Учебная работа. Інституційні механізми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків

Інституційні механізми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків

1. Місце інституцій в системі зовнішньоекономічних зв’язків АПК України

.1 Теоретичне обґрунтування діяльності інституцій в АПК

Доведено, що неухильне ускладнення механізму світового ринку, яке відбувається під впливом глобалізації світової економіки, зумовлює глибинну і масштабну трансформацію зовнішньоекономічної діяльності України в цілому й АПК зокрема. При цьому переваги експортно-імпортного потенціалу стосовно можливостей зростання рівня розвитку зовнішньоекономічної діяльності повною мірою можуть бути реалізовані лише за умови змістовного осмислення найважливіших наукових поглядів на адаптацію. Принципово, що у сучасних умовах для кожної країни та її галузей є потреба в якісно новому методичному підході до оцінки власного місця у загальносвітовій системі господарських взаємозв’язків, до розуміння свого значення як невід’ємної складової частини світогосподарської системи, до з’ясування рівня досконалості механізму адаптації як такої.

Геєць В.М. наголошує, що нерозвиненість та відсутність ринкових інститутів, що визначають ефективність функціонування ЗЕД АПК, і є одними з найважливіших чинників формування аграрного ринку. Для успішного розвитку аграрної економіки країни, регіону, необхідний аналіз сучасного стану, а також державний моніторинг формування й розвитку інститутів аграрного ринку з метою виявлення невідповідності технічних, технологічних та економічних чинників існуючому інституційному середовищу, що призводить до збільшення ризиків і невпевненої поведінки підприємців. Це, є основним чинником підвищення трансакційних витрат, що вимагають зміни існуючих інститутів.

Осташко Т.О. [112, с. 122] стверджує, важливим завданням формування та розвитку аграрного ринку України є вдосконалення ринкових інституцій через розвиток інфраструктури сільськогосподарського ринку. Недосконалість нормативно-розпорядчої та інституційної бази щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції має наслідком важкодоступність та малоефективність поточних програм компенсаційної підтримки та пільгового кредитування сільськогосподарських підприємств, оскільки їх реалізація часто супроводжується корупційними виявами, зволіканням, а тому не сприяє підвищенню ефективності діяльності субєктів господарювання.

Інституції у свої працях в різні часи досліджували такі вчені, як Д. Норт, Е. Елгар, Р. Коуз, В. Геєць, А. Гриценко, А. Даниленко, К. Кривенко, В. Тарасович, А. Самійленко, Ю. Лопатинський, М. Хмелевський, А. Чухно, О. Яременко, О. Шпикуляк та інші. Так, зокрема Мочерний С.В. вважає, що «інститути — це суспільні блага, якими щоденно користуються багато індивідуумів… Інститути полегшують процес обміну, вони є невід’ємною частиною процесу ухвалення рішень, яка робить індивідуальні рішення позитивними». На думку Д. Норта [110, с. 34], під «інституціями» слід розуміти закони, правила, звичаї, норми, а під «інститутами» — організації, тобто державні органи, політичні партії, профспілки тощо. Для Д. Норта перші — це правила, які визначають спосіб «гри», другі ж — суто актори, межі компетенції яких — лише формування стратегії та майстерність. За головну особливість інституцій Д. Норт пропонує брати їх здатність визначати та обмежувати сукупність варіантів виборів індивідів, а за головну функцію — зменшення невизначеності шляхом встановлення постійної структури людської взаємодії, або іншими словами «інституції» — це правила, механізми, що забезпечують їх виконання, і норми поведінки, що структурують повторювані взаємодії між людьми [110, с. 88].

На нашу думку, при функціонуванні ЗЕД аграрної економіки як складної багаторівневої соціальноекономічної системи були втрачені так звані чинники, без яких система різко знижує ефективність зв’язків, що управляють, і що, у свою чергу, призводить до ослаблення цільової функції всіх елементів її складових. На рис. 1.1 представлена модель інститутів, які формують ЗЕД агропромислової сфери.

Рис. 1.1. Основні формувальні інститути сфери ЗЕД АПК

Ларіна Я.С. [103, с. 84] наполягає на необхідності поділу категорії «інститут» на «інститути» та «інституції»; хоча в іншій частині цього ж дослідження висловлює іншу думку, називаючи інститутами корпорації, державу, які є організаційно сформованою системою правил. На наше переконання, саме такий підхід є найбільш прийнятним і як зазначалося вище, правильним є розуміння інституцій як правил, а інститутів — як організовано оформленої сукупності останніх. Також необхідно зазначити, що інституції формують інститути, а інститути забезпечують підтримання інституцій. Проаналізуємо думки різних авторів, які аналізують категорію «інституція». Дослідження питання еволюції інституцій дає підстави стверджувати, що це дозволить інтегрувати досвід попередників у сучасну теорію інституцій, яка фактично обслуговує функціонування організації як економічної системи, що існує на благо суспільства і задоволення потреб індивідів, підприємств, держави. Інститути — це ключові елементи будь-якої економічної системи, і тому головне завдання економіста полягає у вивченні інститутів і процесів їх збереження, відновлення і змін [141].

Таблиця 1.1. Підходи до визначення терміну «інституція»

ДослідникВизначення категоріїНорт Д.Інституції — «правила гри в суспільстві або точніше, придумані людьми обмеження, які спрямовують людську взаємодію в певне річище…, вони структурують стимули в процесі людського обміну — політичного, соціального і економічного»Богданов А.Інституції — «система взаємозв’язаних індивідуально-психічних форм, які сприяють суспільне корисним трудовим діям»Кондратьєв М.Інституції — колективні ідеї, колективні інстинкти, відносини виробництва, розподілу і обміну рідкісних господарських благВеблен Т.Інституції — стійкі звички мислення, притаманні великій спільноті, особливі способи існування суспільства, які утворюють специфічну систему суспільних відносинКоммонс Дж.Інституція — колективна дія з контролю лібералізації і розширення індивідуальної діїГамільтон У.Інституція — нав’язування певної моделі поведінки, що накладається на діяльність людиниВільямсон О.Інституційна структура включає «основні політичні, соціальні і правові норми, що є базою для виробництва, обміну і споживання»

Якубенко В.Д. [148] стверджує, що в інституціоналізмі терміни «інститут» та «інституція» досить часто різняться. При цьому під інституцією розуміють певні звички та звичаї, заведений у суспільстві ментальний порядок, тобто неписані правила, які формуються «знизу», від макрорівня, а під інститутом — закріплення звичаїв на макрорівні у формі права та організації». Таким чином, як уже зазначалося, предметний базис інституціоналізму вельми складний, оскільки дана наукова парадигма пропагує еволюціоністський підхід до методології досліджень економічних явищ, враховуючи минуле і сучасність. Паралельно наведеним науковим постулатам потрібно згадати такий зовсім новий науковий напрям інституціоналізму як інституціональна архітектоніка, який займає значне місце у публікаціях вітчизняних науковців, таких як В.М. Геєць, А.А. Гриценко [32, c. 121] та інші: «Інституціональна архітектоніка — це структура інститутів, яку складають правила, норми, стереотипи, установи й інші соціальні утворення в їх співвідношеннях із суттю і загальним естетичним планом побудови цілісної соціальної системи». Цей вислів ще раз підтверджує пропаговану нами тезу, що інституції — це правила, норми, а інститути — організаційно оформлені структури і системи, які забезпечують дотримання цих правил. Отже, інституції втілюються в інститутах, а інститути потребують інституцій для забезпечення адекватного потребам суспільства розвитку соціально-економічних формацій.

В Україні продовжується формування інституціонального середовища розбудови ринкового механізму функціонування економіки: створюються правові й економічні інститути ринкового спрямування, які слід класифікувати за сферою життєдіяльності та галузевою приналежністю. Економічними інституціями та інститутами вважаємо сформовані правила, норми традиції — інституції; утворення, такі як власність, економічна ментальність, а також організаційно-правові структури, установи, організації — інститути, що консолідують і спрямовують взаємодії індивідів в економіці. Інститути економіки і ринку забезпечують формально-функціональне оформлення суспільного буття в частині визначення обмежень поведінки учасників. Природа і функціональна змістовність ринку інституціональна за структурою, що дає підстави вважати його інституціональною системою, яка дотримується принципів комплексності, саморегулювання і конкуренції, а це вимагає регулювання, щоб збалансувати інтереси виробників, споживачів, держави.

Якість інститутів зумовлена багатьма факторами, зокрема вона є функцією від показників якості людського і соціального капіталу, а також показника діяльності в тому чи іншому господарському порядку груп спеціальних інтересів [56]. Функціональність інститутів, на переконання В.В. Вольчика і С.В. Ракша [29], економічних інститутів зокрема, залежить від їх якості, яка у свою чергу впливає на економічні показники. Означена думка є цілком слушною, адже функціональна ефективність економічних інститутів консолідується навколо результатів розвитку суспільства й індивіда, які ці інститути повинні забезпечити. Наприклад, чим ефективніше використовується інститут власності з позиції існуючих правил його реалізації, тим вищий рівень дохідності від її набуття; чим раціональнішим є інститут ціни і ціноутворення, тим справедливіше розподіляються доходи між учасниками маркетингового ланцюга.

Рис. 1.2. Структура економічних інституцій та інститутів ринку

В цілому як і ідейний, класичний інституціоналізм, економічний його сегмент залишається все ще не сформованим до кінця методологічно, особливо щодо питання функціонування ринку. проблема саме економічних інститутів та інституцій сьогодні знаходиться в стані дискусії науковців, що підтверджує актуальність і важливість цього питання.

Аграрний сегмент економіки особливий, оскільки, як зазначає Ю. Лопатинський [104, с. 8], «специфіка сільського господарства у його багатофункціональності, що визначає роль аграрного сектору в піраміді галузей національної економіки як фактора продовольчої безпеки, з одного боку, та джерела доходів, сфери зайнятості й середовища проживання селян — з іншого». Вважаємо, що суспільство створюючи економічний базис, історично визначило інституціональну структуру ринку, яка забезпечує упорядкованість суспільно-економічного життя, ринкового механізму зокрема, що опосередковано структурами або інститутами, інституціями у формі «правил гри», обмежень та стимулів, які структурують відносини. Аграрний ринок як сукупність взаємопов’язаних структур і утворень потребує інституційного забезпечення, зокрема інститутів та інституцій, які формують інфраструктуру просування товару від виробника до споживача — біржі, заготівельні та збутові кооперативи, оптові ринки, торгові доми, елементи системи моніторингу й оцінки якості продукції, функція яких полягає в опосередкованому впливі на ринковий товарообмін, регулюючи його здійснення.

В Україні розвиток аграрного ринку має специфічний характер, оскільки інституції та механізми сформовані, але вони недієздатні і неефективні. У зв’язку з цим існуюча інституціональна система може вважатися кризовою, а механізми регулювання ринку ситуативно-ефективними і недієздатними. Як зазначає М.Я. Дем’яненко [47], аграрна галузь з об‘єктивних умов розвитку потребує державної підтримки або навіть захисту через механізм політики протекціонізму. Під останнім розуміється сукупність інституцій, інститутів, економічних та нормативно-правових заходів державного впливу на процеси у розвитку сільського господарства. Специфіка сільськогосподарського виробництва потребує виваженої державної політики протекціонізму. Теоретичні передумови такої підтримки полягають у тому, що з об‘єктивних причин сільськогосподарські товаровиробники в ринкових умовах виявляються неконкурентоспроможними як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Тому сільськогосподарське виробництво потребує державної політики протекціонізму.

У більшості країн з ринковою економікою основою такої політики є: підтримка прибутковості сільськогосподарських товаровиробників і стабільності економічної ситуації в галузі забезпечення продовольчої безпеки і підтримка сільськогосподарських товаровиробників на зовнішньому ринку; упередження негативних процесів міграції трудових ресурсів і т.д. Але при цьому, в національній аграрній економіці мають місце інституційні утворення регуляторного змісту, проте їхні функції-результати не завжди узгоджені з іншими учасниками, а механізми функціонування недосконалі. Більшість з них створюють занадто надмірні інституціональні обмеження, що формує передумови неефективності ринкових структур.

Ефективна реалізація принципів інноваційності в аграрному секторі, на нашу думку, потребує від учасників інституціонального середовища нових якостей, зумовлених підвищенням рівня їх соціальності. У процесі встановлення інституціональних умов інноваційного розвитку необхідно враховувати, що на ефективність інститутів розвитку впливають цілі, завдання і стратегії розвитку національної економіки та інноваційної політики, що й визначає такі детермінанти ефективності впливу інститутів розвитку на економічне зростання.

На думку Кобець Є. А. [93, с. 14], реалізація кластерних механізмів забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектора економіки базується на визначенні взаємозвязків між учасниками кластеру та між кластерами і організації взаємодії, які призведуть до створення адекватного інноваційного середовища. В цілому використання в управлінні кластерною взаємодією наукового системного інтегратора забезпечує створення привабливого інвестиційного клімату, підвищення попиту на інновації, збільшення темпів комерціоналізації інновацій тощо.

