно з національними ринками. З’явилась можливість інтернаціоналізувати свої операції не тільки у великих, але й у малих та середніх фірмах. Можна буде досягнути більшої ефективності торговельних угод між країнами Європейського Союзу, тому що знімається можливість втрат, пов’язаних із коливаннями курсів валют під час проведення угод. таким чином, підписуючи довгостроковий контракт, підприємець може бути впевненим, що його прибуток згідно з угодою не зменшиться через зміну обмінного курсу.

Також, завдяки єдиній валюті реальним стає швидший економічний підйом, спрощення міждержавної торгівлі в рамках ЄС. Із появою євро стає можливим створення єдиного ринку цінних паперів. Національні зв’язки між банками, з одного боку, та клієнтами — з іншого, швидко розвиваються, оскільки євро є сильним каталізатором великих змін в європейській банківській системі. За допомогою євро внутрішньо-європейські інтеграційні процеси вийдуть на більш високі кількісні та якісні рівні. У підсумку вся ця взаємодія факторів сприятиме постійному зростанню торгівлі, інвестицій, зайнятості та темпів економічного зростання.

Але введення євро має і недоліки:

Одним з основних ризиків для євро як нової міжнародної валюти є те, що за ним стоїть не єдина держава з чітко встановленими інтересами, а декілька держав, які відрізняються за економічним та політичним значенням, культурними і правовими традиціями. Найважливіші рішення в сфері грошово-кредитної, валютної і фінансової політики приймаються різними інститутами на основі складного механізму, який не може конкурувати з ефективною централізованою валютною політикою США.

Ще одним недоліком є те, що слабке євро спричиняє велику шкоду інтересам найбільших та найрозвинутіших країн, а у випадку надмірного його зміцнення неминучі зниження темпів економічного зростання і соціальні витрати в менш розвинутих країнах. Крім того, орієнтація Європейського центрального банку перш за все на підтримку стабільності цін і жорсткий контроль за грошовою масою євро сприяє експансії на світових валютних ринках. Єдина для всіх країн Європи грошова політика означає, що втрачається можливість адекватно реагувати на конкретні обставини в окремих країнах, які знаходяться на різних рівнях розвитку, або які проходять різні періоди економічного циклу. Окремою проблемою є боротьба з інфляцією, тому що не можна передбачити наскільки ефективною буде можливість впоратися з регіональною інфляцією в умовах єдиної валюти.

Ризик збільшується внаслідок потенційного шансу появи політичних конфліктів. Ще можливою залишається спекулятивна атака на євро, оскільки введення супроводжується деякими труднощами, серед яких необхідність чіткої координації дій ЄЦБ та національних центральних банків, то можлива спроба проведення спекулятивних операцій з євро. Крім цього, спекуляції можливі з такою метою:

зниження курсу євро з подальшим його скуповуванням; це може бути пов’язано з тим, що євро вважають однією з найсильніших валют світу;

подальше скуповування державних паперів, що входять до ЄВС;

послаблення євро, щоб не становив конкуренції долару. Також можливими є масове безробіття та економічний спад загальноєвропейського масштабу. Головним фактором конкурентної боротьби стала вартість праці. Єдина валюта призвела до того, що ставки заробітної плати в різних країнах єврозони можна буде легко порівнювати і робітники та їх профспілки будуть здійснювати тиск на роботодавців з метою підвищення заробітної плати до вищого рівня. Єдиний вихід для роботодавців, які бажають зберегти конкурентоспроможність на світових ринках — подальше скорочення робочої сили. Також недоліки виникають через появу економічних потрясінь, що відбуваються в окремих країнах валютного союзу, які, беручи до уваги низьку мобільність на ринку праці та малу гнучкість номінальної заробітної плати, можуть у майбутньому спричинити високі витрати пристосування. Потрясіння в різних частинах нової валютної зони можуть бути також спричинені відмінностями інститутів ринку праці та фіскальних систем.

