Учебная работа. Розвиток сучасної інфраструктури міжнародних економічних відносин

Розвиток сучасної інфраструктури міжнародних економічних відносин

Державна Служба Статистики України

Національна академія статистики, обліку та аудиту

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Курсова робота

з дисципліни "Міжнародні економічні відносини"

На тему " Розвиток сучасної інфраструктури міжнародних економічних відносин"

Студента(ки) 3 курсу

Відділення заочного та дистанційного навчання

Групи МЗЕД-16.12

Чиженко Анастасії Олександрівни

Науковий керівник: к.е.н., доц. Журавльов О.В.

Київ-2016

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти вивчення сучасної інфраструктури міжнародних економічних відносин

.1 Сутність міжнародних економічних відносин

.2 Основні етапи становлення розвитку міжнародних економічних відносин

.3 характеристика суб’єктів міжнародних економічних відносини

Розділ 2. Аналіз сучасних форм та елементів інфраструктури міжнародних економічних відносин

.1 Форми міжнародних економічних відносин

.2 Інфраструктура сучасних міжнародних економічних відносин

Розділ 3. характеристика середовища розвитку міжнародних економічних відносин

.1 Рівні розвитку міжнародних економічних відносин

.2 Особливості розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі

.3 Оцінка умова і факторів розвитку міжнародних економічних відносин

Висновки

список використаних джерел

Вступ

Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину. Вони почалися з елементарних форм, міжнародної торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сімями і племенами. Обєктами обміну були, як правило, надлишки окремих товарів та знаряддя виробництва. Міжнародна торгівля як торгівля між країнами виникла в епоху рабовласницького ладу. Для обміну призначалися переважно предмети розкоші та окремі види сировини.

Значно більшого розвитку набула міжнародна торгівля з виникненням капіталізму, тобто з переходом від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Поява великого машинного виробництва, поліпшення умов транспортування, всебічний розвиток ринкових відносин утворили можливість і необхідність поширення зовнішньої торгівлі. У торгівлю були залучені практично всі країни світу. Виник світовий ринок, а з переходом в кінці ХІХ ст. До монополістичного капіталізму утворилася світова система господарства. Обєктом міжнародних відносин стала не лише торгівля, а й фактори виробництва. великий монополістичний капітал в погоні за надприбутками все частіше почав перетинати кордони країн, розширюючи міжнародний обмін. Почалася інтернаціоналізація господарський відносин, що разом з інтернаціональним капіталом сприяло виникненню монополій. Між ними завязалася гостра боротьба за ринки збуту, джерела сировини, галузі вкладання капіталу. Результатом цієї боротьби став економічний поділ світу. Національне виробництво стало інтернаціональним і набуло багатьох міжнаціональних і міжнародних ознак. Характерною для нього є активізація спільної підприємницької діяльності з широким залученням до країни іноземного капіталу, формування міжнародних господарських комплексів та виникнення міжнародної власності. Економічні відносини між країнами набули глобального Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та украплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні звязки пронизують більшість національних економік, сприяючи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій економіці, міжнародні економічні відносини залежать від них. Але вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.

МЕВ — відображають господарські звязки між державами, регіональними обєднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну кадрів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми. міжнародний економічний послуга

Мета курсової роботи — це вивчення еволюції та сучасних особливостей розвитку міжнародних економічних відносин.

Відповідно до мети в роботі поставлені наступні завдання:

вивчити теоретичні аспекти вивчення сучасної інфраструктури міжнародних економічних відносини;

проаналізувати аналіз сучасних форм та елементів інфраструктури міжнародних економічних відносин;

охарактеризувати середовище розвитку міжнародних економічних відносин.

Предмет дослідження — міжнародні економічні відносини.

Обєкт дослідження — еволюція розвитку міжнародних економічних відносин.

Методи дослідження. В роботі використані наступні методи наукового пізнання: історичний, метод узагальнення, систематизації.

Інформаційною базою курсового дослідження стали праці вітчизняних на зарубіжних науковців.

Розділ 1. Теоретичні аспекти вивчення сучасної інфраструктури міжнародних економічних відносин

.1 Сутність міжнародних економічних відносин

Сутність та інфраструктура міжнародних економічних відносин.

Визначення сутності міжнародних економічних відносин часто бувають спрощеними, неповними. Так при їх характеристиці як функціональної підсистеми світового господарства або сукупності міжнародних економічних зв’язків, що формуються під впливом продуктивних сил та інших факторі в, спостерігається тавтологія, оскільки у правій частині визначення майже повністю повторено ліву частину (те, що треба визначити), але додано термін "сукупність", а економічні відносини названо економічними зв’язками. мало збагачує зміст цієї категорії і характеристика "… похідні, перенесені на міжнародну арену економічні відносини певного суспільства", оскільки такі відносини позбавляються притаманної їм нової сутності, якій властиві власні закони та закономірності розвитку, а отже, внутрішні суперечності.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) є економічною формою розвитку процесу інтернаціоналізації продуктивних сил, в якій зосереджені техніко-економічні, організаційно-економічні відносини та відносини економічної власності, тому концептуальне визначення таких відносин значною мірою залежить від чіткої, змістовної характеристики категорії "форма", яка означає внутрішню організацію змісту, спосіб зв’язку між підсистемами та елементами підсистем (тобто структуру змісту), спосіб його існування. У свою чергу, структура — це комплекс внутрішніх стійких зв’язків між підсистемами та елементами цілісної системи, які (зв’язки) як закони детермінують її розвиток.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — внутрішня організація світового господарства, законів його розвитку та функціонування, притаманних як світовому господарству V загалом, так і окремим формам МЕВ.