Таблиця 1.2. Роль учасників інституціонального середовища інноваційного розвитку аграрного сектора

Лопатинський Ю.М. [104, с. 36], розглядаючи інституціональну систему аграрного розвитку, вводить поняття «інституціональна аграрна матриця», яка на його думку являє собою сукупність інститутів та інституцій, які забезпечують і регламентують функціонування аграрного сектору та його структурних складових з урахуванням їхньої специфіки, а також сприяють трансформації сектору в напрямі зростання його ефективності. На наше переконання, означена гіпотеза цілком прийнятна, але, з іншого боку, має дещо «рамковий характер», не враховуючи економічних і правових механізмів регулювання аграрного ринку, що вельми важливо в умовах національного аграрного розвитку, який вважається трансформаційним. Практика аграрних реформ в Україні довела необхідність докорінної перебудови всієї системи економічних відносин, яка охоплює виробництво, розподіл, обіг і споживання сільськогосподарської продукції. О.Г. Шпикуляк [146, с. 115] виділяє два елементи інститутів, які формують механізм розвитку ринку:

ринкові — закони ринку, виробники, споживачі, інфраструктура, професійні та міжпрофесійні об‘єднання;

державно-владні — нормативно-правова база, владні структури загальнодержавного й місцевого рівнів.

Інституціоналізація ринку є об‘єктивною реальністю суспільного буття, але основою структурування господарських взаємодій і стимулів агентів виступають економіко-соціальні інститути. Вони структурують людську взаємодію, опосередковуючи ринкові обміни, контрактацію і трансакції, що є аксіомою, яка покладена в основу мотивів поведінки економічних суб’єктів, але не слід недооцінювати значення інститутів регулювання ринку, які констатують методологію його функціонування. Аграрний ринок в Україні потребує розбудови системи ринкових інститутів, стійких систем існуючих суспільних правил і звичаїв, які структурують соціальні взаємодії. Галузевий аспект інституціональних трансформацій у вітчизняній економіці нерозривно пов’язаний із загальносуспільними змінами соціально-економічного розвитку, тому дослідження піднятої проблеми щодо аграрного ринку вимагають від нас їх показу.

На думку Зінчука Т.О. [84, с. 80], що національна економіка все ще не отримала чітких і надійно захищених «правил гри», які впорядковують поведінку ринкових агентів. Інституціональна матриця залишається вкрай недосконалою, в окремих сферах загальні правила до цих пір не вироблені; в інших присутні правила, які явно протирічать одне одному; а ще в інших — закони не працюють, бо ніщо не примушує з ними рахуватися. Підтверджень останнього вислову ми маємо сьогодні багато по відношенню до аграрного ринку, особливо в частині виконання законодавчих норм з регулювання міжгалузевих відносин і підтримки дохідності аграрного виробництва. Подібна ситуація і з дотриманням положень різнонаправлених урядових програм і концепцій, а причина, на нашу думку, у відсутності стійких традицій ринкової поведінки учасників, так званий інституціональний вакуум. Мається на увазі те, що стара інституціональна система зруйнована, але не створена ефективна ринкова, адаптована до вітчизняних реалій. Окрім економічних чинників інституціонального забезпечення існують гуманітарні, серед яких науковці виокремлюють інститут довіри.

На переконання В.М. Гейця [32, с. 91], інститут довіри має широке коло складових, серед них довіра до інститутів держави від законодавчої і виконавчої до місцевих і судової влад, політичних утворень. Саме довіра до держави є найбільш слабким фактором інституціонального середовища розвитку аграрної сфери. Дослідження підтверджують тезу, що селянин довіряє лише самому собі і сподівається у вирішенні проблем переважні на власні сили, тому й трансформації відбуваються повільно. Вітчизняна аграрна сфера є складним конгломератом утворень, але все ж таки перспективний її поступ вимагає значних інституційних змін, які залежать як від внутрішніх, так і зовнішніх чинників, виробничого спрямування в тому числі. таким чинником є особлива роль України у вирішенні проблем національної і світової продовольчої безпеки. Як зазначає І. Крючкова [100, с. 94], Україна відчула на собі світову продовольчу кризу, а аналіз міжнародних ринків показує, що ціни на продовольство зросли э вкрай нестабільними, а запаси скоротилися майже удвічі. За таких умов Україна має відновити роль світової житниці.

Інакше кажучи, світова проблема за умов адекватності змін економічних і соціальних інститутів аграрної сфери може стати поштовхом у вирішенні існуючих внутрішньодержавних проблем, прискоривши перехід від стану трансформації до сталого розвитку, забезпечивши більш високий рівень конкурентоспроможності. Хоча як показує сьогодення, поки що нічого подібного не сталося. Серед головних проблем, які обмежують ефективність інститутів та механізмів регулювання аграрного ринку національної економіки потрібно виділити відсутність конструктивного менеджменту; недоформованість ринкової інфраструктури перш за все щодо розбудови ефективних механізмів просування продукції від виробника до споживача — кооперативні канали збуту, біржова торгівля; часте переформатування змісту законодавчої бази. Це фундаментальні проблеми, які заважають урахуванню інтересів усіх учасників ринку. Питання інституцій та механізмів регулювання аграрного ринку нами розглядається з позицій оцінки їх впливу на розвиток економіки виробництва, кон’юнктуру ринку, споживання і ефективність аграрного бізнесу. Дана проблема за методологією вирішення досить складна, а гіпотеза може здатися навіть суперечливою, але за актуальністю — злободенна і своєчасна.

Головна спрямованість регуляторного механізму у забезпеченні продовольчої і економічної безпеки, стабілізації ринків підтримки доходів виробників і купівельної спроможності споживачів. Як зазначає П.І. Іванцов [86], «регульований ринок відповідає неоліберальній концепції ринкових відносин, яка передбачає поєднання принципів самоорганізації і державного втручання у певних межах в ринковий механізм. Ступеню втручання держави надається велике значення з тим, щоб цей фактор не став перешкодою для розвитку виробництва». На думку Зіновчука Т.О. [84, с. 82], що, наприклад, аграрна політика ЄС сформувалася з урахуванням того, що сільське господарство є дотаційною галуззю. Це означає, що без державної підтримки здійснювати виробничий процес в умовах відкритого та незахищеного ринку неможливо. У системі регулювання ринку та аграрного розвитку необхідно дотримуватися загальноприйнятих і перевірених практикою постулатів, в основу покладено методологію регульованого аграрного ринку. Механізми й інститути регулювання формуються державою і ринком у контексті відповідної моделі аграрної політики.

Важливий висновок з цього приводу зробив Семів С.Р. [128, с. 48], який стверджує, що якщо ринкові структури в аграрному секторі країн із розвиненою ринковою економікою складалися еволюційним шляхом у процесі їх історичного розвитку, то в Україні формування відповідних ринкових структур відбувається у надзвичайно обмежений з історичного погляду період часу і у надзвичайно складних макроекономічних умовах. Дане твердження вірне, але крім еволюційності утвердження ринкових відносин в окремих сегментах економіки і особливо у сільському господарстві спостерігається фактично несприйняття цієї моделі, оскільки господарі перебувають у демотиваційному вакуумі, відсутній економічний інтерес господарювання.

На нашу думку, існуюча інституціональна система аграрного розвитку ринку не забезпечує головного — економічного інтересу жити на селі, працювати в аграрній сфері. У національній аграрній економіці має місце досить багато інституцій регуляторного змісту, при цьому їхні функції-результати не завжди узгоджені з іншими учасниками, а механізми функціонування недосконалі. Зокрема, функціонально-рольові характеристики утворень у системі інституцій регулювання визначені законодавче, але більшість із них створюють занадто надмірні інституціональні обмеження, що формує передумови неефективності ринкових структур. У табл. 1.3 представлений економічний сегмент інституціональної системи та економічні інституції регуляторного спрямування.

Таблиця 1.3. Структури розвитку та регулювання аграрного ринку в Україні та їхні функції

ІнституціяХарактеристики та функціїТоргові домиЗбір інформації стосовно реального стану локального ринку аграрної продукції; надання покупцям документації відносне наявності товару з якісним сертифікатом і гарантією навантаження; формування лотів сільськогосподарської продукції у межах адміністративних районів шляхом виставлення на торги, узгодження цін та інших умов забезпечення збирання, зберігання та відвантаження сільськогосподарської продукції покупцямМіністерство аграрної політики України і його регіональні управлінняВтілення в життя державної політики в частині регулювання і розбудови ефективного аграрного ринку; регулювання зберігання, поповнення і використання державних резервів продовольства, аграрної продукції та сировини; сприяння процесам приватизації, модернізації і техніко-технологічної реконструкції сфери виробництва продовольства, сільськогосподарської сировини, їх переробки, зберігання і гуртової торгівлі; закупівля на біржовому ринку України сільськогосподарської продукції у стабілізаційний фонд, здійснення товарних і фінансових інтервенцій з метою регулювання цін та оптимізації попиту і пропозиції, забезпечення нормативного виконання термінових біржових угод щодо обсягів стабілізаційного фонду; дослідження та прогнозування конюнктури аграрного ринку.Українська аграрна біржа, регіональні біржіОрганізація торгів великими гуртовими партіями сільськогосподарської продукції, форвардними та ф’ючерслими контрактами стандартних сертифікованих біржових складів; створення і організація роботи сертифікованих біржовик складів; опрацювання і надання Міністерству аграрної політики інформації з біржових торгів через мережу філій та представництв витратно-цінового моніторингу; організація з регіональними біржами спільних спеціалізованих і міжрегіональних торгів; державне регулювання та контроль цін, експорту сільськогосподарської продукції, внутрішнього виробничого та ресурсного балансу через єдиний біржовий механізм. Регіональні біржі здійснюють організацію гуртових форвардних торгів середньогуртовими партіями сільськогосподарської продукції відповідно до єдиних біржових правил; взаємодіють із аграрною біржею, торговими домами у просуванні біржового товару

Наприклад, Аграрний фонд як складова інституційного забезпечення є провідником політики держави щодо розвитку та регулювання аграрного ринку. Хоча повноваження Аграрного фонду і Держрезерву, зокрема в частині інтервенційної політики, чітко не розмежовані, з моменту створення цієї структури їй поки не вдається запрацювати на повну визначену Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» потужність. Головна причина цього у відсутності достатнього бюджетного фінансування, що мінімізує ефекти для ринку.

Підсумовуючи зазначимо, що інституціональна система відіграє важливу роль у забезпеченні сталого функціонування господарства та ЗЕД АПК зокрема. Тому вона вимагає всебічного дослідження та наукового обґрунтування формування. Донедавна вважалося, що для формування життєздатної ринкової економіки, у т.ч. аграрної сфери, цілком достатньо ліквідувати механізми контролю, властиві адміністративно-плановій системі, здійснити приватизацію державного майна, розвивати різні форми власності та господарювання, давши тим самим простір ринковим механізмам господарювання, а також провести стандартні заходи стабілізації й лібералізації економіки. Реально ж, після демонтажу старих інститутів, реформи не змогли так само швидко сформувати такий каркас ринкової економіки, щоб гарантувати стійкість всієї системи господарювання, поступальний соціальний розвиток суспільства.

1.2 Інституційне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємств вітчизняної агропромисловій сфери

Поглиблення світових трансформаційних явищ та загострення міжнародної конкуренції зумовлюють необхідність постійного перегляду й корегування державних механізмів реалізації зовнішньоекономічної політики. Створення належного рівня економічної безпеки, розбудова країни як правової держави безпосередньо повязана з підвищенням ефективності інституціонального забезпечення діяльності державних органів, що спрямована на своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізацію реальних і потенційних загроз національним інтересам у сфері зовнішньоекономічних операцій. Посилення конкурентних позицій вітчизняних аграрних підприємств на внутрішньому та зовнішньому ринку є пріоритетним завданням розвитку аграрного ринку в Україні та розбудови конкурентоспроможної національної економіки. Будь-які намагання здійснити ефективні кроки у цьому напрямі неможливі без формування відповідного інституціонального середовища та інституційної бази.

На нашу думку, до ефективних інститутів забезпечення ЗЕД підприємств вітчизняної агропромисловій сфери слід віднести, перш за все, фундаментальні інститути, формування яких розпочалося трохи більше десяти років тому, в період кардинальної трансформації економічної системи. До таких інститутів належать:

інститути землекористування і землеволодіння;

інститут власника і, як наслідок, неефективність функціонування ринкових організаційно-правових форм; неефективність, а часом і відсутність інститутів державного регулювання і державної підтримки, яка, у свою чергу, має забезпечувати й гарантувати збут і прибутковість сільгоспвиробників зі змінною кон’юнктури ринку.

Першочергові напрями формування та розвитку основних інститутів, які формують ЗЕД АПК, наведені на рис. 1.3. Слід зауважити, що держава як система інститутів в особі відповідних органів та інституцій, «правил гри», обмежень має бути регулюючим органом і суб’єктом зовнішньоекономічних відносин на ринку сільськогосподарської продукції, який покликаний спрямовувати життя економічних субєктів й АПК у взаємовигідне русло [146, с. 40]. Можна навести багато прикладів, зокрема з вітчизняної практики, коли неефективність інституціональної перебудови призводить до диспропорції в економіці та у зовнішньоекономічній сфері. Інститути й інституції формують передумови і створюють механізми регулювання соціально-економічних процесів ринкової поведінки, доходів, витрат, цін тощо. У суспільстві й ринку агропромислової продукції наявна видова система інститутів, які структурно виокремлено на основі функціонального призначення.

На обсяги, динаміку та ефективність ЗЕД вітчизняних субєктів АПК впливає діяльність як вітчизняних, так і зарубіжних інституцій. Тому зупинимось детальніше на інституційному забезпеченні експортно-імпортної та інвестиційної діяльності у сфері АПК України. Активізація міжнародного економічного співробітництва підприємств АПК України, особливо в європейському напрямі, передбачає обґрунтування та систематизацію правових аспектів їх ЗЕД, особливо у частині законодавчого забезпечення.