Сприяючи запобіганню валютного ризику по внутрішньоєвропейських операціях і скороченню трансакційних витрат, введення євро зменшує витрати на випуск і інвестування в державні цінні папери.

План впровадження євро надав нового імпульсу конкуренції серед європейських суверенних емітентів, які прагнуть, щоб саме за їхніми цінними паперами визначався базисний рівень прибутковості, що є основою для визначення ціни інших емісій державних і корпоративних паперів.

Ця відновлена конкуренція, напевно, збільшить потенціал для подальшої десигментації ринків національного боргу.

Роль євро як резервної валюти буде зростати в міру того, як певні країни, особливо в Східній та Центральній Європі і, можливо, в Західній Африці, будуть привязувати свої валюти до євро в своєму прагненні стати в майбутньому членами валютного союзу.

В цілому, оцінюючи перспективи світової валютної системи в умовах виваженої і стратегічної поведінки європейських політиків і фінансистів, для євро можна прогнозувати поступове зростання його ролі і заміну позицій долара на євро до певної пропорції на користь євро. Будь-які прогнози стосовно майбутнього положення євро на світовому валютному ринку є відносними.

Жорстка антиінфляційна політика ЄЦБ збільшить кількість міжнародних інвесторів, які бажають придбати цінні папери, номіновані в євро, що також сприяє підвищенню їх курсу.

Міжнародний статус євро може піднятися у тому разі, якщо євро і надалі буде використовуватися як фінансовий інструмент на ринку цінних паперів так само, як і долар США, або у більших масштабах.

Спеціалісти прогнозують, що розширення меж спільного ринку може привести до збільшення обсягів операцій, які будуть здійснюватися в євро.

Заключним логічним висновком є те, що внаслідок введення євро створюється новий фінансовий простір, який являтиме собою четверту частину світової капіталізації ринку облігацій і значну частину капіталізації ринку акцій. Єдиний фінансовий простір, широкий вибір можливостей для міжнародних інвесторів і конкуренція фінансових центрів стане більш жорсткою. Конкурентна боротьба розгортатиметься між трьома наймогутнішими європейськими фінансовими центрами: Лондоном, Франкфуртом-на-Майні і Парижем[15, c. 94].

3. Проблеми та перспективи розвитку Європейської валютної системи

Європейський інтеграційний проект сьогодні перебуває у важливій фазі свого розвитку. Цілком ймовірно, що сучасна «європейська криза» стане стимулом для подальшого поглиблення політичної та економічної інтеграції.

Теперішню європейську кризу повязують переважно з економічною сферою. Зокрема, виокремлюють певний комплекс криз, які наразі переживає єврозона:

·фіскальна криза сконцентрована в Греції, однак помітна також і в Південній Європі та Ірландії;

·криза конкурентноздатності проявляється у великому та тривалому дефіциті торгівельного балансу, який спостерігається на периферії єврозони та у навіть більшому дисбалансі поточних витрат всередині єврозони загалом;

·банківська криза, що вперше проявилася в Ірландії, однак наразі розповсюджується по всій єврозоні через зростання занепокоєння щодо суверенних платоспроможностей.

Економічний та монетарний союз, створений у 90-х рр., запровадження євро та заснування Європейського Центрального Банку (ЄЦБ) стали елементами великого та амбіційного проекту, який залишався, водночас, незавершеним, адже не був створений фіскальний союз. Країни єврозони на той період були політично не готові для запровадження наднаціональних інституцій з економічного управління.

Інституційна незавершеність спільного економічного простору заклала диспропорції в економічний розвиток держав єврозони. В результаті запровадження євро в єврозоні зібралися разом економіки різного типу.

Переважна більшість європейських країн залишалася в рамках традиційної соціал-демократичної економічної моделі з високими соціальними витратами та негнучким ринком праці, що зумовлювало високу вартість робочої сили та знижувало конкурентноздатність їхніх економік.