Сутність, в тому числі структуру міжнародних економічних відносин, можна розглядати з різних точок зору. Насамперед серед них виокремлюють міжнародні техніко-економічні, організаційно-економічні відносини і міжнародні відносини економічної власності. Міжнародні техніко-економічні

відносини формують матеріально-речову форму процесу інтернаціоналізації продуктивних сил і разом з ними утворюють міжнародний технологічний спосіб виробництва. Міжнародні відносини економічної власності — це процес привласнення суб’єктами міжнародних економічних відносин різноманітних об‘єктів — товарів, послуг, робочої,сили, інтелектуальної власності і тощо у всіх сферах суспільного відтворення (тобто у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні) [1].

.2 Основні етапи становлення розвитку міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини своїм корінням сягають глибокої давнини. Початком їх розвитку вважають перші елементарні форми "міжнародної" торгівлі, що уособлювала у собі натуральний обмін між окремими особами, сім’ями, племенами тощо. Першими предметами "міжнародного" обміну були надлишки окремих товарів та засоби виробництва.

Монополістичний капітал економічно розвинутих країн почав проникати на територію менш розвинених, і, закріплюючись, забезпечував собі не тільки економічне, але й політико-адміністративне панування над "поглиненою" державною. Цей процес призвів до завершення формування територіального поділу світу між розвиненими країнами та розподілу колоній. Почався специфічний колоніальний поділ праці, у якому країни-метрополії нав’язували вигідну для себе спеціалізацію країнам-колоніям, який повністю підпорядковував господарство залежних країн експорту певного виду сировини.

Після завершення Першої світової війни розпочався процес деколонізації, який завершився в 60-х роках ХХ ст., і у результаті якого світове господарство набуло сучасного вигляду. Особливостями цього господарства є взаємопроникнення економічних систем, перетворення національного виробництва на інтернаціональне, набуття ним міжнародних і міжнаціональних ознак; активізація спільної підприємницької діяльності із масштабним залученням до неї іноземного капіталу, формування інтернаціональних господарських комплексів, виникнення міжнародної власності [2].

Уперше міжнародна торгівля проявилася як торгівля між країнами у період рабовласницького ладу. Тоді основними предметами обміну стали предмети розкоші, деякі види сировинних матеріалів, а також раби.

У період капіталізму міжнародна торгівля набула особливого розвитку. Перехід від натурального виробництва до товарно-грошових відносин, поява великого машинного виробництва, покращення умов транспортування, розвиток ринкових відносин стимулювали поширення зовнішньої торгівлі. На цьому часовому проміжку до торгівлі були залучені майже всі країни світу. Формується світовий ринок, а в кінці XIX ст., з переходом до монополістичного капіталізму, утворилася світова система господарства. Саме в цей період міжнародні відносини перестають обмежуватись лише торгівлею. Їх об‘єктом стають також фактори виробництва (додаток 1).

Отже, виділяють такі етапи становлення МЕВ:

І етап — XV-XVII ст. Зародження світового капіталістичного ринку: великі географічні відкриття, поява колоній, революція цін, мануфактурний період.

ІІ етап — XVIII-XIX ст. Формування світового капіталістичного ринку, виникнення і розвиток загальносвітового поділу праці: промисловий переворот, буржуазні революції, перехід від мануфактурної до фабричної системи.

ІІІ етап — кінець XIX — перша половина XX ст. Формування системи загальносвітового поділу праці та на її основі — всесвітнього господарства: електротехнічна революція, двигуни внутрішнього згоряння, економічний поділ світу, перехід до монополістичного капіталізму.етап — Від 50-х pp. XX ст. до сьогодні. Функціонування системи світового поділу праці, посилення взаємозалежності економік усіх країн: науково-технічна революція, процеси інтернаціоналізації та інтеграції

Передумовами розвитку МЕВ є:

-інтернаціоналізація господарського життя — це процес переростання продуктивними силами і виробничими відносинами національних меж.

-міжнародний поділ праці — спеціалізація окремих країн на випуску певної продукції з метою задоволення як власних потреб, так і потреб країн-партнерів.

-міжнародна економічна інтеграція — це процес зближення, переплетення і адаптації національних економік. Це сучасний етап розвитку господарських зв’язків між країнами світової спільноти. Визначає сучасні перспективні напрями МЕВ у всіх сферах виробництва [4].

Отже, можна зробити висновок, що нині важливою передумовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави, а також найголовнішою гарантією забезпечення її національної безпеки стає активна участь цієї держави у міжнародному економічному співробітництві на основі належного дотримання принципів і норм міжнародного права, всебічного розвитку передусім міждержавних торговельних звязків та взаємопроникнення економік.

1.3 характеристика суб’єктів міжнародних економічних відносини

Проаналізувавши науково-практичну літературу з питань розвитку сучасних міжнародних економічних відносин ми виділили наступні субєкти МЕВ:

—державні підприємства і організації,

—різноманітні міжнародні організації,

—міжнародні фінансово кредитні інститути,

—транснаціональні корпорації і транснаціональні банки,

—фірми і компанії, які здійснюють значну частину виробництва за кордоном.

