Учебная работа. Перспективи зміцнення позицій України у світовому господарстві
Перспективи зміцнення позицій України у світовому господарстві
ВСТУП
Глобалізація як історичне явище і феномен, а також як об’єктивна закономірність розвитку людства привертає все більшу увагу дослідників як у країнах Заходу, так і в країнах сходу. В наш час формується нова галузь науки — глобалістика, яка є молодою і міждисциплінарною. Вона, в її сучасному розумінні, бере свої витоки з 60-70-х років XX століття. До середини 90-х років ця наука трактувалась в основному обмежено, лише як вчення про глобальні проблеми сучасності — природні та суспільні.
Головними глобальними вважались проблеми: екологічна, енергетична, сировинна, продовольча, демографічна, міжнародна безпека. Особливого розвитку глобалістика як наука не отримувала, оскільки вона не мала єдиного об‘єкта і предмета досліджень, а також єдиної методології. Кожна глобальна проблема вивчалась окремо: екологія — екологами, економіка — економістами, соціологія — соціологами. До середини 90-х років серйозного наукового взаємозв’язку глобальних проблем, їхньої єдності, «контактних зон» між ними не було. Тому не було і глобалістики як науки в повному розумінні цього слова. Формування сучасних основ глобалістики розпочалось у 80-х роках XX століття.
Головним завданням сучасної глобалістики як ми його розуміємо в результаті проведених досліджень, є не лише розкриття сутності, закономірностей і тенденцій глобалізації, а й пошук методологічних основ та розробка концепцій міжнародних антикризових стратегій, які в свою чергу були б базовими для розробки національних стратегій розвитку в умовах глобалізації.
На межі XX-XXI століть світове співтовариство переходить до нової ери — ери глобалізації розвитку. Ця ера відкриває для людства не лише нові, небачені досі можливості розвитку і якісного зростання, але й нові загрози, проблеми і глобальні конфлікти. Якщо світ хоче не лише виживати, а й домагатися нового рівня розвитку для всіх країн, він повинен шукати нових шляхів подолання криз і конфліктів. Тому сьогодні вже немає сумніву, що перед людством об‘єктивно постали глобальні проблеми XXI століття, невідкладні проблеми глобальної організації світового устрою і, навіть, прийнятного для всіх держав глобального управління (Global Governance).
Світовий досвід другої половини XX століття показує, що ніякі специфічні умови, особливості національного розвитку, кризові стани і внутрішні трансформації не можуть ані відмінити, ані відкласти дію об‘єктивних законів глобалізації розвитку. Країни, які виявляться неспроможними зайняти місце в системі світової глобалізації, неминуче опиняться під її «колесами». таким є закон сучасного розвитку — закон глобалізації. Глобалізація світового розвитку не є чимось таким, що впало на голову людства зненацька. Історично світ глобалізується і інтегрується в процесі всього періоду його розвитку.
На наших очах у світовій економіці відбуваються ґрунтовні зміни. Людство послідовно відходить від моделі світу, в якій національна економіка окремих країн була досить ізольованою від решти світу бар’єрами, що стояли на перешкоді міжнародній торгівлі та зовнішнім інвестиціям, відстанню, часовими поясами, мовними бар’єрами, а також особливостями національного законодавства, культури й бізнесу. Людство рухається до такої моделі світу, де економіки окремих країн функціонують у рамках єдиної, взаємозалежної світової економічної системи. Цей процес прийнято називати глобалізацією. Тенденція до створення інтеґрованої економічної системи спостерігається уже впродовж багатьох років, проте останнім часом темпи змін значно прискорились, і, схоже, вони зберігатимуться і в перші роки XXI століття.
Швидке формування глобальної економіки сприяє виникненню низки можливостей для бізнесу, як великого, так і малого. Воно дає змогу підприємствам збільшити обсяги своїх надходжень, скоротити витрати й підвищити прибутки.
Хоч формування глобальної економіки дає новим, та вже діючим підприємствам цілого світу досить широкі можливості, воно призводить також і до виникнення певних проблем, навіть небезпек, з якими підприємцям раніше навіть не доводилося стикатись.