Негативні демографічні тенденції та масове перенесення промислових виробництв в азіатські країни погіршувало економічну ситуацію в Європі.

Серед інших проблем єврозони найбільш яскравим та загрозливим явищем для європейської економіки є боргова криза Греції. Вона демонструє не лише наявність вад в системі функціонування єврозони, але й те, як невдале економічне врядування окремої держави може впливати на економічний розвиток єврозони загалом. Сьогодні саме навколо цієї проблеми точаться основні дебати в ЄС і приймаються рішення, що мають вплив на подальший економічний та політичний розвиток Європейського Союзу. Економічну кризу в Греції прийнято вважати найбільш критичним проявом європейської боргової кризи, що є прямим продовженням Світової фінансово-економічної кризи 2008-2012 рр. Передумовою такого стану речей в грецькій економіці стало значне нарощування боргів за період 2000-их, у тому числі, за рахунок підготовки до літніх Олімпійських ігор в Афінах (2004 рік).

Світова фінансово-економічна криза загострила боргову проблему в усьому світі і «відкрила очі» Єврокомісії та уряду Греції на існуючі проблеми. 27 квітня 2010 року рейтингове агентство «Standard & Poors» понизило кредитний рейтинг Греції з рівня ВВВ+ (задовільний) одразу на 3 рівня до ВВ+ (сміттєвий), що спричинило падіння фондового ринку в усьому світі, але найбільше, саме на європейських торгових майданчиках. Євро значно здешевів у порівнянні з рештою іноземних валют, проценти за єврооблігаціями почали зростати космічними темпами, а Греція фактично опинилася в дефолтному стані.

Дефолт країни-члена Європейського Союзу та Єврозони міг спричинити «ефект доміно» в країнах ЄС, тим паче, що в схожій ситуації опинилися Португалія, Ірландія, Іспанія та Італія.

Достатньо лише провідним членам ЄС відмовитися від спільної європейської валюти, дбаючи про власну фінансову стабільність, або примусово виключити країни з найбільш проблемними економіками з єдиного європейського валютного поля. Розрив чинних фінансових звязків між країнами ЄС неминуче спровокує подальшу стагнацію європейської економіки та призведе до глибокої кризи Європейського Союзу. Виникне реальна загроза політичного розколу ЄС на підґрунті зазначених проблем.

Діяти потрібно було швидко та рішуче. На засіданні Ради ЄС було вирішено рятувати Грецію в співробітництві Єврокомісії та Міжнародного валютного фонду.

На даний момент дефолт Греції та її вихід з єврозони сприймається в ЄС як неприйнятний і тому пошук рішення ведеться через реструктуризацію грецьких боргів та реалізацію Афінами відповідних реформ. Головними домовленостями є наступні:

·списано більше 53 % суми боргу (майже 100 млрд євро) Греції перед приватними кредиторами;

·до 2020 р. рівень зовнішнього боргу Греції має бути зниженим зі 160 % ВВП до 120,5 %;

·в рамках програми фінансової допомоги Греція отримала від ЄС у розмірі близько 130 млрд євро,;

·бюджетні витрати Афін додатково скорочуються на 325 млн євро. Планується, що економія має бути досягнута за рахунок скорочення бюджетів оборонного відомства, міністерства охорони здоровя та місцевих органів влади;

·Греція має лібералізувати свій ринок праці та приймає план скорочення держвидатків, що передбачає скорочення на 15 тис. робочих місць в державному секторі та зниження мінімальної зарплати з 751 до 600 євро.

Перспективи розвитку європейської валютної системи

Серед позитивних наслідків утворення ЄВС можна виокремити:

·ліквідацію витрат на обмін валют, великі заощадження,

·усунення курсового ризику в діяльності підприємств та банків,

·покращення планування виробництва, розвиток виробництва в масштабах цілого європейського ринку,

·прозорість цін, зростання конкуренції,

·поглиблення спеціалізації економік окремих держав-членів,

·злиття національних ринків капіталів у єдиний європейський ринок.