Рис. 1.3. Основні напрями формування і розвитку інституцій ЗЕД АПК

Загалом вітчизняне законодавство у сфері ЗЕД базується на дотриманні критеріїв економічної безпеки та національних інтересів, а також враховує вимоги СОТ та ЄС щодо правового забезпечення міжнародних економічних звязків. Як зазначає Семів С.Р., правове забезпечення міжнародних звязків сільськогосподарських підприємств можна умовно поділити на 5 великих груп:

1)міжнародні угоди України про співробітництво з зарубіжними країнами та інтеграційними обєднаннями;

2)міжнародне законодавство та законодавство зарубіжних країн, з економічними субєктами яких співпрацюють підприємства АПК;

)директиви, рекомендації та інші правові акти міжнародних та наднаціональних організацій, діяльність яких стосується сфер міжнародної діяльності вітчизняних підприємств АПК;

)закони України, які регулюють різні аспекти ЗЕД;

)вітчизняні нормативні документи, що регламентують міжнародне співробітництво, укази, розпорядження Президента України, розпорядження, директиви кабінету міністрів, окремих міністерств і відомств, органів державного управління на регіональному рівні щодо окремих аспектів ЗЕД.

Базовим Законом, який визначає принципи ЗЕД та її державного регулювання, є законзаконзакону, підприємства й організації мають право вступати в прямі господарські зв’язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об‘єднання.

Отже, важливими нормативними актами та законами, які регламентують ЗЕД підприємств вітчизняного АПК є:

законзаконзаконзаконзаконзаконзаконзаконзаконзаконзаконзаконДекрет Кабінету Міністрів «Про квотування та ліцензування експорту товарів» [38];

Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» [46];

Постанова Кабінету Міністрів «Про ставки митного збору»;

Наказ Державної митної служби «Про затвердження Порядку стягнення митних зборів, нарахованих за вантажною митною декларацією» [107];

Положення про порядок застосування до субєктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних субєктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

Положення «Про управління зовнішньоекономічних звязками»;

Положення «Про валютний контроль»;

Положення про форму зовнішньоекономічних договорів [118];

Конституція України [96];

Господарський Кодекс України [33];

Цивільний кодекс України;

Митний Кодекс України.

Зовнішньоекономічні звязки АПК України також регулюється нормативними документами, рекомендаціями та листами таких вітчизняних державних інституцій:

-Міністерство аграрної політики;

-Міністерство промислової політики;

Міністерство юстиції;

Міністерство економіки;

Міністерство закордонних справ;

Торговельні представництва країни в іноземних державах захищають за кордоном права даної країни в галузі зовнішньої торгівлі. При здійсненні зовнішньоторговельних операцій вітчизняні підприємства АПК отримують значне сприяння з їх боку торговельних представництв. Функції та завдання торговельних представництв є наступними [87]:

) здійснювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торговельного представництва;

) вивчати загальні економічні умови, зовнішньоекономічні зв’язки і кон’юнктуру ринків країни перебування, враховуючи інтереси зовнішньої торгівлі даної країни, і давати відповідну інформацію в Міністерство зовнішньої торгівлі та Міністерство закордонних справ своєї країни, а також зовнішньоторговельним організаціям та іншим заінтересованим організаціям і компаніям своєї країни;

) представляти інтереси даної країни в галузі зовнішньої торгівлі і сприяти розвиткові торговельних та інших господарських відносин даної країни з країною перебування торговельного представництва;

) регулювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торговельного представництва.

Важливу роль у сучасному розвитку вітчизняного АПК відіграє інвестиційна діяльність. Інституційне забезпечення інвестиційної та інноваційної діяльності підприємств АПК формується за рахунок сукупності державних і недержавних інституцій, які забезпечують наявність правових, організаційних і економічних умов, необхідних для провадження і розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності. До основних актів законодавства, які формують правову основу інвестиційної та міжнародної інноваційної діяльності підприємств АПК України відносяться:

—законзаконзаконзаконзаконзаконзаконзаконзаконЗакон України «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних економічних зон» [61];

У відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.2008 №1000 через Міністра економіки спрямовується і координується діяльність Державного агентства України з інвестицій та інновацій — спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. У сфері управління Держінвестицій знаходяться інституції, компетенція яких спрямовується і на інвестиційні процеси у сфері АПК, зокрема [48; 83]:

-Національне агентство екологічних інвестицій України — центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища. Серед основних завдань — участь у формуванні та забезпечення реалізації державної інвестиційної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища та державної політики у сфері регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату;

-Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку — здійснює державне регулювання ринку цінних паперів, делегує відповідні повноваження саморегульованим організаціям відповідно до закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»;

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа;

Український центр сприяння іноземному інвестуванню;

11 регіональних інноваційних центрів;

ДП «Національний центр впровадження галузевих інноваційних програм»;

Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері ефективного використання енергетичних ресурсів та енергозбереження.

Важливу роль в обслуговуванні ЗЕД АПК України відіграє інформаційно-консультативна інфраструктура. До дорадчо-консультативних органів при Президентові України відносяться:

Національна рада з інноваційного розвитку України при Президентові України, утворена Указом Президента України від 18.08.2006 №691;

-Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні, утворена Указом Президента України від 11.04.1997 №323/97.

До дорадчо-консультативні органи виконавчої влади, які забезпечують підтримку процесів іноземного інвестування, належать [48]:

-Комісія з розроблення пропозицій щодо удосконалення системи державного управління в інноваційній сфері, утворена відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.11.2007 №1064-р;

-ради з питань залучення іноземних інвестицій при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській державній адміністрації, утворені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2002 №382.

комісії з досудового врегулювання спорів з інвесторами при органах виконавчої влади, утворення яких передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 №1024;

Рада інвесторів при Кабінеті Міністрів України, утворена постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2007 №37;

Комісія з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів, утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2003 №1219.

На сучасному етапі тісно співпрацюють з підприємствами АПК окремі наукові, громадські та професійні установи, організації та проекти у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності. До таких інституцій доцільно віднести:

-Агентство з раціонального використання енергії та екології «Арена-еко» — самоврядна науково-технічна організація, що надає аналітичні, технічні та інформаційні послуги в сфері використання паливно-енергетичних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища в Україні. Агентство створене в 1994 році за підтримки Національної Академії наук України, Тихоокеанської північно-західної національної лабораторії та Всесвітнього фонду захисту природи. Місією Агентства є сприяння досягненню сталого розвитку економіки України та захисту навколишнього середовища шляхом підвищення енергетичної ефективності промисловості, енергетики, транспорту, комунально-побутового сектору, сільського господарства та інших секторів економіки;

-Центр Державно-Приватного партнерства Української асоціації місцевих та регіональних влад;

Асоціація приватних інвесторів України;

Національна академія наук України — вища державна наукова організація України;

Торгово-промислова палата України та регіональні торгово-промислові палати;

Українська спілка промисловців і підприємців;

Рада конкурентоспроможності України;

Європейська бізнес-асоціація;

Американська торгова палата в Україні;

Українська Асоціація Інвестиційного Бізнесу.

Важливо наголосити, що значний вплив на ЗЕД вітчизняного АПК, а також на його інституційне забезпечення, мав вступ нашої країни до СОТ. Ставши повноправним членом СОТ у травні 2008 р., Україна отримала сучасне торговельно-економічне законодавство, яке наближається до європейських вимог. протокол про приєднання України до Марракеської Угоди про створення СОТ підписано в Женеві 5 лютого 2008 року. 10 квітня 2008 року Верховна Рада України ухвалила законтоварами; Генеральна Угода з торгівлі послугами, яка регулює відносини у торгівлі послугами; Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності; Угода про вирішення спорів; Угода про сільське господарство; Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів; Угода про технічні бар’єри в торгівлі; Угода про правила походження; Угода про процедури імпортного ліцензування; Угода про передвідвантажувальну інспекцію; Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи; Угода про субсидії та компенсаційні заходи; Угода про захисні заходи.

На сферу ЗЕД вітчизняного АПК значний вплив має діяльність європейських інституцій та інститутів, зокрема Європейської комісії та її структурних підрозділів, а також договірна база між Україною та ЄС. Поточна аграрна політика Євросоюзу — це політика ціноутворення, субвенцій, кредитів, товарних резервів, а структурна політика — це політика концентрації, спеціалізації, організаційно-економічної модифікації форм підприємництва, розвитку аграрних регіонів та тощо [17]. Специфіка аграрної сфери виробництва свідчить, що опрацювання єдиної аграрної політики є найскладнішим аспектом функціонування ЄС, де аграрна політика інтегрує наступні основні цілі [17]:

-гарантоване забезпечення споживачів продуктами харчування шляхом виробництва країнами-членами Євросоюзу основних продуктів харчування, чим забезпечується незалежність внутрішнього ринку від коливань світового ринку;

-задоволення продовольчого попиту споживачів за доступними цінами;

аграрна сфера виробництва визнається основою національної безпеки;

ціна виступає контрольним компонентом регулювання ринку;

оптимізація взаємодії аграрних і організаційно-економічних структур та ринкової політики;

підвищення ефективності виробничо-комерційної діяльності на основі науково-технічного прогресу;

раціоналізації виробництва, головним чином, за рахунок підвищення продуктивності праці;

створення аграрникам сприятливих умов життя та стійких прибутків від сільськогосподарської діяльності;

захист виробників та споживачів сільськогосподарської продукції від зовнішнього впливу, зокрема деградації аграрних ринків.

Головними статтями Угоди, які стосуються поля економічної діяльності АПК України, є [135]: умови торгівлі товарами; умови діяльності компаній та установ; умови поточних платежів і переміщення капіталів; умови конкуренції; умови стандартизації і перевірки відповідності; умови, що торкаються сільського господарства і агропромислового сектору; умови фінансових послуг; умови митної справи. На заміну Угоди про партнерство та співробітництво готується Угода про асоціацію між Україною і ЄС, що знаходиться зараз на етапі узгодження. Протягом 2007-2009 рр. проведено 13 раундів переговорів щодо підготовки Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у рамках 3 робочих груп, у тому числі з економічних, секторальних питань та питань розвитку людського потенціалу. В Угоді передбачено 25 сфер співробітництва, які скеровані на зростання частки України на світовому ринку [135]. Загалом положення Угоди носять декларативний характер і потребують розробки механізмів реалізації окремих напрямів співробітництва.

Підсумовуючи зазначимо, що відсутність єдиної стратегії формування національної політики розвитку ЗЕД АПК й системного підходу щодо функціонування механізмів забезпечення її впровадження зумовлює необхідність модернізації аграрної політики та її інституціонального механізму. Такі реформації потребують упорядкування законодавчої бази, яка б забезпечувала чітке розмежування функцій і повноважень органів державної влади в галузі політики розвитку ЗЕД АПК; її імплементацію до міжнародних стандартів, у тому числі стандартів ЄС; узгодження дії державних органів і налагодження ефективної взаємодії між ними; підвищення якості функціонування механізму; зосередження зусиль на активізації процесу самоорганізації субєктів зовнішньоекономічної діяльності АПК для переведення деяких функцій державного регулювання у сферу реалізації недержавних інституцій.

2. Ефективність розвитку інституційного забезпечення зЕд АПК України

2.1 Особливості та тенденції розвитку зовнішньоекономічних відносин АПК України

Вітчизняний АПК на сучасному етапі — це сукупність виробничо взаємоповязаних підприємств та обслуговуючих організацій, що функціонують та розвиваються на основі агропромислової інтеграції та відіграють важливу роль у більшості країн світу. Оскільки саме вони виконують важливу суспільну функцію — забезпечення населення продуктами харчування, більшість з яких відносяться до товарів широкого споживання. Й від забезпечення якими в потрібній кількості та високій якості залежить фізичне здоровя населення, що досить важливо для збереження і покращення його генофонду.

Серед факторів, що впливають на розвиток АПК в Україні, можна виділити: система господарювання, характер виробничих відносин, рівень соціально-економічного розвитку країни, природні ресурси та структура земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови. Вирішальне значення мають економічні фактори, від яких залежить раціональне використання природних ресурсів, задоволення споживчого попиту населення, участь у міжнародному поділі праці, збереження навколишнього середовища тощо [104].

Нині агропромисловий комплекс України переживає не найкращі часи. Реформи в аграрному секторі просуваються повільно і неефективно. Одна із причин — неспроможність уряду виробити і втілити дієву стратегію реформ, спрямовану на забезпечення тривалої ефективності галузі та підвищення її конкурентоздатності. Зважаючи на значний потенціал країни в цій сфері, існує ряд проблем, що гальмують її розвиток, серед яких: проблема конкурентоздатності вітчизняної продукції АПК на міжнародних ринках, проблема захисту внутрішнього ринку від недобросовісної конкуренції, проблема регулювання структури експорту-імпорту аграрної продукції тощо.

На думку Семіва С.Р. [128, с. 888], основною ж проблемою розвитку зовнішньоекономічної діяльності аграрних підприємств є недостатня конкурентоздатність їхньої продукції на зовнішньому ринку. Прагнучи підвищити показники конкурентоспроможності, українським виробникам необхідно приділити особливу увагу якості своєї продукції та ефективності її виробництва. Слід памятати, що зовнішній ринок розвивається дуже швидко та має постійно зростаючий рівень конкуренції, тому вітчизняним підприємствам з метою завоювання своєї ніші закордоном потрібно активно та безперервно нарощувати свою конкурентоспроможність.