Організаційно-економічні відносини встановлюються у процесі проведення названими суб’єктами спільних маркетингових досліджень, управління спільними підприємствами, запозичення досвіду та ін.

Суб’єкти МЕВ — це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, що здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів.

Класифікувати суб’єкти МЕВ можна по-різному. Наприклад, можна їх поділяти за критерієм рівнів. Суб’єкти мікрорівня — це підприємства, фірми, фермерські господарства, окремі особи. На метарівні діють регіони, галузі економіки, що займаються ЗЕД. Для макрорівня характерні зв’язки між державами, між групами держав, між державами та міжнародними організаціями.

Поділяють суб’єкти на фізичних і юридичних осіб.

Фізичні особи — це Право— і дієспроможні особи, які у міжнародних відносинах виступають як окремі індивідуали, тобто діють від власного імені й не представляють ніяких фірм.

Юридичні особи — це організації, фірми, корпорації, які займаються ЗЕД й відповідають таким ознакам, що встановлюються законодавством відповідної країни:

—постійність існування, незалежно від окремих елементів, осіб, які входять до їхнього складу та можуть мінятися;

—наявність власного майна, відособленого від його учасників; — Право купувати, володіти, користуватися й розпоряджатися об’єктами власності;

—Право від свого імені бути позивачем у суді й арбітражі;

—самостійна майнова відповідальність.

Юридичні особи поділяються на юридичні особи публічного права та приватного права. Суб’єктами публічного права вважаються такі особи: держава як верховна влада; підрозділи державного апарату й державно-територіальних об‘єднань; суспільно-політичні угрупування й організації державного значення.

Суб’єктів визначають ще за критеріями способів привласнення й відповідальності. Виділяють юридичних осіб приватного права: товариства з необмеженою відповідальністю, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, командитні товариства, одноосібні підприємства.

Суб’єктами МЕВ виступають різні об‘єднання: фізичних осіб, юридичних осіб, фізичних і юридичних осіб.

Особливою є участь у МЕВ такого їх суб’єкта як держава.

Держава — це суверенне утворення, яке має верховну владу на своїй території та незалежне по відношенню до інших держав.

Як суб’єкт МЕВ держава виконує подвійну функцію:

)вона через уповноважені органи може бути безпосереднім учасником міжнародних операцій;

)через нормативно-законодавче регулювання, розвиток інфраструктури держава може сприяти (або заважати) міжнародній діяльності інших суб’єктів.

Міжнародні організації беруть участь у МЕВ в залежності від їх цілей, завдань тощо. Міжнародні організації поділяються:

—за юридичною природою: міжурядові, позаурядові;

—за складом учасників: універсальні, регіональні;

—за масштабом діяльності: загального —за характером діяльності: оперативно діючі, координуючі, консультативні;

—за терміном діяльності: постійно діючі, періодично діючі, тимчасові.

Головними суб’єктами МЕВ на сьогодні є міжнародні підприємства або корпорації, серед яких виділяють багатонаціональні та транснаціональні корпорації.[5]

Регулювання відносин, котрі складаються між суб’єктами МЕВ, здійснюється на різних рівнях різними інститутами:

—на внутрішньому — державою;

—на регіональному — органами регіонального співробітництва;

—на глобальному — всесвітніми економічними організаціями (СОТ, ЮНКТАД, спеціалізовані організації, установи і фонди при ООН).

Отже, структуру МЕВ також можна розглядати з точки зору різних сфер суспільного відтворення. Так, у сфері безпосереднього виробництва здійснюється міжнародний суспільний поділ праці в різних формах, а насамперед — в одиничній, тобто спеціалізація між окремими національними компаніями (подетальна, повузлова, предметна, потехнологічна), спеціалізація у сфері науково-технічних, проектно-конструкторських та інших розробок. У сфері обміну відбувається міжнародна торгівля різноманітними об‘єктами, насамперед товарами і послугами; у сфері розподілу — розподіл та перерозподіл, створеного необхідного і додаткового продукту через механізм ціноутворення, привласнення міжнародними організаціями і насамперед фінансово-кредитними інститутами частини національного доходу різних країн; у сфері споживання — поступова інтернаціоналізація виробничого і особистого споживання інтегрованих країн.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — внутрішня організація світового господарства, законів його розвитку та функціонування, притаманних як світовому господарству загалом, так і окремим формам МЕВ.

Сутність, в тому числі структуру міжнародних економічних відносин, можна розглядати з різних точок зору. Насамперед серед них виокремлюють міжнародні техніко-економічні, організаційно-економічні відносини і міжнародні відносини економічної власності. Міжнародні техніко-економічні відносини формують матеріально-речову форму процесу інтернаціоналізації продуктивних сил і разом з ними утворюють міжнародний технологічний спосіб виробництва. Міжнародні відносини економічної власності — це процес привласнення суб’єктами міжнародних економічних відносин різноманітних об‘єктів — товарів, послуг, робочої сили, інтелектуальної власності і тощо у всіх сферах суспільного відтворення (тобто у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Суб’єктами МЕВ є різні рівні держави (центральної або федеральної і муніципальної), державні підприємства і організації, різноманітні міжнародні організації, міжнародні фінансово кредитні інститути, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, а також національні підприємства, фірми і компанії, які здійснюють значну частину виробництва за кордоном [6].

