Учебная работа. Діяльність Карибського співтовариства
Діяльність Карибського співтовариства
Міністерство освіти і науки України
Волинський національний університет імені Лесі Українки
Факультет міжнародних відносин
кафедра країнознавства і міжнародних відносин
Реферат
КАРІКОМ
Підготувала: Корнійчук Анастасія Іванівна
Луцьк-2007
Зміст
Інтеграційні процеси в Карибському регіоні
Створення і мета КАРІКОМ
Організаційна структура
Діяльність КАРІКОМ
Література
Інтеграційні процеси в Карибському регіоні
В Латинській Америці інтеграційний процес почався приблизно чотирьох десятиріч тому на крилах романтичної мрії Симона Болівара про єдиний континент з його неповторною долею. Однак економічний етатизм в поєднанні з корупцією, зовнішньоторговельний протекціонізм, модель, що базувалася на зростанні продукції для першочергового задоволення потреб вузького внутрішнього ринку і заміщенні імпорту в економіці закритого типу і ідеологізована риторика з приводу солідарних дій в рамках схеми про вікове протистояння "багатої Півночі бідного Півдня" був не кращим інструментарієм для інтеграції.
Тоді "економічна інтеграція не просунулась відповідно до проголошених цілей".
В той період не більш ефективними виявилися і субрегіональні інтеграційні об‘єднання в складі географічно сусідніх країн. Створений в 1960 р. Центральноамериканський спільний ринок довгі роки існував тільки на папері: економічна інтеграція несумісна з військово-поліцейськими режимами, громадянською війною і регіональним збройним конфліктом. Багато років буксувала і створена в 1969 р. в рамках Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі Андська група, рівно як і створене в 1973 р. Карибське співтовариство (КАРКОМ).
Проте за останні роки реальна економічна інтеграція просунулася в більшій мірі, чим в попередні десятиріччя. З початку 90-х рр. Латинська Америка створила регіональну підсистему в рамках глобальної системи, при цьому державам континенту властиве усвідомлення регіональної ідентичності, власної своєрідності. У зв’язку з цим професор Інституту міжнародних досліджень Університету Чилі Альберто Клаверен зазначав, що новизна інтеграційних процесів виявляється в тому, що переглядаються існуючі численні договори з метою їх актуалізації, формуються нові об‘єднання, множиться число ініціатив на регіональному рівні, нерідко відбувається істотне, але надто необхідне оновлення концептуальних основ інтеграції і регіональної співпраці. Кінцеві результати лавини угод і ініціатив вселяють оптимізм, бо дозволяють подолати десятиріччя риторики і невдач саме в цій сфері. Активізація регіональної інтеграції і співпраці знаходить вираз не тільки — в оновленні колишніх моделей і підписанні угод про вільну торгівлю. На думку А. Клаверена, країни регіону все частіше використовують нові форми співпраці в таких різних галузях, як вдосконалення інфраструктури, здійснення інтеграційних проектів в енергетиці і матеріальному виробництві, використанні природних ресурсів, що знаходяться в спільному володінні, розвиток технології, військова промисловість і координація зовнішньополітичної діяльності.
Інтеграції як процесу, сприяючого підвищенню ступеня входу регіону в світову економіку і інтенсифікації їх торгових, фінансових і інвестиційних зв’язків з міжнародними центрами. На думку Герта Розенталя, концепції державного протекціонізму, характерні для перших інтеграційних моделей, залишилися в минулому. У нинішніх схемах все більшу вагу набувають заходи по стимулюванню конкурентоздатності і торгової лібералізації, включаючи сферу послуг. Якщо в колишні часи інтеграцію сприймали як засіб колективного захисту від несприятливих обставин, що складалися поза регіоном, то сьогодні вона все частіше розуміється як гнучкий елемент наступального Подібна думка чилійського економіста Р.Пісарро, який затверджує: якщо раніше упор робився на захист національних ринків, регулювання і зміцнення галузей промисловості, що зароджувалася і на адміністративні заходи в торгівлі, то сьогодні мова йде про підвищення конкурентоздатності на світовому ринку і взаємовигідній лібералізації. Якщо в минулому інтеграція була як би логічним продовженням моделі розвитку, що базувалася на заміщенні імпорту і економіці закритого таким чином, інтеграція розвивається паралельно процесу односторонньої торгової лібералізації, економічній відкритості. Нове розуміння відкритого регіоналізму в Латинській Америці міцно асоціюється з процесом демократизації. Перехід до демократії не тільки співпав з пожвавленням регіональної співпраці, але і виявив прямий взаємозв’язок двох тенденцій, оскільки нові моделі висувають як неодмінну умову наявність в країні демократії.