Створення ЄВС дає його членам шанси швидкого розвитку, але несе із собою і загрози, пов’язані із:

·втратою можливості державами-членами ЄВС користуватись політикою валютного курсу, відсотковими ставками, а також значною мірою, фіскальною політикою з метою протидії сповільненню економічного зростання,

·труднощами у виробленні економічної та монетарної політики, що відповідала б потребам усіх держав-членів (через відмінності у рівнях економічного розвитку),

·браком можливостей підтримки ресурсами з бюджету ЄС проблемних регіонів, що могло б компенсувати втрату традиційних інструментів.

Незважаючи на те, що інтеграція України в ЄС, принаймні, у найближчі 10 років не уявляється можливою, інтеграційні процеси, що відбуваються в ЄС, безпосередньо вплинуть і на Україну. Цей вплив може бути двоїстим. З одного боку, валютна інтеграція країн ЄС спростить торгівлю і фінансові операції з зоною євро, а надлишок доларів може бути спрямований на підтримку України. З іншого боку, вступ у ЄС країн, що є торговими партнерами України, вплине на торгівлю України з цими країнами. Єдиний зовнішній тариф ЄС, що буде використовуватися в країнах, які вступили до ЄС, зробить українські товари, що імпортуються в ЄС, дорожчими, а отже, і менш конкурентоздатними. таким чином, інтеграція України в ЄС є необхідною умовою збереження і розширення ринків збуту, подолання технологічної й економічної відсталості, підвищення інвестиційної привабливості економіки. Якнайшвидше одержання Україною статусу асоційованого члена ЄС надасть їй можливість одержання додаткового фінансування з боку ЄС. Однак, для цього Україна повинна продемонструвати своє прагнення до ЄС і здатність швидкого збільшення свого економічного потенціалу.

Введення євро в 18 країнах Європейського валютного союзу свідчить про позитивні результати економічних та техніко-організаційних процедур та механізмів, розроблених та запроваджених інституціями ЄВС. Одночасно це визнання також і високого політичного, економічного та адміністративного рівня тих інститутів ЄВС, що зароджуються, зокрема, ЄЦБ та ЄСЦБ, реалізація актуальності та обґрунтованості економічної теорії, яка лежить в основі впровадження євро. В цілому задовільне функціонування системи євро в безготівковій сфері та національних валютних одиниць в готівковій є результатом високого рівня проекту впровадження євро. Це є також доказом того, що ЄВС створила необхідні і достатні передумови для становлення ЄВС.

У 2014 році торговий дефіцит Італії, Іспанії, Греції та Португалії досяг $42.96 мільярадів, $75.31млрд, $35.97 млрд та $25.6 млрд відповідно, в той час як німецький торговий плюс був $188.6млрд (Додаток В).

Будучи обмеженими у здатності проводити девальвацію та коригування відсоткових ставок, країнам-членам ЄС залишається лише стимулювати зростання заощаджень та скорочення придбань імпортних товарів та послуг. Це може допомогти у скороченні торгівельного дефіциту. Тому то і пропонується таким країнам як Греція скорочувати споживання та стимулювати діяльність експортно-орієнтованих сегментів економіки. З іншої сторони, крїни із позитивним торговим балансом (Німеччина, Австрія та Нідерланди) повинні спонукати до зростання доходів населення та розширення споживання як домогосподарствами так і корпоративним сектором.

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що введення євро не є нейтральною подією в економічному та фінансово-валютному відношенні, що являє собою тільки номінальну заміну валют. Виникнення ЄВС призводить до появи євро як світової валюти, до обєднання національних валютно-фінансових ринків на єдиній основі. Валютно-фінансова інтеграція приведе до координації макро- і мікрополітики в різних країнах, створення зони валютної та економічної стабільності [11, c. 40-43].

До антикризових заходів вдаються також і окремі країни ЄС.