Розділ 2. Аналіз сучасних форм та елементів інфраструктури міжнародних економічних відносин

.1 Форми міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки — на макрорівні, мікрорівні, наднаціональному рівні.

На кожному з рівнів діють різні субєкти зовнішньоекономічної діяльності: на макрорівні — окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні — національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні — міжнародні організації та наднаціональні інститути.[7].

У світовому господарстві розвиваються такі найважливіші форми міжнародних економічних відносин:

. міжнародна торгівля.

. міжнародна міграція капіталу;

. міжнародна міграція робочої сили;

. міжнародна передача технології;

. міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

. міжнародна економічна інтеграція.

Усі форми міжнародних економічних відносин взаємоповязані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:

) зростання масштабів і якісна зміна ) інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;

) зростання масштабів міграції робочої сили;

) прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;

) швидкий обмін науково-технічними знаннями;

) розвиток сфери послуг;

) обєднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.

.2 Інфраструктура сучасних міжнародних економічних відносин

Інфраструктура міжнародних економічних відносин — сукупність основних елементів міжнародних економічних відносин, відповідних установ та організацій і системи взаємозв’язків, що формують спосіб взаємодії, внутрішню організацію міжнародних економічних відносин (МЕВ).

Передусім виділяють міжнародні техніко-економічні відносини і міжнародні відносини економічної власності. Перші — відносини міжнародної спеціалізації, концентрації виробництва тощо, які формують матеріально-речову форму процесу інтернаціоналізації продуктивних сил і в поєднанні з ними утворюють міжнародний технологічний спосіб виробництва; другі — процес привласнення суб’єктами міжнародних економічних відносин різноманітних об‘єктів: товарів, послуг, робочої сили, інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення (у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні).

Важливе місце у структурі світової економіки посідають інфраструктурні галузі. Залежно від виконуваних функцій у національних і світовому господарствах вони групуються у комплекси виробничої, інституційної, інформаційної, економічної, ринкової інфраструктури.

Інфраструктура — це сукупність галузей і видів діяльності, які обслуговують виробництво (виробнича інфраструктура — транспорт, звязок, шляхи, лінії електропередач і т.д.) і населення (соціальна інфраструктура — комплекс заходів охорони здоровя, торгівлі тощо).

Термін "інфраструктура" і перша самостійна теорія інфраструктури вперше постала у працях А. Маршала (1910) і Д. Кларка (кінець 40-х років). Рівень розвитку інфраструктури залежить від стадії технологічного та економічного розвитку суспільства.[8]

Інфраструктурні галузі та обєкти характеризуються високою гнучкістю залежно від рівня їх виробничих і соціальних функцій, черговості їх виконання, масштабів створеного потенціалу та обсягу послуг, що ними надаються. Дедалі більшого значення нині набуває міжнародна інфраструктура — сукупність національних елементів транспортних систем, інформації та звязку, міжнародних банків і сфери послуг світового рівня, що забезпечують зовнішньоекономічну діяльність і функціонування міжнародного капіталу, розвиток бізнесу та конкуренції.

Перехід до інформаційно-технологічної моделі світового господарства потребує якісного розвитку наявних та створення нових обєктів і ланок інфраструктури, яким були би притаманні внутрішня єдність і спільне функціональне призначення.

Найвищого рівня всі види діяльності інфраструктури набули у розвинутих країнах. Сектор послуг тут сягає близько 75%. Так, у секторі послуг США зайнято понад 70%, економічно активного населення, у країнах Західної Європи — від 60% (ФРН, Фінляндія) до 70% (Бельгія, Нідерланди, Норвегія).

Аналіз внутрішньої структури сектора послуг цих країн показує, що активніше розвиваються не традиційні галузі типу готельного й ресторанного бізнесу, а такі, як фінансові послуги, професійне навчання, , освіта, охорона здоровя, соціальне забезпечення — менше.

В індустріальних країнах (деякі держави Південної та Східної Європи, Китай), "нових індустріальних країнах" (Аргентина, Бразилія, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, Республіка Корея, Мексика), найбільш розвинутих країнах Африки часто зайнятих у сфері послуг становить приблизно 30-40%, внутрішня структура характеризується підвищеною часткою виробничих галузей (транспорт, звязок) і пониженою — фінансової, інформаційної та соціальної. У до індустріальних країнах Азії, Африки та Латинської Америки частка зайнятих у сфері послуг є відносно висока внаслідок нерозвиненості промисловості або с/г. Н-д, у Сальвадорі цей показник сягає 69%, Гондурасі — 72%, Беніні — 74%. Серед галузей інфраструктури тут переважає готельний і ресторанний бізнес.

