Учебная работа. Ризики міжнародного інвестування
Ризики міжнародного інвестування
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Економічний факультет
Кафедра міжнародної економіки та маркетингу
Cамостійна робота
з дисципліни «Міжнародні фінанси»
на тему
Ризики міжнародного інвестування
студентки ІІІ-го курсу, 2 групи
напряму підготовки «Міжнародна економіка»
денної форми навчання
Левченко Анастасії Анатоліївни
Київ 2014 р.
Вступ
Актуальність. В умовах економічної глобалізації субєкти підприємницької діяльності все частіше вдаються до здійснення інвестиційних операцій. Зазначені операції потребують значних фінансових ресурсів. Тому, зазвичай, ці операції ретельно аналізуються, однак переважно в фінансовому контексті, який дозволяє отримати чіткі кількісні показники майбутніх вигод і витрат. На жаль, оптимістичні фінансові розрахунки не можуть гарантувати успіх прийнятих до реалізації міжнародних інвестиційних проектів, оскільки культурні, політичні, релігійні та інші відмінності можуть звести нанівець вигоди стратегічно доцільних інвестиційних операцій. Саме тому інвестор повинен адекватно оцінювати міру ризику міжнародної інвестиційної діяльності, адже без знання можливих масштабів ризику неможливо прийняти рішення про діяльність в його умовах.
Ризик Менеджмент є одним з важливих складників ефективного управління міжнародною інвестиційною діяльністю, особливо в умовах кризи, економічної та політичної нестабільності. Оцінювання ризиків міжнародних інвестиційних проектів та їх впливу на ризик компаній загалом є одним з визначальних складників в процесі прийняття рішень про доцільність участі в проекті і передбаченні способів захисту від можливих фінансових втрат.
Дослідження ризиків іноземного інвестування та різноманітні аспекти управління міжнародними інвестиційними ризиками тривалий час перебувають у полі зору науковців. Серед них варто зазначити праці Р. Карпінського , Є. Панченка , М. Дамаскіної, Ю. Правик, Дука А.П. та інших. У теорію управління ризиками значний внесок зробили такі зарубіжні та вітчизняні вчені: Б. Койлі, Б. Райзберг, Т. Райс, Л. Севідж, М. Фрідмен, П. Шумпетер, А.В. Матвійчук, В.М. Хобта, В.Буянов, А. Альгін, П. Верченко та ін.
Разом з тим, багато аспектів цієї наукової проблеми залишаються недостатньо дослідженими. Аналітичне оцінювання наукових джерел і світової практики інвестиційного ризик-менеджменту дозволяє зробити висновок про наявність багатьох напрямів, що потребують подальших досліджень, що і обумовлює актуальність обраної теми дослідження.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове висвітлення міжнародних інвестиційних ризиків, напрямів розвитку системи управління ризиками, а також наведення рекомендацій щодо використання сучасних інструментів інвестиційного ризик-менеджменту.
Виходячи з мети роботи, автором поставлено низку конкретних дослідницьких завдань:
·висвітлити та узагальнити теоритичні основи дослідження міжнародної інвестиційної діяльності;
·дослідити та ідентифікувати ризики міжнародного інвестування;
·охарактеризувати сучасні концепції інвестиційного ризик-менеджменту.
Обєктом дослідження виступають ризики міжнародного інвестування.
Предметом дослідження є система відносин міжнародного бізнесу з приводу ідентифікації, оцінки та управління інвестиційними ризиками.
1. Теоретичні основи дослідження міжнародної інвестиційної діяльності
В межах глобальної економічної системи між національними ринками та їх субєктами складаються різноманітні виробничі, комерційні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин є міжнародна інвестиційна діяльність, повязана з міграцією капіталу.
Капітал є одним з факторів виробництва — ресурсом, який треба використати, щоб виготовити товар, — і являє собою весь нагромаджений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, що забезпечує створення матеріальних благ. [10, 243]
Перенасичення внутрішнього ринку капіталом призводить до того, що його застосування на національному ринку не приносить прибутку, або веде до його зменшення, тобто умови його ефективного використання відсутні. Саме тому пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає субєктів національної економіки за її межі.