Лідери латиноамериканських держав усвідомлюють, що значною мірою становище Латинської Америки в майбутніх світових відносинах буде залежати від реальної конкурентоздатності регіону і відповідності його економіки основним напрямкам розвитку світової економіки. Тому латиноамериканські країни активно розширюють всебічні торгово-економічні відносини разом з цілеспрямованими зусиллями по розвитку і регулюванню їх економік,
Переживши кризи в 70-х і 80-х рр., економіки латиноамериканських держав в 90-х рр. почали відновлювались і поступово вступили в етап стабільного зростання. Латиноамериканські держави, які раніше протягом довгого часу розвивали економіку, орієнтовану на внутрішній ринок, не тільки зіткнулися з гострою конкуренцією на світовому ринку, але і все більш схильні до обмежень взаємозалежних зобов’язань, існуючих в світі. Розширення торгово-економічних зв’язків є стратегічним кроком, зробленим латиноамериканськими країнами для пристосування до нового міжнародного стану. Корпоративність регіональної економіки складова частина глобалізації всесвітнього господарства.
Поширюється інтеграційний процес в рамках КАРІКОМ. Велике значення має підписання в 1994 р. 36 країнами (члени КАРІКОМ, інші сусідні держави і території, включаючи Кубу, Колумбію, Бразилію, Венесуелу і Мексику) договору про створення Асоціації карибських держав (АКД) з населенням біля 200 млн. людей. Керують роботою АКД постійні органи — Рада міністрів і секретаріат. Засновники АКД розділені на дві групи: держави-члени Асоціації і володіння (території) Великобританії, США і Нідерландів як асоційовані члени АКД. Підкресливши зростаючу роль Карибського басейну ООН трансформувала ЕКЛА в ЕКЛАК.
Власне КАРІКОМ об‘єднує 15 країн, в основному острівних держав-карликів. Розвиток КАРІКОМ гальмується економічною відсталістю, слабістю членів співтовариства, недоліком інвестицій, несприятливими наслідками діяльності такого монстра, як Північноамериканський договір про вільну торгівлю (НАФТА). Країни КАРІКОМ зіткнулися з конкуренцією Мексики, що різко посилилася по ряду товарів, особливо текстилю і одягу. В 1998 р. відбулися в столиці Трінідаду і Тобаго зустрічі міністрів закордонних справ 15 країн-членів КАРІКОМ з участю держсекретаря США Мадлен Олбрайт підтвердилися побоювання, що НАФТА впливає згубним чином на економіку малих країн. Продиктоване НАФТА скасування тарифів і квот обернулося для карибських країн масовим розоренням національних компаній і втратою 123 тис. робочих місць, що в середньому складає населення однієї острівної держави. Олбрайт не гарантувала ратифікацію конгресом США угоди про вільну торгівлю з КАРІКОМ [2, 22 — 23, 25].
Утворення регіональних угрупувань в Карибському басейні тривалий час стримувалась обставин. Національні економіки країн регіону формувались на основі потреб метрополій, були орієнтовані на експорт товарів, що співпадають за своїми характеристиками і виявились непристосованими до внутрішньоконтинентальної торгівлі.
Початкова концепція регіональної інтеграції в Південній Америці була спрямована на зміну імпорту в рамках регіональних ринків. Перехід більшості латиноамериканських країн до людей відкритої економіки зумовив розробку ними нової концепції регіональної інтеграції — концепції так званого відкритого регіоналізму, тобто інтеграції, заснованої на низьких митних бар’єрах і більш відкритої для світового ринку [6, 107].
Створення та мета КАРІКОМ
Карибське співтовариство і Карибський спільний ринок — КАРІКОМ (Carribean Community and Common Market — CARICOM) утворено в 1973 р. замість Карибської асоціації вільної торгівлі.
КАРІКОМ було створено згідно Договору Чагуарамас (Трінідад і Тобаго). Згідно договору спільний ринок трактується як додаток і складова частина Карибського співтовариства.
Кілька декларацій країн-членів Карибського співтовариства завершально оформили договір. Серед них:
-Нассауська угода 1984 р. про структури зближення і більш тісну інтеграцію з метою прискореного розвитку в Карибському співтоваристві;
-Барбадоський консенсус 1985 р. про розвиток місцевого і регіонального підприємництва і професійних якостей в країнах-членах;
—порт-оф-Спейнська угода 1989 р. про раціональне природокористування і охорону навколишнього середовища Карибського басейну;
-Гранд-Андська декларація і робоча програма 1989 р. про подальший розвиток інтеграції, що об‘єднали резолюцію про розвиток людських ресурсів і про університет Вест-Індії, резолюцію про підготовку народів Вест-Індії до ХХІ ст., пропозиції Карибської економічної конференції і заява про ініціативи у відносинах Карибського басейну;
—порт-оф-Спейнський консенсус 1991р. про забезпечення розвитку країн Карибського басейну до 2000 р. і надалі [10, 290 — 291].