Зростання ролі інфраструктури у світовому суспільному виробництві та обігу потребує дальшого підвищення економ. ефективності всіх її галузей, і насамперед, транспортних. Транспортна інфраструктура є вадливим елементом світових продуктивних сил. У свою чергу транспортна інфраструктура активно впливає на розвиток економіки окремих країн і світового господарства в цілому. Завдяки розвитку міжнародного транспорту розширюються межі міжнародних відносин, збільшуються обсяги світової торгівлі; залучаються в міжнародні економічні, науково-технічні та культурні відносини нові території, країни й народи. Транспорт сприяє процесам інтернаціоналізації та глобалізації міжнародних економічних відносин.[9]

Інфраструктура МЕВ представлена передусім міжнародними економічними, соціальними та фінансово-кредитними установами та організаціями загальносвітового масштабу: ГАТТ, СОТ, Світовий них, існують міжнародні економічні та фінансово-кредитні установи на регіональному рівні: Європейський Умови та основні фактори розвитку міжнародних економічних відносин.

Про умови та фактори розвитку МЕВ частково йшлося при розгляді законів світового господарства. До таких умов належать:

)більша віддаленість (порівняно з національною економікою) суб’єктів МЕВ, тобто покупців і продавців — учасників міжнародного поділу праці, а отже, значно більші транспортні витрати;

)зростаюча залежність від природних, географічних, демографічних, національних, правових, політичних, релігійних, етнічних та інших факторів;

)використання у сфері МЕВ різних національних валют, що зумовлює появу валютного ризику, ускладнює розрахунки при зовнішньоекономічній діяльності. Це, в свою чергу, передбачає наявність валютного ринку, валютного регулювання;

)менша мобільність окремих видів ресурсів (матеріальних, трудових), детермінована діями держави (протекціонізм, міграційні правила тощо);

)міжнародна стандартизація і сертифікація продукції, що вимагає значних додаткових витрат;

)жорсткіша міжнародна конкуренція, використання широкого спектра форм і методів конкурентної боротьби;

)зростання ролі і складності проведення маркетингових досліджень, оскільки для успішного просування товару на зовнішній ринок необхідно знати природно-кліматичні, екологічні, економічні, правові, соціальні, політичні, культурні, психологічні, релігійні, морально-етичні умови в іншій країні, позиції конкурентів;

)збільшення валютного, соціального, політичного, транспортного, інформаційного ризиків. Найбільшою мірою це стосується створення спільних підприємств, міжнародної виробничої спеціалізації, кооперування, проведення спільних науково-технічних, проектно-конструкторських розробок та ін.;

)раціональне поєднання державного та наддержавного регулювання, транснаціональної планомірності та ринкових важелів при формуванні господарського механізму в межах світового господарства. [10]

До основних факторів розвитку МЕВ належать:

—неоднорідність природних, географічних, демографічних, економічних умов, різна забезпеченість матеріальними, трудовими, фінансовими та іншими ресурсами;

—поглиблення міжнародного суспільного поділу праці в загальній, особливій та одиничній формах, зокрема міжнародної спеціалізації, значне розширення номенклатури продукції;

—підвищення ефективності національного виробництва, зумовлене впливом зовнішньоекономічної діяльності (зокрема, міжнародною торгівлею);

—розгортання НТР, що унеможливлює самостійне використання всіх досягнень сучасної науки і техніки та лідерство однієї країни у всіх сферах наукової діяльності;

—розгортання інформаційної революції, глобальна інформатизація суспільства, що істотно полегшує отримання будь-якої інформації;

—розпад СРСР і намагання більшості країн СНД, Східної Європи встановити односторонні і багатосторонні відносини з іншими країнами світу, насамперед розвинутими;

—необхідність хоча б часткового подолання зростаючого розриву між високо розвинутими і слаборозвинутими країнами при формуванні цілісного світового господарства;

—поглиблення глобальної екологічної кризи, послабити або подолати яку можна лише спільними зусиллями всіх країн;

—зростання могутності і посилення ролі міжнародних економічних та громадських партій з їх вимогами на поглиблення співробітництва між різними країнами.[11]

Отже, інфраструктуру МЕВ також можна розглядати з точки зору різних сфер суспільного відтворення. Так, у сфері безпосереднього виробництва здійснюється міжнародний суспільний поділ праці в різних формах, а насамперед — в одиничній, тобто спеціалізація між окремими національними компаніями (подетальна, повузлова, предметна, потехнологічна), спеціалізація у сфері науково-технічних, проектно-конструкторських та інших розробок. У сфері обміну відбувається міжнародна торгівля різноманітними об‘єктами, насамперед товарами і послугами; у сфері розподілу — розподіл та перерозподіл, створеного необхідного і додаткового продукту через механізм ціноутворення, привласнення міжнародними організаціями і насамперед фінансово-кредитними інститутами частини національного доходу різних країн; у сфері споживання — поступова інтернаціоналізація виробничого і особистого споживання країн.[12]

Розділ 3. характеристика середовища розвитку міжнародних економічних відносин

.1 Рівні розвитку міжнародних економічних відносин

. За географічною (територіальною) ознакою виділяють наступні рівні:

інтернаціональний — синтез усіх економічних взаємовідносин між країнами;

регіональний — економічні відносини регіонів та інтеграційних об‘єднань;

національний — МЕВ окремих країн.

. За економічною ознакою виділяють:

економічні контакти — найпростіші економічні зв’язки, мають епізодичний характер, регулюються одноразовими угодами;

економічна взаємодія — стійкі економічні зв’язки, що ґрунтуються на міжнародних договорах та угодах на тривалий строк (5-10 р.)