Спочатку вивіз капіталу був притаманний лише для невеликої кількості промислово розвинутих країн, які здійснювали експорт капіталу на периферію світового господарства. Сьогодні ж, в міжнародній економіці, вивіз капіталу є функцією будь-якої економіки, що динамічно розвивається. Можливість вивезення капіталу зумовлена тим, що більшість країн уже увійшла у світове господарство і пов’язана одна з одною розвиненою мережею транспортних, інформаційних та інших комунікацій
Існує декілька підходів до визначення поняття «міжнародний рух капіталу». На наш погляд, найбільш змістовним та доцільним визначенням категорії «міжнародний рух капіталу», на яке ми будемо надалі спиратися в роботі, є наступне: [4, 138]
Міжнародний рух капіталу — це однобічне переміщення закордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку, підприємницької вигоди чи досягнення інших економічних, соціальних і політичних вигод.
Міжнародна міграція капіталу на практиці реалізується через рух капіталу в міждержавному просторі у формі інвестицій. У широкому розумінні міжнародними є ті інвестиції, реалізація яких передбачає взаємодію економічних суб’єктів різних країн, резидентів та нерезидентів стосовно конкретної країни.[3]
З країни базування здійснюється експорт капіталу. Вона є місцем перебування інвестиційного суб’єкта (для фізичної особи — це країна громадянства, для юридичної — країна реєстрації). Інвестування капіталу, його безпосереднє вкладення здійснюється у приймаючій країні.
Отже, іноземні інвестиції — усі види матеріальних та інтелектуальних цінностей, вкладених іноземними інвесторами в обєкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.[2]
рисунок 1. Схема руху інвестицій між країнами
Іноземні інвестори — суб’єкти інших країн, які здійснюють інвестиційну діяльність на території країни, а саме: юридичні та <#"justify">·Реальні інвестиції — під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи: як матеріальні (будинки, споруди, обладнання), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, «know-how», виробничого досвіду, інших форм інтелектуальної власності);
·Фінансові інвестиції — розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найзначнішу частку посідають вкладення у цінні папери. Фінансова інвестиція передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.
За джерелами походження інвестицій:
·Офіційні (державні) інвестиції — грошові кошти з державного бюджету та матеріальні цінності держави, що переміщуються за кордон або надходять з-за кордону за рішенням урядів, а також міжурядових організацій. Офіційним вважається і той капітал, розпорядниками якого є міжнародні міжурядові організації (кредити МВФ, Світового банку, витрати ООН на реалізацію програм тощо).
·Приватні (недержавні) інвестиції — грошові кошти і матеріальні цінності приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, що переміщуються за кордон або надходять з-за кордону за рішенням їх керівних органів та їх об‘єднань.
·Змішані інвестиції — капітал, який поєднує в собі грошові кошти та матеріальні цінності державного та приватного походження.
За строком вкладання:
·Короткостроковий капітал — це вкладання капіталу на строк менше ніж один рік, головним чином у формі торговельних кредитів.
·Середньо- та довгостроковий капітал — вкладання капіталу на строк понад рік.[12, 124]
За метою вкладання:
·Прямі інвестиції (direct investments) — це вкладання капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні призначення капіталу, що забезпечує контроль інвестора над обєктом розміщення капіталу.
·Портфельні інвестиції (portfolio investments) — це вкладання капіталу в іноземні цінні папери, які не надають інвестору права реального контролю над обєктом інвестування, з метою отримання прибутку. Кількісним критерієм портфельних інвестицій є володіння менш ніж 10% акціонерного капіталу.
·Інші інвестиції — вкладання капіталу, повязані з міждержавними кредитами та банківськими депозитами. [8, 190-197]
Отже, у сучасному світі важливою складовою міжнародних економічних відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, яка перерозподіляє у просторі та часі ресурси між окремими суб’єктами й об‘єктами різних країн. Суть міжнародного інвестування полягає у вилученні частини матеріальних або фінансових ресурсів з обігу однієї країни і включення їх у виробничий процес іншої, з метою їх найбільш ефективного використання та втілення інтересів інвестора, через отримання економічної, політичної чи інших вигод. За формами здійснення міжнародне інвестування є надзвичайно різноманітним. Однак будь-яка форма міжнародних інвестицій супроводжується певним ризиком.
2. Ризики міжнародного інвестування
Процес інвестування завжди пов’язаний з ризиком внаслідок того, що доходи та витрати від проекту є важко прогнозованими величинами на момент прийняття рішеня про реалізацію обєкта інвестування, так як неможливо наперед передбачити несприятливі ситуації та тенденції протягом наступних років.