КАРІКОМ включає 14 країн Карибського басейну і, на відміну від всіх інтеграційних угруповань, об‘єднує не тільки незалежні держави, а й залежні території.
КАРІКОМ заснований на базі раніше створеної ЗВТ, яка проіснувала з 1965 по 1973 р. До його складу входять: Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Монтсерат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Тринідад і Тобаго, Ямайка. У межах КАРІКОМ існують різні субрегіональні відділення. Найбільш розвиненими з точки зору регіональної інтеграції є:
?Карибський загальний ринок у рамках КАРІКОМ, де повністю ліквідовані торгові обмеження між Барбадосом, Трінідадом і Тобаго, Гайаною, Ямайкою й Антигуа. Ці країни схвалили єдиний митний тариф щодо товарів третіх країн, тобто це фактично митний союз, в основі якого лежать промислово-сировинні товари. Третину взаємної торгівлі становлять нафтопродукти;
?Східнокарибський загальний ринок, що включає в себе найменш розвинені країни. У ньому спостерігається тенденція до створення загальної валюти і спільного ЦБ [4, 389 — 390].
Головна мета КАРІКОМ — утворення спільного ринку, що передбачає єдиний зовнішній тариф, а також координацію зовнішньої політики, співробітництво в технічній, соціальній і культурній галузях. Ліквідуються митні податки й нетарифні обмеження в торгівлі між країнами-членами, здійснюється єдина торговельна політика й політика в галузі сільського господарства. Передбачається вільний рух трудових ресурсів і капіталу, співробітництво в розвитку туризму, який є важливою галуззю для країн регіону. В довгостроковому плані намічено утворити валютний союз і увести в обіг спільну валюту [5, 241].
Організаційна структура
. Конференція голів урядів.
. Рада Карибського співтовариства.
. Рада спільного ринку.
. Регіональні інститути.
. Асоційовані інститути.
. Асамблея парламентарів Карибського співтовариства.
. Секретаріат Карибського співтовариства.
Конференція голів урядів — вищий орган КАРІКОМ, який визначає стратегічні напрямки розвитку організації. Вона відповідає за зносини КАРІКОМ з третіми державами й міжнародними організаціями. Рішення Конференції мають обов’язковий характер [5, 242].
В разі необхідності видає директиви і делегує свої повноваження з фінансових питань Раді Карибського співтовариства. Рішення і рекомендації зазвичай приймаються єдиногласно. Бюро наділене повноваженнями висувати пропозиції, здійснювати виконання рішень КАРІКОМ. Бюро несе відповідальність за керівництво. Співтовариством в періоди між сесіями Конференції і контролює дії утворених в 1993 р. міжурядових сил спеціального призначення [10, 292].
Рада Карибського співтовариства складається з міністрів у справах КАРІКОМ. Вона розробляє оперативні плани діяльності організації, визначає пріоритетні напрямки співробітництва, контролює виконання рішень Співтовариства [5, 242].
Рішення і рекомендації приймаються єдиноголосно.
Рада, головний орган Спільного ринку КАРІКОМ, нараховує 13 членів (без Багамських островів). Він відповідає перш за все за ефективну діяльність і розвиток спільного ринку. Рада може робити Конференції пропозиції з встановлення більш тісних економічних і торгівельних зв’язків з іншими державами, об‘єднаннями держав чи міжнародними організаціями. Кожен член Ради має 1 голос, рішення і рекомендації приймаються консенсусом. З 1992 р. розробляються плани заміни Радою, Карибської співдружності.
Інститути (конференції чи постійні комітети) займаються розвитком співробітництва в конкретних секторах (охорона здоров’я, освіта, наука і техніка, міжнародні відносини, сільське господарство, видобувна промисловість, енергетика і природні ресурси, промисловість, транспорт, фінанси, трудові ресурси).
Асоційовані інститути, як вони зазначені в договорі, — це Карибський Угода про створення Асамблеї парламентарів Карибського співтовариства (консультативний, дорадчий орган) було прийнято з метою поглиблення інтеграційних ресурсів і вступило в силу в 1994 р.
Секретаріат Карибського співтовариства, на чолі якого стоїть генеральний секретар, несе відповідальність за адміністративне забезпечення діяльності органів Співтовариства, включаючи спільний ринок. Він відповідає за організаційно-технічне обслуговування засідань органів Співтовариства, здійснює кроки з реалізації прийнятих рішень, ініціює і проводить дослідження з питань економічного і функціонального співтовариства, надає відповідну допомогу державам-членам і виконує всі завдання, які ставляться перед ним на Конференцією та іншими органами КАРІКОМ.