економічне співробітництво — міцні економічні зв’язки на основі спільних, раніше розроблених і узгоджених намірів, закріплених у довгострокових економічних договорах (до 25 років);

економічна інтеграція — вищий рівень розвитку МЕВ, об‘єднання економік країн, проведення погодженої державної політики у взаємних відносинах та у відносинах з третіми країнами.[13]

. За суб’єктами діяльності:

мікроекономічні — підприємства, фірми, особи;

— макроекономічні — країни.

Рівні МЕВ можна традиційно розбити на макро- мета- та мікрорівні.

Макрорівень — це рівень державних і міждержавних міжнародних процесів, метарівень — це міжнародні зв’язки галузевого і регіонального значення, мікрорівень — це відповідно рівень зв’язків між фірмами різних країн.

Рівні МЕВ також розглядають і за ступенем тривалості дії угод і переплетення економік.

При цьому виділяють такі 4 рівні:

.Міжнародні економічні контакти — це найпростіші одиничні випадкові економічні зв’язки, що мають епізодичний характер і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки цього рівня більше притаманні юридичним і фізичним особам.

.Міжнародна економічна взаємодія — це добре відпрацьовані стійкі економічні зв’язки між суб’єктами МЕВ, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, укладених на доволі тривалий період часу.

.Міжнародне економічне співробітництво — це міцні тривалі зв’язки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, заздалегідь вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових економічних договорах і угодах. Цьому рівневі притаманне партнерство суб’єктів МЕВ.

.Міжнародна економічна інтеграція — це вищий рівень розвитку МЕВ, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з третіми країнами.

Кожен більш високий рівень не являє собою щось протилежне нижчому, а є його усталеним і розвиненим продовженням, тобто вищий рівень містить у собі більшість ознак нижчого.[14]

.2 Особливості розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі

Розвиток МЕВ в сучасних умовах характеризується певними особливостями, які є наслідком розвитку процесів науково-технічної революції, інтенсифікації міжнародних господарських зв’язків, глобалізації економічних процесів на інтернаціональному рівні.

До основних особливостей розвитку МЕВ належать:

. Цілісність формування МЕВ в сучасних умовах. Це означає, що в наш час міжнародна економіка розвивається і може функціонувати як цілісний соціально-економічний організм.

. Системність МЕВ. Ця особливість означає, що МЕВ розвиваються як система, що має ядро та органічно пов’язані з ним структурні елементи. В сучасному світі ядром МЕВ можна вважати Організацію об‘єднаних Націй, зокрема її економічні органи, такі як Міжнародний валютний фонд, Світовий . Діалектичність МЕВ. Ця особливість означає, що розвиток МЕВ відбувається за рахунок розв’язання притаманних їм внутрішніх діалектичних протиріч. Вони мають місце як всередині ядра системи міжнародної економіки, в його структурних елементах, так і у взаємодії між ними.

. Суперечливість МЕВ. Ця особливість фіксує конкретний стан розвитку взаємовідносин між найбільш розвиненими структурними елементами міжнародної економіки, які претендують на абсолютизацію свого пріоритету. Йдеться про суперечності, насамперед, між основними центрами міжнародної економіки, такими як США, Західна Європа, Японія.

. Інтегративність МЕВ. Ця особливість означає, що у процесі розвитку МЕВ з’являються загальні закономірності. Вони властиві їх структурним елементам та світовому господарству як цілісному утворенню.

Розглянуті особливості МЕВ можна вважати загальними тенденціями їх розвитку в сучасних умовах. При цьому треба зазначити, що важливими передумовами функціонування МЕВ в таких напрямах є наявність певних факторів розвитку країн світу. Серед них необхідно виділити такі:

1.Науково-технічна революція. Це процес об‘єднання революцій у науці та техніці. Науково-технічна революція зумовлює об‘єднання зусиль країн світу з метою використання сукупного науково-технічного потенціалу світового співтовариства, в тому числі і в межах окремих країн.

2.Інтернаціоналізація господарського життя. Цей фактор об‘єктивно передбачає всебічний розвиток господарських зв’язків між країнами світу і ґрунтується на постійному об‘єктивному процесі розвитку продуктивних сил, економічних відносин у країнах світу.

.Глобальні проблеми розвитку міжнародної економіки. Цей фактор означає, що зараз у світі існують проблеми, які об’єктивно не визнають національних кордонів. До таких глобальних проблем треба віднести:

-проблему війни і миру. Ця проблема означає, що не може бути іншої альтернативи загрозі світової війни, як мирне співіснування країн світу;

-екологічні проблеми. Ці проблеми мають особливе значення для нашої країни, яка зазнала шкоди внаслідок Чорнобильської катастрофи;

-продовольча проблема;

-медична проблема;

-демографічна проблема;

-енергетична проблема;

-інформаційна проблема та інші.

Світовому господарству поряд із загальними особливостями притаманні й окремі конкретні риси, що характеризують його функціонування в сучасних умовах. До них треба віднести такі:

-зміни у структурі міжнародної економіки. Зокрема йдеться про появу нових перспективних груп країн, таких як нові індустріальні держави, окремі країни перехідної економіки;

-динамізм економічного розвитку, якому притаманні в цілому постійні темпи економічного зростання;

-посилення інтеграційних процесів між країнами світу;

-посилення диференціації економічного розвитку серед країн, що розвиваються;

-ринкова уніфікація економічного розвитку більшості країн світу.

