Учебная работа. Протокол розсадки в автомобілях
протокол розсадки в автомобілях
Поняття «міжнародного протоколу»
міжнародний протокол автомобіль
Термін «міжнародний протокол» у своєму сучасному значенні почав використовуватися з часів Віденського конгресу (1815 p.). Участь у засіданнях Конгресу, різних урочистостях, прийомах монархів, міністрів, видатних політичних діячів, представників аристократії та генералітету, дипломатів створювала проблеми із визначенням старшинства, що вимагало чіткої документальної регламентації цього питання — «протоколювання».
Авторитетні американський і французький дипломати Джон Вуд та Жан Серре у книжці «Дипломатичний церемоніал і протокол» визначили поняття «протокол» як «сукупність правил поведінки урядів та їхніх представників з офіційних і неофіційних приводів». Ральф Джордж Фельтхем в «Настільній книзі дипломата» сформулював поняття «протокол» як «офіційну дипломатичну поведінку». Відомий Оксфордський словник так тлумачить цей термін: «протокол — офіційна формальність та етикет, яких особливо дотримуються під час державних нагод». О. П. Селянінов у навчальному посібнику «Дипломатичні відносини держав» дає таке визначення: «Під дипломатичним протоколом прийнято розуміти сукупність правил, звичаїв, традицій, умовностей, які набули Найбільш докладне визначення поняття «дипломатичного протоколу» дає Українська дипломатична енциклопедія: Дипломатичний протокол — сукупність загальноприйнятих норм, правил, традицій і умовностей, яких дотримуються уряди, державні установи, відомства закордонних справ, дипломатичні представництва, місії та представництва при МО, офіційні особи та члени їх родин у міжнародному спілкуванні.
Стосовно практики конкретної держави зазначені правила, традиції й умовності визначають поняттям «державний протокол».
Норми протоколу стосуються виключно офіційного спілкування між країнами, міжнародними організаціями, тоді як зовнішні форми міжнародного спілкування неурядових організацій та представників ділових кіл визначають правила міжнародної ввічливості та етикету.
Міждержавні норми спілкування, у тому числі протокольні, почали складатись з появою державних утворень, оскільки існувала потреба у виробленні правил, умовностей поведінки, які б забезпечували можливості ефективного міждержавного спілкування. У наш час у міждержавному спілкуванні бере участь близько 200 країн, які мають власні національні, культурно-історичні, релігійні, мовні особливості. Отже, нормальне міждержавне спілкування не можливе без загальноприйнятих універсальних принципів взаємовідносин. У процесі розвитку міждержавних контактів з’явилась потреба в інструменті, який би дозволив різним державам спілкуватися між собою без ущемлення власного національного престижу й гідності, при цьому демонструючи повагу до інших держав як до рівних партнерів. Саме таким інструментом і став дипломатичний протокол. Розширення сфери міжнародного спілкування, формування конференційної дипломатії збільшили потребу у протоколі, сприяли появі та закріпленню нових протокольних норм.
Можна стверджувати, що жодна із форм діяльності в міждержавному спілкуванні не обходиться без дотримання правил протоколу. Чітке дотримання протокольних норм обов’язкове при визнанні нових держав, встановленні дипломатичних відносин, під час призначення глав дипломатичних представництв, вручення вірчих і відкличних грамот. Згідно із нормами дипломатичного протоколу здійснюються дипломатичні візити, проводяться бесіди, переговори, підписуються міжнародні договори, організуються зустрічі та проводи офіційних делегацій, скликаються міжнародні наради, конференції, здійснюється реагування на різного роду святкові, а також траурні події в іноземних державах. Відповідно до вимог протоколу проводяться дипломатичні прийоми, ведеться дипломатичне листування, представницька робота з дипломатичним корпусом.