ЗЕД є важливою частиною господарської діяльності всіх учасників ринкових відносин. В умовах планової системи господарювання зовнішньоекономічні звязки здійснювалися лише на державному рівні, підприємства ж були позбавлені можливості самостійного виходу на зовнішній ринок. У нових економічних умовах господарювання підприємства агропромислового комплексу нарешті отримали Право самостійного здійснення експортно-імпортних операцій. Проте з отриманням можливості експорту аграрної продукції за кордон українські виробники стикнулися з іншою проблемою — розробкою механізмів адаптації, які б сприяли достатній гнучкості в поведінці субєктів господарювання на зовнішньому ринку та прийнятті ними ефективних управлінських рішень. Крім того, існують й інші негативні аспекти зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних субєктів АПК.

На нашу думку, на ЗЕД субєктів агропромислового комплексу впливає ряд негативних явищ, таких як:

низька ефективність функціонування чи навіть занепад цієї галузі порівняно з іншими країнами;

невідповідність структури українського експорту попиту інших країн на продукцію агропромислового комплексу;

недотримання переважною більшістю підприємств міжнародних вимог виробництва аграрної продукції;

низька якість продукції внаслідок того, що її виробляють переважно дрібні приватні підприємства, що, в свою чергу, обмежені в свої фінансових та інформаційних ресурсах;

зайнятість у виробництві аграрної продукції переважно осіб без належної фахової підготовки, внаслідок чого виготовлена продукція втрачає конкурентні переваги не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку [4].

Щоб позбутися негативного впливу цих явищ, необхідно розробити заходи поліпшення державного регулювання аграрної сфери. Головною метою державної політики в сфері АПК є розбудова стабільного, експортоорієнтованого та конкурентоспроможного на зовнішніх ринках сектора економіки і створення для цього відповідних організаційно-економічних умов. Одним із першочергових завдань даної політики є формування ефективного механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в агропромисловому комплексі.

Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аграрному середовищі повязані насамперед з особливістю галузі, як соціально-економічного та природно-біологічного комплексу, основною метою якого є не лише виробництво сільськогосподарської продукції, продуктів харчування, а й виготовлення засобів виробництва такої продукції, хімічних добрив, комбікормів.

Супіханов Б.К. [131, с. 45-46], виділяє чотири основні етапи формування системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в АПК України: становлення законодавчої бази ЗЕД, період лібералізації ЗЕД, період застосування обмежень щодо імпорту та захисту національного виробника та вдосконалення системи державного регулювання ЗЕД відповідно до вимог СОТ.

Для ефективного функціонування аграрних підприємств в Україні та підвищення конкурентоспроможності їх продукції в умовах реалізації нової державної політики в сфері розвитку АПК необхідно приділити важливу увагу розбудові такої інфраструктури, що була б економічно привабливою для залучення іноземних інвестицій та значних приватних капіталовкладень. таким чином доцільно сприяти розвитку ряду неурядових організацій, що мають змогу поряд з державою, виконувати функції надання комплексу послуг малим сільськогосподарським підприємствам у вигляді надання кредитів, виробничо-технічної допомоги, кооперування сільськогосподарської техніки та іншого інвентарю тощо.

Шпикуляк О.Г. зазначає [146, с. 115], що світове співтовариство визнає українські підприємства агропромислового комплексу такими, що мають реальні перспективи завоювання значного сегменту міжнародного ринку аграрної продукції. Саме тому український уряд сьогодні повинен розробити таку державну політику розвитку АПК, такі економіко-правові, фінансові, адміністративні заходи, які реально забезпечили б ефективні структурні перетворення агропромислового виробництва з урахуванням як національних, так і міжнародних аспектів. Дуже важливо створити необхідні умови для захисту вітчизняних аграрних підприємств та максимально можливого підвищення конкурентних переваг української продукції АПК на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Стабілізація виробничо-фінансового стану агропромислового комплексу України на ринках СНД, ЄС та інших країн безпосередньо залежить від швидкості й спрямованості структурної перебудови експортно-імпортного потенціалу вітчизняних підприємств з стратегічною визначеністю на вивезення конкурентоздатної продукції на ці ринки. Стимулювання розвитку експортного потенціалу галузі можливе лише на засадах сучасних структурно-трансформаційних перетворень у сільському господарстві з метою стабілізації та нарощування виробництва конкурентоспроможної продукції. Здійснення зовнішньоекономічної діяльності потребує дотримання насамперед національних інтересів. Домогтися широкого застосування протекціоністських заходів щодо імпорту товарів і обмеження конкуренції з боку зарубіжних фірм та інших партнерів на внутрішньому ринку можна лише за умови становлення власного виробництва та відповідного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Варто зазначити, що на ефективність функціонування підприємств агропромислового комплексу та перспективи їх розвитку впливають дві групи факторів, що зумовлюють конкурентоздатність їхньої продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Перша група включає ті фактори, що безпосередньо не залежать від товаровиробників, їх формують державні органи управління. Це цінова, кредитна, податкова системи, політика державної підтримки галузі, регулювання відносин власності, розвиток науки тощо. Друга група факторів залежить саме від виробників аграрної продукції та включає: способи ведення землеробства, рослинництва, тваринництва, застосування прогресивних технологій, використання високоврожайних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, розвиток інфраструктури на місцевому рівні, удосконалення матеріально-технічної бази тощо [27].

Дуже важливо обєднати зусилля як окремих субєктів агропромислового комплексу, так і державних органів управління, лише так Україна матиме змогу завоювання достойного місця на зовнішньому аграрному ринку. За твердженням Супіханова Б.К. [131, с. 44], в сучасних умовах функціонування агропромислового виробництва є два шляхи розвитку, або обмежитися внутрішнім ринком, розвиваючи натуральне господарство і тоді, як мінімум, половина потенціалу АПК залишиться нереалізованою, або ж ефективно відстоювати конкурентні позиції країни на світових ринках в умовах членства в СОТ. Вважаємо, що такий підхід необхідно розглядати, по-перше, з позицій нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, які нині з більшості основних видів, таких як м’ясо і м’ясопродукти, молоко і молокопродукти, плоди та ягоди, науково обґрунтовані фізіологічні норми споживання задовольняють менше ніж на половину і не забезпечують продовольчої безпеки держави.

По-друге, нарощування сільськогосподарського виробництва є важливим для розширення присутності його продукції не тільки на національному агропродовольчому ринку, але й на зовнішніх ринках збуту продукції, по яких наша держава займає вагому частку. Це означає, що стратегічною метою державної політики України повинно бути перетворення агропромислового комплексу на високоефективний, конкурентоспроможний сектор економіки країни, здатний інтегруватися у світовий аграрний ринок.

У вітчизняному АПК зосереджений значний експортний потенціал, який проявляється у наявності родючих земель, розвинутій сфері тваринництва та рослинництва, кваліфікованій робочі силі, розвинутій інфраструктурі та матеріально технічній базі. Разом з тим потенціал аграрного сектора використовується вкрай нераціонально та непослідовно. В загальних обсягах експорту у 2012 р. продукти рослинного походження становили 13%, жири та олії тваринного або рослинного походження — 6,1%, готові харчові продукти — 5%. У загальному обсязі експорту товарів у порівнянні з відповідним періодом попереднього року збільшилась частка зернових культур з 5% до 9,9%, жирів та олій тваринного або рослинного походження — з 5% до 6,1%.

Таблиця 2.1. структура вітчизняної зовнішньої торгівлі продукцією АПК за 2012 р.

Код і назва товарів згідно з УКТЗЕДЕкспортІмпорттис. дол. СШАу% до 2010 р.у% до загального обсягутис. дол. СШАу% до 2010 р.у% до загального обсягуУсього68809810,6100,6100,084658059,9102,5100,0I. Живі тварини; продукти тваринного походження961323,1102,61,41718371,2166,02,001 живі тварини7698,078,20,096500,4126,00,102 мясо та їстівні субпродукти315886,9159,60,5722013,8247,10,903 риба i ракоподібні18793,095,60,0687662,2136,00,804 молоко та молочні продукти, яйця птиці; натуральний мед612398,087,00,9196435,9130,60,205 інші продукти тваринного походження6547,2120,20,015758,9146,60,0II. Продукти рослинного походження9213900,2166,613,42429664,6133,82,906 живі дерева та інші рослини1593,985,80,0153572,6154,10,207 овочі138537,9104,20,2146654,7110,10,208 їстівні плоди та горіхи199849,692,00,31129996,9165,31,309 кава, чай12903,091,90,0321843,0105,00,410 зерновi культури6999871,0193,510,2249132,5113,30,311 продукція борошномельно-крупяної промисловості105070,294,50,228267,357,00,012 насіння і плоди олійних рослин1753973,5122,22,5359049,9125,70,413 шелак природний979,3104,40,039038,8105,30,014 рослинні матеріали для виготовлення1121,764,00,02108,8186,80,0III. 15 Жири та олії тваринного або рослинного походження4211457,2124,06,1406254,686,70,5IV. Готові харчові продукти3493916,9118,95,12965370,798,03,516 продукти з мяса, риби65028,1129,90,1140804,9113,20,217 цукор і кондитерські вироби з цукру341218,3141,10,583496,136,20,118 какао та продукти з нього662341,498,01,0449593,291,40,519 готові продукти із зерна377482,5111,30,5170859,1103,70,220 продукти переробки овочів323453,7141,70,5267017,996,30,321 різні харчові продукти195387,8120,30,3593535,6100,20,722 алкогольні i безалкогольні напої та оцет385003,9100,50,6492814,1117,10,623 залишки і відходи харчової промисловості877722,8140,11,3259625,7105,10,324 тютюн і промислові замінники тютюну266278,4114,80,4507624,0106,30,6

Головними факторами розвитку динаміки експорту продукції АПК визначимо наступне : отримання більшого доступу до зовнішнього ринку після вступу України до СОТ у 2008 р.; скорочення обсягів експорту внаслідок проявів світової фінансової кризи у 2009-2010 рр. продовольчому ринку свідчать [125]:

) Незначна частка підприємств, сертифікованих згідно міжнародних стандартів, що обумовлено високою вартістю та складністю процесу одержання сертифікатів ISO чи HASSP, відсутністю процедури здобуття єврономера в Україні.

) Низький рівень якісних характеристик продукції внаслідок того, що 60% сільськогосподарської продукції виготовляється дрібними приватними господарствами населення, які обмежені фінансовими, матеріальними, технологічними, інформаційними ресурсами; у виробництві аграрної продукції зайняті переважно особи без належної фахової підготовки, у результаті чого виготовлена у цих господарствах продукція втрачає конкурентні переваги не лише на зовнішніх, але й на внутрішньому ринку.

) Низький рівень ефективності вітчизняного АПК порівняно з іншими країнами — загрозливим, з точки зору продовольчої безпеки, можна вважати істотне зниження рентабельності основних видів продукції сільського господарства. Незважаючи на те, що показник виробництва зернових та зернобобових культур на одну особу в Україні перевищує відповідний показник в країнах ЄС, для галузі є характерними надзвичайно низькі показники урожайності зернових — 26 ц/га, цукрових буряків — 248,2 ц/га, картоплі — 128,4 ц/га та продуктивності молочного стада — 3,5 тис. кг [18].

) Невідповідність структури українського експорту попиту високорозвинутих країн, зокрема ЄС, на сільськогосподарську продукцію. Значні порівняльні переваги на ринках країн ЄС Україна має лише у торгівлі жирами, маслами тваринного і рослинного походження та зерновими культурами [128]. Зважаючи на товарну структуру імпорту сільськогосподарської продукції країнами ЄС, вітчизняним аграрним підприємствам варто нарощувати експортний потенціал у таких галузях, як виробництво мяса, насіння соняшнику, цукрового буряку, вирощування фруктів, виробництво фруктових та овочевих консервів.

До факторів, що перешкоджають посиленню конкурентоспроможності вітчизняної продукції АПК на зовнішніх ринках, можна віднести наступні [126]:

недостатність державного цільового фінансування науково-прикладних розробок в аграрному секторі, що зумовлює незадовільну якість насіннєвого та племінного матеріалу, обмежує продуктивність сільськогосподарського виробництва;

недостатня активність державної політики щодо підтримки родючості ґрунтів, яка спричинює до збільшення частки ґрунтів, які є непридатними для ведення сільського господарства до 20% орних земель;

занепад вітчизняної машинобудівної галузі та обмеженість фінансових можливостей сільськогосподарських виробників, які зумовили зменшення кількості сільськогосподарської техніки, причому 85% сільськогосподарської техніки є фізично та морально застарілою [138];

фактичне знищення кооперативних традицій, що призвело до збільшення частки виробництва сільськогосподарської продукції у господарствах населення, тоді, як основою ефективного функціонування аграрного сектора в країнах ЄС є саме кооперативні організації, членами яких є понад 100 млн. осіб, і на яких зайнято 6 млн. найманих працівників;

низький рівень розвитку вітчизняної фінансово-кредитної системи, що проявляється у високій вартості банківських кредитів та позик [1], відсутності галузевих кооперативних банків, нерозвиненості в Україні сфери страхування кредитних та виробничих ризиків;

нерозвиненість інфраструктури АПК, що призводить до збільшення вартості виробництва, значних втрат продукції під час її транспортування та зберігання;

недостатня гармонізація українських стандартів якості з міжнародними;

низька капіталізація вітчизняних сільськогосподарських підприємств, яка обмежує їх можливості щодо залучення додаткових коштів для розвитку бізнесу;

переважно низький рівень спеціалізації функціонуючих господарств — більшість вітчизняних сільськогосподарських підприємств займаються рослинництвом і тваринництвом, виробляючи при цьому 10 − 20 найменувань продукції. Навіть вузькоспеціалізовані господарства, де в структурі товарної продукції на один з її видів припадає 75% і більше, виробляють їх ще 10 або більше. Фермери країн ЄС обмежуються виробництвом лише двох-трьох видів сільськогосподарської продукції.