РОЗДІЛ 1. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
.1 суть СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА Й ОСНОВНІ ЕТАПИ ЙОГО РОЗВИТКУ
Світове господарство — це сукупність національних господарств усіх країн, пов’язаних між собою всесвітніми економічними відносинами.
Поняття світового господарства Світове, або всесвітнє, господарство являє собою сукупність національних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв’язків, що виходять за територіальні межі окремих країн — міжнародних економічних відносин.
У сучасних умовах економічна замкнутість національних господарств не лише нераціональна, бо позбавляє економіку відособленої країни переваг, що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива. Тенденція дедалі більшої взаємозалежності національних економік, підвищення ролі зовнішніх факторів у процесі відтворення в тій чи іншій країні стала загальною.
Таким чином, поняття світового господарства не можна зводити до простої суми національних економік. Не меншою мірою його суть визначається тим універсальним зв’язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково-технічної і виробничої кооперації, міжнародної торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними економічними відносинами.
Міжнародні економічні відносини являють собою систему господарських відносин між різними країнами світу. Важливими елементами цієї системи є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, вивіз капіталу і міжнародний , світова торгівля, міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. В цій системі всі її елементи тісно пов’язані, взаємно переплетені і впливають один на одного. Отже, міжнародні економічні відносини обслуговують взаємодію національних економік, що входять у світове господарство, і тим самим забезпечують його цілісність.
Міжнародні економічні відносини, що визначають суть світового господарства, похідні і залежать від економічних відносин, Що складаються на національних рівнях.
Вони не тільки визначаються рівнем зрілості продуктивних сил і виробничих відносин у різних національних господарствах, а й обумовлюються особливостями економічної політики. Наприклад, зміни конкурентності на світовому ринку товарів якої-не-будь країни, пов’язані з підвищенням або пониженням курсу її валюти, переведенням капіталу в держави з більш пільговим податковим законодавством, відхиленням товаропотоків, викликаних митними бар’єрами, багато в чому визначаються кредитно-грошовою, фінансовою і податковою політикою на національному рівні.
Основні етапи розвитку світового господарства
Світове господарство склалося на початку XX ст. у результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового і неухильного включення економік у загальну систему світових господарських зв’язків, що стало наслідком розвитку суспільного виробництва.
Історично первинною формою міжнародних економічних відносин була світова торгівля. Ця форма переважала в епоху капіталізму вільної конкуренції. Процес формування світового ринку одержав новий імпульс після створення в середині XIX ст. у провідних країнах великої фабрично-заводської індустрії, яка вже не могла існувати без світового збуту. У міру розвитку масового виробництва світовий ринок став переростати у світове господарство, що означало висування на перший план, замість переважно торгових відносин, виробничих зв’язків, в основі яких лежав вивіз капіталу. Наприкінці XIX ст. в епоху формування крупних монополістичних об‘єднань цей процес в основному завершився.
Утворення світового ринку, а потім і світового господарства, встановлення довготривалих торгових, виробничих і фінансових зв’язків між різними країнами означали кінець національної відособленості хоча б у галузі економіки.
У XX ст. й особливо після Другої світової війни процес включення національних економік у світове господарство став розвиватися в таких, зокрема, напрямах, як повсюдне послаблення митних і адміністративних бар’єрів на шляху вільного переміщення товарів, капіталів і робочої сили; посилення тенденції до інтеграції національних господарств в окремих регіонах; розширення масштабів і видів діяльності транснаціональних корпорацій та перетворення їх у провідну ланку міжнародного обміну; підвищення ролі міжнародних валютно-кредитних, фінансових і торгових організацій; збільшення взаємозалежності провідних промислових центрів і ресурсодобувних країн в умовах виникнення і нарощування енергетичної кризи.