Так, на рівні Європейського Союзу є домовленість про скорочення бюджетних видатків в країнах-членах ЄС, що знизить їх державний борг, а також про створення фінансових фондів (резервів) для надання допомоги країнам з найбільш важким фінансово-економічним станом. Цей процес контролюватиме Європейська комісія з правом застосовувати санкції проти порушників фінансової дисципліни в рамках ЄС. При цьому одним із основних донорів резервних фондів ЄС є ФРН, у якої досить міцні фінансово-економічні позиції.

Щодо власних антикризових заходів країн-членів ЄС, то вони включають: економію коштів (насамперед, за рахунок зниження рівнів фінансування оборонних та соціальних програм); підвищення податків; залучення іноземних кредитів та інвестицій з країн, які у відносно стабільнішому економічному положенні, зокрема КНР; розширення торгівельно-економічного співробітництва за межами Європейського Союзу, в т. ч. з КНР, Індією, країнами Південної Америки.

За оцінкою європейських експертів, такі заходи вже дали змогу створити передумови для виходу Європейського Союзу з фінансово-економічної кризи. Щоправда, виникає низка інших проблем як ситуативного, так і довготривалого Наприклад, примусове скорочення соціальних видатків в країнах ЄС (в т. ч. скорочення зарплат, пенсій і пільг) та підвищення податків викликало спротив у населення, поширило антивладні настрої та масові акції протесту.

Соціально-політична обстановки в ряді європейських країн загострилась, висуваються вимоги про відставку урядів.

Водночас поглиблення соціальних проблем в країнах ЄС поширює серед населення радикальні, націоналістичні та сепаратистські настрої, а також зростає недовіра громадян до Європейського Союзу.

Зростають сепаратистські настрої також і серед населення «старих» членів Європейського Союзу. Так, прояви сепаратизму демонструють Каталонія в Іспанії, Шотландія у Великобританії та Фландрія у Бельгії.

Ускладнюються стосунки між відносно стабільними країнами-членами ЄС та їх партнерами по організації, у яких більш складний фінансово-економічний стан.

У політичних колах ФРН, Франції та Великобританії, наприклад, вже навіть посилюється невдоволення необхідністю виділяти кошти для «порятунку» деяких кризових європейських економік. Так, під час ухвалення нового фінансового плану ЄС на 2014-2020 роки в ході саміту Європейського Союзу 22-23 листопада 2014 року нові члени організації отримали значно менше коштів на програми «вирівнювання ЄС», ніж у попередні роки.

Ускладнюються відносини і між провідними країнами-членами ЄС. В основному через розбіжності у підходах щодо вирішення фінансово-економічних проблем Європейського Союзу (зокрема, випуск євробондів).

Крім того, Франція і Великобританія занепокоєні посиленням позицій ФРН, як основного донора європейських стабілізаційних фондів. Адже таким чином Берлін дістає значно більші можливості для свого впливу на загальну політику ЄС.

Такі дії так чи інакше призводять до зростання відцентрових процесів в Європейському Союзі. І ось вже певні політико-економічні сили Великобританії порушують питання щодо виходу країни з ЄС.

Водночас, через внутрішньополітичні причини уряди деяких країн ЄС намагаються спочатку вирішити питання соціального забезпечення власного населення, а вже потім виконувати вимоги Європейської комісії скорочувати свої бюджетні видатки, що, зрозуміло, не може не поглиблювати внутрішньо-організаційні суперечності. тут варто згадати відмову Польщі та Румунії приєднуватися до єврозони до того часу, поки фінансово-економічна ситуація в Європейському Союзі не стабілізується. Крім того, країни Європи є учасниками багатьох міжнародних угод та об´єднань (Додаток Г).

Загострення фінансово-економічних проблем ЄС знижує і оборонний потенціал Європейського Союзу, а також можливості реалізації спільної європейської безпекової політики. Так, скорочення оборонних видатків країнами ЄС вже ускладнило роботу Європейського оборонного агентства та проведення миротворчих і антипіратських операцій Європейського Союзу, а також пригальмовує заходи зі створення та набуття оперативної готовності європейськими батальйонними тактичними групами.

