Учебная работа. Характеристика культурно-побутового комплексу Франції
характеристика культурно-побутового комплексу Франції
Зміст
Вступ
1. Сутність, значення, особливості культурно-побутового комплексу Франції
2. Фактори та передумови розвитку культурно-побутового комплексу
3. Регіональні особливості розміщення культурно-побутового комплексу Франції
4. Екологічні особливості функціонування культурно-побутового комплексу Франції
5. Перспективи та проблеми розвитку культурно-побутового комплексу Франції
Висновки
список використаних джерел
Вступ
Площа — 547 тис. кв.км.
Населення — 60 млн. жит. (2008)
ВВП — 2,154 трлн. дол. (2008)
ВВП на душу населення — 30,1 тис. дол. (2008)
Франція входить у п’ятірку високорозвинутих держав світу. За розмірами території і населений вона належить до числа найбільш великих країн Європи. Франція знаходиться на 4 місці після США, Японії і Німеччини за обсягами ВВП, промислового виробництва і частки у світовій торгівлі і на третьому місці за масштабами банківської діяльності. На долю Франції припадає 17% промислового і 20% сільськогосподарського виробництва Західної Європи. Економіка Франції відрізняється могутньою індустріальною базою і диферсифікованим виробництвом з добре розвитими стратегічно важливими галузями (авіаракетобудування, енергетика, транспорт і зв’язок, агропромисловий сектор). З родовищ корисних копалин і найбільш значні запаси кам’яного вугілля, залізної руди, бокситів, газу, уранових руд, калійної солі [5, 185].
Важливе місце в економіці країни займають наукові дослідження та інформаційне обслуговування. Франція веде наукові дослідження за широким колом проблем: атомна енергетика, авіаційна техніка, устаткування засобів зв’язку, деякі види електроніки промислового призначення.
Серед країн ОЕСР Франція займає четверте місце за сукупними витратами на НДДКР, поступаючись США, Японії і Німеччині, і п’яте місце за обсягами витрат промислових фірм на НДДКР (після США, Японії, Німеччини і Великобританії). Витрати на НДДКР сконцентровані в невеликій частці галузей: 75% всього обсягу НДДКР у промисловості припадає на електроніку, авіаракетобудування і космічну промисловість, автомобілебудування, хімію, фармацевтику та енергетику, 19% — на частку галузей військово-промислового комплексу. У гой же час у таких галузях, як загальне машинобудування, металообробка, харчова промисловість та інші незначні витрати. Франція є третьою ядерною державою світу і залишається провідною західноєвропейською країною у сфері військового ракетобудування. Ракетоносій "Аріап" забезпечує лідируючі позиції країни в комерційних запусках космічних супутників цивільного і військового призначення. На частку якого припадає близько 50% світового космічного ринку.
культурний побутовий комплекс франція
1. Сутність, значення, особливості культурно-побутового комплексу Франції
Сучасний розвиток французької економіки обумовлено наступними основними факторами: впливом науково-технічного прогресу, ростом зовнішньоекономічних зв’язків і підготовкою країни до завершення формування Економічного і валютного союзу (ЕВС) у рамках ЄС. Ці фактори багато в чому визначили як структурну перебудову економіки країни в цілому, так і формування принципово нової матеріально-технічної бази товарів і послуг, стимулювали появу нових і модернізацію традиційних галузей французької економіки.
Зміни в структурі національної економіки йшли по лінії скорочення частки сільського господарства і обробної промисловості, переважного розвитку галузей машинобудування, хімічної промисловості і виробництва споживчих товарів тривалою користування. В результаті частка сільського господарства складає 2% у ВВН країни, будівництва — 8, торгівлі і товарних послуг — 25, фінансових і інших нетоварних послуг — 20 промисловості (у тому числі обробної) — 42%. (Частка продукції машинобудування в промисловому виробництві складає до 31%) [9, 176].
У Франції активно протікають процеси перебудови соціальної структури господарства, концентрації і централізації виробництва капіталу. сто найбільших компаній зосереджують понад 2/3 промислового виробництва. У ряді галузей монополізація виробництв наближається до максимуму. У чорній металургії дві найбільших компанії "Юнізор" і "Сасілор" зосередили 70% виробництва сталі!"Компанії дженерал делектрісіті" (КДЕ), "Томсон" — 50% виробництв електронного й електротехнічного устаткування, "Рено" і "Пежо" — майже усе виробництво автомобілів. "Пешіне-Южш Кюльмаш" ПЮК) і "Іметаль" — майже цілком зосередили у своїх руках виробництво і збут кольорових металів.
Процеси концентрації і централізації капіталу і перебудови економіки Франції відбуваються одночасно з процесом інтернаціоналізації виробництва і капіталу, що приводять до створення величезних за потужністю ТНК. Так, "Іметаль" поєднує 62 об‘єднання, що діють у 25 країнах світу. В автомобілебудівній компанії "Рено" — майже 45% виробляючих потужностей і 25% робочої сили зосереджені на закордонних підприємствах і т. ін.
Централізація капіталу на національному і міжнародному рівні привела до зміцнення цілого ряду французьких компаній у світовому виробництві. Хімічна компанія "Пешіне" перетворилася у світового лідера пакувальної продукції, поліграфічна фірма "Ашет" — провідного видавця журналів у світі, фірма "Кабль де Ліон" вийшла на перше місце у світі по виробництву електричних кабелів Електротехнічний Концерн "Томсон" зайняв перше місце у світі по випуску навігаційного устаткування для літаків, а в Європі — по виробництву побутової електроніки. "Іметаль" займає провідне положення за виробництвом свинцю, цинку, нікелю в промислових розвинених країнах. У Західній Європі компанії "Аероспасіаль" "Дассо-Бреге" зайняли відповідно перше і третє місця в галузі космічної промисловості. Сформувалися позиції французьких компаній серед найбільших корпорацій Західної Європи і світу. До списку найбільших компаній входять 8 французьких об‘єднань. Франція не тільки поступається провідним країнам США, Японії. ФРН, Британії за кількістю найбільших компаній, але і за величиною річних оборотів. Оборот перших десяти французьких компаній обробної промисловості складає близько 28% від обороту перших десяти американських і 45% німецьких, 6 французьких банків входять до числа 50 найбільших банків світу. Це "Креді агріколь", "Бан національ де Парі", "Креді Ліонне", "Сосьеті дженераль", "Груп кесс д’епарнь", "Компані фінансьєср де Паріба".
Банки активно беруть участь у діяльності промислових компанії через систему участі у володінні акціонерним капіталом, використовуючи в тому числі холдингові компанії, інвестиційні фонди. Особистий унікальний процес переплетення капіталу привів до того, що вся економіка сьогодні охоплена декількома фінансовими групами, що мають широкі міжнародні зв’язки. Це групи "Наріба", "союз", групи Ротшільде й Ампен-Шнейдеров. Фінансові рупи впливають на формування економічної політики. Інтереси найбільших компаній відстоює Національна рада французьких підприємців (Патронат), а також різні галузеві, міжгалузеві і регіональні організації підприємців, що є могутніми важелями тиску на уряд.
Активну роль в економіці країни відіграє дрібний бізнес. Дрібні середні підприємства зміцнили свої позиції в період 70-90-х рр. Дрібний сектор дуже рухливий. Приблизно 30% підприємницьких одиниць терплять крах через два роки, а кожне друге не дотягує до п’яти років. Число фірм, що терплять банкрутство, досить значне. Перешкодою діяльності нових компаній виступає недостатність накопиченого первісного й оборотного капіталу. Дрібний сектор в основному орієнтований на сферу послуг і торгівлю.