Ще однією особливістю після воєнного етапу розвитку світового господарства стало посилення ролі держави в сфері міжнародних економічних відносин. Особливого значення набув вивіз капіталу державою, в тому числі у вигляді державних кредитів, регулювання державою зовнішньої торгівлі, фінансових і кредитних операцій на міжнародному рівні. За безпосередньої участі урядових органів відбувається поглиблення інтеграційних процесів, особливо в Західній Європі. Розробляються і здійснюються на практиці різні проекти погодження політики між країнами в фінансовій, кредитній, валютній, податковій, сільськогосподарській, митній та інших галузях.
Світове господарство є результатом тисячолітнього розвитку продуктивних сил. Тривалий етап передісторії світового господарства призвів до його виникнення у XVI ст., коли внаслідок Великих географічних відкриттів міжнародна торгівля охопила всі регіони земної кулі. У другій половині XIX ст. відбувалося становлення і розширення світового господарства завдяки розвитку транспорту.
Але головним етапом на шляху формування сучасної системи світового господарства став кінець XIX-XX ст. внаслідок сукупного розвитку великої машинної індустрії, транспорту і світового ринку. Поняття світового господарства тісно пов’язане з поняттям про суспільний розподіл праці, міжнародної економічної інтеграції. Крім того, існує також географічна модель світового господарства, яка постійно розвивається. І якщо до кінця XIX ст. у світі переважав один центр — Європа, то потім утворився другий, що незабаром став головним — США. У період між двома світовими війнами виникли ще два центри світового значення — СРСР і Японія. Після Другої світової війни почалося формування нових центрів в Азії (Китай, Індія, нафтодобувні країни Південно-Західної Азії), а також у Канаді, Австралії, Бразилії. таким чином, у наші дні географічна модель світового господарства набула багатоцентрового характер.
1.2 Глобалізація та її вплив на структуру світового господарства
Глобалізація — складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації,яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби.
Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозвязку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.
У кінці XX ст. в результаті поглиблення міжнародного географічного поділу праці, зміцнення зв’язків між національними господарствами виникла світова господарська система. В основі спеціалізації країн у межах світового господарства на початку XXI ст. лежать не стільки кількісні (зробити більше за нижчою ціною), скільки якісні характеристики (наукомісткість, надійність, екологічна чистота тощо).
Для світового господарства характерна різностадійність: країни світу одночасно перебувають на всіх стадіях розвитку — від постіндустріальної до аграрної. Глобалізація світового господарства свідчить про універсальну тенденцію наближення більшості країн до постіндустріальної стадії, коли основні матеріальні потреби людей задоволені і на перший план виступають духовні потреби та обслуговуючі їх сфери економіки.
Глобалізація на межі ХХ-ХХІ ст. охопила всі основні сфери діяльності людини — економіку, політику, культуру, спосіб життя, а також самі умови існування людства. Передумовами розвитку процесів глобалізації стали:
) інформаційна революція, яка забезпечила технічну базу для створення інформаційних мереж;
) інтернаціоналізація капіталу;
) утворення ТНК, які діють у світовому просторі;
) посилення конкурентної боротьби, особливо в умовах дефіциту природних ресурсів та загострення боротьби за контроль над ними.
Під впливом НТР відбуваються значні зрушення в галузевій структурі світового господарства. Провідними галузями промисловості стали наукомісткі галузі — електроніка, лазерна техніка, тонка хімія, а також біотехнології. Розвиток країн все більше залежить від витрат на НДДКР, наука перетворилася у продуктивну силу. Із поширенням автоматизації не тільки у виробництві, а й у сфері розумової праці та сфері послуг винник новий вид ресурсів — інформаційних. Усе більшого значення набуває сфера послуг, у складі якої, крім традиційних галузей, з’явилися нові — інформаційні, фінансово-кредитні, програмне забезпечення тощо.
У кінці XX — на початку XXI ст. під впливом НТР змінилися й чинники розміщення виробництва. Провідним став чинник «наукомісткості», повязаний з різким посиленням ролі науки. Змінилася й дія чинника трудових ресурсів. Зміни у виробництві вимагають все більшого залучення до нього висококваліфікованих кадрів. Усе вагомішим стає екологічний чинник.