Рада спільного ринку розглядає питання ефективності спільного й розробляє відповідні заходи.
КАРІКОМ фінансується за рахунок внесків держав-членів [10, 292 — 293].
Для країн, що розвинуті менше, встановлений 10-річний строк для лібералізації торгівлі. З 1976 р. реалізується програма розвитку продовольчої бази, яка має на меті досягнення самозабезпечення молочними, м’ясними і рибопродуктами.
Інтеграційна політика організації націлена на глибоку економічну інтеграцію і функціональну кооперацію в різних сферах, а також на зовнішньополітичне співробітництво. Останнє здійснюється через посилення міжнародних контактів, особливо з латиноамериканськими країнами, а також через встановлення зв’язків з міжнародними організаціями та угрупованнями, передусім з Північноамериканською угодою про вільну торгівлю (НАФТА) [8, 91].
Три основні сфери співробітництва
1.Економічна інтеграція через Карибський спільний ринок.
. Функціональне співробітництво, співробітництво в неекономічних сферах і в сфері загальних послуг.
. Координація зовнішньої політики.
Діяльність КАРІКОМ
карибський співтовариство інтеграційний освіта
Інтеграційна політика КАРІКОМ спрямована на поглиблення економічної інтеграції, розвиток системи спільних служб і співробітництва в таких функціональних сферах, як освіта, культура, комунікації, промисловість, а також зовнішня політика. Посилюються міжнародні зв’язки, зокрема з міжнародними організаціями і угрупованнями (НАФТА, ООН, МВФ та ін.) [10, 293].
В 1977 р. було введено систему багатосторонніх розрахунків з об‘ємом взаємного кредиту в 40 млн. дол. З 1976 р. почала виконуватись програма розвитку продовольчої бази, метою якої було досягнення самозабезпечення молочними, м’ясними і рибопродуктами.
В 1990 р. створено Карибський союз телекомунікацій у якості міжурядового регіонального органу, покликаного сприяти розвитку телекомунікацій в регіоні (штаб-квартира — в Трінідад і Тобаго). Його членами можуть бути представники відповідних відомств держав-членів КАРІКОМ. Центральним органам цього союзу є конференція у складі міністрів, відповідальних за питання телекомунікацій.
Згідно рішення конференції в 1991 р. було створено Карибський інвестиційний фонд з метою забезпечення ресурсів для розвитку підприємництва в регіоні [10, 294].
Для фінансового забезпечення діяльності КАРІКОМ ще в 1969 р. було створено Карибський Слід зазначити, що митний союз, який мав бути укладений 1991 р. між англомовними країнами Карибського басейну під егідою Карибського співтовариства, був створений ще в 1971 р. під назвою САRІСОМ, проте ніяким чином не сприяв розвиткові економічної інтеграції. Країни-члени офіційно зобов’язалися створити економічний і монетарний союз у 1984 р., однак з того часу значного прогресу не було досягнуто. У жовтні 1991 р. уряди країн — членів САRІСОМ утретє не змогли домовитись про крайній термін запровадження єдиного зовнішнього тарифу [9, 324].
У 70-80-ті роки XX ст. КАРІКОМ пережив кризові явища, пов’язані з нафтовою і загальноекономічною кризами, що збільшили зовнішню заборгованість. зараз відбуваються позитивні зміни.
У 1992 р. — різке падіння митних зборів (приблизно на 70 %), особливо вдало йде інтеграція в області регулювання сільськогосподарського виробництва (документ "Час діяти"). Була запропонована нова модель інтеграції на основі тенденції до ослаблення державного втручання.
У 1995 р. — вільне переміщення громадян, скасування паспортного режиму [5, 390].
В 1994 р. голови урядів доручили Секретаріату вивчити питання про можливі наслідки членства КАРІКОМ в НАФТА для країн регіону.
В контексті створення зони вільної торгівлі Америки держави-члени КАРІКОМ розглядають можливість запровадження регіонального фонду розвитку.
За підтримки Організації американських держав і Міжамериканського банку розвитку КАРІКОМ здійснює кроки з інтеграції своїх ринків ряду латиноамериканських країн.
КАРІКОМ і Організація східнокарибських держав розглядають питання про узгодження своїх ініціатив.
КАРІКОМ, Суринам і Чилі на зустрічі в Сантьяго в 1995 р. прийшли до згоди про необхідність посилення ролі Організації із заборони ядерної зброї в Латинській Америці і в Карибському басейні (ОПАМАЛ).