Функціонування економічної системи відбувається під могутнім впливом держави на відтворювальний процес. За ступенем розвитку Г’МК, що виявляється в активній участі держави в регулюванні і програмуванні економіки, у поширенні державної власності Франція значно виділяється серед найбільших промислово розвинутих країн. У 90-і рр. відбулася зміна основних напрямків економічної політики від дирежізму до неолібералізму, посиленню ролі ринку. великий вплив на економічну політику зробили зміни в розміщенні політичних сил на урядовому рівні, що, насамперед, проявилося у відношенні до державного сектора. У 1981 р. уряд соціалістів провів націоналізацію найбільших промислових компаній і 36 банків. Державний сектор став зосереджувати 28% виробництва і 16% зайнятих [6, 124].
Націоналізація сприяла модернізації і фінансовому оздоровленню даних компаній, дозволила уникнути переходу деяких фірм під контроль іноземного капіталу. Прийшов до влади блок правих і центристських партій у 1986р. який прийняв програму денаціоналізації 65 найбільших промислових, банківських страхових компаній. У приватний сектор були передані найбільші банківські групи "Паріба" і "Сосьеге дженераль", індустріальні гіганти "Сен-Гобен", "Компані дженераль д’електрисіте", фінансова компанія "Тівас", військово-промислова компанія "Матра", фінансова група "Сюез".
Державний сектор, що зберігається, занижує базові, інфраструктури і галузі обробної промисловості. У ньому забезпечується 70% виробництва енергії, він включає близько 60% транспорту і зв’язку, понад 80% авіа космічної промисловості, і 40% автомобілів і таке інше. Державний сектор є важливим інструментом економічної політики. Відновлення основного капіталу: забезпечення умов відтворення в багатьох галузях господарств безпосередньо стимулюється державою.
Регулююча роль держави знаходить своє яскраве вираження в державному програмуванні і плануванні, що отримало широкий розвиток у перші післявоєнні роки. З цією метою були створені офіційні організації, серед яких виділяється Комісаріат плану. Розроблені плани орієнтували французьку економіку до освоєння нових технологій, структурну перебудову, посилення науково дослідницьких робіт.
Держава активно бере участь у розвитку НДДКР. На її частку припадає попал половини загальнонаціональних асигнувань на науково-конструкторські роботи. Держава прагне ліквідувати існуючий розрив у науково-технічному потенціалі між Францією і іншими провідними країнами.
З другої половини 80-х рр. в економічній політиці уряду як пріоритет було висунуте питання, пов’язане зі створенням єдиного ринку ЄС. До них відносяться структурні перетворення, проведення системи оподатковування і соціального забезпечення відповідно до рівня Співтовариства. Структурні особливості господарства впливають на позицію Франції в питаннях інтеграції. Звичайно вона виступає за регулювання тих галузей, де її конкурентні позиції не високі.
Уряд скоротив державне регулювання економіки і стимулював приватний сектор. З цією метою було скасовано валютний контроль, контроль над цінами, знижені податки, збільшені пільги компаніям. Одним з важливих елементів економічної політики було стримування росту заробітної плати, завдяки чому споживчі витрати зберігалися на помірному рівні, а норма прибутку досягла рівня початку 70-х рр.
Під впливом НТР відбуваються істотні зміни в галузевій структурі господарства. Скоротилося значення промисловості, на частку якої припадає 26,7% ВВП (1980р. — 32%). У промисловому виробництві виросла частка продукції машинобудування (до 31%) головним чином за рахунок приросту в електротехнічній і електронній галузях і частково, у загальному машинобудуванні. Це структурне зрушення супроводжувалося скороченням частки і фактичного згортання виробництва в традиційних галузях. Однак у Франції залишається ще досить високою питома вага "старих" виробництв, продукції: яких не витримує конкуренції на світовому ринку з боку аналогічної продукції деяких західних і особливо "нових індустріальних країн". Велике місце займає харчова промисловість (12%). Таку частку має тільки Великобританія [8, 167].
За часткою продукції галузей машинобудування в промисловому виробництві Франція в цілому відстає від провідних країн. Найбільше відставання відзначається в галузях, що є носіями НТП і які забезпечують модернізацію виробничого апарата на базі новітньої техніки. Це, насамперед відбувається у виробництві верстатів, ряді галузей промислової електроніки і засобів інформатики, мікроелектронної техніки. На Францію припадає тільки 8,9% сукупного виробництва товарів передової технології одинадцяти найбільш розвинених країн (ФРН 11%, Великобританії — 7.8%). Вона значно відстає від провідних країн у виробництві металорізальних верстатів і ковальсько-пресового устаткування, поступаючись ФРН і Японії за загальним обсягом. Виробнича структура верстатобудування характеризується відносно низькою часткою прогресивних видів металообробного устаткування.
Провідне місце в структурі промислового виробництва займають загальне машинобудування (12%) та транспортне (10%). Автомобільна промисловість є однієї з основ національної промислової структури. Дві найбільші в країні компанії — приватна "Пежо, Сітроєн" і державна "Рено" забезпечують відповідно 4 і 5 відсотків світового виробництва легкових автомобілів. Французькі компанії займають друге місце у світі, після Японії, по випуску енергетичного устаткування для електростанцій. Франція залишається провідною силою у ракетній промисловості Західної Європи. Фірма "Аріанспейс" забезпечує лідируючі позиції країни в комерційних запусках супутників.
Перехід до енергозберігаючого типу виробництва, висока залежність від імпорту паливно-енергетичних ресурсів викликали переорієнтацію в енергетичній стратегії. Основна увага приділялася розвитку атомної енергетики, а також альтернативним джерелам енергії. Прискорений розвиток ядерної енергетики привів до помітної зміни структури виробництва електроенергії в країні. Якщо у 1973 р. АЕС вироблялося 8% всієї електроенергії, на ТЕЄ — 65% і на ГЕС — 27%, то на початку 2000-х років частка АЕС склала 80%, частка ТЕС знизилася до 7%. Розвиток ядерної енергетики дозволив підняти ступінь самозабезпеченості Франції в енергії з 25% у 1975р. до 50% у 1980 р. і до 62% у 2000 р. У міру запровадження в дію нових АЕС і виключення з експлуатації ТЕС на рідкому паливі, значно скорочувався імпорт нафти.
Франція — найбільший виробник сільськогосподарської продукції в Західній Європі. На долю сільського господарства припадає приблизно 4% ВВП і 6% самодіяльного населення країни, але воно дає 25% продукції в ЄС. Характерною рисою соціально-економічної структури є досить дрібні розміри господарств. Середня площа земельних угідь — 28 га, що перевищує відповідні показники багатьох країн ЄС. У землеволодінні відзначається велика роздробленість. Більш полонини господарств існують на власній землі. Провідною силою виробний і на виступають великі господарства. 52% сільськогосподарських угідь припадають на господарства розміром понад 5 га. що складають 16,8 % від їхнього загального числа. Вони забезпечують понад 2/3 продукції, займаючи пануюче положення у виробництві практично усіх галузей сільського господарства.
У сільському господарстві одержали поширення групові форми ведення господарства. Найважливіше місце серед них займають кооперативи, першу чергу, по використанню сільськогосподарської техніки. Кооперативи діють у всіх сферах виробництва. У виноробстві вони забезпечують 50% продукції, дають 30% овочевих консервів, понад 25% торгівлі м’ясом, понад 40% молочних продуктів. У середині 60-х р. з’явилися сільськогосподарські виробничі об‘єднання, які виникли як вираження прагнення дрібних і середніх виробників вистояти проти впливу великого капіталу [7, 204].