Зважаючи на те, що посилення експортного потенціалу вітчизняних підприємств АПК має бути спрямоване на якнайшвидше нарощування виробництва і експорту продукції з найвищою конкурентоспроможністю, доцільним є розрахунок індексу виявлених порівняльних переваг, що розроблений Дослідницьким центром прогнозування і міжнародної інформації та розраховується за наступною формулою [98, с. 139]:

де Xijt — експорт товарів сектору країни до групи інших країн, взятих для аналізу;ijt — імпорт товарів сектору країни з групи інших країн, взятих для аналізу;jt — загальний експорт країни до групи інших країн, взятих для аналізу;ijt — загальний імпорт країни з групи інших країн, взятих для аналізу.

За допомогою цієї формули нами було розраховано порівняльні переваги України у міжнародній торгівлі продукцією АПК за 2012 р. згідно класифікаційних груп ТН ЗЕД. Проведені розрахунки дозволили виявити наступні порівняльні переваги України у зовнішній торгівлі сільськогосподарською продукцією. За рівнем фактичних порівняльних переваг найбільш конкурентоспроможними на світовому ринку серед основних товарів українського агропродовольчого експорту є соняшникова олія, ячмінь, насіння соняшнику. Дещо менші, але доволі вагомі порівняльні переваги мають яловичина, сухе молоко, вершкове масло та сир.

Рис. 2.2. Виявлені порівняльні переваги окремих видів української агропродовольчої продукції на світовому ринку за 2012 р.

На нашу думку, визначальним напрямом поглиблення міжнародної інтеграції АПК України є залучення в нього прямих іноземних інвестицій. Серед зарубіжних фірм-інвесторів, що розпочали свою діяльність в Україні й досить активно інвестують в агропромисловий комплекс, чимало провідних іноземних компаній і навіть світових лідерів, «Сан Інтербру», «Крафт Якобс Сушар» тощо). Це свідчить про існування зацікавленості в Україні з боку іноземних інвесторів, незважаючи на загальну несприятливу економічну ситуацію, нестабільність і непередбачуваність законодавства, надмірний податковий тиск, низький соціальний капітал, а отже, неготовність або неспроможність більшості українських партнерів дотримуватись договірних зобовязань тощо.

Станом на 1.01.2013 р. в АПК України було залучено 2,7 млрд дол. США, зокрема у сільське господарство, мисливство і повязані з ними послуги — 871,4 млн. дол. США, а у виробництво харчових продуктів та напоїв — 1837,2 млн. дол. США. Зауважимо, що світова фінансова криза не мала такого сильного негативного впливу на обсяги поступлення іноземних інвестицій в АПК, як у інших галузях економіки України. Основними інвесторами в сільське господарство України є фірми Кіпру, Великобританії, США, Німеччини; Данії, Франції та Російської Федерації, а у харчову промисловість — Нідерландів, Кіпру, США, Швеції, Великобританії, Німеччини, Швейцарії та Франції.

До головних факторів, які стримують процес іноземного інвестування в АПК України, слід віднести такі: політичні, соціально-економічні, проблеми галузевого та регіонального правило під гарантії держави, то посилюється проблема їх неповернення. Так, станом на 01.11.12 р. прострочена заборгованість за іноземні кредити, залучені державою та під державні гарантії для придбання іноземної сільськогосподарської техніки, запчастин, засобів захисту рослин, устаткування для цукропереробки та іншого обладнання, соєвого шроту тощо, становила 894,5 млн. дол. США і збільшилася протягом 2012 р. на 57,9 млн. дол. США. Найбільші суми заборгованості перед державним бюджетом по іноземних кредитах мають: Концерн «Украгротехсервіс» — 396,7 млн. дол. США, корпорація «Украгропромбіржа» — 152,3 млн. дол. США, асоціація «Земля і люди» — 54,9 млн. дол. США, Українська аграрна біржа — 54 млн. дол. США, СП «Укрінтерцукор» — 46,4 млн. дол. США, ВНО «Птахопром» — 25,1 млн. дол. США, ДАК «Хліб України» — 18,5 млн. дол. США, СП «Корпорація Агродон» — 16,9 млн. дол. США, СП «ДАКО» — 11,4 млн. дол. США. У рахунок погашення заборгованості за іноземні кредити протягом 2012 р. організаціями-позичальниками відшкодовано витрат державного бюджету на суму майже 12 млн. грн [44].

Підсумовуючи зазначимо, що ключовою проблемою удосконалення зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних субєктів агропромислового комплексу є низька конкурентоздатність їхньої продукції на зовнішньому ринку. Про це свідчать низька ефективність даної галузі порівняно з іншими країнами, невідповідність структури українського експорту попиту країн на сільськогосподарську продукцію, невелика частка підприємств, сертифікованих згідно міжнародних стандартів тощо. Значною мірою перешкоджають зміцненню конкурентоспроможності українських підприємств такі чинники, як: низький рівень розвитку вітчизняної фінансово-кредитної системи, нерозвиненість інфраструктури АПК, недостатня гармонізація українських стандартів якості з міжнародними, недостатність державного цільового фінансування науково-прикладних розробок. З урахуванням існуючих проблем видається доцільною реалізація заходів за такими основними напрямами, як: гармонізація вітчизняних стандартів на сільськогосподарську продукцію згідно стандартів ЄС, налагодження сучасної інфраструктури аграрного ринку, посилення кооперації аграрних підприємств різних форм власності, налагодження співпраці між виробниками сільськогосподарської продукції та дослідними установами тощо. Лише таким чином підприємства АПК України зможуть зайняти конкурентоспроможне місце на світовому ринку аграрної продукції та міцно закріпити свої позиції.

2.2 Вплив зарубіжних інституцій на зовнішньоекономічну діяльність вітчизняної агропромислової сфери

Початок XXI століття в світовому господарстві характеризується активізацією глобально еволюційних та трансформаційних тенденцій в розвитку економіки на основі інтеграції країн, регіонів, виробництв, технологій. Весь трансформаційний період становлення незалежності України пов’язаний з визначенням її місця в світовій системі господарювання та в інтеграційних обєднаннях. В звязку з цим ЗЕД України та її АПК привертає до себе підвищену увагу. Як наслідок, виникає необхідність вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності країни, її регіонів, підприємств в напрямку перетворення зовнішньоекономічних звязків в активний чинник поглиблення ринкових реформ і включення України в міжнародний розподіл праці та світогосподарські інтеграційні процеси з метою забезпечення в перспективі експортоорієнтованої економіки.

Успішний розвиток ЗЕД АПК можливий лише при проведенні багатовекторної інтеграційної політики, яка базується на активному співробітництві з міжнародними інституціями. Аналізуючи вплив зарубіжних інституцій на обсяги та динаміку ЗЕД АПК України зауважимо, що він проявляється через міжнародне співробітництво сільськогосподарських підприємств з зарубіжними інституціями. Причому така взаємодія відбувається не лише у сфері зовнішньої торгівлі, але й у інвестиційній сфері, міжнародному кредитуванні, участі у міжнародних проектах технічної допомоги.

На нашу думку, найсуттєвіший влив на ЗЕД вітчизняного АПК має членство України в СОТ. У травні 2008 р. Україна набула повноправного членства у СОТ. З цього року аграрний сектор почав функціонувати в новому економічному середовищі, що обумовлено рядом взятих Україною зобов’язань за результатами переговорного процесу. Зокрема:

-дотримуватися розміру середньоарифметичної ставки ввізного мита на рівні зниженого до 10,66% та використовувати мито лише в адвалерному нарахуванні;

-при формуванні пропозиції цукру на ринку враховувати узгоджену щорічну тарифну квоту на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини в обсязі 260 тис. тонн за ставкою ввізного мита у розмірі 2% його митної вартості;

відмінити нульову ставку ПДВ для українських виробників молока і м’яса;

не перевищувати річний рівень підтримки сільського господарства за заходами «жовтої скриньки» в обсязі 3,043 млрд. грн., які справляють викривлюючий ефект на торгівлю і виробництво;

використовувати можливості розширення підтримки галузі за рахунок заходів «зеленої скриньки»;

не застосовувати експортні субсидії на сільськогосподарські товари та обов’язкові мінімальні ціни на імпортовані товари;

дотримуватися домовленостей щодо зменшення упродовж встановленого терміну експортного мита на насіння олійних культур, живу худобу і шкіряну сировину.

На думку багатьох дослідників [18; 19; 112; 127], членство України в СОТ сприятиме:

-прискоренню структурних і виробничих трансформацій в аграрному секторі за рахунок вільного доступу до іноземних технологій, ефективного менеджменту та маркетингу;

-стимулюванню вітчизняних виробників до розширення асортименту якісних товарів на продовольчому ринку;

захисту вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках;

пожвавленню виробництва в експортоорієнтованих галузях аграрної економіки.

Наголосимо, що членство нашої країни в СОТ принесе не лише позитивні, але й негативні ефекти у сфері економічної діяльності АПК. Згідно з оцінками фахівців Міністерства економіки, галузі АПК отримають різні додаткові ефекти внаслідок приєднання України до СОТ. Результати досліджень свідчать, що найбільшого спаду зазнає харчова промисловість, і у всіх галузях АПК буде зростати конкуренція внаслідок збільшення імпорту відповідних товарів та послуг.

Таблиця 2.2. Можливі наслідки членства в СОТ для галузей АПК та внутрішнього ринку України

Сектор економікиЕкспорт, %Виробництво, %Імпорт, %Сільське господарство↑ 31,8↑ 5,2↑ 16,5Торгівля↑ 8,6↑ 4,4↑ 2,0Харчова промисловість↓ 3,3↓ 9,5↑ 97,3Економіка в цілому↑ 6,2↑ 3,2↑ 8,7

В умовах СОТ іноземні компанії будуть намагатися витіснити вітчизняні сільськогосподарські підприємства з окремих ринкових ніш. Вимоги СОТ не допускають прямого втручання держави у процеси конкуренції з іноземними фірмами, що може негативно позначитися на економічному потенціалі вітчизняної агропромислової сфери.

Для оцінки конкурентних позицій вітчизняної сільськогосподарської сфери на регіональному рівні доцільним є здійснення групування областей України за показниками розвитку АПК з використанням методу кластерного аналізу. Для проведення такого аналізу нами було відібрано 24 показників, які характеризують конкурентний потенціал регіонів України у галузях тваринництва, рослинництва, розвитку інфраструктури АПК і забезпечення орними землями [130]. Застосування методу багатовимірного аналізу дозволяє на основі міри близькості розділити багатовимірну сукупність показників, що характеризують конкурентоспроможність з різних боків, на однорідні підмножини — класи, групи, кластери. Незважаючи на існуючу складність та умовність розбиття вихідної множини на групи, критерієм утворення кластерів є мінімізація внутрігрупової та максимізація міжгрупової дисперсії [53, с. 41]. Зазначимо, що теорія кластерного аналізу не встановлює вимог щодо дотримання меж кожної групи, що разом з правом встановлення кількості таких груп належить дослідникові.

На практиці кількість груп найчастіше визначається за таксономічною відстанню між аналізованими параметрами та зовнішнім виглядом побудованого графа, що має назву «дерева поєднань». Кількість сформованих таким чином груп, що залежить від цілей аналізу, переліку включених в аналіз ознак тощо, на практиці визначається шляхом поетапного відкидання ребер побудованого графа-дерева, вершинами якого є об’єкти групування.

Рис. 2.3. Дендрограма поєднань областей України за основними показниками розвитку АПК у 2012 р.

Отримані результати проведенного аналізу свідчать, що області України мають різні рівні конкурентоспроможності у аграрній сфері. При цьому найбільш підготовленими до вступу до СОТ Полтавська, Вінницька, Харківська, Одеська та Дніпропетровська області, а найменші конкурентні переваги у аграрній сфері мають Закарпатська, Івано-Франківська і Чернівецька області. Наявний розрив у рівнях конкурентоспроможності у регіонах не може не відобразитися на ефективності функціонування всього АПК, оскільки експортна політика реалізується через формування цілісної системи заходів, що зорієнтована на підвищення конкурентоспроможності вітчизняних субєктів АПК, регіонів та, у кінцевому результаті, країни.

Таблиця 2.4. Кластери АПК України, сформовані за основними показниками конкурентоспроможності у 2012 р.