На початку XXI ст. продовжує формуватися світова агропродовольча система. Незважаючи на зменшення працюючих у цій сфері, у розвинутих країнах сільське господарство відіграє важливу роль як за обсягом виробництва, так і за їх питомою вагою на ринках продовольства. Водночас у більшості країн, що розвиваються, сільське господарство залишається основою економіки.
У кінці XX ст. склалася світова транспортна система, налагоджено взаємодію міжнародного й національних видів транспорту і зв’язку. Під впливом НТР поступово зменшується роль залізничного транспорту й зростає роль автомобільного та трубопровідного транспорту. За допомогою супутників зв’язку й найновіших кабелів став можливим зв’язок з будь-яким місцем на планеті.
В умовах глобалізації світового господарства все більшу роль відіграють міжнародні економічні зв’язки. Прискореними темпами розвиваються обмін інформацією та кредитно-фінансові зв’язки. Крім розвинутих країн, значними інвесторами стали Республіка Корея, Тайвань, а також Саудівська Аравія, Кувейт, об‘єднані Арабські Емірати.
глобалізація заборгованність україна европейський
Розділ 2. УКРАЇНА У СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ
.1 Роль України у процесі глобалізації світового господарства
На сучасному етапі світового розвитку перед багатьма країнами і особливо тими, що нещодавно заявили про себе, як самостійні субєкти міжнародних економічних відносин, постають проблеми щодо пошуку відповідного місця в багатогранному та мобільному міжнародному поділі праці та системі світового господарства, характерною рисою якого є активізація процесів глобалізації та інтеграції.
Процеси глобалізації проявляються в економічній сфері через розширення зовнішньоекономічних відносин між країнами. У цьому аспекті глобалізація трактується як загальний планетарний процес зміни фінансових ринків і виробничих ніш, у результаті яких національні уряди та соціальні держави практично не контролюють масове виробництво і споживання товарів.
Глобалізація не обмежується лише процесами, що відбуваються в міжнародній торгівлі, вона пов’язана зі світовою, виробничою, інвестиційною діяльністю, вільним рухом капіталу, що обслуговується фінансовою сферою, тощо.
Наша держава має всі можливості щоб використати глобалізацію на свою користь , але цьому заважають ряд обєктивних і субєктивних факторів,які гальмують процес інтеграції України до світового простору, а саме:
Певна політична нестабільність, відсутність чіткої економічної політики, непослідовність у проведенні реформ;
Велика корумпованість владних структур різних рівнів ;
Обмеженість внутрішнього ринку, повязана з вкрай низькою купівельною спроможністю населення;
Скорочення виробничого споживання за рахунок різкого падіння виробництва;
Значний відтік капіталу, обумовлений, з одного боку, кримінальним його характером, а з іншого — невірою більшої частини бізнесменів у сталість економічних перетворень, а також нелегких умов легального ведення бізнесу (високі податки, корупція, рекет, нестабільність законодавства, тощо);
Відокремленість від участі у найперспективніших програмах виробництва нових виробів на міждержавній основі;
Недостатній розвиток фінансової, технічної, інформаційної та іншої інфраструктури.
Разом з тим, Україна, як цілісна соціально-економічна система має потенційні можливості, достатні для активного входження в глобальну систему світового господарства:
Високий рівень кваліфікованих кадрів поряд з низькою заробітною платою;
Наявність технологічно передових секторів промисловості, здатних до швидкого освоєння нових видів продукції;
Значний сировинний потенціал;
Наявність виробничої бази (будинки, інфраструктура тощо), яка на сьогодні практично простоює або використовується недостатньо і без значних обсягів інвестування може бути швидко пристосована до значних до нового виробничого процесу;
Вигідне географічне положення, розвинена мережа залізниць, водних і повітряних трас, трубопроводів, енергопостачання.
Найбільш суттєві переваги щодо інтеграції України в глобалізоване середовище створює саме останній фактор. Однак, ступінь його використання дуже низький. Україна має всі передумови. Які при вмілому використанні, забезпечать їй суттєве місце та роль в глобалізованій світовій транспортній системі та світовій економіці в цілому. Крім того, завдяки розгалуженій системі газових та нафтових магістралей, на сьогодні вона є найбільшим транзитером нафти та природного газу.