Керування сільським господарством здійснюється як через системи державних спеціалізованих органів, так і ряду змішаних суспільств, в основному галузевого великий вплив на вироблення структурної політики робить Європейський фонд сільськогосподарської орієнтації. Стимулюючі методи державного впливу використовуються як для розширення виробництва окремих культур, зміцнення структури господарств, так і скорочення надвиробництва.
Провідною галуззю с тваринництво, на частку якого припадає 2/3 вартості аграрної продукції, Франція є першим серед західних країн виробником ячменя і цукру, другим — пшениці, вина і м’яса. Традиційно відомі такі галузі, як виноградство, садівництво, устричний промисел.
Сільське господарство є високо індустріалізованою галуззю. За насиченістю технікою, використанню хімічних добрив воно поступається тільки Нідерландам, ФРН та Данії. Технічне оснащення, підвищення агрокультури господарств привело до підвищення рівня самозабезпеченості країни в сільськогосподарських продуктах. По зерну, цукру воно перевищує 200%, по вершковій олії, яйцям, м’ясу — понад 100%.
2. Фактори та передумови розвитку культурно-побутового комплексу
Для Франції характерний високий рівень концентрації і централізації виробництва і капіталу. Пануюче положення займають 10 фінансово-монополістичннх фуп. сто найбільших французьких компаній зосередили понад 2/3 промислових виробництв. До числа галузей з найбільшим рівнем концентрації відноситься виробництво енергоносіїв, засобів наземного транспорту, суде і авіакосмічної техніки, конторського обладнання і засобів інформаційного забезпечення, чорних і кольорових металів, а також синтетичних волокон. Причому в кожній галузі монопольне положення займають 2-3 фірми. У чорній металургії в результаті чисельних злиттів і поглинань сформувалася гігантська сталеварна державна компанія "Юзинор-Сасилор", що є провідним французьким виробником і експортером сталі. Вона забезпечує 70% виробництва сталі і більш 98% національного експорту у зазначеній галузі.
Найбільшими виробниками та експортерами електроніки й електротехніки у Франції є "Компані женераль д’єлектрісіте" і державна компанія "Томсон". На їхню частку приходиться 50% виробництва електронного й електротехнічного обладнання країни.
В автомобільній промисловості Франції, що відрізняється високим ступенем монополізації, профілююче положення, займають дві компанії: державна "Рено" і приватна "Пежо".
На ці дві компанії припадає майже все виробництво автомобілів, близько 93% продажу і майже 100% експорту.
Виробництво і збут кольорових металів у Франції майже цілком зосереджено в руках двох найбільших груп "Пешине-Южин-Кюльман" і "Іметаль". "Пешине" спеціалізується на виробництві алюмінію (близько 94% усього виробленого в країні алюмінію), а "Іметаль" займає одну з провідних позицій, у світі по видобутку свинцю, по виробництву цинку і нікелю, а також має сильні позиції у виробництві багатьох рідких металів, особливо урану, має філії в більш ніж 25 країнах світу.
В авіакосмічній промисловості провідні позиції займають державні компанії "Аероспас’яль" і "Снекма", а також приватна група "Дассо". Компанії "Аероспас’яль" і "Дассо" займаючі, відповідно перше і третє місця в авіакосмічній промисловій Західної Європи [9, 97].
Великі компанії з багатомільярдними оборотами виникли останнім часом у харчовій промисловості, будівництві, транспорті і торгівлі. Так, найбільшою харчосмаковою компанією Франції є БСН, що займає 1 місце серед харчосмакових компаній світу.
Процеси централізації капіталу в національному і міжнародному масштабах сприяли перетворенню ряду французьких компаній у світових лідерів окремих галузевих виробництв. Зокрема, хімічна компанія "Пешине" стала лідером пакувальної продукції, поліграфічна фірма "Ашет" — ведучим видавцем журналів, фірма "Кабль де Ліон" займає перше місце у світі у виробництві електричних кабелів, електротехнічний Концерн "Томсон" — перше місце у світі по випуску навігаційного устаткування для літаків, а в Європі по виробництву побутової електроніки.
Про зміцнення позицій французьких компаній свідчить і збільшення їхнього числа в списку ста найбільших компаній світу.
Якщо в 1961 р. їх було всього дві, то сьогодні їхнє число сягає восьми. Проте Франція поступається США, Японії, Німеччині і Великобританії як за кількістю найбільших компаній, так і за величиною їхнього обороту. Оборот перших десяти французьких компаній в обробній промисловості складає близько 28% від обороту перших десяти американських і 45% — перших десяти німецьких.
Активну роль в економіці країни грають малі і середні підприємства, що зміцнили свої позиції в період 70-80 років. На ці підприємства припадає більш 99% всіх існуючих у Франції фірм. Малі і середні підприємства переважають у сфері нефінансових ринкових послуг (83%), будівництві (близько 80%) і торгівлі (79,3%). У промисловості їхня частка значно менша — близько 36%. Виключення складають галузі по переробці сільськогосподарської продукції (57,9%) і виробництві товарів широкого вжитку (близько 69%).
Як і більшість інших розвинутих країн, Франція відрізняться розмаїтістю правових форм підприємницької діяльності. Комерційні підприємства у Франції утворюються у формах одноособового підприємства (більш 2/3 усіх малих і середніх підприємств), повного товариства, акціонерно-командитного чи командитного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерного товариства. Найбільш частіше зустрічається різновид правової організації компаній є акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. В основному цей сектор французької економіки орієнтований на сферу послуг і торгівлю. Так, наприклад, у сфері оптової торгівлі найбільш розповсюдженими формами підприємницької діяльності є товариства з обмеженою відповідальністю (44% усіх компаній), індивідуальні або приватні фірми (29%) і акціонерні товариства (22%).
Ефективність багатьох французьких малих і середніх підприємств забезпечується вузькою спеціалізацією, гнучкістю і маневреністю виробництва, а також охопленням високо точних новітніх галузей економіки. У таких галузях, як фармацевтика, виробництво точних приладів і інструментів, малі і середні підприємства дають біля половини обороту галузі.
Разом з тим саме цей сектор економіки піддається негативним впливам ринкової кон’юнктури. 30% підприємницьких одиниць, що реєструються, терплять крах вже через два роки, а кожне друге не дотягає до п’яти років. Розглядаючи слабкі сторони малих і середніх підприємств, слід зазначити їх велику фінансову уразливість, недостатнє знання внутрішнього ринку і запізнювання в освоєнні зовнішніх ринків.
Найбільш уразливими є індивідуальні підприємства в сфері торгівлі, більш міцні позиції — малих і середніх підприємств у промисловості. Але разом з тим щорічно число малих і середніх підприємств збільшується більш ніж на 10%, що в остаточному підсумку перевищує число банкрутств.
Експортна діяльність малих і середніх підприємств має дуже скромні показники. Більш 60% підприємств даної категорії або взагалі не займаються подібною діяльністю, або експортуючі, украй незначну частину своєї продукції. Проте французький уряд робить дуже відчутну підтримку експортному виробництву. Створюються спеціальні фонди сприяння, виділяються середньострокові і довгострокові кредити па пільгових умовах при досягненні цими підприємствами визначеного розміру експорту. Для подолання труднощів, пов’язаних з експортною діяльністю, багато підприємств поєднуються для спільного вивчення ринку, а також йдуть по шляху створення спільних підприємств із партнерами з тієї країни, куди направляється продукція.
Головною особливістю національної економіки Франції є значна питома вага державного сектора. Націоналізовані фірми мають юридичну форму акціонерних товариств, їхні акції належать державі чи безпосередньо через націоналізовані банки і фінансові організації.