Поряд з особливостями розвитку МЕВ треба виділити і певні структурні зміни, що мають місце у процесі її функціонування за умов посилення, інтенсифікації міжнародних економічних зв’язків країн світу. До таких змін насамперед можна віднести:

-збільшення обсягу виробництва продукції у матеріальній сфері;

-зниження частки сільськогосподарського виробництва в цілому в межах міжнародної економіки;

-високі темпи розвитку сфери послуг і збільшення числа зайнятих в ній;

-швидкий науково-технічний прогрес транспортної та інформаційно-комунікаційної систем;

-зміна аграрно-сировинної спрямованості країн, що розвиваються;

-скорочення у світовому товарообороті частки сировинних товарів, збільшення частки машин та устаткування.[15]

.3 Оцінка умова і факторів розвитку міжнародних економічних відносин

Середовище МЕВ може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних завзятів.

Розрізняють внутрішнє і зовнішнє середовище.

Внутрішнє середовище — це внутрішня будова МЕВ разом з внутрішнім законом існування, функціонування і розвитку (ЗЕД, управління, субєкти, форми, види).

Зовнішнє середовище — це зовнішні фактори по відношенню до субєктів МЕВ, умови реалізації, форми та різні види МЕВ:

. За сферами впливу:

природно-географічні;

політико-правове;

економічне;

соціально-культурне середовище.

. За безпосередністю впливу дії:

умови і фактори прямої (безпосередньої) дії — міжнародні організації, міжнародні правові норми, торговельні представництва, комунікаційні мережі — це все становить інфраструктуру МЕВ;

умови і фактори непрямої (посередньої) дії.

Природно-географічне середовище МЕВ.

Найголовніші умови і фактори, що впливають на розвиток МЕВ, повязані з нерівномірністю розташування природних ресурсів, з наявністю чи відсутністю тих чи інших ресурсів у різних країнах. Наявність ресурсів тісно перекликається з різноманітністю кліматичних умов, яка сприяє розвитку міжнародного поділу праці, а це відповідно відіграє значну роль у розвитку МЕВ.

Неменш важливу роль відіграє геополітичне розташування країни — це розташування по відношенню до інших країн, на шляху чи перетині різноманітних інтересів субєктів світового господарства. Країни, що знаходяться на перетині таких шляхів спеціалізуються на наданні посередницьких послуг, фінансового, комерційного і транспортного плану.

Політично-правове середовище впливає на МЕВ не так у плані умов і факторів їхнього існування як у плані їхнього розвитку. Міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення і узгодження інтересів субєктів МЕВ.

Міжнародна політика — це сукупність методів і засобів направлених на досягнення цілей і завдань, що випливають інтересів МЕВ. Одним із основних політичних інтересів кожної країни є прогресування від власної економіки і власної політики, яка залежить від різних внутрішніх і зовнішніх факторів.

Якщо ЗЕД буде успішною, то краще буде розвиватися національна економіка, країна буде багатша, підвищиться життєвий рівень населення.

До важливих політичних інтересів відносяться:

-володіння найновішою інформацією;

-найсучасніші технології;

-розвиток соціальної і культурної сфери;

-підняття загального престижу.

Економічне середовище. Одним із показників економічного потенціалу країни є факт ефективності і можливості використання природних ресурсів.

Україна має порівняно великі поклади нафти, але спроможна видобувати лише 15%, тому що немає ні потужностей, ні технології.

Наукові дослідження, розвиток засобів виробництва, техніки і технології відіграють велику роль у розвитку МЕВ.

Розвинені країни, як правило, експортують продукцію переробної промисловості, а країни. Що розвиваються частіше імпортують сировину, або напівфабрикати там де є високий інтелектуальний потенціал, краще розвинена система комунікацій, транспортні мережі, що прискорює розвиток виробництва.

Сприяє розвитку МЕВ і розбудована на суспільному рівні фінансово-кредитна система країни. Не менш важливим елементом економічного середовища є рівень доходів і рівень споживання у тій чи іншій країні.

Соціально-культурне середовище МЕВ. Соціально-культурне середовище МЕВ зводиться до факторів, які випливають з поведінки людини. Складовою частиною є розвиток мотивації до праці (ділиться кваліфікована робота, престижна робота).

Одним із найважливіших факторів у розвитку МЕВ є порозуміння — здатність знайти спільну мову:

-знання різних іноземних мов;

-створення електронно-технічних норм переходу;

-розвиток засобів масової інформації;

-морально-етичні норми;

-формування нового мислення, злом старого мислення;

-вироблення єдиних норм поведінки в бізнесі, діловій етиці та в менеджменті;

-мирне вирішення національних та міжнаціональних проблем;

-єдиний підхід до соціальної політики;

-досягнення більш високого загального рівня життя і зменшення відмінностей між "багатими" і "бідними" державами.

З цією метою створюються так звані структурні фонди ЄС, різні цільові фонди ООН.[16]

Висновки

Міжнародні економічні відносини становлять собою сукупність економічних відносин між країнами світу з приводу обміну товарами, руху та використання факторів виробництва, формування механізмів міждержавного нагляду та регулювання. Міжнародні економічні відносини охоплюють усі фази процесу відтворення — виробництво, розподіл, обмін та споживання. У сфері виробництва міжнародні економічні відносини становлять собою відносини між суб’єктами світового господарства у безпосередньо матеріальному виробництві. До цих відносин належить спільне будівництво господарських об‘єктів, спільні підприємства, міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва, прямі виробничі зв’язки.