В 1972 р. було вирішено проводити фестиваль Карибського співтовариства з метою більш глибокого взаємного розуміння духовних цінностей і культурних традицій народів Карибського басейну [10, 294].
членів Карибського співробітництва (КАРІКОМ) розширили співробітництво, поставивши за мету досягнення повної економічної інтеграції. Планом передбачається вільне переміщення в регіоні товарів і капіталу, вироблення єдиних зовнішніх тарифів, перегляд правил визначення походження товарів, гармонізація інвестиційних стимулів, координація політики розвитку торгівлі і бізнесу, а також фінансової політики, створення до 1995 року кредитно-грошового союзу. Швидкість змін в Європі та високі темпи зростання економіки ряду країн в Азії спонукали членів КАРІКОМ усвідомити, що їм залишається або швидко просуватися, або виявитись далеко позаду [3, 255].
Незважаючи на амбіційну мету — утворення спільного ринку, -інтеграційні процеси в межах КАРІКОМ (також як і в ЛАІ) йдуть повільно. Головна причина полягає в тому, що економіки цих країн майже зовсім не доповнюють одна одну. Для всіх країн регіону туризм — основна галузь; переважна частина зовнішньої торгівлі орієнтована на країни за межами регіону, переважно на США та ЄС. В цих умовах керівництво КАРІКОМ шукає шлях інтеграційного зближення з іншими організаціями Америки. В 1994 р. Конференція голів урядів поставила питання про перспективи вступу країн КАРІКОМ до організації НАФТА на засадах колективного члена. КАРІКОМ підтримує утворення зони вільної торгівлі в межах обох Америк [5].
Лише в дев’яностих роках минулого століття після виникнення нової організації — Асоціації карибських держав (АКД) та в зв’язку з ускладненням стосунків КАРІКОМ з США в зв’язку зі створенням НАФТА стала можливою активізація процесу інтеграції карибських держав.
Щорічно поряд з регулярними конференціями в Карибському співтоваристві "стали проходити саміти глав урядів та держав, на яких розглядалися та приймалися важливі рішення з проблем об’єднання зусиль карибських країн на міжрегіональній основі, прискорення процесу приватизації економіки та її диверсифікації, підвищення рентабельності експортних галузей господарства (особливо вирощування бананів), залучення іноземних інвестицій, розвиток міжнародного туризму, заходи із введення єдиної грошової одиниці, створення малих приватних підприємств, орієнтованих на експорт, уніфікація митних ставок і т.п.
Спочатку було досягнуто позитивних результатів. У деяких країнах було здійснено заходи із взаємної конвертації національних грошових одиниць, а в інших встановлено плаваючий курс. Частково уніфіковано систему митних зборів та лібералізовано систему переміщення населення в територіальних рамках КС.
Особливе місце в історії інтеграції зайняла Конференція глав урядів країн КС, яка проходила в липні 1992 р. в порт-оф-Спейн (Тринідад і Тобаго), де спеціальна комісія співтовариства згідно з дорученням вищого органу КАРІКОМ про модифікацію угоди Чагуарамас підготувала та оприлюднила доповідь "Час діяти". В цьому документі учасникам було запропоновано заходи, спрямовані на покращання моделі Карибського співтовариства. У програмі реформ стрижневим став проект створення АКД. Важливу роль в інтеграційному процесі відіграв самміт карибських держав 4-7 липня 1995 р. в Гайані.
Саме на ньому було запропоновано ряд заходів, спрямованих на подальший прогрес у створенні спільного ринку. Відзначено певні успіхи другої фази введення єдиного зовнішнього тарифу в таких країнах, як Барбадос, Гренада, Ямайка, Тринідад і Тобаго. Було також запропоновано (прем’єр-міністр Ямайки П.Паттерсон) створити спільний ринок КС в 1997 році. Зазначено, що головною перешкодою перетворення КС на угруповання, яке відповідало б сучасним вимогам, лишається однотипність відсталої, вузькоспеціалізованої економіки англомовних карибських країн. До того ж більше третини їх загального експорту припадає на США, п’ята частина на Великобританію, а решта — на країни Європейського союзу, Канаду, Венесуелу та інші.
Частка ж зональної внутрішньої торгівлі в 1994 р. становила лише 10%.
У центрі уваги карибської спільноти лишається питання стимулювання міжнародного туризму, як найбільш перспективної галузі економіки країн, виходячи зі сприятливих кліматичних умов і неповторного природного колориту. Швидкими темпами зростають іноземні інвестиції в інфраструктуру туризму. У багатьох карибських країнах міжнародний туризм у структурі ВВП посідає провідне місце. Тоді як заходи з диверсифікації економіки вживаються дуже повільно.