Державні компанії діють переважно в автомобілебудуванні, авіакосмічній, електронній, хімічній, нафтогазовій промисловості, чорній металургії, тобто в галузях, якщо мають його ключове значення для економіки країни, або в галузях, що вимагають великих інвестицій і в яких приватні компанії не можуть забезпечити достатню норму прибутку для розширеного відтворення.
У промисловості діють 446 державних компаній, головним чином у чорній і кольоровій металургії, хімії, машинобудуванні, у сфері транспорту і зв’язку — 194 компанії, в енергетиці — 32 компанії, у фінансовій сфері — 280 компаній. Як правило, державні компанії відрізняються значним рівнем концентрації виробництва, високою продуктивністю праці та активною зовнішньоторговельною діяльністю [7, 95].
У Франції історично склалося три основних типи державних підприємств.
Перший це організації, що не входять безпосередньо до складу державних компаній, але управляють ними в звичайному адміністративному порядку і діють в рамках державного права. Це насамперед установи пошти і зв’язку, національні видавництва, лікарні, депозитні каси і т. іп.
Другий тип — це компанії, капітал яких практично належить державі, але діяльність яких підпадає під дію приватного права. До них можна віднести компанії по дослідженнях у сфері видобутку і переробки нафти, по управлінню аеропортами Парижа, морськими портами і т.п.
Третій тип — це компанії так званої змішаної економіки, у яких державі належить контрольний пакет акцій. На їхню частку припадає понад половина усіх підприємств державного сектора.
Іншою відмітною рисою економіки Франції є її широко диверсифікована система державною регулювання, що включає індикативне планування. При цьому втручання держави в економічне життя послідовно підсилювалося протягом декількох десятиліть. Так, наприклад, на рубежі XIX — XX ст. частка державних витрат у ВВП складала 10 — 15%, а в 90-і рр. — більш 45%. Основні функції у даній сфері покладені на Міністерство економіки, фінансів і бюджету, що визначає і координує економічну політику Франції.
Одним з головних інструментів впливу на французький ринок є бюджетне регулювання, що включає проведення відповідної податкової політики і виділення засобів на реалізацію конкретних цільових програм.
Держава за допомогою системи оподатковування забезпечує не тільки дохідну частину бюджету країни, але і практичну реалізацію офіційних пріоритетів щодо розвитку національної економіки.
У структурі фінансово-кредитної системи Франції прийнято виділяти шість категорій кредитних установ: банки, банки взаємного і кооперативного кредиту, фінансові спілки і спеціалізовані фінансові інститути. Усі кредитні установи об‘єднані в єдину професійну організацію — Французьку асоціацію кредитних установ.
Провідне місце в сучасній структурі кредитної системи Франції займає банківський сектор, на частку якого припадає близько 70% сукупного балансу кредитних установ.
Банківська система Франції представлена більш ніж 400 банками. Крім цього в країні діє ціла мережа філій іноземних банківських установ. Шість французьких банків входять до числа 50 найбільших банків світу. Це "Креди агриколь", "Статус центрального байку належить Банку Франції. Однієї з основних його функцій є кредитування Казначейства і виконанпя розрахункових операцій для уряду. До обов’язків Банку Франції входить також рефінансування та організація грошово-кредитного регулювання економіки.
З погляду правового синусу банки Франції поділяються на дві великі групи. Перша так звані кредитно-фінансові установи, що складають у Французькій асоціації банків (ЛФБ) (комерційні або акціонерні товариства, командитні товариства або колективного суспільства). У її рамках відбувається вироблення колективних трудових угод для працівників усієї галузі.
Друга — кооперативні банки, каси взаємодопомоги, народні банки і т. ін. їхній статус трохи відрізняється від установ першої групи.
Головними гігантами банківської справи у Франції завжди вважалися три банка "них припадає значна частина всіх операцій у Франції. Вони мають у своєму розпорядженні розгалужену мережу віддалень (22% всіх операційних відділень країни і 30% банківських службовців що зайняті у цих трьох банках), активно працюють на світовому банківському ринку. На їхніх рахунках знаходиться 27% сукупних коштів, вкладених в усі французькі банки. Проте у лютому 1999 р. з’явилася банківська група "Сос’єте Женсраль" — "Парта", що заявила про себе як сама велика у Франції і третя за величиною у Європі.
Крім цих трьох гігантів у так звану категорію великих банків загальної спрямованості входять такі банки, як "Індосюез", "Паріба", "Креди Франс" і входить також група автономних дрібних регіональних банків "Креди дю нір".
Близько 60 банків мають статус регіональних і місцевих банків. Вони діють в одному чи декількох регіонах Франції, надають послуги головним чином малим і середнім підприємствам, працюють із приватними вкладниками.
Порівняно невелику групу (близько 40) складають банки, що надають кредити для операцій з нерухомістю. Специфіка діяльності подібних банків зближає їх з фінансовими компаніями, проте на відміну від них їм дозволяється також вести операції за поточними рахунками.
Іншою специфічною групою є група так званих торгових банків (близько 20), чия діяльність зв’язана головним чином з ринком капіталів і капіталовкладеннями. Вони займаються міжбанківськими угодами, торгівлею цінними паперами, рухомим майном і т. ін.
І, нарешті, біля сорока банківських установ представляють по своїй суті банківські філії ряду найбільших промислових, торгових і страхових компаній Франції, яким вони фактично і належать. У ту групу також входять кооперативні банки, що належать різним об‘єднанням, що діють у загальнонаціональному чи регіональному масштабі, що мають схожий статус. Крім цього народні банки, ощадні каси, каси взаємодопомоги і т. ін. На кооперативні банки припадає 60% всіх операційних відділень, близько 30% загального обсягу поточних внесків і 24% кредитів національної економіки.
Саме до цієї категорії банківських установ відноситься найбільший Процес переплетіння фінансового капіталу з промисловим, привів до появи фінансово-промислових груп, що роблять вплив як на формування економічної політики країни, так і на її міжнародні зв’язки. Так економіка Франції охоплена декількома фінансовими групами, у число яких входять "Паріба". "Сюез", групи Ротшильдів і Ампеннейдерів. Інтереси найбільших компаній відстоює Національна рада французьких підприємців (Патронат), а також різні галузеві, міжгалузеві і регіональні організації підприємців, що є могутніми важелями тиску на уряд.
Найбільш характерними є зв’язки між фінансовими групами і концернами в рамках Єдиного внутрішнього ринку.
У Франції утворився навіть цілий промисловий трикутник Париж-Лілль-Страсбург, у якому виникла серія змішаних франко-бельгійських, франко-голандських і інших європейських підприємств. Успішно реалізований і цілий ряд європейських проектів — будівництво енергосистеми: ЄЄ, нафтопроводу Марсель-Страсбург-Бонн, будівництво залізничного тунелю під Ла Маншем та ін [12, 39].
3. Регіональні особливості розміщення культурно-побутового комплексу Франції
На початку 1980-х років на стан французької економіки, як на господарства і інших промислово розвинутих країн, значний вплив зробила американська валютно-фінансова політика, виражена в істотному завищенні курсу долара. Це призвело до росту торгового дефіциту Франції (приблизно 1/3 французького імпорту оплачувалася в доларах), що склав у 1981 р. — більш 92 млрд. франків. Різко погіршився платіжний баланс країни, похитнулися позиції франка, що поряд з італійською лірою і бельгійським франком перетворився в одну із самих слабких європейських валют.