Водночас протокол не можна вважати космополітичною категорією, що однаково застосовується в міжнародному спілкуванні незалежно від цілей зовнішньої політики держави. Крім уніфікованих протокольних правил, які мають характер міжнародно визнаного звичаю, існують специфічні правила державного протоколу окремих країн. їх походження зумовлене національними традиціями, ритуалом різних епох
Зауважимо, що якщо протокольна норма, яка передбачає надання почестей, була застосована одного разу, то вона вже не може бути довільно опущеною наступного разу щодо одного й того ж самого партнера або особи, яка займає те ж становище і за тих же обставин. таким чином, можна стверджувати, що протокол за своєю природою є консервативним. Кожен прецедент у протоколі може стати нормою, а якщо норми відміняються, то це теж прецедент, який повинен стати нормою.
Дипломатичний протокол — зразок міжнародного спілкування, на який орієнтуються державні та бізнесові структури, приватні особи. Представники бізнесу, які залучаються до міжнародної діяльності, потребують стабільних універсальних інструментів такої діяльності, якими, зокрема, є правила й норми ділового етикету, що формувався за зразком дипломатичного протоколу й етикету (порядок зустрічей і проводів іноземних делегацій, нанесення візитів, ведення переговорів, організація прийомів тощо). Знання і дотримання протокольних норм — елемент іміджу людини не лише вихованої та культурної, але й надійної, обовязкової, яка заслуговує на довіру. Представники західного ділового світу — від керівників банків і крупних фірм до власників середніх підприємств — у переважній більшості досить уважно ставляться до дотримання протокольних норм і очікують на відповідне ставлення з боку партнерів та колег.
Щоб не потрапити у неприємну ситуацію і не виглядати «диваком», необхідно знати відповідні правила і норми. З іншого боку, на відміну від дипломатичного етикету діловий етикет дотримується не так суворо. У сфері ділового спілкування його правила можуть бути менш регламентованими, більш гнучкими [4].
Розсадка в автомобілях як складова міжнародної ввічливості держав
«Міжнародна ввічливість — таке поводження в міжнародних відносинах, яке обумовлене не юридичними нормами та обовязками, а міркуваннями пристойності, взаємної поваги гостинності, доброзичливості, підкресленої пошани, що поділяється іншою стороною. Держави, які дотримуються міжнародної ввічливості, роблять це за мовчазною згодою, незважаючи на те, що правила міжнародної ввічливості не є юридично обовязковими», — підкреслюється в Юридичній енциклопедії. «Правила ввічливості кожного народу — це дуже складне поєднання національних традицій, звичаїв i міжнародного етикету. І де б ви не перебували, господарі мають Право чекати від гостя уваги, інтересу до своєї країни, поваги до своїх звичаїв», — пише журнал «Політика і час».
Поняття «міжнародна ввічливість» багатопланове i в дипломатичному протоколі включає: міжнародний етикет державного прапора — головного символу держави, етикет державного герба i гімну, реагування членів міжнародного співтовариства на обрання глави держави, протокольні заходи у звязку з офіційним трауром у країні, повязаним зі смертю глави держави чи глави уряду, реагування на терористичні акти, стихійні лиха, катастрофи, розсадку в автомобілях тощо [3].
Міжнародна протокольна практика передбачає чіткі правила використання транспортних засобів (автомобіль) для прийому гостей. Основоположною засадою тут є те, що найпочеснішим в автомобілі є місце на задньому сидінні праворуч за ходом руху, а тому представницький автомобіль для входу та виходу гостя, як правило, подається правим боком до тротуару [3]. Якщо місце не дозволяє екіпажу розвернутися лівою стороною, особа, яка займає почесне місце, входить через праві дверцята, а решта — через ліві дверцята, щоб не турбувати сидячого на почесному місці.