Міжнародні інвестиційні ризики — ймовірність отримання збитків інвесторами внаслідок непередбачених змін середовища в приймаючих країнах, на фондових ринках, коливань валютних курсів тощо.[9]
Можна визначити такі основні причини виникнення міжнародних ризиків: зовнішньоекономічні (ембарго, закриття кордонів); несприятливий політичний клімат в країні та регіоні; неповна та/або неточна інформація, яка використовується під час імплементації проекту; нестабільність конюктури ринку; непередбачуваність дій учасників тощо.
Ризики є невідємною частиною процесу міжнародного інвестування. Інструментом мінімізації ризиків та негативних наслідків від їх настання є система управління інвестиційними ризиками, початковим і важливим етапом якої є ідентифікація ризиків. Ідентифікація ризиків представляє собою виявлення ризиків, які впливатимуть на досягнення цілей субєктів інвестування. Вона включає в себе ідентифікацію джерела ризику, події та потенційні наслідки від її настання. Оцінка ідентифікованих джерел небезпеки проводиться далі в рамках процесу аналізу ризиків, про який ми поговоримо пізніше. У процесі виявлення ризиків перш за все необхідно всебічно дослідити і визначити перелік джерел ризику і пов’язаних з ними подій, які можуть вплинути на втілення цілей інвестора (поліпшити, попередити, перешкодити або відкласти їх досягнення). Після цього ідентифіковані події та ризики розглядаються більш докладно з метою визначення їх можливих наслідків.
Так як ризики міжнародного інвестування є значно диверсифікованими, існує значна кількість їх класифікацій. Ми пропонуємо розглянути наступну:
В міжнародній інвестиційній діяльності ризики поділяють на систематичні та несистематичні ризики.[6, 240-242]
Систематичні (ринкові) ризики — ризики, які виникають для всіх субєктів в інвестиційної діяльності і всіх форм інвестування. Визначаються зміною стадій економічного циклу, рівнем платоспроможного попиту, змінами законодавства та іншими макроекономічними факторами, на які інвестор вплинути при обранні об‘єкта інвестування не може. До найбільш пошерених систематичних ризиків можна віднести:
Політичний ризик — ризик, пов’язаний з факторами невизначеності, що справляють вплив на політичну складову при здійсненні інвестиційної діяльності: зміни в політичній ситуації; зміни державою політичного курсу; політичний тиск; адміністративне обмеження інвестиційної діяльності; зовнішньополітичний тиск на державу тощо.
Правовий ризик — ризик ,пов’язаний з факторами невизначеності, що впливають на реалізацію інвестиційного проекту: зміни чинного законодавства; суперечливість, неповнота, незавершеність, неадекватність законодавчо-правової бази; відсутність незалежності судочинства та арбітражу; некомпетентність або лобіювання інтересів окремих груп осіб при прийнятті законодавчих актів тощо.
Ринковий ризик — ризик, пов’язаний із ймовірністю зміни вартості активів у результаті коливання відсоткових ставок, курсів валют, котирувань акцій і облігацій, цін товарів тощо, що є об‘єктами інвестування.
Фінансовий ризик — ризик, пов’язаний з імовірністю втрат фінансових ресурсів, який включає в себе наступні чинники невизначеності: стан економіки; економічна бюджетна, фінансова, інвестиційна та податкова політика, яку проводить держава; ринкова та інвестиційна кон’юнктура; циклічність розвитку економіки і фази економічного циклу тощо. [5] До групи фінансового ризику належать наступні види ризиків:
·Валютний ризик — ризик , пов’язаний із ймовірністю втрат у разі зміни ціни однієї валюти відносно іншої.
·Процентний ризик — ризик , пов’язаний із ймовірністю втрат, якщо вартість інвестиційного обєкта зміниться в результаті зміни відсоткових ставок.
·Інфляційний ризик — пов’язаний із ймовірністю втрат, які може понести суб’єкт економіки в результаті знецінення реальної вартості інвестицій, втрати активами (у вигляді інвестицій) реальної первісної вартості при збереженні або зростанні номінальної їх вартості, а також знецінення очікуваних доходів і прибутку суб’єкта економіки від здійснення інвестицій в умовах неконтрольованого випередження темпів росту інфляції над темпами росту доходів від інвестицій.
·Дефляційний ризик — пов’язаний із ймовірністю втрат, які може понести суб’єкт економіки в результаті зменшення грошової маси в обігу через вилучення частини надлишкових грошових коштів.
·Ризик ліквідності — пов’язаний з імовірністю втрат, викликаних неможливістю вивільнити без втрат інвестиційні кошти в потрібному розмірі за досить короткий період часу в силу стану ринкової кон’юнктури. Також під ризиком ліквідності розуміють ймовірність виникнення дефіциту коштів для виконання зобов’язань перед контрагентами.