Криза обумовила ріст безробіття і цін на споживчі товари, загострилися соціальні проблеми. Значно підсилилися опозиційні настрої, що призвело до перемоги на президентських і парламентських виборах у 1981 р. блоку лівих сил. Президентом Франції став лідер соціалістів Миттеран. Протягом першого року нова адміністрація провела більш 200 реформ. У першу чергу був підвищений рівень мінімальної заробітної плати, на 40 — 50% збільшені розміри пенсій.
Серед найважливіших реформ, проведених лівими, на перше місце можна поставити законвеликих промислових груп: "Пешине-Южин-Кюльмаи" (кольорова металургія і хімія), "Рон-Пуленк" (хімія), "Компані женераль д’електрісі" (електроенергія), "Томпсон-Брандт" (електроніка, електротехніка), "Сент-Гобен-Понт-а-Мусон (виробництво скла і будівельних матеріалів), а також два сталеливарних трести — "Сесілор" і "Юзінор", виробництво озброєнь у компаніях "Дасо" (авіабудування) і "Матра" (ракетне озброєння). В результаті цієї реформи Франція стала власником самого великого серед капіталістичних країн державного сектора, у якому було зайнято приблизно 25% промислових робітників. Цей сектор забезпечував 1/4 всього експорту, 1/3 випуску промислової продукції. На його частку припадало 85% виробництва авіаційної і космічної промисловості, 80% — чорної і близько 70% — кольорової металургії, майже половина виробництва хімічної і третина — скляної промисловості [8, 86].
На фоні проведення активної промислової політики, уряд Франції важливе значення надав контролю за розповсюдженням кредиту. Тому у власність держави перейшли 36 комерційних і ділових банків (сума депозитів кожного з них перевищувала 1 млрд. франків), а також дві найбільші фінансові групи "Пзріба" і "С’юез", які представляють собою великі фінансові імперії, під контролем яких знаходилося більш сотні промислових компаній і найбільших установ. Частка державного сектора в сфері фінансування і кредиту склала 95%. Це дозволило банківські засоби більш ефектно використовуватися для надання допомоги промисловості. Для ряду галузей були надані пільгові процентні ставки по кредитах. У 1982 році за такими ставками, було виділено 44,5% від загального обсягу кредитів. Нерідко державні органи давали вказівки надавати пільгові кредити конкретним підприємствам націоналізованого сектора, шо відіграло певну роль у його оздоровленні.
Перебудова виробничої структури Франції на початку 80-х років спиралася не тільки на націоналізований сектор, але і на створення значного числа порівняно невеликих приватних підприємств, що використовували новітні технології. Їхнє фінансування і пов’язаний з ними ризик повинні були взяти на себе націоналізовані банки.
Успіх реформ лівих багато в чому залежав від збереження досить високих темпів економічного росту. По оцінках експертів реформ, тільки щорічне 3% -відсоткове зростання економіки дозволило б заново профінансувати перебудову і підтримати досягнутий рівень життя. Проте перехід до політики дефляції та зменшення грошової маси в обороті шляхом часткового її вилучення у 1983 році викликало зниження економічного росту до 0,7%. Цей факт був використаний опозицією для переходу до "наступу".
Постійній критиці стала піддаватися політика централізованого управління кредитом. Велику частину прибутку підприємці стали вивозити за кордон. Навесні 1983 року могутній економічний і політичний тиск на Францію стали проводити США і Німеччина з метою змусити французький уряд відмовитися від політики обмеження влади монополій.
У цих умовах у політиці лівого уряду відбулися серйозні зміни. Була прийнята "програма з десяти пунктів", яка стала називатися "Планом Делора". основу його складав режим "твердої економії". Головною метою "плану Делора" було оголошене скорочення зовнішньоторговельного дефіциту, а продовження соціальних реформ ставало справою другорядної важливості. Передбачалося збільшення податків, була оголошена примусова позика, заморожені асигнування па соціальні потреби, збільшена плата за лікарняні місця, проїзд у транспорті, комунальні послуги і т.п. В результаті річний споживчий попит був урізаний на 65 млрд. франків. Одночасно зменшилася частка старих збиткових підприємств, до фінансування державного сектора став залучатися приватний капітал.
Усе це дозволило трохи стабілізувати економіку Франції. У 1984 році її економічний ріст склав 1,75%, у 1985 р. — 2%. Країна домоглася серйозних успіхів в економи енергії. Однак необхідною трипроцентного росту досягти не удалося. Крім того, відновився ріст безробіття, що до березня 1986 року склав 2587 тис. чоловік. Лівий блок став позбавлятися підтримки виборців, і на виборах, що відбулися у 1986 році виборах більшість отримали консерватори. Був сформований новий уряд на чолі з Жакам Шираком, що став згодом (1995 р.) президентом Франції [9, 146].
Новий уряд розробив програму найбільшого сприяння приватному капіталу, причому головним її направленням стала денаціоналізація. Необхідність денаціоналізації визначалася наступними причинами.
По-перше, перехід націоналізованих підприємств у лоно приватного бізнесу повинно було покласти кінець втручанню держави у вироблення стратегії фірм, відновити їхню здатність гнучко пристосовуватися до ринкової кон’юнктури, що зміниться.
По-друге, переплетення капіталів, що припускає інтернаціоналізація господарського життя, зручніше організувати між приватними компаніями, чим між підприємствами з різною формою власності.
По-третє, збільшення числа дрібних акціонерів повинно було закласти основи "народного капіталізму", прищепити населенню почуття співвласника засобів виробництва.
Розвиваючи це положення Ширак заявив, шо "приватизація є справжньою націоналізацією", оскільки падає Право кожному громадянину брати участь в економічному житті.
За п’ять років в руки приватних власників було передано 65 державних і напівдержавних підприємств. У їхньому числі найбільші промислові групи, банки, страхові компанії, телевізійні програми "ТФ-1", рекламне агентство "Гавас" та інші. Загальна вартість активів, що підлягали денаціоналізації, оцінювалася в 200 млрд франків. Разом з тим на відміну від тетчеровського варіанта реприватизації (Великобританія) уряд Шираку залишив недоторканою державну форму власності підприємств у таких галузях, як виробництво і розподіл електроенергії, газопостачання і телекомунікації.
другим напрямком трансформації господарського механізму стало скорочення оподатковування. Було вирішено велику частину доходів передати у безпосереднє розпорядження господарських одиниць, що розширювало волю приватного підприємництва й індивідуальну ініціативу. Так, у 1987 році сума податкових надходжень скоротилася на 15 млрд. франків, а за період з 1988 по 1991 р. — ще на 45 млрд франків [9, 87].
Останньою частиною ліберальних реформ була дерегламентація різних сфер економічної діяльності. З початку 1987 року усі підприємства промисловості і сфери послуг отримали Право самостійно встановлювати ціни на свою продукцію, орієнтуючись на ринкові умови. Регламентації підлягали лише ціни на книги і медикаменти, тарифи на світло, газ і залізничний транспорт. Був передбачений ряд заходів щодо усунення втручання держави у функціонування кредитної системи, проведена поступова приватизація кредитних установ, ліквідовані привілеї при користуванні кредитом.
За короткий термін новий уряд підготував приблизно 30 "законопроектів, що позитивно вплинули на стан розвитку економіки Франції в другій половині 80-х років. У 1986 — 1989 р. у країні спостерігався значний економічний підйом. Щорічний приріст валового внутрішнього продукту склав в середньому близько 3%, а промислового виробництва — 4%. Капіталовкладення за цей період збільшилися на 50%, що обумовило швидке розширення ряду базових галузей: автомобілебудування, хімічної і паперово-картонної промисловості, верстатобудування і т.д.