Значні транзитні переваги має наша держава також щодо транспорту загального користування — водного, залізничного, автомобільного. Це дозволить їй у майбутньому взяти активну участь у розбудові міжнародних транспортних коридорів. Одним із пріоритетних напрямків глобалізованої політики України повинно стати використання переваг насамперед тих галузей , які мають унікальні високі технології та значний експортний потенціал. Зосередивши зусилля на експорті продукції та технологій, у розробці яких є реальні переваги, Україна може ввійти до кола повідних постачальників наукомістких виробів, налагодити співробітництво із зарубіжними країнами як рівноправний партнер.
При інтеграції у світові глобальні системи принципове значення має державна політика, спрямована на підтримку експортних виробництв, чіткий підбір пріоритетів, згідно з якими повинні здійснюватися цільові програми експорту, ліквідація неефективних ресурсномістких виробництв з їхнім закриттям або перепрофілюванням. Коло пріоритетів, щодо розвитку експортного потенціалу повинно бути обмеженим і орієнтуватися на тенденції міжнародного поділу праці та вимоги науково — технічної революції.
2.2 Проблеми зовнішньої заборгованності України
За станом на 01.01.2013 обсяг валового зовнішнього боргу становив 135,0 млрд. дол. США.
За підсумками 2012 року рівень валового зовнішнього боргу України відносно ВВП скоротився до 76,6% порівняно з 76,3% на початок року.
Зовнішній борг сектору загального управління збільшився до 27,3 млрд. дол. США внаслідок розміщення урядом ОЗДП у другій половині року. Водночас відбулося скорочення до 4,9 млрд. дол.
США сектору органів грошово-кредитного регулювання через планові погашення кредиту МВФ.
Зовнішній борг інших секторів(включно з між фірмовим боргом) збільшився до 84,3 млрд. дол. США. Одночасно банківський сектор продовжував погашати свої зовнішні зобовязання — до 21,6 млрд. дол. США.
Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення зріс на 1,6 млрд .дол. США — до 60,9 млрд. дол. США. Основною причиною цього було збільшення короткострокових зобовязань інших секторів економіки за торговими кредитами на 4,7 млрд. дол. США(внаслідок розширення зовнішньоторговельного обороту України та врахування обсягів погашення кредиту МВФ протягом 2013 року)
Графік 2. Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення
Розділ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ЗМІЦНЕННЯ ПОЗИЦІЙ УКРАЇНИ У СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ.
.1 Вибір України: ЄС або Росія
Питання членства України у Митному союзі набуло особливої актуальності. Схоже, що Україна постала перед вибором: ЄС або ж зближення з країнами колишнього Радянського Союзу, і насамперед — з Росією. Дехто з експертів, політиків та інших субєктів громадянського суспільства — неурядові організації, наукові інституції, тощо — просувають ідею підписання договору про Митний союз. Хто за цим стоїть і кому це вигідно — розглянемо нижче.
Очевидним є те, що народ України прагне рухатись на Захід, а не на Схід. За результатами загальнонаціонального опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова у грудні 2012 року, 48% громадян вважають, що Україні слід вступати в Європейський союз. Тоді як вступ до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном підтримують 40% опитаних. Можна говорити про розкол українського суспільства, оскільки традиційно Захід та Центр України підтримують вступ до ЄС, а Південь і Схід — до Митного союзу. Водночас більшість у нашому суспільстві все ж переконана, що Україні слід рухатись в бік Європи.
Попри те, що ЗМІ, особливо телебачення, позитивно оцінюють наслідки від можливого приєднання України до Митного союзу, однак щодо цього є і певні підстави для сумнівів. В Україні більшість високопосадовців в Уряді Януковича та членів Партії Регіонів не відверті прихильники приєднання до Митного союзу. Провідні ж аналітичні центри та неурядові громадські організації виступають за євроінтеграцію України.