Такі проблеми ЄС активно використовуються іншими країнами у своїх власних цілях. Насамперед це стосується Китаю та Росії, що мають свої принципово важливі інтереси в Європі.

КНР, до речі, сьогодні є основним інвестором країн ЄС і вже вклав у їх економіку понад 120 млрд. дол. США, отримуючи стійкий доступ до європейських ринків та технологій, в тому числі у військовій сфері.

Незважаючи на загострення власних фінансово-економічних проблем, пов´язаних із введенням санкцій, активну інвестиційну політику в Європі проводить також і Росія. Вона прагне розширити свою присутність в основних галузях європейської економіки, насамперед в енергетиці, транспорті та звязку, сподіваючись посилити свій вплив на політику Європейського Союзу та НАТО, в тому числі на пострадянський простір.

В контексті останнього питання Росія використовує тези «послаблення» та «можливого розпаду ЄС» для дискредитації процесів європейської інтеграції країн колишнього СРСР. А на противагу подаються пропозиції приєднатися до Євразійського союзу під егідою Російської Федерації. При цьому застерігається, що це — «безальтернативна перспектива» подальшого державного розвитку колишніх радянських республік, і доводиться про «марність вступу до ЄС» країн колишнього соціалістичного блоку, бо вони «лише втратять від цього».

Одночасно робляться спроби повернути під свій російський вплив країни Балтії, Центрально-Східної та Південно-Східної Європи (як максимум), внести вірус розколу між «новими» та «старими» членами Європейського Союзу (як мінімум).

Реально ж ситуація в Європейському Союзі зовсім не фатально катастрофічна. Як вже зазначалося, всупереч всім негараздам заходи керівництва ЄС з подолання фінансово-економічної кризи дають свої результати.

Так, згідно з прогнозами Європейської комісії, після нинішнього падіння, у 2013 році очікується відновлення позитивних темпів розвитку єврозони на 0,2 % та в цілому ЄС — на 0,4 % (в т. ч. ФРН — на 0,8 % та Франції — на 0,4 %). Ознаки наведених тенденцій вже спостерігаються. Зокрема, у 2012 році дефіцит зовнішньої торгівлі ЄС скоротився до 7 млрд. євро (з близько 40 млрд. євро у 2011 році). Це стало наслідком зростання експорту послуг, який має значний профіцит на рівні близько 38 млрд. дол. США (у 2011 році цей показник становив близько 30 млрд. дол. США). Крім того, спостерігається збільшення обсягів прямих інвестицій в економіки країн Європейського Союзу.

Євростат опублікував дані за третій квартал 2013р.

Так, в порівнянні з показниками другого кварталу, обсяг боргу зменшився до 86.8% в ЄС і до 92.7% в зоні єдиної валюти.

Державний борг єврозони знизився вперше з 2007р. і склав 8,842 трлн. євро (92,7% від ВВП). Майже 86% від загальної заборгованості припадає на облігації і казначейські векселі, позикові кошти, депозити, а також міжурядові кредити, необхідні для виходу з фінансової кризи.

Найбільші економіки Європи зафіксували падіння державного боргу. У Німеччині цей показник впав до 78,4% від ВВП, у Франції до 92,7%. Італія, третя за обсягом заборгованості країна в ЄС, скоротила свій борг з 133,3% до 132,9%.

Навпаки, борг Греції, яка знаходиться на межі банкрутства, зріс з 186,8% до 171,8%. Борг Іспанії зріс до 93,4%, порівняно з 92,2% у другому кварталі минулого року.

Незважаючи на зниження державного боргу у більшості країн єврозони, показник як і раніше значно перевищує встановлену межу 60% від обсягу виробництва.

Європейська комісія знизила прогнози щодо темпів економічного зростання країн Єврозони, які залишаться млявими до 2016 року.