Проте до початку 90-х років фактори росту вичерпали себе. Перші ознаки уповільнення підйому намітилися вже до 1990 року. Навесні 1992 року через різке зменшення інвестиційного попиту підприємств, уповільнення росту особистого споживання населення та експорту продукції в європейські країни криза ще більш підсилилася.
Восени 1992 р. економічна ситуація в країні знову погіршилася через зниження світових цін на деякі товари експорту.
До середини 1993 року ситуація в економіці була, на думку багатьох фахівців, гіршою, ніж у розпал кризи 1974 — 1975 років і 1980-1983 років. Французькі підприємці констатували, що рівень замовлень на готову продукцію і перспективи її реалізації були нижчими, ніж у попередні кризові роки. За розмірами недовантажень виробничих потужностей положення було подібне публікації у 1974 — 1975 роки.
Починаючи з 90-х років зростав рівень безробіття, який на кінці 90-х рр. склав 12,5% економічно активного населення.
З кінця 1993 року економічна ситуація стала поліпшуватися. Урядом було розгорнуто програму пожвавлення економіки, що передбачало, зокрема, розширення громадських робіт, житлове будівництво, заходи для стимулювання зростання виробництва і запобіганню росту безробіття. Була змінена кредитно-грошова і валютна політика. Маневрування дисконтними ставками дозволило зберегти курс франка стосовно німецької марки. Валютні резерви Банку Франції поповнилися. Національний Для боротьби з безробіттям була започаткована державна позика, що зібрала 110 млрд франків. Вжиті бюджетні заходи дозволили створити нові робочі місця, фінансувати проекти по тимчасовому працевлаштуванню і навчанню молоді.
Ще кінця 80-х років у Франції почалася реалізація однієї з найбільших у Західній Європі програм приватизації конкурентоздатних державних підприємств. В 1993 році, у результаті приходу до влади правоцентристського уряду на чолі з президентом Ж. Шираком. програма приватизації торкнулася самих прибуткових і головним чином великих компаній. Серед них — один з трьох найбільших банків — "Концерн "Рон-Пуленк", продаж яких принесла скарбниці 43 млрд. франків. Під програму приватизації також потрапили всі три основні страхові корпорації: "ЮАП", "І АП" і "АГФ". І якщо дві перші були приватизовані на національній основі, те остання потрапила під іноземний контроль. Уряд лівої більшості поки відмовився від планів приватизації "Ер Франс", здійснивши при цьому лише часткову приватизацію "Франс телекому" шляхом емісії додаткових акцій. Це рішення пов’язане насамперед із процесом лібералізації телекомунікаційного сектора, а також і з масовим припливом на ринок нових товарів і послуг.
Нинішній етап приватизації характеризується пріоритетом фінансово-бюджетних підходів і свідчить про зближення стратегії різних політичних партій у сфері державної власності. З іншого боку, держава виявилася не в змозі протистояти стихійній хвилі поглинань національних компаній іноземними інвесторами.
4. Екологічні особливості функціонування культурно-побутового комплексу Франції
Близько 15 років тому у Франції, а також у Прибалтійських країнах почали повертатися до натурального виробництва, відмовлятися від хімічних добрив та пестицидів і продукція з таких ферм знаходить широкий попит особливо серед більш заможних верств населення. Нині екологічна політика Франції спрямована на розробку адекватної правової системи, що передбачає досягнення необхідних результатів з максимальною ефективністю, розробку організаційно-правових засобів відповідальності у сфері забруднення навколишнього середовища. У чинному законодавстві правове регулювання у сфері охорони навколишнього середовища опосередковано цілим факторів, як якість життя, рівень екологічної свідомості і освіченість населення та ін.
Проведена велика робота щодо розробки стандартів на виробничо-технологічні процеси і устаткування, які сприяють попередженню забруднення атмосфери, вод, землі.
Такі стандарти отримали назву "найкраща з існуючих, технологія контролю забруднень". Головний зміст екологічної політики Франції — зупинити подальшу деградацію якості навколишнього середовища, відновити її первісний стан. При розміщенні нового виробництва, або збільшенні об’ємів на існуючому, перевага віддається варіанту, де негативний вплив на оточуюче середовище буде найменшим, а інвестиції — найбільш ефективними.
При розробці економічної політики виходять з опору на якісні критерії об‘єктів навколишнього природного середовища, залишаючи на другому місці пошук найбільш жорстких стандартів протизабруднюючої діяльності. На думку французьких екологів, при екологічній експертизі будь-якого нового чи старого підприємства оцінку необхідно здійснювати у широкому діапазоні його впливу на навколишнє середовище в цілому, маючи на увазі стан земель, вод, повітря, системи комунікацій, і реакційних потреб населення. У французькій екологічній політиці забруднення навколишнього середовища розглядається як один із багатьох компонентів комплексного аналізу змін екології і соціально-економічного розвитку.
Створено також Організацію з розвитку нових енергетичних і промислових технологій, включаючи екотехнології при Міністерстві зовнішньої торгівлі і промисловості. Французький підхід до екологічної політики щодо розроблення стандартів здоров’я додатково обмежує розширення виробництва окремих галузей промисловості і підприємств. Плани розвитку виробничих потужностей з урахуванням навколишнього середовища розробляються в процесі публічних дискусій і переговорів між промисловими фірмами і місцевими органами. характерна особливість японського підходу до природокористування — система компенсацій за збитки від забрудненого середовища, які виплачуються промисловими фірмами-забруднювачами. широко використовується принцип нульового екстенсивного зростання і основну продукцію одержують за рахунок удосконалень і раціоналізації. Дякуючи належній організації охорони оточуючого середовища, поряд з іншими сприятливими умовами життєдіяльності, в Франції спостерігається помітне зростання середньої тривалості життя.
Третини з 290 видів тварин і рослин на території Франції загрожує загибель. Такий один з висновків міжнародного дослідження про біологічну різноманітність, проведеного в 27 країнах-членах Євросоюзу, результати якого передані брюссельській Єврокомісії для узагальнення.
Експерти оцінили ступінь збереження видів відповідно до Європейської директиви про природні зони проживання /Хабитат-директиви/ від 1992 року, направленою на збереження біологічної різноманітності на континенті.
Для аналізу співробітники паризького Національного музею природної історії відібрали 291 вид, зокрема 200 тварин, а також 132 типи навколишнього середовища: лісовий і польовий, водний і вологий, морський і прибережний, степовий і скелястий [8, 97].
"Цей відбір представляє все багатство біологічної різноманітності Франції, — підкреслив директор музею Жак Трувійе. Птахам присвячена окрема європейська директива.
За словами директора музею, виведення дослідження — "абсолютно поганою. 33% вивчених видів, згідно прийнятій в Брюсселі шкалі, знаходяться в "червоному полі, тобто їм загрожує зникнення.
Так, швидко скорочуються популяції і ареали мешкання раку з білими клішнями унаслідок забруднення проточних вод, великого хомяка в Ельзасі і норки в Центральному масиві через прокладення нових автострад, метеликів через зникнення певних лугових квітів.
Отримані у Франції результати в цілому відповідають "Червоній книзі" Усесвітнього союзу по охороні природи. Найбільша небезпека загрожує вологим зонам і видам, що мешкають в них, які поступово деградують.
Не чекаючи висновків з Брюсселя, французьке Міністерство екології має намір в найкоротші терміни визначити пріоритети, щоб вчасно перешкодити зникненню видів. "Необхідно діяти швидко, — підтверджує Трувійе. — Адже одного разу зниклий вигляд вже неможливо відновити.