При слідуванні на церемонії в автомашинах, як правило, займаються лише задні сидіння. Якщо в автомобіль сідає ще одна особа, то займається місце або між двома почесними особами, або відкидне сидіння, щоб не заважати сидячому на почесному місці під час руху та при виході [1]. Місце спереду поруч з водієм у представницькому автомобілі ніколи не займається ні першою, ні навіть другою особою. тут може сидіти охоронець, репортер, як виняток — перекладач. Найкращий варіант, коли господар i почесний гість сідають разом, причому гість — на правому сидінні. Решта супровідних осіб можуть їхати в автомобілях по троє, а то й почетверо. Але бувають випадки, коли це правило не тільки можна, але й треба порушити, коли використовується не службовий, а приватний транспорт. У такому випадку ви зобовязані сісти на переднє сидіння поруч із господарем, бо інший варіант був би просто образливим для вашого товариша чи партнера, який веде автомобіль. Якщо ж ви, у такому випадку, їдете з дружиною, то вона сідає на праве заднє сидіння, а ви залишаєтеся на передньому; якщо поїздка відбувається з супровідною особою, то вона сідає попереду, а ви — позаду. При цьому варто пам’ятати, що будь-які відхилення від правил при користуванні службовим автомобілем небажані, хоча до гострого конфлікту вони не доводять, однак свідчитимуть про вашу протокольну недбалість [3].
Розсадка в автомобілях членів іноземної делегації
Після взаємних представлень i вітань господар i гості розсаджуються по автомобілях i відправляються до місця проживання при6улої делегації. У міжнародній протокольній практиці мiсця в автомобілях поділяються на почесні i менш почесні. Першим почесним місцем є місце на задньому сидінні праворуч по ходу руху автомо6іля.
Рис.
машина подається таким чином, щоб праві дверцята були звернені до тротуару. Першим сідає i виходить пасажир, що зяймає найбільш почесне місце. Якщо гість прибув із дружиною, то місця дружини приїжджої та зустрічаючої делегації визначаються таким чином:
Рис.
Якщо машина багатомісна, то в цьому випадку відбувається так:
Рис.
Рис.
Якщо в автомобіль повинен сісти ще один пасажир, то він займає місце між двома головмими пасажирами:
Рис.
Розміщення у багатомісній машині з відкидними сидіннями
При поїздці на які-небудь церемонії в автомашинах, як правило, займається тільки заднє сидіння. Якщо в автомашину сідає ще один пасажир, то він займає або відкидне сидіння, або місце між двома почесними особами, щоб не заважати сидячому на почесному місці під час руху i при виході:
Рис.
Якщо умови не дозволяють подати автомашину правою стороною до тротуару, пасажир, що займає найбільш почесне місце, сідає через ліві дверцята, а інші також через ліві дверцята Після прибуття автомобіль паркуєтся таким чином, щоб вихід був із правої сторони.
У тому випадку, коли транспорт використовується як таксі, то порушенням протоколу вважається пропозиція почесному гостю сісти на переднє місце поруч з водієм. Якщо ж як транспорт викорисговується особистий автомобіль i водій — зустрічаючий член делегації, то тоді почесним місцем для гостей буде місце поруч з ним.
Перед тим, як ваші гості сядуть в автомобіль чи захочуть вийти з нього, необхідно відкрити їм дверцята, а потім закрити їх за ними. Цей обовязок лежить на членах зустрічаючої делегації, а також в залежності від розсадки по автомобілях це може виконувати i водій, i перекладач, чи одна із супроводжуючих осіб [2].
Протокол державного й офіційного візитів глав іноземних держав окрім церемонії зустрічі в аеропорту (на вокзалі), передбачає офіційну церемонію зустрічі високого гостя біля Марийського палацу. Керівник структурного підрозділу з питань протоколу МЗС України супроводжує главу іноземної держави від державної резиденції, у якій він розмістився, до Марийського палацу. У разі, коли глава іноземної держави прибуває до України з дружиною, подружжя від’їжджає до Марійського палацу в одній автомашині [4].
Література
.Вуд Дж., Серре Ж. дипломатический церемониал и протокол/ Пер. с англ. Ю. П. Клюкина, В. В. Пастоєва, Г. И. Фомина. — Изд. 2-е. — М.: Междунар. отношения, 2003. — 416 с.
.Галушко В. П. Діловий протокол та ведення переговорів/ Навч. посібн. — 1-е вид., — Вінниця: Нова книга, 2002. — 226 с.
.Сагайдак О. П. Дипломатичний протокол та етикет: Навч. посібн. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006. — 380 с.
.Шинкаренко Т. І. Дипломатичний протокол та етикет. — К., 2007. — 296 с.