За останні десять років до традиційних видів товарів експортної спрямованості, таких як банани (Малі Антильські острови), цукрова тростина та виробництво цукру-сирцю, патоки-меляси та рому (Гайана, Ямайка, Тринідад і Тобаго, Беліз, Барбадос, Сан Крістобаль і Невіс, Антигуа та Сурінам); вирощування цитрусових (у всіх країнах регіону); виробництво копри (у всіх країнах регіону): вирощування рису (Сурінам, Гайана) та прянощів (гвоздика на Гренаді); виробництво текстильних товарів (Ямайка); видобування нафти та виробництво нафтопродуктів (Тринідаді, Тобаго); видобування бокситів та виробництво глинозему (Ямайка, Сурінам, Гайана); додалися лише складання та продаж електронної апаратури та годинників, головним чином на основі імпортних комплектуючих.
Дуже перспективною справою в країнах Карибського співтовариства вважається реєстрація іноземних банків на вигідних умовах (Багами, Сент-Вінсент і Гренадіни, Барбадос, Антигуа і Барбуда, Ангільє, Гренада, Монтсеррат, Сан Кітс і Невіс, Ямайка, Беліз та ін.).
Найяскравішою подією в житті карибів кінця минулого століття стало підписання 24 червня 1994 р. в Картахені (Колумбія) угоди про утворення Асоціації карибських держав. До неї увійшли всі країни — члени КАРІКОМ, інші вест-індські держави і території, в тому числі Куба, Колумбія, Венесуела, Мексика та всі центральноамериканські держави.
Угода про утворення АКД складається з преамбули та 31 статті. З них особливе значення має стаття, де йдеться про всебічне стимулювання "економічної інтеграції, в тому числі лібералізації торгівлі, зростання інвестування капіталу та розвитку транспорту в межах АКД і співробітництва в інших сферах відносин".
Однак головна мета, як зазначається в угоді, — це створення зони вільної торгівлі. Керують роботою АКД постійні органи — Рада міністрів країн-учасниць та Секретаріат (ст. VІІ та VIII).
Конференції можуть скликатися главою будь-якої держави або уряду країн-учасниць, а також за ініціативою Ради; міністрів АКД (ст. VІ).
Рада міністрів АКД створює комітети з розвитку торгівлі та зовнішніх економічних відносин із захисту та збереження довкілля, включаючи Карибське море з прикордонних ресурсів, з науки, технології, охорони здоров’я, освіти та культури з бюджету та адміністративних питань.
До саміту було підписано угоди з Колумбією та Венесуелою про співробітництво в галузі торгівлі, економіки техніки та про безмитний експорт на колумбійський та венесуельський ринки ряду товарів із країн — учасниць КАРІКОМ.
Країни, що підписали угоду про створення АКД, розбито на дві групи держави — члени АКД та країни — володіння (території) Великобританії, Франції США і Нідерландів, які хоч і є лише асоційованими членами організації, одна взяли участь у підписанні угоди.
На відміну від повноправних члени асоційовані беруть участь у дискусіях та голосуваннях лише з питань, які безпосередньо зачіпають їх інтереси.
Всього до АКД увійшло 37 країн населенням до 200 млн. чоловік. З 1 січня 1995 р. почала працювати штаб-квартира АКД на Тринідаді й Тобаго.
Сама угода набула чинності лише в серпні 1995 р., після того як була ратифікована двома третинами всіх, хто її підписав.
Перший саміт АКД відбувся уже 17 — 18 серпня 1995 р., на якому прийнято Декларацію принципів та план дій із зміцнення співробітництва між Карибським співтовариством, Центральною Америкою, Колумбією, Венесуелою та Мексикою.
Особливе місце в КАРІКОМ та АКД одразу зайняла Куба, яка протягом довгого часу брала вельми скромну участь у проектах економічної інтеграції в Латинській Америці. Однак за умов, коли інтеграційні процеси стали важливою, невід’ємною рисою розвитку світової економіки, для Куби зони набули особливої ваги. Після розпаду СРСР та закінчення діяльності РЕВ багатостороннє співробітництво Гавани з найнижчим оточенням стало справою її виживання як суверенної держави. У липні 1992 р. — в порт-оф-Спейн на XIII нараді глав рядів та держав Карибського басейну Куба отримує статус спостерігача. У грудні 1993 р. — було прийнято рішення про створення спільної комісії з питань торгово-економічного і технічного співробітництва КАРІКОМ- Куба, що можна розглядати як важливий крок на шляху до взаємного зближення.