Про це йдеться в осінньому економічному прогнозі Єврокомісії.

Реальне економічне зростання в 2014 році становитиме 1,3% в Євросоюзі та 0,8% — в країнах, які входять до Єврозони. Повільне зростання завдяки збільшенню попиту на зовнішньому та внутрішньому ринках буде спостерігатися у 2015 році, коли показники будуть на рівні 1,5% та 1,1% відповідно.

Пожвавлення економічної активності очікується у 2016 році — до 2% та 1,7% завдяки укріпленню фінансового сектора.

Інфляція в регіоні залишиться на вкрай низькому рівні.

Цього року очікується, що припинить зростати найбільша економіка ЄС — Німеччина, в 2015 її зростання очікується на рівні 1,1%. В стагнації перебуває економіка Франції, прогнози на наступний рік — зростання на 0,7%.

Серед найбільших економік ЄС пожвавлення зростання спостерігається у Великій Британії, яке виявилося більшим, ніж очікувалось.

Навесні аналітики прогнозували зростання у 2014 році на рівні 1,6% в Євросоюзі та 1,2% в єврозоні. Зниження темпів пояснюється геополітичними ризиками та недостатньо сприятливою ситуацією в світовій економіці.

Певна позитивна динаміка відновилася також в деяких економічних галузях ЄС, в тому числі капітальному та житловому будівництві Іспанії, Португалії та Італії, які до цього часу вважалися найбільш проблемними європейськими країнами. Це сприяє зростанню внутрішнього споживчого попиту, який, за прогнозами Європейської комісії, може збільшитись на 1,4 % у 2013 році.

Позитивні тенденції спостерігаються і у банківській сфері Європейського Союзу. Так, провідні європейські банки оголосили про свою готовність розпочати повернення запозичень, які були отримані ними у Європейського центрального банку для відновлення свого фінансового стану на загальну суму 1 трлн. євро. Зокрема, до 200 млрд. євро (20 % від загальної боргової суми) можуть бути виплачені вже на початку 2013 року. Крім того, більшості країн ЄС (в т. ч. найбільш проблемній Греції) вдалося скоротити свої бюджетні видатки, що, зокрема, дозволило Італії та Іспанії взагалі відмовитись від додаткових кредитів європейських фінансових інституцій.

Виходячи з зазначеного, Європейська комісія прогнозує зниження середнього бюджетного дефіциту країн-членів ЄС з 3,6 % від ВВП у 2013 році, до 3,2 % від ВВП у 2014 році, а для країн-членів єврозони — з 3,3 % до близько 2,9 %. Зрозуміло, що це зменшить і державні борги європейських країн.

Наведені позитивні тенденції демонструють, що є реальні передумови для подолання кризових процесів в ЄС та відновлення динамічного розвитку Європейського Союзу, як однієї з найбільш потужних та найбільш ефективних політико-економічних організацій у світі. Отож обраний курс європейської інтеграції України має всі підстави вважатися вірним.

Висновки

Створення такого союзу означає не тільки забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили та проведення єдиної грошово-кредитної і валютної політики, але і поліпшення позицій країн — учасниць Європейського економічного та валютного союзу (ЄЕВС) на світовому ринку.

Але введення євро має і недоліки. Одним з основних ризиків для євро як нової міжнародної валюти є те, що за ним стоїть не єдина держава з чітко встановленими інтересами, а декілька держав, які відрізняються за економічним та політичним значенням, культурними і правовими традиціями. Найважливіші рішення в сфері грошово-кредитної, валютної і фінансової політики приймаються різними інститутами на основі складного механізму, який не може конкурувати з ефективною централізованою валютною політикою США.

валютний капітал євро

список використаної літератури

1.Алексєєв І.В., Колісник М.К. Гроші та : Навч. посіб. [Текст] / І.В. Алексєєв, М.К. Колісник. — К.: Знання, 2009. — 253 с..