В недалекому майбутньому світова столиця моди і кохання, Париж, має всі шанси перетворитися на світову столицю електромобілів. Це стане можливим з запуском у вересні 2011 програми оренди електрокарів — Autolib, яка буде доступна для всіх парижан. Автомобільна свобода по-паризькі, а саме так розшифровується назва програми (Autolib = automobile + liberté), отримала солідну підтримку у вигляді інвестицій в розмірі 131 млн. доларів від французького мільярдера Вінсента Боллоре. Програма дасть можливість кожному парижанинові в будь-який зручний для нього час взяти на прокат електромобіль. Смілива задумка паризької мерії дозволить вирішити численні транспортні проблеми французької столиці та знизити викиди вуглекислого газу як мінімум на 22 тис. тонн на рік [9, 142].
Проект Autolib функціонуватиме за принципом аналогічної програми з прокату велосипедів — Velolib, яка зі змінним успіхом працювала протягом останніх трьох років. Та й взагалі паризьким пішоходам і велосипедистам гріх скаржитися, адже починаючи з 2001 року міська влада регулярно їх балує численними "зеленими" програмами, які дозволили скоротити транспортне навантаження приблизно на 25%.
У рамках програми планується закупівля 3000 електромобілів, які можна буде взяти на прокат, як мінімум на півгодини, і залишити на будь-якому з 1000 місць для паркування безпосередньо в Парижі або його околицях.
Спеціально для амбітного екопроекту французька компанія Bolloré у співпраці з італійською дизайнерською фірмою Pininfarina розробила концептуальну модель електромобіля Bluecar. "Блакитний" електрокар, який з 2005 року красувався в численних автомобільних салонах, в 2011 нарешті добереться до кінцевого користувача.
На відміну від більшості електромобілів блукари оснащені не літій-іонними акумуляторами, а літій-полімерними, які відрізняються більшою стійкістю до перепадів температур і цілим технічних та екологічних переваг.
Для їхньої підзарядки, якої повинно вистачити приблизно на 250 км, знадобиться близько 4 годин. П’ятидверний хетчбек оснащений також сонячними батареями, розміщеними на даху. Довжина автомобіля складає 3,65 м, ширина — 1,72 м, висота — 1,60 м, а обсяг багажника — 200 л. Потужність двигуна в 50 кВт дозволяє розганятися від 0 до 60 км/год за 6,3 секунди, а максимальна швидкість складає 130 км/год.
Тепло з паризького метро допоможе обігріти 17-квартирний житловий будинок у центрі французької столиці. Громадська будівля, розташована на знаменитій вулиці Бобур поблизу Музею Помпіду, перебудовується по останній екологічній моді. Експеримент задуманий агентством Paris Habitat, яке є найбільшим власником соціального житла в столиці Франції. Сам будинок розташований прямо над станцією метро "Рамбюто".
Калорії, які випромінюють пасажири (приблизно 100 Вт на одного парижанина), а також тепло, вироблене поїздами, дозволять цілий рік підтримувати в коридорах будівлі постійну температуру на рівні 14-20˚C. Повітря буде просто викачуватись з метро і подаватися в труби як доповнення до системи централізованого опалення.
За словами представника агентства Paris Habitat, перехід, по якому щодня проходить велика кількість людей, виявився дуже доречним, оскільки дозволить не будувати нові сходи або змінювати вигляд станції спеціально під проект.
У Paris Habitat на систему, яка підготовлена в рамках заходів з реконструкції житла, покладають ще одну надію: вона буде виділяти в навколишнє середовище на третину менше вуглекислого газу, ніж звичайна котельня, пов’язана з теплоцентраллю.
Тендер на участь в експериментальному проекті стартує в кінці року, робота над системою почнеться в 2011-му.
Подібні системи "нульового" або "пасивного" обігріву будівель, в яких джерелами тепла стають люди і працюючі електроприлади, вже діють у деяких країнах. Наприклад, у США це торговий центр Mall of America (штат Міннесота), де тепло покупців використовується для обігріву будинку протягом зими. У Стокгольмі тепло пасажирів метро використовується для нагріву резервуарів з ґрунтовою водою. Потім нею обігрівається 13-поверхова офісна будівля в 100 м від цих резервуарів. А в Гельсінкі готується запуск проекту відводу надлишкового тепла від комп‘ютерів у великому дата-центрі для обігріву сусідніх будинків.
Тим не менш, на конвеєр подібну затію парижани ставити не поспішають. Витрати на побудову системи "доставки" тепла з-під землі в будинки поки що дуже великі.
Особливе вуличне покриття включає блоки з сенсором, мікрочіпом і генератором. Сенсор уловлює і передає енергію кроку людини на генератор, а той виробляє електричний струм. Сполучені в єдину мережу подібні блоки здатні забезпечити освітлення багатолюдних вулиць і площ.
Спочатку подібний блок був розроблений ентузіастами для танцювального майданчика одного з нічних клубів голландського Роттердама. Успіх нового генератора електрики був настільки значним, що розробкою зацікавився ряд великих фірм.
Зараз подібними блоками замостили частину вулиць в Тулузі з метою отримання енергії від людської ходьби.
5. Перспективи та проблеми розвитку культурно-побутового комплексу Франції
Економіка Франції глибоко інтегрована у світове господарство. У 90-их роках французьким компаніям вдалося трохи збільшити свого частку у світовому експорті (6,5%) і скоротити в імпорті. Сьогодні зовнішня торгівля виступає серйозним фактором економічного зростання. На експорт іде близько 1/5 її кінцевого продукту (1970 р. — 19,4%). По обсягу експорту Франція поступається у Західній Європі тільки ФРН. структура французькою експорту має деякі особливості. В експорті більш високу питому вагу мають сільськогосподарські товари і сировина — 20%. Нині у зовнішній торгівлі країни лідируюче положення займає експорт машини та устаткування. Найбільша питома вага в цій групі світової торгівлі займає цивільна авіатехніка, електротехнічне устаткування, комплект не устаткування для будівництва великих промислових об‘єктів, різні види озброєння. У 90-і роки позиції Франції в торгівлі багатьма видами машинобудівної продукції помітно ослабнули. Зокрема знизилася частка у світовому експорті легкових автомобілів, конторського устаткування та обчислювальної техніки, спеціального промислового устаткування, верстатів, електроприладів. Це значною мірою визначається особливостями галузевої структури господарства і характером її спеціалізації в міжнародному розподілі праці, а також зниженням конкурентоздатності промисловості. В той же час по експорту авіаційної техніки, локомотивів, вагонів Франція займає друге місце: автомобілів, хімічних товарів — третє, а по експорту військової техніки і озброєння Франція утримує друге місце у світі після США. Трьома головними статтями експорту озброєння є військові кораблі, літаки та армійське озброєння [24, 82].
За обсягами сільськогосподарського експорту Франція поступається тільки США. На зовнішніх ринках реалізується понад 1/3 виробленої продукції. В аграрному експорті переважають "масові" продукти — пшениця, ячмінь, кукурудза, молочні продукти. Частка продуктів високого ступеня обробки — кондитерських, м’ясних виробів, шоколаду; консервів — нижча, ніж в інших провідних країнах.
Експортна спеціалізація Франції значно поступається іншим великим країнам. Так, загалом, у машинобудуванні тільки одне виробництво відноситься до високого рівня спеціалізації (реактивні двигуни), а переважна частина — до помірного (насоси, парові машини, ядерні реактори, роторні електроенергетичні установки, холодильники, опалювальне устаткування, сільгоспмашини).