Однак КАРІКОМ підійшло дуже обережно до співпраці з Кубою. Питання стосувалося не стільки обсягу торгівлі, скільки Як відомо, 12 березня 1996 р. тодішній президент США Б. Клінтон підписав законОдразу ж після опублікування цього закону на зустрічі глав урядів Канади і КАРІКОМ Сент-Джорджесі, столиці Гренади, її учасники виступили з одностайним застереженням намагань Вашингтона поширити дію законодавства США за їх межі та визнали їх як такі, що принижують гідність Карибського басейну.
Таку реакцію можна пояснити тим, що на той час активізувався процес підписання торгових та інших угод, спрямованих на посилення економічного співробітництва з Кубою. Уже в квітні 1996 р. Карибська агенція розвитку експорту підписала з Кубою цілий пакет угод та протоколів про наміри в сфері торгівлі, інвестицій та банківської діяльності.
Цей крок є очевидним свідченням того, що країни Карибської спільноти переглянули своє бачення Куби як релікта епохи "холодної війни". Опинившись поза межами НАФТА і майже переставши отримувати фінансову допомогу з боку США, вони змушені були шукати ринки на Кубі. На сьогодні Куба є вагомим елементом Асоціації карибських держав, яка, як відомо, проголосила створення до 2005 р. зони вільної торгівлі в Карибському басейні та на всій Західній півкулі. Ця позиція до певної міри відповідає бажанню США створити таку зону. Однак підхід до розв’язання проблеми у них зовсім інший.
Так, АКД вважає, що для створення подібної зони необхідно просто об‘єднати діючі торгово-економічні блоки, такі як НАФТА, Меркосур, Андська спільнота, ЦАЗР та Карибське співтовариство, виходячи з того, що саме союз цих блоків гарантує забезпечення інтересів усіх країн, що входять до них.
Однак ця позиція суперечить підходу США, які вважають, що НАФТА повинна стати основою нової зони, а решта країн мають входити до неї на індивідуальній основі, що може залишити Кубу або інші країни поза межами панамериканської інтеграційної системи [7, 52 — 54].
Обсяги зовнішньої торгівлі країн КАРІКОМ мають тенденцію до зростання (див. табл. 1). Пік зростання спостерігався в 1980 р., тобто через сім років після створення цієї міжнародної організації. Імпорт суттєво перевищує експорт, і це перевищення з часом зростає.
Для фінансового забезпечення діяльності КАРІКОМ у 1969 р. був створений Карибський Таблиця 1 Зовнішня торгівля КАРІКОМ (в млн. дол.; у поточних цінах)
Рік Показник19601970198019901997Коефіцієнт зростання 1960 р. = 1,0Оборот1482309226136110411740111,7Експорт627115612797446362249,9Імпорт85519361333965781117713,1Сальдо-228-780-542-2115-4953Коефіцієнт покриття імпорту експортом, %73,359,795,967,855,7
На відміну від ряду інших регіонів світу країни Латинської Америки вступили в нове тисячоліття з великими надіями на покращання рівня життя. Деякі політики схильні вважати, що цей прогрес до певної міри буде залежати від тих інтеграційних процесів, що нині мають місце серед латиноамериканських країн.
Саме в 90-ті роки минулого століття на латиноамериканському континенті різко активізувались інтеграційні процеси в рамках проектів, більш адекватних новим умовам. Ця тенденція особливо чітко виявилася в Карибському регіоні.
Задовго до створення цього співтовариства Великобританія неодноразово намагалася об‘єднати англомовні карибські країни як з метою протидії експансії США, так і, виходячи із засад своєї неоколоніалістської політики, щоб об‘єднати англомовні країни, які раніше перебували у складі Вест-Індської федерації.
Незважаючи на свій короткий вік, КАРІКОМ досягла певних успіхів в економічній, культурній та політичній інтеграції.
Інтеграція — веління часу. Важливі зміни в житті Карибської спільноти, що мали місце в минулому десятилітті, відкривають реальні можливості створення в регіоні спільного ринку. Але дуже слабким є намагання створити панамериканський інтеграційний союз. Навряд чи ця ідея буде реалізована в повному обсязі, беручи до уваги політико-економічні та соціальні розбіжності країн Західної півкулі.
Вже сьогодні постійно виникають труднощі при стиковці економік цих країн, які перебувають на різних ступенях соціально-економічного розвитку.
проблема міжнародного співробітництва стала центральною серед тих, які розглядалися на другому саміті глав урядів і держав країн — учасниць АКД. Основою міжнародного співробітництва на нинішньому етапі, як це випливає з матеріалів саміту та "Декларації Санто-Домінго", повинен стати туризм як найбільш динамічна галузь економіки країн субрегіону в плані регіональної інтеграції, співробітництва в економічній, соціальній, науково-технічній і культурній сферах, включаючи питання захисту довкілля.
Під час саміту було чітко продемонстровано, що незважаючи на намагання АКД охопити всі країни Карибського регіону, в її структурі можна чітко визначити чотири групи. Це свідчить, що АКД поки що не стала однорідною структурою та системною організацією, такою, наприклад, як МЕРКОСУР чи Андська спільнота. За спорідненістю інтересів можна виділити, перш за все, "групу трьох", до якої входять найміцніші в економічному плані Мексика, Венесуела і Колумбія з населенням 150 млн. чоловік і сукупним ВВП близько 480 млрд. доларів США. Цій групі притаманна широка диверсифікація інтересів, які виходять далеко за межі Карибського басейну.
Другу велику групу становлять власне "карибські країни". Це 13 англомовних держав КАРІКОМу із загальним населенням 6 млн. жителів та сукупним ВВП 18.6 млрд. американських доларів. Третя група країн .- шість центральноамериканських держав (Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Панама і Сальвадор) із загальним населенням 33.4 млн. чоловік та ВВП більш як 40,5 млрд. американських доларів, об‘єднаних в ЦАЗР.
Останню групу з найменшим рівнем інтегрованості та напрацьованих регіональних зв’язків становлять такі країни, як Куба, Домініканська республіка та Гаїті з населенням 26,4 млн. чоловік та сукупним річним ВВП більш як 20 млрд. американських доларів.
Істотна різниця в економічному розвитку, в ступені інтегрованості та напрацьованих регіональних зв’язків як між собою, так і з зовнішнім світом стали причиною різних підходів до проблем, що обговорювалися підчас другого саміту глав держав та урядів країн — учасниць АКД.
Що ж до проблеми глобалізації, то учасники саміту одностайно підтвердили, що головний засіб зменшення негативних наслідків швидкого процесу глобалізації вони вбачають лише в багатосторонньому співробітництві, яке дасть змогу зберегти юридичну рівноправність держав, та застосуванні прозорих, демократичних механізмів функціонування багатосторонніх інституцій і організацій на основі міжнародного права.
Глави держав та урядів заявили про і своє засудження односторонніх заходів, що вживаються окремими країнами проти інших, в тому числі заходів екстериторіального закону і Хелмса — Бертона, що був засуджений Генеральною Асамблеєю ООН.
Особливістю другого саміту стало й і те, що чи не вперше було порушено питання щодо політичних аспектів інтеграції країн регіону. Цій темі був присвячений виступ президента Венесуели Уго Чавеса, а якому він закликав глав держав та урядів країн АКД до створення в регіоні єдиного сильного політичного блоку.
Таким чином, незважаючи на певні розбіжності в підходах до шляхів економічної інтеграції та розвитку співробітництва як в регіональному, так і в панамериканському плані, можна зробити висновок, що Асоціація карибських держав як економічний блок утвердилась і почала набувати певних ознак міжнародної політичної організації. На цьому ґрунтується життєздатність АКД та перспективи перетворення її з часом на один з дієвих механізмів регіональної політики та міжнародних відносин на просторі всієї Латинської Америки.
Можливо, у майбутньому саме АКД зможе стати тим об‘єднуючим стрижнем який допоможе спільними зусиллями країн — членів Асоціації шукати підтримку за межами американського континенту та стримувати США від рецидивів втручання у внутрішні справи цих країн [7, 56].
Література
1.Герчикова И.Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйсвенных связей и предпринимательськой деятель. Учеб. пособие. — М.: Консалтбанкир, 2002. — 624 с.
.Інтеграція латиноамериканських країн як приклад для СНД // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірн. наук. пр. Вип. 32,Ч. ІІ. — К.: Київ. нац. унів-т ім. Т.Шевченка. Інститут міжн. відн., 2002. — 278 с.
.Міжнародна економіка: Підручн. / За ред. Козака Ю.Г., Новацького В.М. — К.: АртЕк, 2002. — 436 с.
.Міжнародна економіка: Підручн. / За ред. А.П. Румянцева. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Знання, 2004. — 449 с.
.Міжнародні організації: Навч. посібн. / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського. — К.: ЦУЛ, 2003. — 288 с.
.мировая экономика. Экономика зарубежных стран: Учебник / Под ред. Колесова В.П., Осьмовой М.Н. — 4-е изд. — М.: Флинта, 2002. — 480 с.
.Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібн. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2001. — 340 с.
.Чарльз В.П. Гіл. Міжнародний бізнес. — К.: Основи, 2001. — 856 с.
.Шреплер Х.А. Международные экономические организации: Справочник. — М.: Междунар. Отнош., 1999. — 456 с.