2.Бабурина Н.А. валютная интеграция в Европе: уроки прошлого и тенденции будущого [текст] / Н.А. Бабурина // Вестник Тюменского государственного университета, 2011 — №11, с. 45-52

.Булатова Е. В. Эволюция и современные формы развития процессов региональной валютной интеграции [Текст] / Е. В. Булатова, Т. В. Марена // Buletinul Єtiinюific al Universitгюii de Stat Bogdan Petriceicu Hasdeu din Cahul. — 2011. — № 6. — C. 116-127.

4.Бегг Д. вопросы формирования валютной политики ЄВС // вопросы экономики. — 2009. — № 1. — С. 33-50

.Вірван Л. Нова валюта старої Європи: перспективи розвитку //Банківська справа. — 2011. — № 3. — C. 36-38

.Вовчак В. Перспективи світової економіки у контексті запровадження євро //Вісник Національного банку України. — 2012. — № 1. — C. 17-19

.Денисенко М. Грошово-кредитна діяльність банків: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко, Володимир Кабанов, Любов Худолій,; Європ. ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2009. — 338 с.

.Долгов С. Единая валюта стран Европейского союза-евро:проблемы и перспективы //деньги и кредит. — 2009. — № 7. — C. 29-44

.Домрачев В. Міжнародні банківські розрахунки: Навчальний посібник/; Європ. ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2013. — 88 с.

.Журавка Ф. Євро- нова валюта Європейського економічного і валютного союзу //Банківська справа. — 2009. — № 4. — C. 38-40

.Кузнєцов О.В. Аналіз порівняльних переваг євро відносно до долара та координація міжнародної валютної політики // Вісник КНУ імені Т. Шевченка. — 2009. — Вип. 13: Міжнародні відносини. — С. 40-43

.Лисенко О. У долара незабаром з"явиться конкурент //Галицькі контракти. — 1998. — № 50. — C. 22-23

.Міжнародні організації: Навч.посібник для вищих навчальних закладів/ МОН України; Ред. Ю.Г. Козак, В.В. Ковалевський, З. Кутайні,. — 2-ге вид., переробл. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 439 с.

.Мітрі Ж.Ю. Становлення Європейського валютного союзу та його вплив на міжнародні ринки капіталів. — К., 2008. — 19с.

.Мітрі Жорж Юсеф. Європейська валютна спільнота: здобутки та втрати // Вісник Київського університету. — Міжнародні відносини. Вип. 7. Ч. ІІІ. К.: Київський університет, 2007 — С. 94-98.

.Мітрі Юсеф. Валютний союз — основні напрямки перспективного розвитку // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць — Вип. 3. Ч. І. — К.: Київський університет, 2007 — С. 50-56.

.Палагнюк Ю.В. Заснування і етапи становлення Європейського Співтовариства — К., 2012.

.Рокоча В. Західна Європа на шляху до валютного союзу //Банківська справа. — 2012. — № 6. — C. 31-36

.Селінков С. Валютна інтеграція західноєвропейських країн та ії наслідки для України // Банківська справа. — 2013. — № 5. — С. 25-28

.Уайт У. Европейский валютный союз и евро:влияние на европейскую банковскую систему //проблемы теории и практики управления. — 2008. — № 5. — C. 67-70

.Фомін С. Платіжний союз чи історичний програш //Віче. — 2010. — № 5.

.Фінанси: Підр/За ред.Юрій С.І.,Федосова В.М.- К.:Знання,2008.-611 с..

23.Шнирков О.І., Кузнецов О.В., Кульпінський С.В. Міжнародні валютні угруповання. — К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2009. — Ч. 1 : Європейський валютний союз. Конспект лекцій. — 152 с.

.Чугаєв О.А. Валютна інтеграція в Європейському Союзі : навч. посібник- К.: Київський університет", 2010. — 192 с.

Аспирант+

Аспирант+

Учебная работа. Європейська валютна система, її становлення та розвиток