Однак є і політики, які не приховують свого захвату від Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном. За приєднання до Митного союзу неодноразово виступали, зокрема, Валерій Монтіян — урядовий уповноважений з питань співробітництва з Російською Федерацією, СНД і ЄврАзЕс, та регіонал Олександр Єфремов. Про можливість адаптації до норм цього союзу заявляв і В. Янукович.
Серед аналітичних центрів, які виступали частково або повністю за приєднання до Митного союзу, варто згадати центр «Правова держава» Віктора Медведчука, Київський центр політичних досліджень та конфліктології Михайла Погребинського, Центр міжнародних та порівняльних досліджень Анатолія орла, Інститут економіки та прогнозування НАН України, який очолює Валерій Геєць. Причина такого активного просування ідеї приєднання до Митного союзу згаданими інституціями є або фінансування з Москви, або ідеологічна близькість до російських панівних ідей.
Наведемо найпоширеніші аргументи прихильників зближення з Митним союзом а також і контраргументи.
аргумент перший. Україна та країни СНД мають багато спільного: приблизно однаковий рівень економічного розвитку, технології, спільне минуле, отож буде легше порозумітися в ключових питаннях та отримати в подальшому соціально-економічні вигоди.
Почнімо з того, що економіка Росії, Білорусі та Казахстану не конкурентоспроможна на світовому ринку. Продукція не підлягає належній перевірці, у підприємств немає достатньої матеріально-технічної бази для виготовлення якісних товарів, а інвестиційний клімат, мяко кажучи, не привабливий. Тож маємо замкнене коло. Економіка України у приблизно такій же ситуації. Однак, завдяки приєднанню до зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, Україна отримала б низку вигод: зявились би інвестиції з Заходу; запрацювала б система перевірки якості продукції, виготовленої на нашій території; до ринку збуту додалось би майже 500 млн. споживачів; у довготерміновій перспективі на світовому ринку українська економіка стала б конкурентоспроможною.
Для Уряду Януковича процес обрання Митного союзу порівняно простіший. Адже Росія не вимагає реформувати правосуддя, контролювати якість продукції, тощо. До того ж, не потрібно виправдовуватися щодо усунення головних політичних опонентів шляхом увязнення.
Проте, для панівної олігархічної еліти України приєднання до Митного союзу небезпечне через поступове поглинання великого бізнесу російськими олігархами. Це і стримує теперішніх політичних верхів від кидання в обійми старшого брата. Адже є ризик втратити все.
аргумент другий. Україна розташована на перехресті Заходу і сходу, й повинна це використовувати максимально.
Намагання балансувати між Європою та Росією, до якого Україна вдавалась від початку проголошення незалежності, провалилось. Україна програла як з політичної, так і з економічної точки зору, адже не змогла використати своє направду вигідне розташування. Єдиний порятунок для її майбутнього — поступова і цілковита інтеграція у європейські структури.
Імплементація Україною вже парафованої Угоди про ЗВТ Україна — ЄС (УВТ між Україною та ЄС), який є частиною Договору про асоціацію, означатиме, що євроамбіції українців є не лише багатослівною риторикою, а й стратегічним баченням своєї держави в колисці європейських народів. Місце України — у Європі. І не лише на фізичній, а й на політичній карті світу. Історія, Уряд В. Януковича повинен підтвердити послідовність у поступовій інтеграції України до європейських структур. Якщо Уряд обере своїм пріоритетом підписання договору про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, то це позитивно позначиться на іміджі України. Не може тривати вічно перебування у сірій зоні невизначеності між Європою та Росією. Завдяки договору про ЗВТ з ЄС Україна голосно заявить про обрання західного шляху розвитку.
Постулати європейського вектору набудуть практичного втілення і перестануть бути лише прописаною статтею Конституції.
Окрім очевидних економічних вигод, УВТ між Україною та ЄС, як частина Договору пор асоціацію з Євросоюзом, в перспективі може стати двигуном для внутрішньополітичних змін. Є підстави сподіватися на покращення ситуації з дотриманням прав людини, звільнення політичних вязнів, вдосконалення діяльності судів. Адже до своїх найближчих партнерів ЄС ставить високі вимоги. А невідповідність українських політичних стандартів європейським може потягти за собою економічні та торгівельні санкції.