·Країновий ризик (ризик країни) — пов’язаний з імовірністю втрат у зв’язку із здійсненням інвестицій в об‘єкти, що знаходяться під юрисдикцією країни з нестабільним соціальним і економічним становищем.[12, 340-343]
Несистематичні (специфічні) ризики — ризики, які характерні для конкретного об’єкта інвестування або для діяльності конкретного інвестора. Вони можуть бути пов’язані із компетенцією керівництва підприємства; посиленням конкуренції в даному сегменті ринку; нераціональною структурою капіталу тощо. Несистематичний ризик може бути ліквідований за рахунок вибору оптимального інвестиційного портфеля, диверсифікації проектів або ефективного управління ними.[7, 89]
Кредитний ризик (ризик дефолту) — ризик, пов’язаний із ймовірністю втрат, внаслідок непогашення кредиту та/або несплати процентів за ним. Належить до групи фінансових ризиків.
Отже, процес інвестування завжди пов’язаний з ризиком. Наведена класифікація відображає найбільш поширені види ризиків міжнародного інвестування. Однак, необхідно відзначити, що наведена класифікація в деякій мірі умовна, оскільки провести чітку межу між окремими видами інвестиційних ризиків досить складно. Ряд ризиків знаходиться у взаємозв’язку (коррельовані між собою), зміни в одному з них викликають зміни в іншому, що впливає на результати інвестиційної діяльності.
. Стратегії та методи управління міжнародними інвестиційними ризиками
Загальноприйнятим визначенням інвестиційного ризику є ймовірність відхилення від очікуваного результату. Проте, ми звикли вважати, що поняття «ризик» має негативне забарвлення: його трактують, як несприятливі ситуації та наслідки, які ми прагнемо уникнути та/або, які, як ми сподіваємося, не будуть реалізовані. Однак, хочемо ми того чи ні, в інвестиційному світі ризик є невіддільною складовою процесу функціонування субєктів господарювання.
Ризик важко нейтралізувати повністю, але його наслідки можуть бути зведені до мінімуму. Тому формування ефективної політики управління інвестиційними ризиками має бути спрямоване не тільки на передбачення ризику та достовірну оцінку величини можливих збитків, а й на вжиття заходів щодо помякшення впливу небажаних або несприятливих наслідків їх настання при реалізації інвестиційного проекту. Такий комплекс заходів і становить зміст управління ризиком.
таким чином, процес управління інвестиційними ризиками включає в себе три основних етапи:
. Ідентифікація інвестиційних ризиків, що впливають на реалізацію інвестиційного проекту
. Аналіз і оцінка виявлених видів інвестиційних ризиків
. Розробка та реалізація заходів щодо нейтралізації/мінімізації інвестциійних ризиків.
Виявлення різних видів ризиків було розглянуто у попередньому розділі, тож перейдемо до дослідження аналізу і оцінки інвестиційних ризиків.
Аналіз інвестиційних ризиків — це процес виміру ймовірності їхнього виникнення й обсягу можливих фінансових втрат внаслідок їх настання. Мета аналізу інвестиційних ризиків полягає у забезпеченні необхідною інформацією для прийняття управлінських рішень про доцільність інвестування й передбаченні заходів щодо захисту від можливих фінансових втрат.
У світовій практиці найширше використовуються два види аналізу інвестиційних ризиків, які взаємно доповнюють один одного: це якісний аналіз, завдання якого полягає у визначенні факторів ризику, а також встановленні потенційних областей ризику; та кількісний аналіз, що являє собою чисельне визначення розмірів окремих видів ризику та інвестиційного ризику проекту в цілому. Найпоширенішими методами кількісного аналізу є: статистичний метод, метод експертних оцінок, аналіз чутливості інвестиційного проекту, метод сценаріїв, математичне моделювання тощо.[13]
Для визначення рівня втрат введемо поняття області ризику. Областю ризику називається деяка зона загальних втрат, в межах якої втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику. При оцінці рівня ризику в кожній області розраховують коефіцієнт ризику (К), що показує рівень достатності капіталу. Виділяють 5 основних областей ризику:
. Безризикова область — це область, що характеризується відсутністю яких-небудь втрат при здійсненні інвестиційної операції з гарантією одержання як мінімум розрахункового інвестиційного прибутку (К=0).