В останнє десятиліття в економіці країни значно зростає імпортний компонент (21% ВВП, що зв’язано з посиленням міжнародного розподілу праці і зміною конкурентоздатності французьких товарів. Найбільш високу частку імпорту у виробництві продукції зберігають машинобудування і хімічна промисловість (40-60%). Це значною мірою пов’язане з особливостями розвитку науково — технічного потенціалу країни і впровадженням наукових досягнень у виробництво. Франція відстає від своїх конкурентів по частці НДДКР у ВВП (3,3% у 1991 р., тоді як у ФРН — 3,6%). Характерною рисою науково-дослідницької діяльності виступає її військова спрямованість. Частка інвестицій, що направляється на військові дослідження, складає 19% усіх витрат на НДДКР, тоді як у ФРН — близько 5%.
Франція проводить дослідження за широким колом. За деякими з них вона займає провідні позиції — атомна енергетика, авіаційна техніка, устаткування зв’язку, деякі види електронно-промислового призначення. По іншим навпаки сильно поступається — інформаційна електроніка, біотехнологія. Нині на частку електронно-авіакосмічної, автомобілебудівної промисловості, хімічної і фармацевтичної припадає більш 60% асигнувань на НДДКР. У той же час у таких галузях, як машинобудування, металообробка, харчова промисловість та інші ці витрати незначні. У машинобудуванні частка витрат на НДДКР значно нижча, ніж в інших базових галузях.
Багато французьких компаній відносяться до рийку ЄС як до свого внутрішнього. Понад 60% експорту направляється в країни ЄС. Це сама велика частка серед чотирьох провідних країн Західної Європи. Головним торговим партнером Франції у цьому регіоні виступає ФРН, на котру припадає 16% експорту і 20% імпорту. На другому місці знаходиться Італія (12%). Серед інших країн важливим торговим партнером виступають США (6% експорту). Частка країн, що розвиваються, у торгівлі Франції скоротилася. Недоліками географічної структури зовнішньої торгівлі є значна орієнтація експорту в країни з повільно зростаючими ринками.
Французькі компанії докладають великих зусиль для розширення зовнішньоекономічної експансії. Важливим засобом її виступає експорт капіталу. На долю Франції припадає 5% загального обсягу прямих закордонних інвестицій. При цьому в 80-их роках відбулося скорочення її частки.
Експорт капіталу помітно переорієнтувався на промислово розвинуті країни. У 1960 році на країни Західної Європи припадало 86,4% прямих французьких інвестицій, у 1986 році їхня частка знизилася до 57%. За цей же період різко зросла питома вага США — з 5,4% до 36,5%. У 80-их роках французькі компанії вийшли на шосте місце серед іноземних інвесторів у США. В основному їхні інвестиції зосереджені у старих галузях (металургії, вугільної, хімічної, нафтової промисловості виробництві автомобільних шин). У Західній Європі основні обсяги французького капіталу інвестовані у ФРН і Великобританії.
У країнах, що розвиваються, зосереджено приблизно 30% загального обсягу прямих інвестицій, що вище частки інших країн. Африканський континент займав раніше і продовжує займати сьогодні особливе місце. На йото частку припадає понад 50% французьких інвестицій у "третьому світі". Крім сировинних галузей, інвестування здійснюється шляхом налагодження складальних або автономних підприємств з орієнтацією на місцевий ринок.
Висновки
Франція є великим імпортером капіталу. Провідне місце серед іноземних фірм займають американські (48%).
великий приплив іноземного капіталу почався ще у 60-і роки. Іноземний капітал сконцентрований у ключових новітніх галузях промисловості, де він займає лідируючі позиції. Так, у нафтопереробній промисловості він контролює 52% обороту галузі, у хімічній — 55%, сільськогосподарському машинобудуванні — 50%, виробництві ЕОМ засобів інформатики — 49%. точному приладобудуванні — 36%. Більшість іноземних інвестицій вкладено у великі підприємства, більшість з який входять до числа перших десяти фірм. У галузях виробництва ЕОМ ведуче положення займають американські "ІБМ" "Хені-уелл", у сільськогосподарському машинобудуванні — "Інтернеш Хавестер", "Катерпіллєр", "Дір енд К°".
У забезпеченні зовнішньоекономічної експансії компаній, у зовнішніх ринках країн, що розвиваються, важливу роль приділяється економічній допомозі. За рахунок фінансової підтримки з боку держави компанії компенсують свою слабість при освоєнні зовнішніх ринків. За обсягами допомоги Франція поступається тільки США і Японії, а по її часті у ВВП перевершує усі провідні країни.
Незважаючи на зростання значення багатобічної допомоги в зв’язку з членством Франції в ЄЄ, пріоритетне місце залишається за двосторонньою допомогою. В умовах структурної перебудови економіки країн, що розвиваються, і посиленням процесів інтернаціоналізації продуктивних сил збільшився обсяг технічної допомоги, що стала важливим засобом забезпечення діяльності ТИК в обробних галузях. Як і раніше, значна частина допомоги йде на спорудження об‘єктів інфраструктури, але збільшується частка аграрних і обробних галузей.
Торговий і платіжний баланс Франції традиційно зводиться негативним сальдо. Дефіцит утвориться головним чином за рахунок мінеральної сировини, частини хімічних і споживчих товарів, включаючи побутову електроніку. В останнє десятиліття погіршилося сальдо торгівлі промисловими товарами. Великі розриви утворяться в торгівлі з ФРН і Японією.
Франція виступає як чистий імпортер технологічних досягнень. Дефіцит угод за патентами і ліцензіями в окремі роки перевищує половину негативного сальдо зовнішньої торгівлі країни. У свою чергу 73% усього дефіциту технічного обміну стосується частки таких галузей як електроніка, хімія, інформатика. 60% французьких витрат на придбання патентів і ліцензій йде в США.
список використаних джерел
1. Мировая зкономика за 100 лет / Мировая экономика и международные отношения, 2008.
. Голиков А.П., Черномаз П.А. . Грицак Ю.П. Социальио-экономические типи стран: Пособие для студентов н учителей. — X., 1998.
. Дейнека А.Г. Страноведенне. Общая часть. — X.: Бизнес-информ, 2008.
. Дейнека А.Г. Страноведенне. страны мира. — X.: Бизнес-информ, 2007.
. Економіка зарубіжних країн: Підручник — 2-е вид. / А.С. Філіпенко. В.А. Вергун, І.В. Бураківський та ін. — К.: Либіть", 2007.
. Економіка зарубіжних країн / Данько М.І., Дикаль В.Л. Дейнека О.Г. та ін. — X.: ПП Чиженко "Олант", 2008.
. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / Кузик С.П., Книш М.М. та ін.; за ред. С.П. Кузика. — Львів: Світ, 2009.
. . КотлерФ. . мировая экономика. Зкономика зарубежных стран: Учебник для вузов / Е.Ф. Авдокушнн, А.В. Бойченко, В.Ф. Железова и др.; Под ред. В.П. Колесова и М.Н. Осьмовой. — М.: Флинта, 2008.
. Мировое хозяйство и международные зкономические отношения: Учеб. нособие / Под ред. А.П. Голикова и др. — Симферополь: "СОНАТ", 2008.
. Социально-экономическая география зарубежного мира / Под ред. В.В. Вольского. — М.: КРОН-ПРЕСС. 2007.
. Чериецкий Ю.А. мировая экономика. Курс лекций. — М.: Экс-мо, 2009. — 400 с.
. Яценко Б.П. структура господарства Франції / НАН України. Ін-т сходознавства ім. А. Кримського. — К.: 2009.
. Яценко Б.П. портал Європейської о Союзу.