№ кластераХарактеристика кластераРегіони, що належать до кластераIНизький рівень конкурентоспроможностіЗакарпатська, Івано-Франківська, ЧернівецькаІІСередній рівень конкурентоспроможностіСумська, Хмельницька, Чернігівська, Тернопільська, Київська, Волинська, Житомирська, Львівська, РівненськаІІІВисокий рівень конкурентоспроможностіАРК, Луганська, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська, ЧеркаськаІVНайвищий рівень конкурентоспроможностіПолтавська, Вінницька, Харківська, Одеська, Дніпропетровська

На думку Семіва С.Р. [128], найбільш оптимальним шляхом усунення цієї загрози є підвищення конкурентоспроможності підприємств та організацій АПК шляхом запровадження та розвитку нових кооперативних форм інтегрування. При цьому основними формами інтеграції у сільському господарстві повинні стати такі форми господарських утворень, як виробничі, постачальницькі, сервісні, маркетингові, кредитні кооперативи, а також спільні підприємства. Пріоритетними сферами діяльності таких об`єднань мають стати спільна експлуатація сільськогосподарської техніки і використання паливно-мастильної сировини, надання різноманітних послуг, діяльність на локальних ринках продукції АПК, кредитна сфера тощо. У розвинутих країнах Заходу, які є членами СОТ вже на протязі багатьох років, широко практикується державна підтримка та захист таких кооперативних утворень, діяльність яких є суттєвим чинником ефективної діяльності всього АПК та забезпечення продовольчої безпеки держави.

Повноправне членство нашої країни в СОТ передбачає спрощення процедури отримання дозволів на здійснення господарської діяльності, оптимізацію процедури реєстрації господарюючих субєктів, сприяння технологічним інноваціям, освітнім та навчальним заходам тощо. Тому сфері АПК сьогодні необхідно посилити саме інноваційну спрямованість своєї діяльності, яка у сучасних умовах є найвизначальнішим фактором економічного зростання всіх галузей економіки. У цьому контексті необхідним є створення технопарків та інноваційних структур інших типів на базі аграрних ВНЗів та наукових установ. Підвищення технічного та технологічного рівня виробництва, практичне освоєння потенційних зарубіжних ринків дозволить суттєво підвищити експортний потенціал АПК і визначити місце експортної спеціалізації системи у міжнародному поділі праці.

Згідно з вимогами СОТ щодо державної підтримки аграрного сектору, Україні необхідно відмовитись від заходів «жовтої скриньки» і збільшувати обсяги фінансування «зеленої скриньки». Збільшення державних видатків на фінансування «зеленої скриньки» матиме насідком покращання рівня життя у сільській місцевості, що неминуче позитивно торкнеться інтересів працівників, які проживають у сільських населених пунктах.

Конкуренція у фінансовому секторі матиме наслідком розширенню спектра послуг та підвищення їх якості, активізації інвестиційної діяльності кооперативних підприємств та організацій. Особливо привабливим позитивом участі України в СОТ для АПК має бути здешевлення кредитних довгострокових ресурсів та поліпшення якості фінансових послуг. Прихід на український ринок філій іноземних банків сприятиме зростанню конкуренції на фінансовому ринку, а відтак і зниженню вартості кредитних ресурсів. Одну із основних проблем АПК — обмежений доступ до фінансових ресурсів — буде значною мірою розв’язано.

Таблиця 2.5. Пріоритети державної підтримки сільського господарства та сільської місцевості згідно класифікації СОТ

Державні витрати в межах «жовтої скриньки»Державні витрати в межах «зеленої скриньки»· компенсації частини витрат на енергоресурси; · цінова підтримка: компенсація різниці між закупівельною і ринковою ціною на сільгосппродукцію; · надання виробнику товарів та послуг за цінами, нижчими за ринкові; · закупівля у виробника товарів за цінами, що перевищують ринкові; · пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджету, списання боргів; · пільги на транспортування сільгосппродукції; · витрати лізингового фонду та деякі інш;і · дотації на продукцію тваринництва і рослинництва; · дотації на племінне тваринництво; · дотації на елітне насінництво; · дотації на комбікорми; · компенсація частини витрат на міндобрива і засоби захисту рослин.· утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога; · забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удосконалення землекористування тощо; · підтримка доходів виробників, не пов’язана з видом і обсягом виробництва; · сприяння структурній перебудові с/г виробництва; · охорона навколишнього середовища; · програми регіонального розвитку; · наукові дослідження, підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування; · ветеринарні і фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування; · сприяння збуту сільгосппродукції, включаючи збір, обробку і розповсюдження ринкової інформації; · вдосконалення інфраструктури.

Впровадження на підприємствах харчової промисловості міжнародних систем управління безпечністю та якістю харчової продукції є одним із чинників підвищення якості та безпеки продукції АПК та підвищення її конкурентоспроможності. На часі питання оснащення і акредитації державних лабораторій в сфері контролю якості продукції сільського господарства з урахуванням досвіду ЄС. Зважаючи на те, що фінансування таких заходів відноситься до «зеленої скриньки» в класифікації СОТ, необхідно забезпечити адекватне бюджетне наповнення відповідних програм. Сучасні методи контролю мають стати доступними і максимально наближеними до виробників.

Міжнародна інституціяДатавступ до Європейської та Середземноморської організації захисту рослинСічень 1994 р.прийняття в комісію зі збереження морських живих ресурсів АнтарктикиЛютий 1994 р.вступ в Міжнародне епізоотичне бюроЛипень 1994 р.вступ в Міжнародну організацію з цукружовтень 1994 р.вступ в Міжнародний союз з охорони нових сортів рослинЛистопад 1995 р.вступ в Міжнародну організацію виноградарства та виноробстваЖовтень 1996 р.прийняття до Міжнародної ради по зернуЧервень 1998 р.вступ до Міжнародної асоціації з контролю за якістю насінняКвітень 1999 р.вступ до організації з рибальства в північно-західній частині Атлантичного океануЛипень 1999 р.вступ до організації ООН з питань продовольства та сільського господарстваЛистопад 2003 р.приєднання до Міжнародної конвенції про захист рослин /Травень 2006 р.вступ до Світової організації торгівліТравень 2008 р.

Розглянемо детальніше існуючі звязки АПК нашої країни із іншими зарубіжним інституціями і проаналізуємо їх вплив на ЗЕД сільського господарства України. Загалом початком еволюції активного співробітництва АПК України з міжнародними інституціями можна вважати 1994 р., коли Україна вступила до Європейської та Середземноморської організації захисту рослин. Сьогодні Україна активно налагоджує співробітництво в галузі сільського господарства з Центральноєвропейською ініціативою, Організацією Чорноморського економічного співробітництва, Міжнародним епізоотичним бюро, Міжнародною конвенцією про захист рослин й іншими. На 32 Сесії Конференції Організації ООН з питань продовольства та сільського господарства 29 листопада 2003 р. Україна стала повноправним членом цієї поважної організації.

На нашу думку, членство в ФАО дозволятиме Україні отримати технічну допомогу ФАО, брати участь у розробці міжнародних стандартів та приєднатися до міжнародних стандартів якості та безпеки продукції агропродовольчого комплексу, інформаційної мережі ФАО, започаткувати проведення спільних з ФАО передінвестиційних досліджень відповідних секторів АПК, впроваджувати системи моніторингу, скористатися можливостями Організації щодо залучення фінансування провідних міжнародних організацій для реалізації пріоритетних проектів у галузі тощо.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством та державами його членами. Важливе місце у співробітництві АПК України з іноземними інституціями займає співробітництво з європейськими аграрними інститутами. Співробітництво між Мінагрополітики та Генеральним директоратом Єврокомісії «Сільське господарство та розвиток сільської місцевості» здійснюється в рамках підписаного 18 жовтня 2006 р. Меморандуму про взаєморозуміння для діалогу з аграрних питань, що є складовою реалізації Плану дій Україна — ЄС. На виконання положень Меморандуму двічі на рік проводяться засідання діалогу Україна-ЄС з аграрних питань та засідання Робочих груп, у ході яких розглядаються питання зернового ринку, розвитку ринку біопалива, а також системи використання та захисту географічних позначок, співробітництва у виробничій сфері, зокрема, у м’ясній та молочній галузях промисловості [139].

Актуальним питанням розвитку євроінтеграційного процесу є укладення нового базового договору між Україною та ЄС на заміну Угоди про партнерство та співробітництво, а також участь у переговорному процесі щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Одним з основних результатів співпраці в рамках Діалогу Україна & ЄС з аграрних питань є отримання доступу України до системи «MARS», яка включає в себе супутникове спостереження, узагальнення та аналіз усіх факторів, які є необхідними для вироблення прогнозу урожайності, розвитку окремих сільськогосподарських культур, стану посівних площ, пасовищ, грунтів.

Одним з пріоритетних напрямів співпраці з Євросоюзом є реалізація численних проектів залучення технічної допомоги, спрямованої на розвиток АПК України. На даний момент діє проект ЄС Тасіс «Виконання Україною зобов’язань щодо реалізації політики добросусідства та членства в СОТ в сільському секторі», який є актуальним для аграрного сектору в контексті членства України в СОТ. Загальною метою проекту є підтримка започаткування Секторального підходу для сільського господарства та розвитку сільської місцевості, реалізації Плану дій Європейської політики добросусідства та ширшої інтеграції у ЄС [113].

Також економістами-науковцями в межах міжнародних проектів, здійснюються дослідження та аналіз існуючих механізмів функціонування українського аграрного ринку. Так зокрема, в рамках «Програми Європейського Союзу «Тасіс» в Україні» спеціалістами був досліджений ринок зернових України. В результаті дослідження були наданні відповідні рекомендації, зокрема була запропонована подальша реструктуризація біржового ринку з метою його більш ефективного функціонування, необхідність впровадження товарних деривативів та механізмів розрахунку за ними, як складових без яких біржовий товарний ринок не може бути економічно ефективним та цілісним [15].

Найбільші масштаби співпраці вітчизняного АПК у сфері отримання кредитів від міжнародних фінансових інституцій спостерігаються з ЄБРР. Так наприклад, у 2012 р. ЄБРР надав компанії UkrFarm Funding Limited 20 млн дол. США кредиту для надання фінансової допомоги 60 українським сільгоспвиробникам, які можуть одержати на до — та після врожайний період, а також на закупівлю техніки. Раніше президент Томас Міров заявляв, що у 2012 р. млрд. дол. США. Таким чином щороку у використання повертатимуться додатково 57 тис. га орних земель із числа тих, що нині не обробляються [44].

таким чином, для вітчизняного АПК слід критично оцінити всі наслідки розвитку ЗЕД за умов членства в СОТ під впливом стихійних ринкових регуляторів. Предметом особливої ваги має бути підвищення ефективності державного регулювання аграрного сектора шляхом створення кластерних угрупувань. Запровадження вищезгаданих заходів сприятиме підвищенню ефективності функціонування АПК, оптимізації витрат на фінансову підтримку сектору з боку держави, формуванню здорової конкуренції, а звідси краще використання аграрними підприємствами порівняльних переваг на зовнішньому ринку, що має велике економічне, політичне та соціальне значення. Взаємодія з міжнародними інституціями неминуче впливає на ефективність ЗЕД агропромислової сфери України. Особливо це стосується наслідків вступу України до СОТ, які матимуть значний вплив на конкурентні переваги вітчизняних сільськогосподарських підприємств. Важливим напрямом посилення конкурентних переваг АПК на регіональному рівні є реалізація регіональних програм посилення конкурентоспроможності. Регіони володіють різним рівнем конкурентоспроможності і тому вимагають різних стратегій посилення конкурентних позицій.

3. Механізми розвитку інституційного забезпечення АПК в умовах лібералізації зЕд

3.1 Пріоритети розвитку ЗЕД підприємств АПК в умовах членства України в СОТ

Вступ України до СОТ зумовив зміни у державній підтримці сільськогосподарського виробника, митно-тарифному регулюванні, зовнішній торгівлі України продукцією АПК на світовому ринку та ін. Для торговельної політики України характерною є лібералізація зовнішньої торгівлі. Проте, не дивлячись на наполягання щодо усунення торговельних барєрів, більшість розвинених країн вдаються саме до протекціонізму в усіх його формах. Це стосується і митно-тарифного регулювання, і експортних субсидій щодо різних видів продукції. Сучасна державна аграрна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору. Загалом стратегічна мета розвитку АПК полягає у перетворенні аграрного сектора на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави [114, с. 2]. Шляхи її досягнення затверджені Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 року, Законом України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 року №2982 [75], Законом України «Про державну підтримку сільського господарства» від 24 червня 2004 р. №1877 [58], Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовтня 1990 р. №400.

Сільське господарство в силу своєї специфіки взагалі вважається складним для регулювання і реформування. Не випадково галузь виділена в окрему сферу регулювання в рамках СОТ. В Україні аграрна реформа розпочалася із запізненням порівняно з іншими галузями і досі не завершена, що ускладнює ситуацію в галузі. Особливо чутливим у цьому контексті є сфера ЗЕД АПК. Для мінімізації ризиків і створення конкурентоспроможного АПК Україні надано перехідний період в межах пяти років. Для того щоб уміло ним скористатися, необхідно провести ґрунтовний аналіз ключовий перешкод на шляху становлення ефективного і конкурентоспроможного АПК.

Ставши членом СОТ, Україна в галузі сільського господарства зазнає втрат внаслідок реалізації угод, а низькорентабельні галузі можуть частково втратити ринки збуту в розвинутих країнах. Міжнародна торгівля аграрною продукцією в рамках СОТ регулюється єдиною Угодою про сільське господарство. Цією Угодою передбачено переведення всіх нетарифних барєрів щодо імпорту сільськогосподарської продукції в тарифи та визначення їх верхньої межі, поступове зниження імпортних тарифів, а також скорочення внутрішніх та експортних субсидій для сільгосппродукції. Адже вихід на світову торгову арену ускладнюватиме відсутність міжнародної сертифікації на вітчизняних підприємствах: сьогодні її мають лише 3% м’ясопереробних комбінатів.