. Область мінімального ризику — це область, що характеризується рівнем втрат, що не перевищує розміри чистого прибутку (К перебуває в межах 0-25%).
. Область підвищеного ризику — це область, що характеризується рівнем втрат у розмірі розрахункової суми прибутку (К перебуває в межах 25-50%).
. Область критичного ризику — це область, що характеризується тим, що в її межах можливі втрати в розмірі розрахункової суми доходу підприємства (К перебуває в межах 50-75%).
. Область катастрофічного (неприпустимого) ризику — це область, у межах якої можливі втрати, близькі до розміру власних коштів підприємства (К перебуває в межах 75-100%).
Проведені фахівцями дослідження показали, що оптимальний коефіцієнт ризику становить приблизно 30%, а коефіцієнт ризику, який призводить до банкрутства інвестора, — 70% і більше. [14, 178]
Наступним та останнім етапом системи управління ризиками є розробка та реалізація заходів щодо нейтралізації/мінімізації інвестциійних ризиків. У сукупності основних стратегій нейтралізації інвестиційних ризиків виділяють дві, що найбільш часто використовуються у сучасній практиці:
) стратегія уникнення ризику — відмовлення від будь-якого заходу, пов’язаного з ризиком, або розробка заходів, що цілком їх виключають, при цьому компанія позбавляється можливості одержання додаткового прибутку, що негативно позначається на його економічному розвитку та ефективності використання власного капіталу. Однак слід відмітити, що існування безризикового сценарію здійснення тієї чи іншої господарської операції в умовах невизначеності ринкового середовища виглядає досить проблематичним, у зв’язку з чим прийнято говорити про відносну безризиковість. Так, наприклад, у якості безризикових активів на ринку цінних паперів прийнято вважати державні цінні папери.
) стратегія утримання ризику — ставить проблему попередження ймовірних негативних наслідків для інвестиційної діяльності — реалізації активної стратегії нейтралізації фінансових ризиків. Так, активна стратегія нейтралізації інвестиційних ризиків на противагу пасивній стратегії (стратегії уникнення ризиків) реалізується на основі сукупності спеціальних методів та фінансових технологій, зокрема: диверсифікація, хеджування та, безпосередньо, страхування.
Найбільш важливим і найпоширенішим прийомом зниження ризику є страхування ризику. Сутність страхування полягає в тому, що інвестор готовий відмовитися від частини своїх доходів, щоб уникнути ризику. Однак даний метод має ряд обмежень. По-перше, ціна страхового продукту повинна співвідноситися з розміром можливого збитку. По-друге, не усі види ризиків приймаються до страхування страховиком, а тільки ті, втрати від яких він може оцінити. Крім того, є ризики, що не страхуються взагалі.
Різновидом страхування є самострахування. Самострахування — це спосіб захисту від ризику шляхом створення внутрішніх резервів для фінансування можливих втрат. Цей спосіб доцільно застосовувати при високому рівні імовірності збитків або коли вартість майна, що страхується, відносно невелика в порівнянні з доходами компанії. Але даний вид має свої недоліки: по-перше, на створення страхових резервних капіталів відволікаються кошти, що могли б принести дохід, тому менеджери, з одного боку, прагнуть їх мінімізувати, а з іншого боку — знизити ризик втрат. По-друге, визначити оптимальний розмір резервних капіталів складно. Необхідно порівнювати витрати по виплатах страхових премій (у випадку договору зі страховою компанією) із утратами доходу через відволікання засобів у внутрішній страховий фонд. Крім того, потрібно аналізувати збитки, понесені компанією в результаті реалізації різних ризиків у минулі періоди, зіставляти очікувані втрати в майбутньому із ситуацією на страховому ринку і періодично переглядати рівень внутрішніх страхових резервів .
Ще одним напрямком управління інвестиційними ризиками є диверсифікація. Диверсифікація являє собою процес розподілу капіталу між різними видами діяльності, які безпосередньо не повязані між собою. Диверсифікація діяльності може здійснюватися по двох напрямках — виробничий (здійснюється в результаті реального інвестування в освоєння виробництва нових видів продукції, розширення асортименту продукції тощо) і фінансовий (здійснюється за допомогою фінансових інвестицій. Розповсюдженою формою оптимального портфеля цінних паперів є диверсифікованний портфель, тобто портфель з різноманітними цінними паперами). Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи по одних обєктах інвестування будуть компенсуватися високими доходами інших.