У цілому можна робити висновки, що сучасні міжнародні економічні відносини характеризуються розвитком процесів їх інтенсифікації, глобалізації, інтеграції. Особливості розвитку міжнародних економічних відносин ще більше свідчать на користь цього висновку.

Отже, міжнародне економічне середовище формується в міру вироблення і реалізації єдиних вимог до міжнародної торгівельної, виробничо-інвестиційної та валютно-фінансової діяльності.

Єдиний економічний простір передбачає також наявність єдиних норм і стандартів організації і управління міжнародними процесами, втілених в принципах менеджменту.

В якості обовязкової інфраструктурної компоненти економічного середовища світового господарства повинна вміщувати єдиний науково-інформаційний простір.

В рамках єдиного економічного простору регулювання економічного життя світового співтовариства відбувається на основі соціально-орієнтованих ринкових відносин і коригуючих функцій ТНК, ТНБ, міждержавних та наддержавних інститутів.

Правове середовище МЕВ — це зведення загальних правил підприємницького права і норм господарської поведінки.

Вони складаються в єдине правове поле в міру вироблення норм міжнародного, приватного, цивільного та потенційного права.

Тенденція подальшого зближення правових систем держав, котра розповсюджується і на права людини, закладає фундамент всесвітнього правового простору.

Соціально-культурне середовище МЕВ — формується значно повільніше і суперечливіше, ніж інші середовища МЕВ.

Оцінка середовища відбувається на основі: досягнення більш високого загального рівня життя і зменшення відмінностей між "багатими" і "бідними" держав; єдиний підхід до соціальної політики; формування нового мислення, злам старого мислення; вироблення єдиних норм поведінки в бізнесі, діловій етиці та в менеджменті; мирне вирішення національних та міжнаціональних проблем.

Кожне середовище МЕВ специфічне, але рівноправні і рівнозначні. Переважаючого середовища немає, його виділення залежить або від конкретних обставин, які роблять ту чи іншу сторону визначальною, або від цільової установки, конкретного завдання, кута зору в дослідженні мета системи світового господарства.

Міжнародні економічні відносини визначаються рівнем зрілості продуктивних сил і виробничих відносин у національних господарствах і, крім того, обумовлюються особливостями економічної політики держав.

Сучасні міжнародні економічні відносини склалися в результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового включення національних економік у загальну систему світових господарських зв’язків.

таким чином, можна констатувати, що сучасні міжнародні економічні відносини інтенсивно розвиваються, трансформуються, змінюють свої географічні пріоритети й усе більш набувають рис єдиної системи, де окремі форми не тільки тісно взаємозалежні, але і взаємообумовлені.

список використаних джерел

1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В.М. Гейця. — К.: Ін-ст. екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — 1008 с.

. Економічна енциклопедія: У 3 т / С.В. Мочерний (відп. ред) та ін. — К,: ВЦ "Академія", 2000-2002. — 864с.

. Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного. — К.: Феміна. 1995. — 368 с.

. Жбанкова И.И. Философские принципы в научном знании / И.И. Жбанкова. — Минск, 1974. — 149 с.

. ЗагородніЙ А.Г. Фінансовий словник / А.Г. Загородній, Г.Л. Вохнюк, Т.С. Смовженко — К.: Знання, 2000. — 587 с.

. Задоя А.А. основы экономической теории / А.А. Задоя, Ю.Е. Петруня. — М.: "Рубари", 2000. — 479 с.

. иноземцев В.Л. За пределами экономического общества / В.Л. Иноземцев. — М.: "Логос", 1998. — 332 с.

. иноземцев В.Л. К теории постэкономической общественной информации В.Л. Иноземцев. — М.: "Логос" 1995. — 332 С.

. Історія економічних учень / За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с.

. Канторович Л.В. оптимальные решения в экономике / Л.В. Канторович. — М.: Наука, 1972. -330 с.

. Ковальчук В. Економічна думка минулого і сьогодення / В. Ковальчук, М. сарай. — К.: ТАНГ-"Астон", 2000. — 325 с.

13. Мочерний С.В. Економічна теорія: навч. посіб. [Електронний ресурс] / С.В. Мочерний. — 4-те вид., стереотип. — К. : ВЦ "Академія", 2009. — Режим доступу: HTTP://westudents.com.ua/glavy/17248-sutnst-nfrastruktura-ta-osnovn-formi-rozvitku-mjnarodnih-ekonomchnih-vdnosin.html.

. Стукало Н.В. Глобалізація та розвиток фінансової системи України / Н.В. Стукало //Фінанси України. — 2015. — № 5. — С. 29-35.

.Савелко Т.В. Уточнення економічного змісту й особливостей глобалізації / Т.В. Савенко // Фінанси України. — 2014. — № 7. — С. 20-26

.Червінський А. Глобалізація: Україна залишається напіввідкритою і напівпрозорою / А. Червінський, М. Шутин // Україна Business. — 2014. — № 16. — С. 4-5.

Учебная работа. Розвиток сучасної інфраструктури міжнародних економічних відносин