Здобуття міжнародної сертифікації — непростий і недешевий процес. Наприклад, розробка документації та впровадження на підприємстві сертифіката ISO триває щонайменше 6 місяців. Залежно від розміру виробництва, складності продукції та інших чинників, цей термін може збільшуватися до 1-1,5 років [48]. Інший сертифікат, із яким також знайомі лише одиниці українських товаровиробників, — НАССР. Це система безпеки, яка використовується в харчовій промисловості як гарантія збереження продуктів і визначає систематичний підхід до аналізу обробки продуктів харчування, розпізнавання будь-яких можливих ризиків хімічного, фізичного і біологічного походження та їх контролю. Сертифікація НАССР дає підприємству низку зовнішніх переваг, зокрема, підвищує довіру споживачів, дає змогу експортувати продукцію до інших країн, підвищує конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість [48].

У сільському господарстві Україна погодилася не субсидувати експорт. Також, країна обмежить свою підтримку внутрішнього сільгоспвиробника, що впливає на торгівлю, сумою 3,04 млрд. грн, а також покриття 5% від вартості внутрішнього с/г виробництва [105]. Важливим питанням залишається митне регулювання. В цілому мита встановлені в діапазоні від 0 до 50%, при цьому деякі обмеження включають поетапне скорочення впродовж періоду до 2013 р. Згідно з повідомленням, найвищі тарифи, які Україна може застосувати, — це тарифи на цукор — 50% і соняшникову олію — 30%. Відповідно до тарифних зобовязань середньоарифметична ставка ввізного мита на сільськогосподарську продукцію зменшиться з 13,84% до 11,16%.

3.2 Механізми розвитку інституцій у системі обслуговування ЗЕД вітчизняних підприємств АПК

В умовах членства України у СОТ механізм державного регулювання потрібно переорієнтувати на принцип справедливої конкуренції, особливо стосовно застосування заходів захисту національного ринку. Фактично державний протекціонізм по відношенню до аграрної економіки повинен виходити із трьох «скриньок» — «зеленої», «блакитної» і «жовтої».В умовах членства в СОТ, враховуючи принцип справедливої конкуренції на усіх ринках, який сповідує дана організація, заходи державної підтримки сільського господарства мають обмежений характер, особливо щодо підтримки цін, пріоритет надається підтримці доходів через цільові виплати на одиницю оброблюваної площі або голову худоби.

Подальше формування ринкового інституціонального середовища вимагає від держави спрямування аграрної політики на забезпечення адаптованих до вітчизняних реалій механізмів взаємодії економічних агентів. В основі цього процесу має бути інституціоналізація соціально-економічних відносин, результативною ознакою якої повинні стати: раціональний розподіл-використання ресурсів аграрної сфери; ринкове ціноутворення на продукцію; функціональна й доступна інфраструктура; підвищення соціальних стандартів життя на селі. Концептуальні засади розвитку інститутів аграрного ринку передбачають удосконалення: інститутів-організацій — сільськогосподарські підприємства, інфраструктура, державні установи; інститутів права — законодавчо-нормативні акти; інститутів-функцій — ринок, конкуренція, праця, власність, ціноутворення.

Першочергової модернізації й функціонального удосконалення потребують такі інститути, як власність, регулювання ринку й підтримка виробників, організація та розміщення виробництва, контрактація й договірні відносини, ціноутворення та інфраструктура, землекористування. Концептуальне бачення розвитку інститутів аграрного ринку ґрунтується на комплексному аналізі й методологічних положеннях, а також оцінці сучасного стану їх організації у системі функціонування аграрної економічної системи як на макро-, так і на мікрорівні. В основу зазначених аспектів інституціонального розвитку необхідно покласти стратегію розвитку базисних і похідних інститутів.

суть концептуального бачення вирішення інституційних проблем полягає у створенні стабільних умов функціонування економіки й ринку, яке передбачає ефективне поєднання інституцій та інститутів.

У розвитку аграрної економіки питання конкурентоспроможності одне з ключових, особливо в умовах економічної відкритості ринків і потребує невідкладного розгляду. Саме конкурентоспроможність продукції формує підвалини високодохідного сільського господарства. Сільське господарство сучасного періоду становлення ринкової економіки в Україні наслідує широке коло проблем та інституційних змін, які зумовлюють необхідність перебудови поведінкових характеристик експортерів та імпортерів, визначають ефективність виробництва та конкурентоспроможність продукції. Останнє є найбільш актуальним питанням, що необхідно пов’язувати із членством України у СОТ і появою нових викликів, які безперечно вже постали перед національним аграрним виробником. один з головних — формування конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції.

Лише створення умов для формування високодохідного і конкурентоспроможного виробництва дозволить сподіватися на успіх. Становлення високопродуктивного конкурентоспроможного аграрного сектору і особливо його зовнішньоекономічного сегмента у своїй основі базисно залежить від економічних та соціальних мотивацій, які забезпечують економічний інтерес продукування благ. До фундаментальних аспектів вирішення цієї проблеми належать дохідність і зовнішньоекономічна конкурентоспроможність, адже лише за умови, коли експортер впевнений у отриманні достатніх для відтворення активів доходів, він прагне виробляти товар, а конкурентоспроможність виконує стимулюючу роль. Україна вступила у нову еру економічного розвитку. Першим кроком є входження до СОТ. У сьогоднішньому вигляді зовнішня торгівля агропродуктами не відповідає стандартам, з якими можна було б претендувати на таку можливість, тому потрібно адаптувати середовище господарювання до вимог СОТ та Європейської спільноти. Адже депресивний стан галузі, неконкурентоспроможність продукції, невідповідність аграрного законодавства міжнародним вимогам не дозволяє сподіватися на швидкий успіх.

Роль ціни у формуванні конкурентоспроможності в аграрній економіці одна з визначальних, вона формує мотивацію споживача до купівлі товару або послуги пропонованої виробником, а також спонукає виробника до нарощування потенціалу конкурентоспроможності та відтворювальної здатності виробничої системи. На світовому ринку має місце цінова і нецінова конкуренція, що потрібно враховувати. Для продукції сільського господарства характерні ціновий і якісний аспекти конкурентоспроможності. Пропозиція конкурентоспроможної продукції залежить від рівня затратності виробництва — собівартості продукції. Саме собівартість, що постійно зростає, не дозволяє виробнику самостійно забезпечити ціну пропозиції, нижчу за ціну імпортованого продукту.

Конкурентоспроможність української сільськогосподарської продукції на світовому ринку має переважно ціновий характер, оскільки українські експортні ціни основних видів аграрної продукції значно нижчі від світових. Найчастіше українська продукція експортується як така, що має низький клас за якістю. Сезонний характер виробництва сільськогосподарської продукції дає можливість тим, хто її скуповує, варіювати ціни не на користь виробникам і кінцевим споживачам. У сезонний період спостерігається падіння цін на сільськогосподарську продукцію, що призводить до зменшення прибутків товаровиробників. Низькі доходи стають причиною консервації, технічної і технологічної відсталості виробництва, що в подальшому призводить до втрат конкурентоспроможності [1].

Організація ефективної інституціональної системи аграрного ринку в аспекті регулювання державою і саморегулювання можлива лише за умови чіткого визначення довгострокових та короткострокових цілей; усвідомлення базових принципів регуляторного механізму; вибору дієвих методів і підходів; орієнтація на визначені цілі й ефекти, а також передбачення можливих негативів. Регулювання ЗЕД сільськогосподарських підприємств в частині інституціонального забезпечення повинно враховувати національні особливості, але головний принцип — ефективне поєднання державних і ринкових інститутів. Саме в цьому аспекті потрібно визначитися, обґрунтовуючи методологічну базу реалізації функції інституціональної системи держави і ринку.

У інституційній сфері для зовнішньоекономічної сфери вітчизняного АПК базовими завданнями у короткостроковому періоді вважаємо:

зниження рівня затратності аграрних виробництв і підвищення цінової конкурентоспроможності та питомої ваги доходів агровиробників у ціні продовольчих товарів;

формування правових інститутів розбудови ринку землі і завершення аграрної реформи;

створення професійних і міжнародних об‘єднань в аграрній сфері як інститутів захисту прав сільських товаровиробників, зокрема в частині розподілу доходів і розбудови аграрної політики;

становлення конкурентоспроможного в глобальному економічному просторі сільськогосподарського виробництва як запоруки перспективного розвитку аграрної сфери;

формування дієвих ринкових інститутів державного регулювання і саморегулювання ЗЕД, зокрема економічних і правових;

створення стабільних і прогнозованих умов для підвищення доходів експортерів продукції АПК.

Для вирішення вказаних проблем необхідно дотримуватися наступних принципів:

створення конкурентних ринкових і підтримуваних державою умов для забезпечення еквівалентності міжгалузевого обміну, через механізм застосування еквівалентних цін на сільськогосподарську продукцію-сировину;

стимулювання розвитку інституту кооперації, особливо кредитної і обслуговуючої тощо;

цілеспрямований протекціонізм з боку держави у реалізації програм розвитку села і аграрного ринку та контроль за їх ви конанням, особливо в частині дотримання законів, використання державних фінансів.

Підсумовуючи зазначимо, що означені проблеми в даний час неможливо вирішити без економічного стимулювання виробництва та експорту, потрібний механізм державної підтримки, який би забезпечив формування стійкого економічного інтересу, створення умов для виробництва конкурентоспроможної продукції, реалізація якої забезпечувала б до статні обсяги відтворення сільського господарства. При цьому, заходи державної політики регулювання ринкових цін, підтримки доходів виробників, мають поєднуватися з заходами підвищення доходів населення.

Висновки

1.Інституціоналізм як методологія міждисциплінарного наукового пошуку в теорії економічної науки виходить з позиції широкоаспектності суджень про соціально-економічні ринкові процеси. Існують дві різнопланові категорії — «інституція» й «інститут», які становлять методологічну основу інституціональної теорії, а також є невідємними, взаємозалежними атрибутами економіки і головне — ринку та механізмів його регулювання. Інституції є правилами, які впливають на поведінку учасників ринку, а інститут — організаційно-оформлена система правил і норм, які консолідовано у вигляді організації, закону, функції-правила.

.Розвиток ЗЕД АПК України передбачає створення умов, що забезпечуються розвинутою інституціональною системою, дають простір для здійснення господарської діяльності або запровадження державою обмежень. В регулюванні задіяні інституції й механізми ринку, які слід розглядати як систему взаємозалежних утворень, що формують інституціональну структуру впливів держави й ринку на поведінку субєктів ЗЕД. Перед інститутом регулювання стоять завдання формування середовища господарських взаємодій, у якому учасники ринку зможуть ефективно задовольняти потреби, забезпечуючи реалізацію власних інтересів і стабільність соціально-економічної системи суспільства.

.Зовнішньоекономічна сфера АПК — це складна система відносин, спрямованих на поєднання ресурсів аграрної сфери, праці, інфраструктури з метою функціонального забезпечення процесу виробництва-реалізації сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках. Функціонування експортерів в АПК є складним динамічним процесом і в національному масштабі все ще залишається кризовим, особливо в умовах сьогодення, незважаючи на сприятливі перспективи аграрного розвитку. Відсутність ефективного механізму поглинання ризиків перевиробництва, неадекватність спеціалізованого зовнішнього середовища замість матеріалізації вигід спричинили комплекс негативів.

.В умовах СОТ вітчизняна аграрна сфера перебуває у стані докорінних структурних і інституціональних трансформацій періоду становлення ринку, що зумовлює необхідність формування економічного інтересу ефективно господарювати на землі. Вирішальним фактором стимулювання конкурентоспроможності на зовнішніх ринках є ціна і ціновий механізм, застосовуваний державою для її регулювання. Ціна виступає джерелом формування доходів агровиробників, індикатором оцінки добробуту нації, тому проблема ефективності цінового механізму є фундаментальною по відношенню до формування економічного інтересу господарювання, виходячи з реалій сучасного аграрного розвитку.

5.Вплив інституцій та механізмів регулювання ЗЕД аграрних підприємств має пірамідальний характер, водночас здійснюючи вплив на господарську, соціальну, продовольчу і мотиваційну системи. Недієздатність інститутів і механізмів регулювання аграрного ринку унеможливлює високоефективний розвиток ЗЕД і породжує кризові явища. У звязку з цим існуюча інституціональна система може вважатися кризовою, а механізми регулювання ЗЕД — ситуативно-ефективними і недієздатними, що потребує постійного удосконалення його інституціональної структури.

6. В умовах СОТ підтримка сільського господарства означає надання дотацій, субсидій, преференцій товаровиробникам. Методологічно вона базується на можливостях держави, умовах і реаліях формування підвалин продовольчої й економічної безпеки нації. Рівень і мотиваційні пріоритети підтримки з боку держави актуалізуються під впливом обєктивних факторів формування цін і доходів виробників, виходячи із стратегічно-ситуативної розбудови означеного сегменту економіки.

. Ефективність ЗЕД вітчизняних підприємств АПК залежить від середовища взаємодії економічних агентів різних країн, яке формується інституціями та інститутами. Таке твердження випливає із досліджень теоретико-методологічних постулатів економічної науки, що характеризують природу і закони ринкового механізму. Вивчення можливостей і доцільності такої постановки питання дає підстави та зумовлює необхідність втілення результатів наукової праці в процесі пошуку методологічних підходів до оцінки й розбудови ЗЕД АПК в контексті інституціональної методології.