аргумент третій. Україна не відмовиться від своїх національних інтересів і зможе вести свою торгівельно-економічну політику.
На погляд В. Монтіяна, урядового уповноваженого з питань співробітництва з Російською Федерацією, СНД і ЄврАзЕс, який неодноразово висловлювався на підтримку приєднання до Митного союзу, «Росія зацікавлена в нас як у рівноправному партнері»[2] <#"justify">Висновок
Друга половина XX ст. характеризувалася подальшим збільшенням масштабів господарської діяльності, розширенням зв’язків між різними країнами, поглибленням міжнародного поділу праці. Немає країн, що не взаємодіяли б між собою економічно, не були б включені в систему виробничих відносин і взаємозалежностей. В даний час весь світ — арена взаємозалежної господарської діяльності людей. В економічній літературі й у повсякденній мові широко використовуються поняття «світова економіка», «світове (глобальне) господарство». очевидно, що світ при всій його складності і суперечливості в економічних відносинах являє собою певну цілісність, єдність.
Глобалізація господарської діяльності в теорії при досконалої конкуренції, рівність умов позитивно впливає на розвиток економіки окремих країн і всього світу. Вважається, що завдяки цьому процесу досягається економія на масштабі виробництва, більш ефективно розміщуються фактори виробництва в світі, стають більш доступними досягнення науки і техніки. На практиці, як показав досвід 80-90-х років XX ст., Вигоди від міровізаціі господарської діяльності, знаряддям якої виступають ТНК, дістаються провідним розвиненим країнам. Не дивно, що концепція глобалізації має чітко західне походження, американоцентристське за своєю спрямованістю. У політичному відношенні глобалізація виступає інструментом провідних в економічному відношенні держав для вирішення завдань зміцнення своїх домінуючих позицій. Концепція глобалізації включає положення про наявність єдиної держави, здатного діяти глобально і має світові інтереси у всіх найважливіших сферах.
глобалізація заборгованність україна европейський
список використаних джерел
1. Річний звіт НБУ за 2012 рік.
. »Міжнародна економіка» підручник за редакцією докторів еономічних наук,професорів Задої А.О.,Тарасевич В.М.
. Валентієва О. В. Особливості зовнішньоекономічної діяльності підприємств машинобудівної галузі // Регіональні перспективи. — № 1. — С. 25-27.
. Геєць В. Інтеграція через спеціалізацію // Політика і час. . — № 4.
. Генхузен М., Нийкамп П. Формирование корпоративных трансграничных сетей в Восточной Европе: потенциальные возможные зоны развития Восток-Запад // Региональное развитие и сотрудничество. — . Вып. 1- С. 8-16.
.Глобалізація і безпека розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лукяненко, М. О. Гончаренко та ін.; Заред. О. Г. Білоруса. — К.: ІСЕМВ НАН України, КНЕУ.
.Дергачев В. Геоэкономика (Современная геополитика): Учебник. — К.: ВИРА-Р, . — 512 с.
.Долгов С.И. Глобализация экономики: новое слово или новое явление? — М.: ОАО «Изд-во«Экономика»,8- С. 20.
.Завялова О., Кабанова Н. Формування системи інтегрованого міжнародного виробництва та місце України в цьому процесі // Укр. промисловець. — . — № 5. — С. 14-15.
.Кузнецов А.В. Интернационализация российской экономики: Инвестиционный аспект.М.:КомКнига. — 2007. — С.215.
.Паньков В.С. Глобализация экономики: сущность, проявления, вызовы и возможности для россии.- Ярославль: Изд. дом «Верхняя Волга».- .- 163 с.
.Паньков В.С. ТНК как главный субъект и «мотор» глобализации//Экономика ХХI века.-.-№5.- С.16.
.Предборський В.А., Гарін Б.Б., Кухаренко В.Д. Економічна теорія.- С. 449-454.