Хеджування — метод, що полягає в перекладанні ризиків на певну категорію учасників фінансового ринку з метою забезпечення незалежності грошових потоків компанії від не повязаних з основним бізнесом ризиків. Хеджування ґрунтується на використанні похідних цінних паперів для фіксації ціни і є високоефективним механізмом зменшення можливих фінансових втрат при настанні ризикової події. Основними формами хеджування є: форвардні контракти (forwards); ф’ючерсні контракти (futures);
опціони (options); своп-контракти (swaps); варанти (varants) та деякі інші.[13]
Отже, стратегії та методи управління ризиками дають змогу мінімізувати вплив несприятливих ситуаційних чинників на реалізацію інвестиційного проекту. Зниження ризику досягається комплексною імплементацією етапів системи управління ризику.
Висновки
Отже, у сучасному світі важливою складовою міжнародних економічних відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, яка перерозподіляє у просторі та часі ресурси між окремими суб’єктами й об‘єктами різних країн. Суть міжнародного інвестування полягає у вилученні частини матеріальних або фінансових ресурсів з обігу однієї країни і включення їх у виробничий процес іншої, з метою їх найбільш ефективного використання та втілення інтересів інвестора, через отримання економічної, політичної чи інших вигод. За формами здійснення міжнародне інвестування є надзвичайно різноманітним.
Однак будь-яка форма міжнародних інвестицій супроводжується певним ризиком, внаслідок того, що доходи та витрати від проекту є важко прогнозованими величинами на момент прийняття рішеня про реалізацію обєкта інвестування, так як неможливо наперед передбачити несприятливі ситуації та тенденції протягом наступних років.
Внаслідок того, що в інвестиційному світі ризик є невіддільною складовою процесу функціонування субєктів господарювання, питання управління ризиками стає визначальним для ефективного здійснення інвестиційної діяльності.
Процес управління інвестиційними ризиками включає в себе три основних етапи: ідентифікацію інвестиційних ризиків, що впливають на реалізацію інвестиційного проекту; аналіз і оцінку виявлених видів інвестиційних ризиків; розробка та реалізація заходів щодо нейтралізації/мінімізації інвестциійних ризиків.
Виділяють дві основні стратегії мінімізації/нейтралізації інвестиційних ризиків: стратегія уникнення ризику (пасивна) та стратегія утримання ризику (активна). Остання реалізується на основі сукупності спеціальних методів та фінансових технологій, зокрема: диверсифікація, хеджування та, безпосередньо, страхування.
таким чином, передбачення ризику, оцінка його розмірів, розробка та планування заходів щодо його запобігання стають вирішальними в процесі міжнародного інвестування.
інвестиція ризик міграція капітал
список використаної літератури
1. Амеліна І. В. Міжнародні економічні відносини: навч. посіб./ Амеліна І.В., Попова Т. Л., Владимиров С. В. — К. : Центр учбової літератури, 2013. — 256 с
. Вітлінський В.В., Великоіваненко Г.І. Фінансовий ризик і методи його вимірювання//Фінанси України.-2000.-№5.-С. 13-24.
. Игонина Л.Л. Инвестиции: Учебное пособие / Под ред. докт. екон. наук, проф. В.А. Слепова. — М.: Юристъ, 2002. — 480 с.
. Інвестування: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Пересада А.А., Смирнова О.О., Онікієнко С.В., Ляхова О.О. — К.: КНЕУ, 2001. — 252 с.
. Киреев А.П. международная экономика. В 2-х ч. — Ч.І. Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. Учебное пособие для вузов.-М.: Междунар. отношения, 1998.- 416 с.
. Кривов В.Д. Особенности инвестиционных рисков. — Вестник банковского дела. — 2000. — № 7. — С. 10-15.
. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: В 2 т./ К.Р. Макконел, С.Л. Брю;.[Пер. с англ. 13-го изд.]:- М.: ИНФРА-М, 2001. — Т.1. — 974 c.:
. Риск-анализ инвестиционного проекта: Учебник для вузов / Под ред. М.В.Грачевой. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. — 351 с.
. Рогач О.І. Міжнародні інвестиції: теорія і практика бізнесу транснаціональних корпорацій / О.І. Рогач. — К.: Либідь, 2005. — 720 с.
10. Фролова Т.О. Інструменти нейтралізації глобальних інвестиційних ризиків Т.О. Фролова альянс наук: вчений — вченому : зб. матеріалів VI Міжнар. наук.-практ. Інтернет-конф.,25-26 лютого 2011р. — C.32-38 (0,42 д.а.).