. Формування інституціональної системи і механізмів регулювання ЗЕД аграрних підприємств в Україні повинно спрямовуватися на: становлення конкурентоспроможного оптимально затратного сільськогосподарського виробництва і аграрного підприємництва, що є основою стабільної продовольчої безпеки, за рахунок: утвердження ринкових інституцій та інститутів, прийнятних для агровиробника-експортера; завершення реформаційних процесів, особливо щодо формування ринку землі та її капіталізації; зниження затратності й підвищення техніко-технологічної оснащеності галузі, особливо тваринництва; врахування інтересів виробників, особливо дрібнотоварних, при формуванні програм їхньої підтримки; формування розгалуженої зовнішньоекономічної інфраструктури; диференціації державного регулювання аграрних ринків за персоніфікованим підходом з урахуванням особливостей функціонування кожного з них.

. Концептуальні положення інституційного забезпечення розвитку інфраструктури ЗЕД вітчизняного АПК мають передбачати виконання наступних дій у напрямі: розвитку інститутів інфраструктури ЗЕД, в основу якого покладена пропаганда їх доступності для експортерів та імпортерів, на базі врахування національних особливостей, традицій товарного обміну; забезпечення структурної реорганізації існуючої інституційної бази формування маркетингових каналів збуту сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках в напрямі максимального врахування інтересів безпосередніх виробників; підвищення ролі держави у створенні інститутів зовнішньоекономічної інфраструктури на засадах пайової участі разом з виробниками аграрного продукту; забезпечення взаємодії обєктів інфраструктури ЗЕД з метою синхронізації розвитку маркетингових складників ринкового механізму.

. Протягом останнього десятиріччя рівень виробничого травматизму у сільському господарстві постійно знижується. Разом з тим, серед інших галузей АПК характеризується як один з найбільш травмонебезпечних, поступаючись лише вугільній промисловості. Рівень виробничого травматизму в АПК залишається вищим, ніж у будівельній та металургійній галузях чи на транспорті. Високим є ризик травмування і на механізованих процесах у рослинницькій та тваринницькій галузях сільського господарства. Імпульс до підвищення ефективності працеохоронного нагляду в АПК може дати створення Державної інспекції сільського господарства, яка буде здійснювати контрольно-інспекційні перевірки на підприємствах сільськогосподарського виробництва різних форм власності. Система управління охороною праці в аграрному виробництві повинна базуватися на сучасних інформаційних технологіях, а впроваджувати їх у практику виробничих відносин мають працівники зі сформованим працеохоронним світоглядом, на що слід спрямувати аграрні заклади освіти.

список джерел

1.Актуальні проблеми економіки АПК: кол. монографія / Уманський держ. аграрний ун-т. Кафедра економіки / Д.К. Семенда, О.І. Здоровцов. — Умань: Сочінський, 2011. — 345 с.

.Алексійчук В.М. Організація інформаційно-консультаційного забезпечення АПК України / П.Т. Саблук, В.М. Алексійчук, М. І. Асаула, Н.П. Брязгун, М.П. Вітковський, М.Я. Дем’яненко. — К., 2011. — 437 с.

.Апопій В.В. Внутрішня торгівля та АПК України: ефективність взаємодії: монографія / В.В. Апопій. — Л.: Видавництво Львівської комерційної академії, 2007. — 368 с.

.Апопій В.В. Внутрішня торгівля та АПК України: ефективність взаємодії: монографія / В.В. Апопій. — Л.: Видавництво Львівської комерційної академії, 2007. — 368 с.

.Бабак Ю.М. Економічні та організаційні методи удосконалення лізингу в становленні технічної бази підприємств АПК: автореф. дис… канд. екон. наук: 08.00.04 / Луганський національний аграрний ун-т. — Луганськ, 2011. — 20 с.

.Бабан Т.О. Конкурентоспроможність сільськогосподарських
підприємств на етапі вступу України до СОТ / Т.О. Бабан // Вісник ХНАУ ім. В.В. Докучаєва. Серія «Економіка АПК і природокористування», 2007 — Вип. №4 — С. 7-12.


.Бабенко Л.В. Формування і розвиток економічних взаємовідносин в олієжировому підкомплексі АПК: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.07.02 / Дніпропетровський держ. аграрний ун-т. — Д., 2003. — 20 с.

.Бабенко М.Д. Активізація і підвищення ефективності розвитку агропромислової інтеграції та кооперації в АПК регіону: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.07.02 / Дніпропетровський держ. аграрний ун-т. — Д., 2005. — 19 с.

10.Бабенко С.Г. Формування та розвиток аграрного ринку України / C. Г. Бабенко // Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2003 році. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. — 470 с.

11.Басовский Л.Е. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. Учебное пособие / Л.Е. Басовский. — М.: ИНФРА-М, 2009. — 260 с.

12.Башнянин Г. І. Політична економія. Навчальний посібник / Г. І. Башнянін, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. — К.: Вид-во Ніка-Центр Ельга, 2000. — 527 с. — С. 172-173.

.Білоусько Я.К. Формування ринків матеріальних ресурсів АПК / Г.М. Підлісецький, Я.К. Білоусько, Л.М. Будняк, М. І. Герун, А.Г. Данчук, П.А. Денисенко. — К.: Інститут аграрної економіки, 2001. — 427 с.

.Бєлявцев М. І. Інфраструктура товарного ринку / М. І. Белявцев, Л.В. Шестопалова. — К.: Центр навчальної літератури, 2012. — 416 с.

.Беренштейн Б.Л. Перспективи розвитку українського біржового аграрного ринку / Б.Л. Беренштейн, О.М. Третяк. — Режим доступу: www.nbuv.gov.ua.

.Благодатний А.В. Розвиток і вдосконалення фінансово-кредитного механізму АПК / А.В. Благодатний. — К.: ННЦ «Ін-т аграрної економіки», 2005. — 164 с.

.Бородіна О. Аграрна політика України: витоки, сучасний стан і нові можливості в контексті інституціоналізму та викликів глобалізації / О. Бородіна // Економіка України. — 2008. — №10. — С. 94-111.

.Ботвіна Н.О. Шляхи посилення конкурентоспроможності АПК на європейському продовольчому ринку / Ботвіна Н. — Режим доступу: www.nbuv.gov.ua.

.Бураковський І. Д. Оснащеність аграрного сектору АПК технікою та забезпечення ефективного її використання в умовах становлення ринкових відносин / І. Д. Бураковський, О.М. Гаркуша, І. В. Гончаренко, С.О. Тивончук, І. І. Червен / УААН; Інститут аграрної економіки. — К.: ІАЕ УААН, 2000. — 182 с.

.Бурлай Т.В. Критерії оцінки перспектив конвергенції перехідних економік / Бурлай Т.В. // Економіка і прогнозування. — 2012. — №1. — С. 55.

.Василенко О.П. Діловодство в системі управління підприємств АПК: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О.П. Василенко, Г.О. Коваленко, О.О. Поліщук. — Умань: Сочінський, 2009. — 194 с.

.веб-сторінка Організації ООН з питань продовольства та сільського господарства. — — Спосіб доступу: www.fao.org.

.Вергун М.Г. Транспортний процес в АПК: навч. посібник для підгот. фахівців ОКР «спеціаліст», «магістр» відповідних спец. напряму «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» у вищих навч. закл. ІІІ-ІV рівнів акредитації Мін — ва аграрної політики України / М.Г. Вергун / Житомирський національний агроекологічний ун-т. — Житомир, 2009. — 192 с.

.Виробнича інфраструктура первинної структурної ланки економіки в умовах переходу до ринку: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.01.01 / І. О. Кондаурова; Донец. нац. ун-т. — Донецьк, 2011. — 20 с.

.Вільямсон О.Е. Економічні інституції капіталізму: фірми, АртЕк, 2001. — 472 с.


.Вольчик В.В. Институционализм: вторичность нового мифа?
/ В.В. Вольчик // Экономический вестник Ростовского государственного университета. — 2013. — Т.1, №1. — С. 127-135. — — Режим доступу: www.ecsocman.edu.ru.


.Волкова І. М. Формування експортного потенціалу молокопродуктового підкомплексу АПК: автореф. дис… канд. екон. наук: 08.00.04 / Державний вищий навчальний заклад «Державний агроекологічний ун-т». — Житомир, 2007. — 20 с.

.Володін С.А. Наукові основи інноваційного провайдингу на прикладі наукоємної сфери АПК. — К.: Дія, 2008. — 112 с.

.Вольчик В.В. Природа и принципы качества экономических
институтов / В.В. Вольчик, С.В. Ракша //
Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. — 2009. — Вып.
31-1. — С. 25-31.


.Галузевий стандарт освіти з «Безпеки життєдіяльності». — Режим доступу: www.mon.gov.ua.


.Гальчинський А.С. Стратегія економічного і соціального розвитку України «Шляхом Європейської інтеграції» / А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, С.Г. Бабенко, Я.Б. Базилюк, Б.В. Буркинський. — Офіц. вид. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. — 416 с.


.Геєць В. І. Матеріали міжнародної наукової конференції: Інституційні трансформації та соціально-економічний розвиток / В. І. Геєць // Економічна теорія. — 2008. — №2. — С. 90-113.

.Герасименко Ю.В. Управління регіональними інвестиційними процесами в АПК: автореф. дис… канд. екон. наук: 08.00.03 / Національний аграрний ун-т. — К., 2007. — 21 с.

.Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія / Кер. авт. і наук. ред. Т.М. Циганкова. — К.: КНЕУ, 2003. — 660 с.

.Горбонос Ф.В. Кооперація в АПК: методологічні і методичні основи: Автореф. дис… д-ра екон. наук: 08.07.02 / Миколаївський держ. аграрний ун-т. — Миколаїв, 2005. — 34 с.

.Господарський Кодекс України. — Режим доступу: www.rada.gov.ua.

.Гриценко А.А. Институциональная архитектоника: предмет,
основные законы, методология / А.А. Гриценко // Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. — 2006. — Вып. 103-1. — С. 31-37.


.Губенко В. І. Механізм зовнішньоекономічної діяльності АПК: процеси, тенденції та розвиток / В. І. Губенко. — Біла Церква, 2012. — 261 с.

.Гуменна О.В. Виставкова діяльність в АПК: Дис… канд. екон. наук: 08.02.02 / Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» УААН. — К., 2005. — 206

.Гуменюк О.О. Оцінка ефективності функціонування інфраструктури ринку продукції АПК / О.О. Гуменюк // Інноваційна
економіка АПК. — 2009. — №3. — С. 23-28.


.Гусаков В.Г. Стратегия устойчивости развития АПК — продовольственная безопасность: / НАН Беларуси; Институт экономики. Центр аграрной экономики / В.Г. Гусаков. — Минск: Белорусская наука, 2008. — 514 с.

.Данилишин Б. Вступ до Світової організації торгівлі відповідає національним інтересам України / Б. Данилишин. — — Режим доступу: www.me.gov.ua.

.Данилишин Б.М. Збільшення обсягів зовнішньої торгівлі України після вступу в СОТ / Б.М. Данилишин. — — Режим доступу: #»justify»>.Двадцять мільйонів доларів кредиту надасть компанії UkrFarm Funding Limited ЄБРР // Україна молода. — 2012. — №86. — С. 2.

.Декрет Кабінету Міністрів «Про квотування та ліцензування експорту товарів». — Режим доступу: www.rada.gov.ua.

.Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». — Режим доступу: www.rada.gov.ua.

.Дем’яненко М.Я. Фінансові проблеми формування і розвитку
аграрного ринку / М.Я. Дем’яненко // Економіка АПК.
— 2007. — №5. — С. 4-13.


.Держава свідомо принесе сільське господарство у жертву СОТ. — Режим доступу: www.epravda.com.ua/publications/.


.Дмитрук В.О. .Добрунік Т.П. Підвищення конкурентоспроможності фермерських господарств регіонального АПК: автореф. дис… канд. екон. наук: 08.00.04 / Миколаївський держ. аграрний ун — т. — Миколаїв, 2008. — 20 с.

.Довідка щодо стану інституційного забезпечення інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні. — — Режим доступу: www.me.gov.ua.

.Доусон Л.Р. Комерційна дипломатія: торговельна політика і Право: Навч. посіб. / Л.Р. Доусон, М. Мальський, Е. Ван Дузер, М. Микієвич, Р. Чайту / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка; Центр торгівельної політики та права, Оттава. — 2-ге вид., доп. та перероб. — Л.: Астролябія, 2006. — 704 с.

.Драган І. В. Розвиток інноваційної діяльності підприємств олійно-жирового підкомплексу АПК: дис…. канд. екон. наук: 08.00.04 / І. В. Драган; Дніпропетр. держ. аграр. ун-т. — Д., 2008. — 207 с.

.Єранкін О.О. .Єріна А.М. Теорія статистики: практикум / А.М. Єріна, З.О. Пальян. — К.: — Тов-во «Знання», КОО, 1997. — 197 с.

.Жубржицька О.В. Економічне моделювання субнаціонального АПК / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України / А.С. Лисецький. — К., 2000. — 67 с.

.Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій». — — Режим доступу: www.rada.gov.ua.

.закон . — с. 527.


.закон.закон.закон.закон.закон.закон.законагропродовольчий зовнішньоекономічний вітчизняний продукція

Учебная работа. Інституційні механізми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків