Учебная работа. Діяльність Паризького клубу

Діяльність Паризького клубу

"Діяльність Паризького клубу"

паризький клуб борг реструктуризація

Вступ

Система світових фінансових інституцій не обмежується Всесвітнім банком, МВФ та іншими регіональними банками. Стратегія цих інституцій не змогла відкрити шлях для довгострокового вирішення проблеми заборгованості. У центрі ж уваги світової спільноти опинилися дві неформальні організації — Паризький і Лондонський клуби, завдяки своїй ролі у вирішенні проблем платіжного дисбалансу та комерційного боргу. У Паризькому клубі реструктуруються борги урядів і гарантовані ними борги, а в Лондонському клубі — заборгованості перед комерційними банками.

У рамках Паризького клубу країни, що відчувають труднощі у сплаті боргів іншим державам і приватним закладам, проводять переговори зі своїми кредиторами про перегляд умов і графіків платежів. Мабуть, сама назва «Паризький клуб» не зовсім точна, хоча це неформальне обєднання, а не офіційна міжнародна організація. У нього немає штаб-квартири, секретаріату, а, головне, немає статуту. Іншими словами, цей клуб не має юридичного статусу.

Паризький клуб не дуже відомий широкій публіці, що повязано певною мірою з політикою конфіденційності, що ним провадиться. Тим не менш, за приблизно 40 років свого існування клуб став однією з головних дійових осіб у проведенні міжнародної стратегії у сфері кредитування і забезпечення погашення заборгованостей.

Паризький клуб та його учасники

Паризький клуб — неформальне об‘єднання групи держав, що координує питання, пов’язані з виплатою боргів країнам-боржникам [4].

Членство в Паризькому Клубі припускає постійний обмін інформацією між кредиторами про заборгованість і хід її погашення. Всі угоди країн-боржників з Паризьким Клубом містять статті, що зобов’язує їх не надавати третім країнам більш вигідних умов погашення боргу перед ними, ніж умови, надані членам Клубу. Найбільш бідним країнам списується до 80% їхнього зовнішнього боргу офіційним кредиторам. Прийнята Клубом практика обмежує також суму поступків країною-кредитором активів на вторинному ринку боргів десь в 20 млн. доларів чи 10% від загальної суми вимог до цієї країни-кредитора (у залежності від того, що більше). Паризький Клуб функціонує в тісному співробітництві зі Світовим валютним фондом (СВФ). Якщо яка-небудь держава-боржник зазнає економічні труднощі (наприклад, по частині балансу платежу), то вона починає здійснювати програму оздоровлення (лікування) під егідою СВФ. Паризький клуб разом з урядом даної країни виробляє угоду про реструктуризацію її зовнішнього державного боргу. У результаті з’являється можливість зменшити пасивне сальдо платіжного балансу, не скорочуючи при цьому обсяг імпорту товарів і капіталів [3].

Особливість структурної організації Паризького клубу полягає в тому, що він являє собою зібрання представників суверенних держав-кредиторів, на якому головує високопосадовець державного Казначейства Франції. В даний час генеральний директор казначейства Рамон Фернандес.

Секретаріат був створений в кінці 1970-х, коли діяльність Паризького клубу почала ставати набагато вагомішою, ніж в попередні десятиліття. Генеральний секретар, в даний час міс Клотільда Ланжевін, очолює команду з десяти чоловік з Французького Казначейства.

До обєднання входять уряди 19 країн-кредиторів, якими є Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Швейцарія, Швеція, Франція, Фінляндія, Японія і Росія [7].

Окрім основних членів, у переговорних сесіях можуть брати участь і інші кредитори, тобто асоційовані члени. Вони зобовязуються діяти сумлінно і слідувати правилам і принципам Паризького клубу. Наступні країни взяли участь як кредиторів до певних угод в рамках Паризького клубу: Абу-Дабі, ПАР, Аргентина, Бразилія, Корея, Ізраїль, Кувейт, Мексика, Марокко, Нова Зеландія, Португалія, Тринідад і Тобаго,Туреччина.

Також є спостерігачі, що запрошуються до переговорних сесій в рамках Паризького клубу, але не можуть брати участь в переговорах про себе або підписати угоду, яка закріплює результат переговорів.

Є три категорії спостерігачів:

1.Представники міжнародних організацій:

·МВФ

·Світовий ·ОЕСР

·ЮНКТАД

·Європейська комісія

·Африканський ·Азіатський банк розвитку

·Європейський ·Міжамериканський банк розвитку;

2.Представники постійних членів боргу Паризькому клубу не впливає на лікування боргу (наприклад, кредиторів, вимоги яких покривається надання мінімального ), або які не є кредиторами боржника країни але тим не менше, мають бажання бути присутнім на сесії з ведення переговорів;

3.Представники, які не є членами Паризького клубу, що мають претензії до країни-боржника, але не в змозі підписати угоди з клубом в якості асоційованих членів, за умови, що постійні члени та країни-боржники домовились про їх присутність [7].

Історія створення та розвитку Паризького клубу

З 1956 року Паризький клуб є центральним гравцем у вирішенні проблеми заборгованості країн, що розвиваються ринках.

У 1956 році світова економіка ще не оговталася від наслідків Другої світової війни. Бреттон-Вудські інституції були в зародковому стані існуванні, міжнародний рух капіталу був обмежений і обмінні курси фіксовані. Деякі африканські країни отримали незалежність і світ розділився кордонами холодної війни. Тим не менш, західні країни мали сильну тягу до міжнародного співробітництва, і, коли Аргентина відчула потребу організувати зустріч зі своїми кредиторами, щоб уникнути дефолту,Франція запропонувала прийняти у себе у Парижі спеціальну нараду, яке тривала три дні, з 14 по 16 травня 1956 року.

Більшість країн в даний час беруть участь у глобальній економіці і пов’язані між собою через потоки товарів і капіталу. Але фінансова глобалізація не тільки створює нові можливості для країн, що розвиваються, а й створює нові ризики кризи. Для країн з економікою, що розвивається, розмір державного боргу є незначним джерелом запозичень з урахуванням розвитку нових ринків облігацій. Тим не менш, країни з низьким доходом не мають доступу на ці ринки допомога з боку двосторонніх та багатосторонніх донорів залишається життєво важливою для них. Країни-кредитори, що не входять у Паризький клуб грають все більшу роль по відношенню до цих країн. Не зважаючи на те, що Паризький клуб кредиторів сьогодні стикається з набагато складнішими борговими ситуаціями, ніж в 1956 році, він залишається вірним своїм первісним принципам.

(16 травня): Перша укладена Паризьким клубом угода (Аргентина)

: Перша угода укладена Паризький клубом з однією з азіатських країн (Індонезія)

: Перша угода укладена Паризький клубом з однією з африканських країн (Заїр)

: Перша угода укладена Паризький клубом з однією з європейських країн (Польща) [7]

: Спалах мексиканського кризи, джерело "боргова криза" 80-х років

: Перша угода укладена Паризький клубом відповідно венеціанських умов (Мавританія)

: Перша угода укладена Паризький клубом згідно Торонтських умов (Малі)

: Перша угода укладена Паризький клубом, відповідно до Х’юстонських умов (Марокко). Перший пункт в угоді щодо полегшення тягаря заборгованості шляхом заміни боргових зобов’язань

: Виняткові процедури виходу надані Польщі та Єгипту. Перша угода в рамках Паризького клубу згідно Лондонських умов (Нікарагуа)

: Перша угода Паризького клубу з Росією

: Перша угода Паризького клубу на Неапольських умовах (Камбоджа)

: Ініціатива «скорочення заборгованості найбідніших країн» (HIPC)

: Росія вступила до Паризького клубу. Перша операція по погашенні (Аргентина)

: Перша угода Паризького клубу, відповідно Ліонських умов, в рамках Ініціативи HIPC (Уганда)

: Розширення Ініціативи HIPC. Перша угода Паризького клубу на умовах Кельні в рамках Ініціативи HIPC (Мозамбік)

: Уганда є першою прийнятною країною, що досягла завершення в рамках розширеної ініціативи HIPC

: Надання колишній Республіці Югославії виняткових умов виходу

: Затвердження кредиторам Паризького клубу підхід Евіан

: Перша обробка боргу по підходу Евіан (Кенія).

: Надання виключного режиму для країн, що постраждали від цунамі (Індонезія та Шрі-Ланка). Лікування виробництва в Нігерії

: Пятдесята річниця Паризького клубу [7]

: Перші операції викупу за ринковою вартістю нижче номіналу (Габон, Йорданія) [7]

Ранні роки (1956-1980)

З 1956 по 1980 рік рівень активності Паризького клубу залишається низьким і кількість угод з країнами-боржниками ніколи не перевищувала чотири на рік. Цей період був використаний для поступового стандартизування процесу переговорів і угод.

Декілька країн-боржників отримали лікування боргу. Вони були розташовані в основному в Латинській Америці (Аргентина, Бразилія, Чилі, Перу) та Азії (Індонезія, Пакистан, Туреччина, Камбоджа). Першою африканською країною, з якою уклали угоду щодо полегшення тягаря заборгованості була Заїр (нині Демократична Республіка Конго) в 1976 році. Країни, які отримали незалежність у 60-х років перебували у фазі накопичення боргів, а деякі старі держави вже стикалися з проблемами платіжного балансу. З 1976 року в деяких африканських країнах рахунок був направлений в Паризький клуб для одної або декількох процедур боргів (Сьєрра-Леоне, Того, Ліберія і Судан), але повільними темпами в порівнянні з наступним періодом.

У ці ранні роки, укладені Паризьким клубом угоди були досить прості. Вони були засновані на «стандартних умовах», які використовувались країнами-кредиторами з 1956 по 1987 рік. На цих умовах, країни-боржники отримували вигоди від реструктуризації боргу, незалежно від того, що надається за умовами ОПР чи ні, за відповідним ринковим курсом, відповідно до профілю погашення (у принципі, погашення розтягнуться на 10 років, включаючи пільговий період від 3 років). Лікування Паризьким клубом надається непільговими потоками для підтримки програм структурної перебудови в МВФ [7].

Лікування "боргова криза" (1981-1996)

рік знаменує собою реальний поворотний момент у діяльності Паризького клубу, ряд угод, щороку починаючи з цієї дати зростає на більш ніж десять і навіть досягає 24 угоди в 1989 році. Відома "боргова криза" 80 років була запустила в 1982 році мексиканський дефолт за державним боргом, за яким послідував довгий період, коли Паризький клуб мав велику кількість угод з багатьма країнами, в основному в країнах Африки, на південь від Сахари, в Латинській Америці, в Азії (Філіппіни), Близькому Сході (Єгипет, Йорданія) та Східній Європі (Польща, Югославія, Болгарія). Після падіння Радянського Союзу в 1992 році Росія приєдналася до переліку країн, які уклали угоди з Паризьким клубом. Діяльність останнього стала справді глобальною з 90-х.

З 1981 по 1987 рік, незважаючи на зростаюче число країн, які стикаються з труднощами оплати, кредиторами Паризького клубу як і раніше застосовуються правила, визначені в попередньому періоді. Класичні умови, призначені для подолання тимчасових проблем з ліквідністю були послідовно застосовані для лікування боргу.

Однак у середині 1980-х зростаюча стурбованість з приводу здатності бідних країн погасити свої борги привели кредиторів розглянути нові терміни лікування. У 1987 році Паризький клуб кредиторів погодився з умовами Венеції (не на пільгових умовах, які дають періоди погашення боржниками і довгий).

У жовтні 1988 року Паризький клуб кредиторів погодився з умовами Торонто, які першими дали часткове списання заборгованості найбідніших країн, що мають найбільшу заборгованість. 20 бідних країн скористалися умовами Торонто вираженні з 1988 по 1991 рік і 26 угод були підписані на цих умовах в цей період.

Торонтські умови були розроблені для найбідніших країн, і більшість країн-боржників, а класичні умови завжди вважалися задовільними для інших країн-боржників. Тим не менш, боргова криза повпливала і на середній рівень доходу деяких країн. Тому учасники Паризького клубу кредиторів домовилися у вересні 1990 року прийняти нові правила роботи з боргу для деяких з цих країн,що зіткнулися з високою заборгованістю за акціями офіційного двостороннього боргу, принаймні 150% приватного боргу. Ці нові умови лікування, так званий Хюстонські умови, забезпечують значне покращення в порівнянні зі звичайними умовами. На сьогоднішній день, 35 угод були укладені за цих умов, при цьому 19 країн-боржників [7].

Визнаючи тривалий вплив боргової кризи на найбідніші і найбільші країни-боржників, кредиторами Паризького клубу в грудні 1991 року було прийнято підвищити рівень анулювання боргу від 33,33% (відповідно до Торонто) до 50%. В результаті 23 країни виграли від цих Лондонських умов, які між 1991 і 1994 року були замінені на умови Неаполя.

Прийняті у грудні 1994 року кредиторами Паризького клубу Неапольські умови мають два важливих досягнень щодо Лондонських умов. Рівень скасування може бути продовжений принаймні на 50% і може досягати 67%. Крім того, Паризький клуб вирішив у перший раз, що лікування може бути застосоване до акцій індивідуально, для країн, щодо задовольняють свої зобов’язання перед Паризьким клубом і МВФ, і щодо яких є достатня впевненість у своїй здатності дотримуватися угоди про борги. Право в Неаполі визначається на індивідуальній основі. Прийняття Неапольських умов в 1994 році можна розглядати як поворотний пункт в історії Паризького клубу

Реалізація Ініціативи HIPC

У 1996 році міжнародне фінансове співтовариство зрозуміло, що ситуація із зовнішнім боргом в ряді країн з низьким рівнем доходів, в основному африканських, стало вкрай складно. Це стало відправною точкою для бідних країн з ініціативою (HIPC).

Підхід Евіан

Реалізації ініціативи HIPC продемонструвала необхідність кредиторів прийняти більш індивідуальний підхід при прийнятті рішень про заборгованість, для країн-боржників. У результаті кредитори Паризького клубу в жовтні 2003 року погодили новий підхід до країн, «Евіан підхід» [7].

Принципи діяльності Паризького клубу

·наявність безпосередньої загрози припинення платежів,

·обумовленість реструктуризації боргу зобов’язанням боржника проводити певну економічну політику,

·рівномірний розподіл тягаря невиплачених боргів серед кредиторів.

Перші два принципи — це умови, що країна-боржник зобов’язана виконати, перш ніж питання про перегляд старих умов погашення кредиту може бути розглянуто Паризьким клубом. Третій принцип відноситься до позиції кредиторів і не є обов’язковим: він говорить, що в розподілі між собою тягаря проблем, пов’язаних з переглядом умов погашення кредитів, кредитори повинні діяти спільно і координувати свої дії та вимоги.

. Наявність безпосередньої загрози припинення платежів з погашення заборгованості

Для того щоб умови погашення кредиту могли бути переглянуті, боржникові слід довести, що без цього він не в змозі виконати свої зобов’язання з виплати зовнішнього боргу. Як правило, наявність великих заборгованостей по платежах у погашення зовнішніх кредитів є для Паризького клубу достатнім доказом того, що ці платежі незабаром будуть припинені. Крім того, Паризький клуб може проаналізувати ступінь серйозності проблем даної країни за допомогою прогнозу МВФ про стан платіжного балансу країни на майбутній рік.

Такі договірні зобов’язання по платежах, як правило, належать до кредитів або особливих фінансових умов, наданим або безпосередньо уряду країни-боржника, або його уповноваженим установам та відомствам (борг державного сектора), або приватним юридичним особам, якщо вони помістили суму в місцевій валюті, що дорівнює сумі заборгованості, у вітчизняний комерційний Нездатність приватного боржника залучити достатні кошти у національній валюті для придбання необхідної суми в іноземній валюті (щоб потім виплатити борг іноземному кредитору) не вважається наявністю безпосередньої загрози припинення виплат з погашення заборгованості.

Така ситуація являє собою реалізацію комерційного ризику і не тягне за собою ніякої відповідальності з боку держави.

. Умови погашення для боржників

Пом’якшення умов погашення заборгованості шляхом відстрочки платежів направлено на те, щоб боржника відновити кредитоспроможність через здійснення комплексних реформ і перетворень. Тому держави-кредитори йдуть на перегляд графіків погашення заборгованостей лише за умови прийняття країнами-боржниками програм макроекономічних перетворень, що фінансуються за допомогою додаткових позик від МВФ.

Даній фактом держави-кредитори надають великого значення. Звичайно, в погодженому протоколі про перегляд умов погашення заборгованості міститься таке зауваження: «Положення цього протоколу зберігають силу до тих пір, поки Республіка Х має домовленість з Міжнародним валютним фондом про додаткові позики «.

У боржників, що зазнають фінансові труднощі, часто накопичуються великі суми неплатежів з погашення заборгованості не тільки перед офіційними та приватними кредиторами, а й перед МВФ. Статут МВФ забороняє надавати таким країнам нові кредити і позики і, отже,укладати з ними відповідні додаткові домовленості. А це, в свою чергу, позбавляє країни-кредитори Паризького клубу можливості врегулювати фінансові стосунки з такими країнами.

Щоб вирватися з цього зачарованого кола, Паризький клуб розробив спеціальну стратегію, згідно з якою країна-боржник має здійснювати програму макроекономічних перетворень у відповідності до вимог,які пред’являються до одержувачів додаткових позик від МВФ. У міру успішного впровадження такої програми країна поступово завойовує Право на отримання фінансової допомоги Фонду [7]. І тоді ці права використовуються для погашення наявних заборгованостей. До моменту завершення зазначеної програми країна-боржник має повністю розрахуватися з боргами і придбати Право на отримання кредиту від МВФ у звичайному порядку.

Обумовленість кредитів зобов’язаннями боржників проводити певну економічну політику не є строгим юридичним терміном.

Визначення цього принципу немає навіть у Договорах про Міжнародний валютний фонд і про Світовий План перетворень МВФ, що викладається в листі-зобов’язанні країни-позичальника, включає в себе, як правило, такі вимоги:

·обмеження зростання грошової маси,

·скорочення дефіциту державного бюджету,

·контроль над наданням кредитів, вдосконалення політики обмінного курсу національної валюти (мова йде про усунення штучного завищення курсу шляхом девальвації),

·усунення контролю над цінами, вдосконалення торговельного балансу,

·обмеження втручання держави в економіку.

Однак у практичному плані програми перетворень МВФ пов’язані з скороченням витрат на соціальні потреби (освіта, охорона здоров’я і тощо) та скасуванням державних дотацій на виробництво продуктів харчування і інших товарів і послуг першої необхідності. Виконання таких програм у багатьох випадках приводило до безладів і політичної нестабільності, так що при здійсненні подібних планів стабілізації уряд країни-боржника нерідко вимушено вдаватися до репресивних заходів проти власного народу [6].

Бувають і виключення з цього правила: якщо країна-боржник не є членом МВФ, вона обговорює необхідні перетворення безпосередньо з кредиторами. Як правило, країни-кредитори направляють в цю країну групу експертом для оцінки, реальної економічної обстановки. Такі групи були направлені в 1994 році в Польщі та Мозамбік до того, як ці держави вступили в МВФ. Такий же підхід був прийнятий і відносно Куби, а ця країна не є членом МВФ. Крім того, кредитори стверджують, що країни-боржники неохоче йдуть на такі умови, адже на відміну від МВФ Паризький клуб не в змозі надати нові кредити як стимул до проведення економічних реформ [6].

. Рівномірний розподіл тягаря непогашених боргових зобов’язань серед кредиторів

Це правило називають ще принципом рівних умов. Воно забезпечує рівномірний розподіл серед кредиторів тягаря проблем, пов’язаних з переглядом умов погашення боргових зобов’язань. З метою спрощення цієї роботи кредитори Паризького клубу, як правило, домовляються про те, що для всіх кредитів, наданих даній країні до певного терміну,буде встановлений один і той же пільговий період і строк погашення.

Зазначений принцип поширюється і на кредиторів, що не беруть участь в переговорах в рамках Паризького клубу. Офіційні кредитори не хочуть,щоб поступки, що надаються Паризьким клубом, використовувалися боржниками для покриття боргових зобов’язань перед іншими категоріями кредиторів.

Тому в протоколі про перегляд умов погашення заборгованостей міститься вимога на адресу країни-боржника про необхідність добиватися аналогічних поступок за умовами погашення зовнішніх заборгованостей і від інших кредиторів. Відповідне положення протоколу говорить: «З метою забезпечення рівних умов для держав-кредиторів від приватних кредиторів,уряд Республіки «ікс» зобов’язується добиватися від іноземних кредиторів, у тому числі від банків і фірм-постачальників, відстрочок і умов рефінансування аналогічних викладеним у цьому протоколі щодо кредитів з аналогічним строком погашення, з тим щоб не допустити виникнення нерівні умови для різних категорії кредиторів [7].

Переговори в Паризькому клубі не вимагають великих витрат, однак для представників країн-боржників ця процедура принизлива й неприємна. Як правило, переговори в Паризькому клубі завершуються протягом одного дня, але іноді бувають більш тривалими. Найкоротші за всю історію клубу переговори були в жовтні 1983 р., коли для досягнення домовленостей з делегацією Малаві потрібен був лише одну годину. Трапляється, що переговори займають досить про багато часу, а буває, що й заходять в глухий кут. Іноді надію на збільшення сум виплат. Звичайно, відсоток списання боргів, на який нам доведеться піти в рамках клубу, великий. Він визначається двома факторами — рівнем розвитку країни і часткою військових поставок в сумі боргу. Тому дисконт може складати від 35 до 80%.

Принципами діяльності Паризького клубу також можна назвати:

Консенсус. Жодне рішення не може бути схвалено Паризьким клубом, якщо воно не є прийнятним для всіх без винятку країн-кредиторів, що беруть участь.

Солідарність між кредиторами. Жоден кредитор не намагається домовитися з країною-боржником про кращі умови, ніж для інших кредиторів Паризького клубу.

Умови. Паризький клуб погоджується на переоформлення заборгованості країни-боржника тільки в тому разі, якщо в цій країні здійснюється програма, що підтримується МВФ у рамках відповідного механізму верхніх кредитних траншів.

Зіставність умов. Країна-кредитор, що бере участь, а також будь-який двосторонній кредитор, який не бере участі в роботі Паризького клубу, за жодних обставин не мають ставити для будь-якої країни-боржника умови, менш сприятливі, ніж ті, які передбачені багатосторонньою угодою, укладеною з Паризьким клубом.

Дії виходячи з конкретної ситуації. Будь-яке рішення, що приймається Паризьким клубом стосовно заборгованості країни-кредитора, має ґрунтуватися на оцінці конкретної економічної та фінансової ситуації в даній країні [2].

Офіційні кредитори Паризького клубу, як правило, установлюють дві попередні умови початку переговорів про переоформлення заборгованості. По-перше, кредитори мають бути впевнені в тому, що країна-боржник не зможе виконати своїх зобовязань по зовнішнім платежам, якщо тягар її заборгованості не буде полегшено. По-друге, кредитори Паризького клубу також наполягають на тому, щоб країна-боржник, яка домагається переоформлення своєї заборгованості, вдалася до необхідних заходів, з тим щоб усунути причини, які утруднюють здійснення платежів, і досягла стійкого покращення своєї позиції по зовнішніх платежах. Тому від боржника вимагається вжиття заходів щодо стабілізації в контексті програми стабілізації, яка підтримується МВФ у рамках одного з механізмів верхніх кредитних траншів («стенд-бай», ЕФФ), або САФ/ЕСАФ, або програми накопичення прав (РАП) — для країн, які мають заборгованість з платежів перед МВФ.

Умови переоформлення заборгованості Паризьким клубом, як правило, залежать від рівня доходів у країні-боржнику, а також від категорії позики (комерційна позика, надана за ринковими ставками, або позика, надана на пільгових умовах у порядку офіційної допомоги на цілі розвитку чи ОПР). Кредитори Паризького клубу в кожному конкретному випадку вирішують, які умови мають установлюватися для тієї або іншої країни-боржника — пільгові чи звичайні, причому це рішення приймається виходячи з рівня доходів у даній країні [2].

Умови реструктуризації боргу

Для створення більш ефективної системи реструктуризації боргу Паризький клуб розробив класифікацію країн за рівнем їхніх доходів, згідно з якою для кожної групи країн застосовуються певні умови при отриманні згоди на реструктуризацію боргу з боку Паризького клубу кредиторів. По відношенню до найбідніших країн застосовують Торонтські, Лондонські та Неапольські умови; до найбідніших країн із середнім рівнем доходу застосовують Х’юстонські умови; заможні країни із середнім рівнем доходу користуються стандартними умовами Паризького клубу.

Різновиди базових умов реструктуризації боргу (офіційного):

·Торонтські умови;

·Хюстонські умови;

·Тринідатські умови;

·Лондонські умови (посилені Торонтські);

·Неапольські умови;

·Ліонські умови;

·ініціатива НІРС;

·стандартні класичні умови.

Торонтські умови. У 1988 р. на зустрічі голів держав «великої сімки» в Торонто були прийняті рекомендації про підвищення ефективності перегляду зовнішніх боргів найбідніших країн із найвищими рівнями зовнішньої заборгованості. Пізніше Паризький клуб заявив про підтримку цих рекомендацій, які дістали назву Торонтських умов.

Ці умови можуть застосовуватися лише до країн, дохід на особу в яких не перевищує встановленого Всесвітнім банком рівня, що дає Право отримувати кредити від Міжнародної асоціації розвитку. Кредиторам запропоновано кілька варіантів умов, які вони можуть використовувати при реструктуризації боргу:

Варіант А: зменшення суми боргу. Списання третини боргу, перегляд умов погашення згідно з ринковими ставками процента для іншої частини боргу та встановлення строку погашення 14 років, у тому числі пільговий восьмирічний період.

Варіант В: довгострокові борги. Нарахування процентів згідно з ринковими ставками та встановлення строку погашення 25 років, у тому числі пільговий період 14 років.

Варіант С: зменшення платежів з обслуговування боргу. Надання пільгових процентних ставок (3,5 % чи половина ринкової ставки, з яких потрібно вибрати більшу величину), встановлення строку погашення 14 років, у тому числі пільговий восьмирічний період.

На основі Торонтських умов за період 1988-1990 pp. було підписано 26 угод про перегляд боргів. Порівняно зі звичайними умовами повернення боргів застосування Торонтських умов дало можливість скоротити приблизно 20 % виплат з погашення процентів за період припинення виплат основної суми.

Хюстонські умови. Були прийняті в 1990 р. На відміну від більшості інших умов, які стосувалися найбідніших країн «третього світу», були призначені для реструктуризації боргу найбідніших країн з середнім рівнем доходу, що мали значну зовнішню заборгованість. Згідно з Хюстонськими умовами:

строк погашення комерційних кредитів збільшувався до 15 років, у тому числі пільговий період 8 років;

строк погашення кредитів, наданих у межах програм офіційного розвитку, збільшувався до 20 років з пільговим періодом 10 років;

кредитори отримували Право продавати чи обмінювати зобовязання з погашення всієї суми кредитів, наданих у рамках офіційного сприяння розвитку, або 10 % непогашеної суми комерційних кредитів (чи зобовязання з погашення комерційних кредитів на суму 10 млн. дол. США, якщо величина буде більшою за вказані 10 %) [2].

Для того щоб отримати Право на реструктуризацію боргу Хюстонськими умовами, країна-боржник має відповідати принаймні двом із трьох таких критеріїв:

річний дохід на особу не має перевищувати встановлену Всесвітнім банком верхню межу для даної групи країн;

співвідношення суми боргу кредиторам Паризького клубу і суми боргу комерційним кредиторам має дорівнювати 1,5;

обсяг заборгованості має характеризуватися такими показниками: сума боргу не менша за 50 % ВВП; співвідношення боргу до вартості експорту не менше від 275 %, коефіцієнт запланованого обслуговування боргу не менший за 30.

За період з 1990 до 1992 р. на основі Хюстонських умов підписано 15 угод про перегляд боргів загальною вартістю близько 18,4 млрд. дол. США.

Тринідатські умови. У 1990 р. стало очевидним, що надані згідно з попередніми умовами пільги недостатні для вирішення проблеми країн-боржників. Тому були запропоновані Тринідадські умови, які передбачали списання 2/3 боргу найбідніших країн та країн із найбільшими сумами зовнішнього боргу. Однак на зустрічі голів держав «великої сімки» в Лондоні ці умови не були підтримані в повному обсязі.

Лондонські умови. У грудні 1991 р. Паризький клуб прийняв компромісні Лондонські (посилені Торонтські) умови. Замість списання 2/3 боргу вони передбачали чотири варіанти 50-відсоткового скорочення чистої приведеної вартості сум, що підлягали консолідації та належали до непогашених комерційних кредитів (тобто сум, що не належали до залишку боргу). Варіанти Лондонських умов:

анулювання 50 % боргу і реструктуризація залишкової суми на 23 роки з шестирічним пільговим періодом і нарахуванням процентів за ринковою ставкою;

реструктуризація боргу за пільговими процентними ставками на 23 роки без пільгового періоду;

реструктуризація боргу за ринковими процентними ставками на 25 років з 16-річним пільговим періодом;

реструктуризація зобовязань з обслуговування кредитів, наданих як офіційне сприяння розвитку, на 30 років з 20-річним пільговим періодом [2].

З 1991 до 1993 р. було переглянуто борги 10 країн, зокрема Гвінеї, Мавританії, Мозамбіку, Малі та ін. Загальна сума переглянутих боргів становила 4 млрд. дол. США. Чиста приведена вартість зобовязань цих країн з обслуговування боргу зменшилася приблизно в 2 рази.

-відсоткове списання за чистою приведеною вартістю чи реструктурування боргу з метою його скорочення на 67 % за ставками, меншими за ринкові (для країн із ВВП на душу населення менш ніж 500 дол. США), або з коефіцієнтом борг/експорт більшим за 350 %;

-відсоткове списання для інших категорій країн;

капіталізація процентів (50 %) і їх виплата протягом 33 років із восьмирічним пільговим періодом, залишок сплачується протягом 23 років з шестирічним пільговим періодом з прогресивною шкалою амортизації;

реструктуризація на 40 років з 16-річним або 20-річним пільговим періодом, ставка процентів є незмінною (за кредитами в рамках офіційної допомоги розвитку).

У 1995-1998 pp. було скорочено заборгованість більше ніж 30 країн із низьким рівнем доходу, з них сім країн отримали скорочення боргу на 67 %.

Ліонські умови. З 1997 р. введено в дію Ліонські умови, які також розраховані на країни з низьким рівнем доходу. Вони передбачають 80-відсоткове зниження боргових зобовязань і приведення співвідношень зовнішній борг/експорт до рівня 200-250 % та платежі/експорт — до 20-25 %. Дія Ліонських умов доповнюється програмою МВФ і Всесвітнього банку щодо зниження платежів у МВФ, запровадженою в 1997 р. Уперше ця програма була застосована до Уганди, де завдяки їй співвідношення борг/експорт у 1998 р. знижено до 202 %, потім у Болівії — зниження до 205 %.

Ініціатива НІРС. З метою подолання кризи заборгованості найбідніших країн із найбільшою зовнішньою заборгованістю МВФ та Всесвітній Ініціатива НІРС має кілька особливостей, які відрізняють її від попередніх умов скорочення боргу. По-перше, вона розширює список боргів, що підпадають під скорочення, включаючи в нього заборгованість перед багатосторонніми кредиторами (міжнародними фінансовими організаціями). До цього часу МВФ та Світовий По-друге, Ініціатива встановлює чіткий індикатор сталого зовнішнього боргу, якого має досягнути країна. Сталий зовнішній борг — це такий обсяг зовнішнього боргу країни, за якого очікується, що вона здатна виконувати поточні та майбутні зобовязання з обслуговування боргу в повному обсязі без потреби у скороченні чи відстроченні боргу, без акумулювання несплачених сум боргу та без загрози зростанню економіки країни.

У рамках Ініціативи НІРС індикатор сталого зовнішнього боргу встановлено у вигляді двох співвідношень: приведеної вартості боргу до експорту (не більш ніж 150 %) та до державних доходів (не більше 250 %).

По-третє, для реалізації Ініціативи були знайдені нові джерела та механізми фінансування скорочення боргу. Вони охоплюють продаж частини золотих запасів МВФ і надання можливості Світовому банку та іншим міжнародним організаціям використовувати частину власних ресурсів. Було також створено Довірчий фонд НІРС (НІРС Trust Fund), у який можуть робити внески офіційні донори для того, щоб допомогти міжнародним організаціям скорочувати борг.

Окрім того, що посилена Ініціатива передбачає більший розмір скорочення боргу, вона має дві основні відмінності від попереднього варіанта, що стосуються умов реалізації програми [2].

Щоб здобути право на скорочення боргу за цими умовами, країна-боржник має не тільки показати хороші результати проведення економічних реформ, як передбачалося першим варіантом, а й розробити та впровадити в життя стратегію подолання бідності. Отже, відбулося зміщення акценту від макроекономічної та структурної політики до соціальної сфери.

Було знято жорсткі часові обмеження щодо початку завершальної стадії програми, тобто стадії, коли кредитори надають 90-відсоткове списання чистої приведеної вартості боргу. У першому варіанті Ініціативи ця стадія розпочиналася після трьох років успішного виконання запланованих заходів, а в «посиленому» варіанті вона може розпочатися раніше за умови успішного виконання взятих зобовязань та, відповідно, пізніше ніж через три роки, якщо країна не зможе досягти необхідного результату.

Стандартні класичні умови. У рамках Паризького клубу передбачено також стандартні (класичні) умови реорганізації зовнішнього боргу для країн із середнім рівнем доходу: реструктуризація до 100 % боргу (у деяких випадках тільки основної суми боргу) зі строком погашення 10 років з пятирічним пільговим періодом та на основі ринкових ставок процента.

Категорії країн-боржників:

Найбідніші країни — Торонтські, Лондонські, Неапольські та Ліонські умови.

Бідніші з країн із середнім рівнем доходу — Хюстонські умови.

Багаті країни з середнім рівнем доходу — стандартні умови Паризького клубу.

Винятки: в окремих випадках сума зовнішнього боргу країни може бути скорочена на особливих умовах з політичних та інших причин.

Що стосується діяльності останніх років, то найбільш значними подіями в діяльності Паризького клубу виділяється анулювання 100% боргу Сьєрра-Леоне в 2007 pp., дозвіл на дострокову виплату 22 млрд. дол. боргу з боку Російської Федерації, наданого в 2006 p.

Традиційно, методи і процедури діяльності клубу ніколи офіційно не оформлювалися в будь-якій документації [2].

Взаємовідносини Паризького клубу та України

До зобов’язань України перед Паризьким клубом відноситься заборгованість з кредитів, наданих іноземними банками в рамках міжурядових угод під гарантії своїх урядів чи застрахованим урядовими страховими організаціями. Слід зазначити, що Україна вже підписала міжурядову угоду з усіма країнами — членами Паризького клубу.

Україна в 2001 році призупинила платежі з боргів Паризькому клубу (Туркменістану), оголосивши про намір їх реструктуризації. Починати саму реструктуризацію Україна відразу не могла, оскільки здійснювати таку операцію в рамках Паризького клубу можна було тільки за умови наявності діючої кредитної програми МВФ. Поновлення ж кредитної програми EFF розтяглося на довгий період, але в результаті МВФ погодився реанімувати кредитні відносини з Україною. Відразу після поновлення фінансування український уряд офіційно звернувся до Паризького Клубу з пропозицією реструктуризувати борг. Сума реструктуризації склала біля $600 млн. [5].

Загальний обсяг прямого державного і гарантованого боргу України в першому півріччі 2006 року зменшився на $185 млн., і зараз складає $14 млрд. Основними країнами-кредиторами України є: Росія — $1,974 млрд., Туркменістан — $0,282 млрд., США — $0,318 млрд., Німеччина — $0,349 млрд. Згідно даним уряду, борг України Японії за станом на кінець 2005 року складав $165 млн. і до кінця нинішнього року повинний скоротитися до $100 млн.

У 2005 році Україна вчасно й у повному обсязі обслужила платежі приватним кредиторам, анулювавши колишні облігації, випустивши замість них нові і погасивши накопичені відсотки в розмірі біля $300 млн. У рамках пропозиції про обмін були анульовані облігації на суму біля $2450 млн. Одночасно з цим Україна розмістила облігації зовнішньої державної позики 2000 року з терміном погашення у 2007 році на відповідних рахунках інвесторів в обсязі EUR 1133,331 млн. зі ставкою 10% річних і $1129,329 млн. — з річною ставкою 11%. [8].

В даний час Україна прагне до комплексного рішення проблеми міжнародної заборгованості при дотриманні балансу інтересів кредиторів і позичальників. Нинішня боргова криза стала наслідком несприятливого переплетення суб’єктивних і об‘єктивних факторів. Глибина їхнього впливу настільки велика, що відчувається дотепер.

Не приділялася увага структурі й ефективності нових запозичень і здатності вчасно повертати борги. Відсутність промислової політики, твердої лінії на напрямок зовнішніх ресурсів на виробництво у виробництво для подолання спаду і поновлення економічного росту обумовило їхню концентрацію у фінансовій сфері, а також використання для покриття бюджетного дефіциту. Ці тенденції свідчили про наростання кризи зовнішньої заборгованості.

Наступна несприятлива тенденція в боргових відносинах — самовідтворення зовнішньої заборгованості, коли усе більше нових запозичень використовується на обслуговування старих боргів. Якщо вчасно не вжити заходів, виникне небезпека створення грандіозної піраміди: зростаючі запозичення не будуть компенсуватися зростанням виробництва, тому що лише незначна частина кредитів знаходить дорогу в реальний сектор економіки [9].

таким чином, дуже важливо зупинити ріст зовнішньої заборгованості України. Без перелому цієї вкрай небезпечної тенденції відновлення економіки може розтягтися на невиразно довгий час, а здатність країни виплатити зобов’язання перед зовнішніми кредиторами виявиться під сумнівом. Якщо всі зацікавлені сторони не будуть починати однобічних кроків і виявлять готовність до розумних компромісів, подолання кризи стане можливим з мінімальними втратами, як для боржників, так і для кредиторів [3].

Висновки

Паризький клуб — неформальне об‘єднання групи держав, що координує питання, пов’язані з виплатою боргів країнам-боржникам

Перші переговори в рамках клубу було проведено в 1956 р., який був позначений власне заснуванням клубу.

У рамках Паризького клубу країни, що відчувають труднощі у сплаті боргів іншим державам і приватним закладам, проводять переговори зі своїми кредиторами про перегляд умов і графіків платежів. У нього немає штаб-квартири, секретаріату, а, головне, немає статуту. Іншими словами, цей клуб не має юридичного статусу.

Особливість структурної організації Паризького клубу полягає в тому, що він являє собою зібрання представників суверенних держав-кредиторів, на якому головує високопосадовець державного Казначейства Франції. В даний час генеральний директор казначейства Рамон Фернандес.

Секретаріат був створений в кінці 1970-х, коли діяльність Паризького клубу почала ставати набагато вагомішою, ніж в попередні десятиліття. Генеральний секретар, в даний час міс Клотільда Ланжевін, очолює команду з десяти чоловік з Французького Казначейства.

На сьогоднішній день до обєднання входять уряди 19 країн-кредиторів, якими є Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Швейцарія, Швеція, Франція, Фінляндія, Японія і Росія.

Принципами діяльності Паризького клубу є консенсус, солідарність між кредиторами, умови, зіставність умов, дії виходячи з конкретної ситуації.

Найбільша активність припадає на останні 20 років, коли біля 100 країн уклали більше двохсот угод про реструктуризацію боргів на суму понад 350 млрд. доларів.

Список використаних джерел

.Ми і Паризький клуб // Дзеркало тижня,№27,2001р. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: #»justify»>.О. М. Мозговий, Т. Є. Оболенська, Т. В. Мусієць: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 557 с. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: #»justify»>.Пісна В.В. Особливості взаємовідносин України і Паризького Клубу// [Електронний ресурс]. — Режим доступу: #»justify»>.Шемшученко Ю.С. Юридична енциклопедія. — [Електронний ресурс]. — Режим доступ : #»justify»>.#»justify»>.#»justify»>.#»justify»>.HTTP://www.podrobnosti.ua/economy/2002/04/26/23022.html

Учебная работа. Діяльність Паризького клубу